Принципи Комплексного Управління Відходами (КУВ)

Комплексне Управління відходами (Integrated Waste Management) починається зі зміни погляду на те, чим є побутові відходи.

Відомому експерту по проблемі відходів Полю Коннетту належить коротке афористичне формулювання, що виражає цей новий погляд: «Сміття – це не речовина, а мистецтво – мистецтво змішувати разом різні корисні речі і предмети, тим самим визначаючи їм місце на смітнику».

Змішуючи різні корисні предмети з марними, – продовжує Коннетт, – токсичні з безпечними, пальні з неспаленими, ми не повинні дивуватися, що отримана суміш марна, токсична і погано горить. Ця суміш, називана побутовими відходами, буде становити небезпеку для людей і навколишнього середовища, потрапивши як у сміттєспалювач, так і на смітник чи сміттєпереробний завод. Традиційні підходи до проблеми ТПВ орієнтувалися на зменшення небезпечного впливу на навколишнє середовище шляхом ізоляції смітника від ґрунтових вод, очищення викидів сміттєспалювального заводу і т.д. Нетрадиційний погляд на проблему, коротко висловлюючись, полягає в тому, що набагато простіше контролювати що попадає на смітник, чим те, що попадає зі смітника в навколишнє середовище. Основа концепції КУВ полягає в тому, що побутові відходи складаються з різних компонентів, що не повинні в ідеалі змішуватися між собою, а повинні утилізуватись окремо один від одного найбільш економічними й екологічно прийнятними способами.

Інші принципи КУВ показані нижче.

 Принципи Комплексного Управління Відходами

1 ТПВ складаються з різних компонентів, до яких повинні застосовуватися різні підходи.

 2 Комбінація технологій і заходів, включаючи скорочення кількості відходів, вторинну переробку і компостування, захоронення на полігонах і сміттєспалювання, – повинна використовуватися для утилізації тих чи інших специфічних компонентів ТПВ. Усі технології і заходи розробляються в комплексі, доповнюючи один одного.

 3 Муніципальна система утилізації ТПВ повинна розроблятися з обліком конкретних місцевих проблем і базуватися на місцевих ресурсах. Місцевий досвід в утилізації ТПВ повинний поступово здобуватися за допомогою

 розробки і здійснення невеликих програм.

 4 Комплексний підхід до переробки відходів базується на стратегічному довгостроковому плануванні, забезпечує гнучкість, необхідну, для того, щоб бути здатним адаптуватися до майбутніх змін у складі і кількості ТПВ і приступності технологій утилізації. Моніторинг і оцінка результатів заходів повинні безупинно супроводжувати розробку і здійснення програм утилізації ТПВ.

 5 Участь міської влади, а також усіх груп населення (тобто тих, хто власне "робить" сміття) – необхідний елемент будь-якої програми за рішенням проблеми ТПВ.

КУВ припускає, що на додаток до традиційних способів (сміттєспалюванню і захороненню) невід'ємною частиною утилізації відходів повинні стати заходу щодо скорочення кількості відходів, вторинна переробка відходів і компостування (аеробне зброджування органічної частини відходів).

Тільки комбінація декількох взаємодоповнюючих програм і заходів, а не одна технологія, нехай навіть найсучасніша може сприяти ефективному рішенню проблеми ТПВ.

Для кожного конкретного населеного пункту необхідний вибір визначеної комбінації підходів, що враховує місцевий досвід і місцеві ресурси.

План заходів щодо комплексного Управління відходами базується на вивченні потоків відходів, оцінці наявних варіантів і включає здійснення невеликих «експериментальних» проектів, що дозволяють зібрати інформацію і придбати досвід.

Взаємопідапорядкованість та інтеграція підходів в КУВ.

 У рамках КУВ передбачається, що населений пункт, чи район область вибирають підходи до рішення проблеми ТПВ в залежності від своїх специфічних місцевих умов і ресурсів.

При визначенні цілей програми з утилізації ТПВ і плануванні стратегії доцільно мати уявлення про послідовність до комплексного Управління відходами.

Така ієрархія, має на увазі, що в першу чергу повинні розглядатися заходи щодо первинного скорочення відходів, потім по вторинному скороченню: повторному використанню і переробці частини відходів, що залишився, і в саму останню чергу заходу щодо утилізації чи захороненню тих відходів, виникнення яких не удалося уникнути і які не піддаються переробці у вторсировину.

Скорочення відходів «у джерела» на самому верху цієї ієрархії.

Під скороченням розуміється не тільки зменшення загальної кількості відходів, але і зменшення їхньої токсичності й інших шкідливих властивостей. Скорочення відходів досягається внаслідок переорієнтації виробників і споживачів на продукти й упакування, що приводять до меншої кількості відходів.

В даний момент на Україні більш розумно говорити не про скорочення обсягу відходів, а про обмеження їхнього безконтрольного росту.

Вторинна переробка (включаючи компостування) – це друга ступінь ієрархії. Вторинна переробка (”ресайклинг”) не просто зберігає місце на смітниках, але і поліпшує ефективність сміттєспалювання шляхом видалення з загального потоку відходів неспалювальних матеріалів.

Нижче в ієрархії оцінюється спалювання сміття та захоронення на полігонах. Сміттєспалювання зменшує обсяг відходів, що попадають на смітники і може використовуватися для виробництва електроенергії.

Хоча спалювання усіх відходів не перебираючи – це технологія минулого, сучасні сміттєспалювальні установки, обладнані системами очищення викидів, генераторами електроенергії і використовувані в комбінації з іншими методами утилізації ТПВ можуть допомогти справитися з потоком сміття, особливо в густо населених областях.

Захоронення на полігонах продовжує залишатися необхідним для відходів, що не піддаються вторинній переробці, що не горять або згоряють з виділенням.токсичних речовин. Сучасні «санітарні» полігони, що відповідають екологічним вимогам, мало нагадують знайомі нам смітники: вони являють собою складні інженерні споруди, обладнані системами боротьби з забрудненнями води і повітря, і які використовують, метан що утвориться в процесі гниття сміття для виробництва тепла й електроенергії.

Взаємозв'язок технологічних, організаційних і економічних принципів.

Проблема побутових відходів не обмежеється лише вибором «правильної» технології чи навіть комбінації технологій, тому що, крім технологічних вона має економічні, соціальні й організаційні аспекти.

Сама ідея КУВ полягає в тім, що всі ці аспекти повинні розглядатися в комплексі.

Організаційні і соціальні аспекти ТПВ.

Типовою помилкою, що допускається в багатьох програмах з рішення проблеми ТПВ, з яким приходиться бороти громадським організаціям, є повна і безконтрольна передача їх у руки «профільних» департаментів міської адміністрації. При цьому, у процесі прийняття і виконання рішень на вибір альтернатив утилізації відходів нерідко виявляється виключено не тільки населення, але і виборні органи міста. Вже одне це робить здійснення багатьох екологічно прийнятних альтернатив поводження з відходами принципово неможливим. По-друге, служби комунального забезпечення звичайно активно охороняють свою традиційну монополію на рішення всіх проблем, пов'язаних зі сміттям. Це означає не тільки низьку ефективність сервісу, але і неможливість пробитися для альтернативних підходів.

Економіка утилізації відходів.

Тут найважливіший (і поки незвичний для жителів і міської влади) факт полягає в тому, що за викидання сміття треба платити чималі гроші. У країнах Європи і Північної Америки утилізація відходів, проведена з дотриманням екологічних норм, обходиться в середньому в кілька десятків, а іноді – більш сотні доларів за тонну.

У пресі повідомлялося, що комунальні служби міста оцінюють виробництво побутових відходів жителями в 1 м³/чол. у рік. Виходячи з орієнтованої щільності ТПВ 0,25 т/м3, одержуємо, що за утилізацію тонни побутових відходів міський житель платить приблизно17-18 гр. чи 3,5 дол. У той же час, наприклад, у США середня плата тільки за приміщення побутових відходів на смітник складає близько 30 долл./т (доходячи в густонаселених районах до 80 дол./т). При цьому загальна плата за вивіз і утилізацію відходів для жителя – “кінцевого користувача” часто перевищує 200 дол./т.

Факт «ненульової ціни» має різноманітні економічні наслідки.

По-перше, виявляється, що на утилізації відходів можна заробляти: насамперед, змушуючи платити тих, кому потрібно кудись викидати сміття, а також переробляючи і продаючи відходи вторсировину.

Деякі великі смітники в США мають обороти в сотні тисяч доларів у день.

Зрозуміло, можливість заробляти на Заході залучає в індустрію з переробки відходів приватні компанії. Аналогічні процеси починаються й у нас. Існує безліч факторів, які необхідно розглянути під час приватизації обходження з ТПВ. Муніципальні підприємства по збору й утилізації ТПВ можуть, у принципі, запропонувати населенню більш низькі ціни, у структуру яких не закладений прибуток і податки. Централізована система допоможе стандартизувати операції і забезпечити необхідну гнучкість у переході на нові підходи і технології.

У той же час підприємства, що знаходяться в муніципальній власності, звичайно працюють менш ефективно через відсутність конкуренції. Тому що експлуатація муніципальних підприємств повинна фінансуватися з міського бюджету, коштів у якого завжди не вистачає, тому проблеми зважуються до найдешевших, а не найкращих способом – яскравий приклад тому – нинішній стан міських смітників, що знаходяться в «муніципальній власності».

Приватні ж підприємства не потрібно фінансувати з міського бюджету і можна змусити виконувати всі екологічні норми. Конкуренція (звичайно, тільки в тому випадку, якщо вона з'явиться) змусить приватні підприємства працювати ефективно, і до того ж незалежно від політичних змін у міській адміністрації. У той же час варто очікувати, що ціна переробки відходів для населення значно зросте, тому що компанія буде намагатися витягти прибуток з утилізації відходів і повинна буде платити податки. До того ж для громадських організацій і населення взаємодія з приватними компаніями може виявитися більш важким.

Висока ціна за утилізацію відходів створює додатковий важіль в управлінні відходами: наприклад, у багатьох країнах населення й установи платять за утилізацію в залежності від кількості відходів, що вони викидають. Це створює могутній стимул до скорочення кількості відходів, що відправляються на смітник, і завдання влад полягає в тім, щоб надати реальні альтернативи смітнику, наприклад, організувати збір вторсировини. Населення буде набагато охоче збирати вторсировину, якщо в противному випадку за викидання відходів потрібно буде платити. Однак занадто висока ціна за утилізацію відходів може привести до проблеми незаконних смітників. Відзначимо ще, що багато програм вторинної переробки, нерентабельні “самі по собі”, стають економічно виправданими тільки за умови обліку зекономленої плати за захоронення відходів.