Соціально-економічні аспекти вторинної переробки

Основною проблемою в переробці вторсировини є не відсутність технологій переробки – сучасні технології дозволяють переробити до 90% від загальної кількості відходів – а відділення вторсировини від іншого сміття (і поділ різних компонентів вторсировини). Існує безліч технологій, що дозволяють розділяти відходи і вторсировину. Найдорожча і складна з них – витяг вторсировини з уже сформувавшогося загального потоку відходів на спеціальних підприємствах. Більш прості технології видалення тих чи інших компонентів з потоку ТПВ можуть і повинні застосовуватися, наприклад, збагачення ТПВ з метою підвищення його енергетичної цінності й усунення небажаних елементів перед сміттєспалюванням. Більш прогресивні технології видалення вторсировини мають на увазі ту чи іншу форму участі громадськості – організацію центрів по зборі вторсировини чи його покупки в населення, заходу щодо роздільного збору відходів на вулицях за допомогою спеціальних чи контейнерів організацію системи роздільного збору відходів на побутовому рівні.Для успішного здійснення програми видалення з чи відходів збору вторсировини і його переробки необхідно дотримувати ряду принципів, перерахованих нижче. «Розвивати і вивчати ринки». Успіх програм видалення і переробки вторсировини в остаточному підсумку залежить від стану ринків вторсировини. Поділ відходів коштує грошей і тому економічно вигідно тільки тоді, коли кінцеві продукти знаходять збут чи коли вдається уникнути значної плати за розміщення відходів на смітнику чи спалювання їх. «Починати з малого». Більшість успішних програм по переробці вторсировини починалися як експериментальні чи, як говорять, пилотні проекти, що дозволяли керівниками набрати досвід, вивчити ринки збуту і підготуватися до здійснення більш масштабних проектів. Залучати населення з ранніх стадій здійснення програми. Важливість цього принципу неможливо переоцінити, оскільки саме населення – головний діючий фактор в зборі вторсировини.

При постановці цілей варто мати на увазі наступні цифри: ціль, поставлена на федеральному рівні в США – домогтися переробки 25% відходів у масштабах країни. У багатьох американських містах і штатах ця цифра – 40%. У Сиэттле переробляється 60% усіх відходів. У масштабах одного населеного пункту вдавалося переробляти до 90% відходів. На Рис. 6 приведена типова вартість переробки вторсировини Рис. 6. Вартість переробки вторсировини з муніципальних відходів на Заході

Компостування

Компостування – це технологія переробки відходів, заснована на їх природному біорозкладі. Найбільш широке компостування застосовується для переробки відходів органічного – насамперед рослинного – походження, таких як листи, гілки і скошена трава. Існують технології компостування харчових відходів, а так само нерозділеного потоку ТПВ. На Україні компостування за допомогою компостних ям часто застосовується населенням в індивідуальних чи будинках на садових ділянках. У той же час процес компостування може бути централізований і проводитися на спеціальних площадках.

Існує кілька технологій компостування, що розрізняються за вартістю та складністю. Більш прості і дешеві технології вимагають більше місця і процес компостування займає більше часу. Кінцевим продуктом компостування є компост, що може знайти різні застосування в міському і сільському господарстві.

 Таблиці 6.

Можливі ринки використання компосту.

 Садові ділянки

 Підприємства

 Розплідники

 Теплиці

 Цвинтаря

 Сільське господарство

 Ландшафтний пристрій

 Державні відомства

 Суспільні парки

 Пришляхові смуги

 Військові пристосування

 Рекультивація земель

 Покриття смітників

 Рекультивація гірських розробок

 Рекультивація міських пустирів

Компостування, що застосовується на т.зв. механізованих сміттєпереробних заводах, представляє із себе процес зброджування в біореакторах всього обсягу ТПВ, а не тільки його органічної складової. Хоча характеристики кінцевого продукту можуть бути значно поліпшені шляхом видалення з відходів металу, пластику і т.д., усе-таки він представляє із себе досить небезпечний продукт і знаходить дуже обмежене застосування (на Заході такий «компост» застосовують тільки для покриття смітників

2). Різні технології компостування

 Мінімальна технологія

 Компостні купи – 4 метри у висоту і 6 метрів у ширину. Перегортаються раз у рік. Процес компостування займає від одного до трьох років у залежності від клімату. Необхідна відносно велика санітарна зона.

 Технологія низького рівня

Компостні купи – 2 метри у висоту і 3-4 у ширину. У перший раз купи перевертаються через місяць. Наступне перекидання і формування нової купи – через 10-11 місяців. Компостування займає 16-18 місяців.

 Технологія середнього рівня

 Купи перевертаються щодня. Компост готовий через 4-6 місяців. Капітальні і поточні витрати вище.

 Технологія високого рівня

 Потрібно спеціальна аерація компостних куп. Компост готовий уже через 2-10 тижнів

Сміттєспалювання

Сміттєспалювання – це найбільш складний і «високотехнологічний» варіант поводженння з відходами. Спалювання вимагає попередньої обробки ТПВ (з одержанням т.зв. палива, одержаного з відходів). При поділі з ТПВ намагаються видалити великі об'єкти, метали (як магнітні так і немагнітні) і додатково його подрібнюють. Для того, щоб зменшити шкідливі викиди з відходів, також витягають батарейки й акумулятори, пластик, листи. Спалювання нерозділеного потоку відходів у даний час вважається надзвичайно небезпечним. Таким чином, сміттєспалювання може бути тільки одним з компонентів комлексной програми утилізації.

Спалювання дозволяє приблизно в 3 рази зменшити вагу відходів, усунути деякі неприємні властивості: запах, виділення токсичних рідин, бактерій, привабливість для птахів і гризунів, а також одержати додаткову енергію, яку можна використовувати для одержання електроенергії або опалення. Для так званих установок масового спалювання (продуктивністю від 100 до 3000 тонн у добу) капітальні витрати в США коливаються від 80 до 100 тис. доларів на одиницю потужності (тонна відходів, що спалюються, у день). У цю ціну не входить ціна пристроїв підготовки відходів. Експлуатаційні витрати складають близько 20 доларів за тонну ТПВ.

При виборі варіантів утилізації ТПВ варто також мати на увазі, що час, необхідне на проектування і будівлю ССЗ у США, у середньому займає 5-8 років. Екологічні впливи ССЗ в основному пов'язані з забрудненням повітря, у першу чергу – мілкодисперсним пилом, оксидами сірки й азоту, фуранами та диоксинами. Серйозні проблеми виникають також з захороненням золи від сміттєспалювання, що по вазі складає до 30% від вихідної ваги відходів і яка в силу своїх фізичних і хімічних властивостей не може бути похована на звичайних смітниках. Для безпечного захоронення золи застосовуються спеціальні сховища з контролем і очищенням стоків.. Говорячи про соціально- економічні аспекти сміттєспалювання, слід зазначити, що звичайно будівництво й експлуатації ССЗ не по кишені міському бюджету і повинне вироблятися в кредит або приватними компаніями. У багатьох випадках компанія, що володіє ССЗ, прагне підписати договір з містом, у якому буде передбачене обов'язкове постачання визначеної кількості і складу ТПВ в добу. Такі умови роблять фактично неможливим здійснення програм вторинної переробки чи компостування інші значні зміни в методах утилізації. Тому будівництво ССЗ вимагає дуже ретельної координації з іншими аспектами програми Управління ТПВ і до цього варіанту треба звертатися тільки після того, як інші програми вже використані.

Захоронення

З традиційно застосовувалися смітниками звичайно зв'язана безліч проблем – вони є розсадниками гризунів і птахів, забруднюють водойми, самозаймаються, вітер може здувати з них сміття і т.д. У 50-х роках уперше починають упроваджуватися т. звані «санітарні полігони», на яких відходи щодня пересипаються ґрунтом. Чи смітник полігон по захороненню відходів являє собою складну систему, докладне дослідження якої почалося тільки недавно. Справа в тім, що більшість матеріалів, що захороняют на полігонах, з'явилися, як і самі сучасні полігони, не більш 20-30 років тому. Ніхто не знає, за який час вони цілком розкладуться. Коли вчені приступили до розкопки старих полігонів, вони знайшли дивну річ: за 15 років 80% органічного матеріалу, що потрапив на полігон (овочі, хоти-доги) не розклалося. Іноді вдавалося прочитати відкопану на смітнику газету 30-літньої давнини. Сучасні полігони обладнані всіма типами систем, щоб не допустити контакту відходів з навколишнім середовищем. По іронії, саме внаслідок цього, розкладання відходів утруднене і вони представляють із себе своєрідну «бомбу уповільненої дії».

При недоліку кисню органічні відходи на смітнику піддаються анаэробному бродінню, що приводить до формування суміші метану і чадного газу (т.зв. «свалочного газу»). У надрах смітника також формується дуже токсична рідина (“фільтрат”), попадіння якої в водойми чи в підземні води вкрай небажано.

Вимоги до сучасних полігонів включають

· вимоги до вибору площадки,

· конструкції,

· експлуатації,

· моніторингу, висновку з експлуатації

· надання фінансових гарантій (страховка на випадок нещасть і проч.).

При виборі площадки намагаються уникати сусідства аеропортів, площадки не розташовують у заплавах водойм, поблизу від водно-болотних угідь, тектонічних розламів і сейсмічно небезпечних зон.

Безпечна експлуатація полігона має на увазі наступні міри:

· процедури виключення небезпечних відходів

· ведення запису по всім прийнятим відходам і точним координатам їхнього захоронення; забезпечення щоденного покриття відходів, що звалюються, ґрунтом чи спеціальною піною для запобігання розносу відходів;

· боротьбу з переносниками хвороб (пацюками і т.д.) звичайно забезпечується використанням ядохимикатов;

· відкачку вибухонебезпечних газів з надр смітника (потім метан може бути використаний для виробництва електрики – по усій Великобританії подібні установки роблять 80 Мвт);

· гідротехнічні споруди повинні мінімізувати влучення дощових стоків і поверхневих вод на полігон, а всі поверхневі стоки з полігона повинні направлятися на очищення;

· рідина, що виділяється з відходів не повинна попадати в підземні води – для цього створюються спеціальні системи гідроізоляції; ця рідина повинна збиратися системою дренажних труб і очищатися перед влученням у каналізацію чи природні водойми;

· регулярний моніторинг повітря, ґрунтових і поверхневих вод в околицях полігонах.

Особлива увага приділяється виведенню полігону з експлуатації з наступною рекультивацією. Як правило, вихідний проект полігону уже включає план заходів щодо рекультивації, тривалому моніторингу закритого полігона і т.п. У США закони багатьох штатів вимагають від компанії, що керує полігоном, створення спеціального фонду рекультивації. Такий фонд формується протягом усього часу роботи полігону за рахунок відрахувань від одержуваного доходу і повинний забезпечити необхідні засоби незалежно від зміни власника полігону, банкрутства компанії тощо.