Системи збору та проміжного збереження відходів.

Збір відходів часто є найбільш дорогим компонентом усього процесу утилізації. Тому правильна організація збору відходів може заощадити значні засоби. Існуюча в Україні система збору ТПВ повинна залишатися стандартизованою з погляду економічності. Іноді фінанси для вирішення цих нових проблем можна знайти, уводячи диференційовану плату за збір сміття. У густонаселених територіях нерідко приходиться транспортувати відходи на великі відстані. Рішенням у цьому випадку може з'явитися станція тимчасового збереження відходів, від якої сміття може вивозитися великими по вантажопідйомності чи машинами по залізниці. Слід при цьому відзначити, що станції проміжного збереження являють собою об'єкти підвищеної екологічної небезпеки і можуть при неправильному розташуванні й експлуатації викликати не менше дорікань місцевих жителів і громадських організацій, чим смітника і ССЗ (як це відбувається, наприклад, на Харьківському масиві).

Варіанти утилізації ТПВ.

Скорочення відходів

Термін «скорочення відходів» позначає сплановану серію заходів, спрямованих на зменшення кількості і шкідливих властивостей вироблених відходів і збільшення частки відходів, що можуть бути використані як вторсировина. Скорочення відходів виробництва пов'язано з упровадженням маловідходних технологій.

У Західних країнах кампанія за скорочення відходів ведеться давно й в основному спрямована проти зайвого упакування, тому що значна частина ТПВ складається з пакувальних матеріалів: Близько 30% відходів по вазі і 50% по обсязі складають різні пакувальні матеріали; 13% ваги і 30% обсягу пакувальних матеріалів складає пластик; у даний момент абсолютна кількість пластикових відходів у розвинутих країнах подвоюється (!) кожні десять років. Тому зменшення відходів, зв'язаних з упакуванням товарів, є одним з найважливіших напрямків роботи зі скорочення відходів. Те, як упаковуються товари, у значній мірі залежить від переваг споживачів, що, у свою чергу, формуються засобами масовою інформацією, рекламою і т.п. Віддавати перевагу продуктам багаторазового використання. Віддавати перевагу мінімальному упакуванню – здобувати товари з більш легким упакуванням і товари, що продаються великими обсягами. Віддавати перевагу упакуванню, яку можна вдруге чи використовувати переробити.

Серед пакувальних матеріалів, використовуваних як вторсировина, алюміній складає 47%, пляшки для газованої води – 17%, сталеві консервні банки – 15%, стекло – 11% (цифри приведені для США).

Ні алюміній, ні пластик на Україні зараз не переробляються. Віддавати перевагу упакуванню, виготовленю з удруге перероблених чи екологічно нешкідливих матеріалів. В даний час не існує однозначної угоди про те, що вважати «удруге переробленим» матеріалами, тобто який відсоток вторсировини вони повинні містити. Розумно покладатися на «зелені значки», котрі наносяться на товари й упакування в багатьох країнах. Разом з освітніми програмами на скорочення відходів впливають економічні стимули, наприклад, плата за сміття в залежності від кількості відходів. Чим більше розмаїтість пакувальних матеріалів, тим складніше організувати програми вторинного використання і переробки. Тому можливо обмеження розмаїтості упакувань. Наприклад, навіть у таких країнах з високим рівнем життя, як Данія і Норвегія, дозволені до застосування не більш 20 типів пляшок для напоїв. У минулому на Украхні викидалося менше відходів на душу населення, чим на Заході, однак останнім часом у зв'язку з упровадженням західної споживчої культури в цій області відбуваються швидкі зміни. Одноразові безкоштовні пластикові пакети в супермаркетах, одноразовий посуд у ресторанах fast-food, одноразові алюмінієві банки для пива і прохолодних напоїв (які на Заході майже на 100% переробляються, а в нас йдуть прямо на смітник) – перші тривожні симптоми цієї тенденції.

 З історії пакувальних матеріалів

1809 Николас Апперт винайшов метод збереження їжі в скляних пляшках з корковими затичками. Більш сторіччя для упакування використовували скло, дерево і папір. З 1929 минулого століття впроваджені алюмінієва фольга і целофан. Упакування стало відігравати важливу роль у роздрібній торгівлі. Друга Світова війна Необхідність забезпечувати продуктами харчування американські експедиційні сили в Європі викликала до життя потік винаходів, що ознаменували "Великий рубіж" у торгівлі. З'явилися промислова розфасовка, поліпшене консервування й одноразові контейнери для напоїв. Післявоєнний час Пакувальна промисловість розвивався разом з поширенням супермаркетів і ресторанів швидкого харчування.

Типи пластику, застосовувані в пакувальних матеріалах

Типи пластику і коди для них визначені "Суспільством пластикової промисловості" (SPI). Коди SPI широко застосовуються для позначення типу пакувального матеріалу. Така практика є обов'язкової в багатьох країнах і більшості штатів США.

1.Поліетилен терефталат. З'явився в 1978 році і захопив 100% ринку півтора- і дволітрових пляшок для прохолодних напоїв (іноді використовується код PET).

2. Поліетилен високої щільності. Використовується при виготовлення пляшок для миючих засобів, іноді для олії і молока; іграшок.

Полівінілхлорид (ПВХ). Застосовується з 1927 року. Використовується для загортання м'ясних продуктів, запобігаючи зміну кольору. З нього також виготовляють сулії для рослинної олії. У 1973 році з'явилися повідомлення про канцерогенні речовини, що нібито попадають у рідині, що зберігаються в судинах із ПВХ, після чого його застосування різке скоротилося (іноді використовується код PVC).

3. Поліетилен низкої щільності. Застосовується з часів Другої Світової війни. До 60-х років повністю замінив целофан. Використовується в прозорих упакуваннях, пакетах і т.д.

4. Поліпропілен. Використовується в контейнерах для йогурту.

5. Полістирен. Одноразовий посуд ресторанів швидкого харчування (fast-food), іноді – контейнери для яєць. Для їхнього виготовлення використовують ХФУ, що руйнують озоновий шар. Інші. Найчастіше це багатошарове чи упакування із суміші декількох типів пластику (див.нижче).

На Заході широко поширена практика повторної переробки типів 1 і 2; трохи рідше переробляється тип 4. Переробка інших типів не практикується (за винятком окремих проектів малого масштабу).

Варто врахувати, що значна кількість пластикових упаковок, використовуваних сьогодні, є антиекологічними, тобто містять у собі відразу кілька матеріалів: наприклад, літрові пакети, у яких продається сік, (т. звані. «асептичні пакети») складаються з фольги, пластику, картону; еластичні (squezzable) пляшки для кетчупа часто виробляються з декількох типів пластику. Таке упакування практично не піддається вторинній переробці і найчастіше не згоряє у сміттєспалювальних печах.

Екологічний імідж упакування - Технології переробки й пакувального матеріалу