Екологічний імідж упакування

Галина ВЛАСОВА, інститут металополімерних систем

 Ключовими факторами, що визначають стратегію розвитку сучасної пакувальної індустрії, є техніко-експлуатаційні характеристики, економічна доцільність і сумісність пакувального матеріалу з навколишнім середовищем.

 Останній з названих факторів був легалізований тільки наприкінці XX століття в зв'язку з загостренням проблеми забруднення навколишнього середовища ТБО, майже на 90% складається з відходів таропакувальних виробів. До цього часу у світовій практиці пакувального бізнесу вважалося, що врахування екологічних вимог до пакувального матеріалу може знизити конкурентноздатність продукції, тому що призведе до додаткових витрат на виробництво. У ХХІ екологічний імідж пакувального матеріалу став не тільки символом престижності фірм-виробників у багатьох країнах, але й одним із законодавчо закріплених вимог цивілізованого ринку.

Важливими документами, що підсилюють вимоги до якості пакувального матеріалу, з'явилися прийняті ще на початку 90-х м. XX-го століття в ряді країн ЄС (Німеччини, Данії, Нідерландах, Австрії, Бельгії, Франції й ін.) національні законодавчі акти й екологічні норми.

Зокрема, була запропонована кількісна оцінка екологічної чистоти пакувальних матеріалів. За одиницю забруднення приймалася величина UBP (Umwelt belastungpunkte) — коефіцієнт забруднення середовища пакувальним матеріаломм. UBP у всіх випадках оцінювався з комплексу показників, що враховують склад пакувального матеріалу, масу, можливість її утилізації і т.д. Термін «зелена мітка на пакувальний матеріал», (тобто екологічно чиста, легко утилізуємо або багаторазова, що не забруднює навколишнього середовища,) привласнювався упаковкам, якщо її UBP не перевищував 20—30.

Якщо ж значення UBP було більше 100— 110, то пакувальний матеріа визнавався екологічно неприйнятним.

 Показник UBP відображує лише екологічну характеристику пакувального матеріалу, але не встановлює вимог для її остаточного вибору. Для різних категорій пакувального матеріалу величина UBP коливається в широких межах .(табл.1).

 У 1994 р. була прийнята Директива 94/62/ЄС Європейської Ради і Європейського парламенту, спрямована на узгодження національних міропиємсв, що застосовуються для регулювання використання пакувального матеріалу і переробки її відходів. Цим документом було законодавчо закріплене певний перелік заходів, що охоплює усі види пакувального матеріалу, реалізованої на європейському ринку, і усі види її відходів, незалежно від шляхів їхнього утворення. Встановлено основні вимоги, котрі повинні формувати екологічну політику стосовно пакувального матеріалу і її відходів: розробка міжнародної системи класифікації і маркірування пакувального матеріалу, а також ідентифікації природи використовуваних для її виготовлення матеріалів; створення державних програм, що забезпечують повернення чи збір використаного пакувального матеріалу чи пакувальних відходів, повторне використання чи відновлення, що включає переробку зібраних відходів; відновлення від 50 до 65% загального обсягу відходів пакувального матеріалу; переробка від 25 до 45% загальної маси пакувальних матеріалів, що містяться у відходах пакувального матеріалу; створення державних баз даних, які містять інформацію про значимість, характеристики і кількості різних видів пакувального матеріалу та її відходів (включаючи інформацію про токсичність, яку може мати пакувальний матеріал та речовини, що використовуются під час їхнього виробництва). Висока значимість екологічної чистоти пакувального матеріалу обумовило розробку і прийняття в 2000 р. дев'ятнадцятьма європейськими країнами серії стандартів CEN, присвячених екологічним аспектам пакувального матеріалу. Вони, зокрема, установлюють критерії і методологію визначення життєвого циклу пакувального матеріалу; способи визначення важких металів і інших небезпечних речовин у пакувальному матеріалі, а також їх викиди в навколишнє середовище разом з пакувальним матеріаломм та її відходами; вимоги до способів переробки і компостування відходів пакувального матеріалу. Відходи пакувального матеріалу в розвитих країнах Європи складають у рік до 150 кг на людину, у США — 280, а в невеликій густонаселеній Японії — майже 400 кг. Їхній обсяг постійно збільшується (щорічний приріст складає в середньому 5%), тому що пакувальне виробництво стабільне нарощує темпи (мал. 1).

 Якісний склад відходів пакувального матеріалу в окремих країнах різний. У зв'язку з тенденцією зниження, що намітилася, частки традиційних пакувальних матеріалів і помітним підвищенням ролі полімерної і комбінованої тари це співвідношення поступове змінюється, і в недалекому майбутньому полімерний пакувальний матеріал в загальній масі відходів складе не менш 50% (мал. 2).

 Утилізація відходів тари зі скла, заліза, алюмінію, паперу, картону практично не представляє технічних труднощів, виникають лише організаційні проблеми, пов'язані зі збором, сортуванням та транспортуванням відходів. У розвинутих країнах проводяться різні заходи, що дозволяють, наприклад, у США утилізувати близько 60% алюмінієвого пакувального матеріалу, до 50% тарного картону, близько 80% паперу. Найбільше гостро стоїть проблема скорочення і переробки відходів полімерного та комбінованого пакувального матеріалу. Донедавна навіть у розвинутих країнах світу, таких, як США, Великобританія, Німеччина, Франція, після недовгого використання попадало на смітники чи спалювалося 80—90% усього полімерного пакувального матеріалу. Серед останніх слід зазначити проведення в ЗМІ, школах, дошкільних і ін. установах активної пропаганди екологічного способу життя і використання системи економічних стимулів для впровадження в практику роздільного збору побутових відходів. Наприклад, у Швеції сім'я, що живе в окремому будинку, платить половинний тариф за вивіз сміття, якщо підписує зобов'язання по його попередньому сортуванню. У багатоквартирних будинках і на вулицях для селективного збору ТБВ встановлюються різного кольору контейнери, які мають спеціальну інформацією і знаки, що призивають до охорони навколишнього середовища. Використання спеціальної екомаркировки та включення у вартість пакувального матеріалу з пластмас витрат на її утилізацію — ще одне рішення екологічної проблеми. Відповідно до вимог Директиви 94/62/ЄС пакувальний матеріал повинен маркіруватися спеціальними знаками, що позначають ступінь екологічного благополуччя товару чи його пакувального матеріалу, ідентифікують тип та вид пакувального матеріалу для полегшення його сортування при наступній переробці чи повторному використанні, попереджають про небезпеку виробу чи предмету для навколишнього середовища. В даний час розпочинаються зусилля по унифицированию екологічного маркірування пакувального матеріалу. Одним з найбільш розповсюджених эко-знаков, що мають майже транснаціональний характер, є знак «Зелена мітка» («Der grune Punkt») німецького суспільства DSD («Дуальна система»). Наявність такого знака на упаковці означає, що на неї поширюється гарантія повернення, прийому і вторинної переробки, тому що фірма-виробник оплатила ліцензійний збір і тим самим компенсувала витрати на заготівлю й утилізацію використаного пакувального матеріалу. Розрахунок ліцензійної плати виробляється в залежності від обсягу, чи розміру маси пакувального матеріалу. Кошти, отримані від продажу ліцензії на право використання знака «Зелена мітка», направляються на фінансування організацій, що займаються збором, сортуванням і переробкою відходів пакувального матеріалу, а також на удосконалювання технологій виробництва екологічно безпечних пакувальних матеріалів. Застосування дуальної системи дозволило значно поліпшити екологічну ситуацію в країні (кількість пакувального сміття зменшилося більш ніж на 15%), втягнути в господарський кругообіг додатковий обсяг сировини і скоротити споживання енергетичних ресурсів.

Багато країн світу, особливо західноєвропейські, зацікавлені у впровадженні в себе системи, подібної німецької. На жаль, на Україні екомаркірування майже не використовується через відсутність законодавчої бази та єдиного державного підходу до цієї проблеми. Однак, відповідно до Державної програми розробляється «Програма заходів щодо створення Підсистеми екологічної сертифікації виробництв і продукції.» у рамках Національної системи сертифікації. Однієї з задач, що покликана вирішувати ПЭС, є встановлення статусу екологічного сертифіката і знака екологічно чистої продукції як гаранта екологічної безпеки об'єкта сертифікації. Крім того, ведеться підготовка до прийняття в якості національних міжнародних стандартів ISO серії 14020—12024 «Екологічне маркірування», що повинно сприяти експорту і підвищенню конкурентноздатності вітчизняної продукції на світовому ринку, а також виконанню міжнародних зобов'язань нашої країни в області охорони навколишнього середовища. Це: заборона використання нових видів пластмасового упакування без попереднього вирішення питання про збір і переробку її відходів; ведення високих заставних цін на пакувальний матеріал. Зазначені заходи покликані сприяти створенню міцної економічної бази для реалізації прогресивних технологічних рішень в області екологічної оптимізації полімерного пакувального матеріалу на стадії її проектування (табл. 2).

Другий елемент скорочення відходів – видалення особливо небезпечних відходів, таких як детергенти, ядохімікати, лакофарбові матеріали, акумулятори і батарейки і т.д. з потоку ТПВ. Ці продукти не повинні попадати на звичайні чи полігони сміттєспалювальні заводи. Поводження з небезпечними відходами, включаючи їхнє транспортування і збереження звичайно вимагає застосування дорогих «високих» технологій і, як правило, здійснюється організаціями, що мають державну ліцензію на діяльність такого типу, робота яких оплачується виробником небезпечних відходів, чи, в особливих випадках, страховими чи компаніями державою. Для збору небезпечних відходів необхідна розробка спеціальних заходів, таких як організація постійно діючих пунктів по чи зборі проведення спеціальних днів збору відходів. У Пенсільванії, наприклад, діє програма збору використаних батарейок і акумуляторів, законодавчо підтримана урядом штату, про яку піде мова нижче

Вторинна переробка

Досить багато компонентів ТПВ можуть бути перероблені в корисні продукти (Таблиця 5).

Скло звичайно переробляють шляхом здрібнювання і переплавляння (бажано, щоб вихідне скло було одного кольору). Скляний бій низької якості після здрібнювання використовується в якості наповнювача для будівельних матеріалів (наприклад, т.зв. «глассфальт»). У багатьох містах існують підприємства з відмивання та повторного використання скляного посуду. Така ж, безумовно, позитивна практика існує, наприклад, у Данії.

Сталеві й алюмінієві банки переплавляються з метою одержання відповідного металу. При цьому виплавка алюмінію з баночок для прохолодних напоїв вимагає тільки 5% від енергії, необхідної для виготовлення тієї ж кількості алюмінію з руди, і є одним з найбільш вигідних видів «ресайклинга».

Паперові відходи різного типу вже багато десятків років застосовують поряд зі звичайною целюлозою для виготовлення пульпи – сировини для папера. Зі змішаних чи низькоякісних паперових відходів можна виготовляти туалетний чи обгортковий папір і картон. На жаль, на Україні тільки в невеликих масштабах присутня технологія виробництва високоякісного паперу з високоякісних відходів (обрізків друкарень, використаної папера для ксероксів і лазерних принтерів і т.д.). Паперові відходи можуть також використовуватися в будівництві для виробництва теплоізоляційних матеріалів і в сільському господарстві – замість соломи на фермах.

Переробка пластику в цілому – більш дорогою і складний процес. З деяких видів пластику (наприклад, PET – двох- і трилітрові прозорі пляшки для прохолодних напоїв) можна одержувати високоякісний пластик тих же властивостей, інші (наприклад, ПВХ) після переробки можуть бути використані тільки як будівельні матеріали.

Таблиця 5.

Вторсировина в ТПВ

 Папір

 Газети

 Картон

 Високоякісний папір (для ксероксів і т.п.)

 Змішаний папір

 Алюміній

 Стекло

 Прозоре

 Зелене

 Коричневе

 Феромагнітні метали

 Пластик (PET, HDPE)

 Акумулятори

 Свинцеві акумулятори

 Побутові батарейки