Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Наукові підходи до управління.




Зміст поняття "менеджмент" розглядається як наука і практика управління, як організація управління фірмою (підприємством) і як процес прийняття управлінських рішень.

Менеджмент як наука і практика управління. Під науковими основами управління розуміється система наукових знань, які складають теоретичну базу практики управління. Першим етапом методології наукового управління був аналіз змісту роботи і визначення її основних компонентів. Потім була обґрунтована необхідність систематичного використання стимулювання з метою зацікавити робітників у збільшенні продуктивності праці і зростанні обсягів виробництва.

Існує три наукові підходи до управління, котрі отримали розвиток у сучасних умовах:

− підхід до управління як до процесу;

− системний підхід;

− ситуаційний підхід.

Підхід до управління як до процесу визначає таке управління, в якому діяльність, спрямована на досягнення цілей організації, розглядається не як одноразова дія, а як серія безперервних взаємопов'язаних дій – функцій управління. Різні автори пропонують різноманітний перелік функцій. Оптимальний набір включає такі основні функції:

− планування;

− організація;

− мотивація;

− керівництво;

− контроль.

Системний підхід передбачає, що керівники повинні розглядати організацію як сукупність взаємопов'язаних елементів, таких як люди, структура, завдання і технологія, котрі орієнтовані на досягнення різних цілей в умовах змінного часового середовища.

Ситуаційний підхід передбачає, що придатність різних методів управління визначається ситуацією. Оскільки існує безліч факторів, як у самій організації, так і в навколишньому середовищі, то не існує єдиного найкращого способу управління організацією. Найефективнішим у конкретній ситуації є метод, який найбільш відповідає даній ситуації. Ситуаційний підхід вніс великий вклад у теорію управління, оскільки включає конкретні рекомендації щодо використання наукових положень до практики управління в залежності від ситуації та умов, які склались. Під ситуацією розуміється конкретний набір обставин, які впливають на функціонування організації у даний час. Використовуючи ситуаційних підхід (ситуаційне мислення), керівники можуть зрозуміти, які методи й засоби будуть найкращим чином сприяти досягненню цілей організації у конкретній ситуації.

Ситуаційний підхід передбачає визначення основних внутрішніх і зовнішніх факторів, котрі впливають на функціонування організації. Для практичних цілей менеджери розглядають тільки ті фактори, котрі виникають у кожній окремій ситуації.

Завдання менеджменту як науки управління є підвищення практичного значення досліджень, орієнтація їх на розробку принципів і методів, які дають змогу практично вирішувати в тих чи інших умовах проблеми функціонування організації.

У сучасних умовах широко розповсюджена точка зору вчених про те, що процес управління – це мистецтво. Суть цього полягає в умінні застосування науки (основ організаційного знання в галузі управління) до реальної ситуації, а, значить, до практики.

Менеджмент як організація управління фірмою, яка здійснює будь-які види підприємницької діяльності, спрямована на отримання прибутку (підприємницького прибутку). Зміст менеджменту, таким чином, полягає у досягненні фірмою певних результатів при здійсненні підприємницької діяльності.

Цілі будь-якої організації передбачають перетворення ресурсів (капітал, матеріали, технологія, інформація, трудові та фінансові ресурси) для досягнення кінцевих результатів. Для їх реалізації необхідно здійснення різних видів діяльності – функцій.

У залежності від конкретних функцій організація поділяється на підрозділи, які виконують довірені їм завдання, що відображають реалізацію специфічних цілей. Підрозділи (відділи, служби, відділення) являють собою групи людей, діяльність яких свідомо спрямовується та координується для досягнення загальної мети. Тут мова йдеться про управління організацією.

Менеджмент як організація управління. Звичайно під організацією розуміється структура, в межах якої проводяться свідомо координовані заходи, спрямовані на досягнення загальних цілей. Організація – це свого роду анатомія підприємства, управління – це його фізіологія. Або організація – це статика справи, управління – його динаміка. Оскільки управління також має певну структуру, то разом з організацією та управлінням можна говорити про організацію як орган, суб'єкту управління, і про управління організацією, яка розглядається як об'єкт управління. В обох випадках для таких понять застосовується термін «менеджмент».

Менеджмент як різні рівні апарату управління. Велика фірма звичайно має у своєму апараті три рівня, кожний з яких у своїй назві англійською мовою вміщує слово «менеджмент». Це – вища ланка управління, вище керівництво; середня ланка управління; нижча ланка управління.

Менеджмент як організація роботи людей, співробітників, колективу для досягнення встановленої цілі найбільш раціональним заходом. Передбачається, що роботу з управління персоналом необхідно будувати з таким розрахунком, щоб вона відповідала потребам співробітників і дозволяла активізувати їх роботу, підвищувати продуктивність праці а, значить, і ефективність виробництва.

Менеджмент як система управління, в якій фірма або її підрозділ виступає як керований об'єкт. При вивченні фірм як об'єктів управління важливе значення мають взаємозв'язки між дрібними підрозділами, з яких вони складаються.

Система – це сукупність елементів, функціонування яких цілеспрямоване. Система управління повинна мати матеріальні, фінансові, трудові та інші ресурси, які забезпечують реалізацію управлінського впливу. Управлінський вплив надходить до виконавчих органів як із внутрішнього середовища керованого об'єкту, так і ззовні, тобто із зовнішнього середовища. Наявність інформації про зовнішнє середовище і висновки про її вплив на систему управління підвищують ефективність системи, оскільки дозволяють своєчасно вносити корективи у процес управління і пристосовуватися до змін зовнішнього середовища – ринкових умов і системи їх регулювання.

Основною оцінкою ефективності та якості управління є ступінь досягнення поставлених цілей – як на поточний період, так і на середньо- та довгострокову перспективу.

Менеджмент як управління будь-якою організацією: державними установами, військовими підрозділами, церковним приходом, підприємницькою корпорацією, тобто незалежно від цілей їх діяльності. У США непідприємницькі корпорації хоча й відповідають за своїми зобов'язаннями особистим капіталам, але їх метою є не отримання прибутку, а виконання конкретно визначених функцій (наприклад, школи, лікарні, бібліотеки). І хоча нині вважається, що державні та публічні організації повинні використовувати принципи і методи менеджменту, багато спеціалістів керівництво такими організаціями до менеджменту не відносять.

Менеджмент як процес прийняття управлінських рішень. Будь-яка ситуація, яка виникає у процесі управління, є завданням для керівника-менеджера і потребує від нього прийняття відповідних рішень щодо зміни цілей і програми дій. Керований об'єкт (фірма або її господарсько-самостійні підрозділи), як вже відзначалося, має зовнішнє середовище (ринкові відносини), до стану якого він повинен пристосовуватися на основі зворотного зв'язку. Будь-яке управлінське рішення є результатом зворотного зв'язку з ринком та іншими елементами зовнішнього середовища.

Управлінські рішення приймаються на основі інформації, яка надходить і обробляється в процесі підготовки рішень. Прийняте управлінське рішення підлягає конкретизації для виконавців і контролю над виконанням. Інакше кажучи, управлінське рішення повинно включати відповідь на питання – як реалізувати управлінське рішення та як прокоментувати його виконання.

Прийняття рішень – прерогатива менеджерів усіх рівнів, які мають відповідні повноваження. Менеджер розглядає рішення, що приймається з точки зору осіб, які відповідають за доведення рішення до виконавців, та осіб, які забезпечують контроль за їх виконанням. Це примушує менеджера не тільки вибирати заходи впливу і контролю, але й розглядати варіанти рішень і відношення їх практичного здійснення в конкретній ситуації.

Аналіз інформації і прийняття на її основі управлінських рішень складає технологію менеджменту. Ієрархія в системі управління вирішує проблеми передачі відповідальності на нижчі рівні управління, централізації і децентралізації процесу прийняття рішень і самої організації управління.

Процес функціонування системи управління включає в себе роботу по її вдосконаленню шляхом раціоналізації, оскільки сучасний менеджмент ґрунтується на раціональних способах прийняття рішень.

Кожний аспект підходу до менеджменту як до системи управління потребує її вивчення у статиці та динаміці; у межах глобальної і локальної діяльності; на поточний період і перспективу. А це відображається на формулюванні цілей, методів впливу для їх досягнення, на організаційній структурі управління, на функціонуванні фірми як керованого об'єкта.

 










Последнее изменение этой страницы: 2018-05-10; просмотров: 194.

stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...