Токсини мікробів (екзо- і ендотоксини). Властивості і хімічний склад, одержання, вимірювання сили екзотоксинів. Роль в патогенезі та імуногенезі інфекційних захворювань.

За дією на лігандні та ефекторні структури:                                                                                                            -гемолізини-руйнують еритроцити                                                                                                                             -лейкоцидини-руйнують лейкоцити                                                                                                                          -ентеротоксини-епітелій тонкої кишки                                                                                                                                    -дермонейртоксини-некроз шкірних покривів                                                                                                      -летальний екзотоксин-може викликати смерть                                                                                                            За механізмом дії на клітинні структури:                                                                                                                 -функціональні блокатори-холероген,ексфоліатин                                                                                               -цитотоксини-ентеротоксини                                                                                                                                     -мембранні токсини                                                                                                                                                      Найбільш ефективними препаратами для лікування екзотоксичних інфекцій є антитоксичні сироватки.

Роль макроорганізму в інфекційному процесі. Імунологічна реактивність організму дитини. Вплив зовнішнього оточення і соціальних умов на виникнення і розвиток інфекційного процесу у людини. Персистенція бактерій і вірусів. Поняття про рецидив, реінфекцію, суперінфекцію.

Макроорганізму належить провідна роль у регулюванні і виникненні інфекційного процесу. Резистентність макроорганізму визначається умовами середивища. До факторів,які знижують резистентність належать: голодування,психічні і фізичні травми, перевтома, переохолодження, перенагрівання. Голодування призводить до порушення білкового обміну,зменшення активності фагоцитозу,зменшення синтезу антитіл.При енцефаліті,сказі уражується кора ГМ,при ботулізмі-ядра довгастого мозку.                                                                                                                                                      Інфекційний процес залежить від фізичних, хімічних, біологічних, соціальних факторів. Охолодження та перегрівання знижують резистентність організму до дії патогенних мо,порушують біокаталітичні реакції, послаблюють стійкість до мікробів, знижують активність імунної системи. Значну роль відіграють УФ-випромінювання та іонізуючі радіації.Вони сприяють активізації умовно-патогенної мікрофлори,розвитку бактеріємій та септицемій. Особливу небезпечність мають іонізуючі промені,які викликають глибокі зміни в кістковому мозку. Негативно впливають на людину інтенсивне забруднення навколишнього середовища, незадовільні гігієнічні умови побуту та праці, низький рівень розвитку суспільства. На сприйнятливість до інфекційних хвороб впливають такі соматичні захворювання: діабет, розлади ендокринних залоз, захворювання нирок, печінки, кровотворної системи.

Персистенція-тривале перебування мікробів в організмі людини,при якому виробляються віруснейтралізуючі антитіла.Персистенція проявляється у формі мікробного носійства, коли мікроб певний час зберігається в організмі, відсутні клінічні симптоми, а мікроб виділяється в оточуюче середовище ( туберкульоз, проказа, бруцельоз, малярія ) ,або не виділяється( сифіліс, токсоплазмоз). Реінфекція-повторне зараження тим же видом мо після перенесеного захворювання (сифіліс, гонорея).                                                                                                                                                              Суперінфекція-повторне зараження тим же мікробом людини,у якої ще не скінчилось основне захворювання.                                                                                                                                                             Рецидив-повернення симптомів того самого захворювання(малярія,тиф).

Вчення про імунітет. Етапи розвитку імунології. Види імунітету і форми його прояву.

Імунітет- це спосіб захисту мікроорганізму від живих тіл і речовин, які несуть на собі ознаки чужорідної генетичної інформації.                                                                                                                      Початок розвитку імунології відноситься до кінця XVIII століття і пов'язаний з ім'ям Едварда Дженнера(1749 - 1823), що вперше використав рідину з пухирів коров’ячої віспи для успішної вакцинації протинатуральної віспи. Луї Пастер(1822 - 1895) розробив технологіюатенуації- ослаблення патогенних мікробів. Він виготовив вакцини протикурячої холери,сибіркиісказу. Ілля Ілліч Мечников(1845 - 1916) відкрив що деякі клітини багатоклітинних активно захоплюють і перетравлюють мікробів, і назвав це явищефагоцитозом. Пауль Ерліх(1854 - 1915) пояснив антимікробні властивості крові присутністюантитіл. Розвиток імунології довгий час відбувався в рамках мікробіологічної науки і стосувався лише вивчення несприйнятності організму до інфекційних агентів. Початок XX століття - час виникнення іншої гілки імунологічної науки - імунології неінфекційної. Відправним моментом для розвитку неінфекційної імунології стало виявлення Жулем Бордета Н. Чистовічем факту вироблення антитіл в організмі тварини у відповідь на введення не лише мікроорганізмів, а взагалі чужорідних агентів.

Види імунітету: за походженням (видовий і набутий: природний і штучний), за направленням дії ( антивірусний, антитоксичний, антибактеріальний), за проявами( місцевий і загальний).

Неспецифічні фактори захисту організму від патогенних мікробів. Комплемент, його властивості, шляхи активації. Фагоцитоз, види фагоцитуючих клітин. Стадії фагоцитозу. Завершений і незавершений фагоцитоз.

Неспецифічний імунітет - це форма імунітету, який здійснюється різними речовинами, що їх виділяють спеціальні залози шкіри, травної і дихальної систем, а також лейкоцитами за допомогою фагоцитозу та білком-інтерфероном. Вони діють на всі мікроорганізми, незалежно від їхньої природи. Неспецифічні фактори захисту:                                                                                                                          1)бар’єрна функція шкіри:залози виділяють лізоцим,що руйнує пептидоглікан мікробів;                                 2) бар’єрна функція слизових оболонок,які покриті слизом,війками;                                                                    3) бар’єрна функція паренхіматозних органів:запалення;                                                                          4)фагоцитоз.

Комплемент-складний комплекс білків сироватки крові, який при активації комплексом антиген-антитіло та ін. факторами вивільнює мембраноатакуючі ферменти і забезпечує неспецифічний захист організму від чужорідних агентів клітинної природи.Властивості: Комплемент термолабільний, він руйнується при 55°С протягом 30 хвилин, але може тривалий час зберігатись у висушеному стані при низьких температурах. Швидко руйнується під дією прямих сонячних променів та рентгенівського опромінення. Бактерицидна дія зменшується під дією пепсина та кислот. Деякі речовини, наприклад сахароза, глюкоза, що пригнічують денатурацію білка, підвищують стійкість комплементу до негативних факторів.

Шляхи активації:класичний-активація комплементу комплексом антиген-антитіло; альтернативний-активація ендотоксинами організму.                                                                                               Мембраноатакуючий комплекс-йонний канал в плазматичній мембрані бактеріальної клітини, який викликає лізис клітини.                                                                                                                                     Фагоцитоз-активне захоплення і поглинання мікроскопічних сторонніх об'єктів (бактерії, фрагменти клітин) і твердих частинок одноклітинними організмами або деякими клітинами багатоклітинних тварин. Види фагоцитуючих клітин:сегментоядерні лейкоцити, макрофаги, ендотелій судин, альвеолоцити.                                                                                                                                                                 Стадії фагоцитозу:                                                                                                                                                                  1-хемотаксис(зближення);                                                                                                                                                    2-адсорбція мікроба на поверхні клітини;                                                                                                                        3-поглинання мікроба і утворення фагосоми,у якій багато ферментів, які руйнують мікроб

=>фагосома зливається з лізосомами клітини=>утв. фаголізосом(основний період руйнування мікроба),поява перикисів(вбивають мікроб),утв.радикали гіпохлориду ClO(хлор оксид).

Завершений фагоцитоз закінчується повним руйнуванням мікрофаги. Однак деякі види мікроорганізмів виявляють більшу стійкість до лізосомальні антимікробних речовин або навіть розмножуються всередині фагоцитів. Такий незавершений фагоцитоз частіше спостерігається в нейтрофілах і закінчується їх загибеллю, в інших же випадках фагоцитованими мікроби виштовхуються з них.