Екологія мікроорганізмів. Поширення мікробів у природі. Значення робіт С. М. Виноградського.

Мікроорганізми широко поширені в природі: мешкають в повітрі, у воді і в грунті.
Залежно від середовища проживання все мікроорганізми можна розділити на три групи:
-сапрофіта (знаходяться в основному в грунті),
-епіфіти (знаходяться на поверхні живих рослин),
- паразити (живуть в клітинах господаря).
Мікрофлора грунту.Грунт є головним джерелом розповсюдження мікроорганізмів, т. до в грунті:
- багато поживних речовин (органічні, мінеральні),
- достатня кількість вологи, яка захищає від дії прямих сонячних променів і від різких перепадів температури.

Мікрофлора води.Вода є сприятливим середовищем для життєдіяльності мікроорганізмів. У відкритих водоймах (річках, озерах, ставках) найбільше мікроорганізмів; в артезіанської воді - менше, тому що проходячи через шари грунту вона затримується.Вода є дуже небезпечним джерелом поширення патогенних мікроорганізмів, особливо під час епідемій холери, черевного тифу, дизентерії та інших кишкових інфекцій. Вони здатні зберігатися у воді до декількох місяців.

Склад мікрофлори повітря різний. Найбільш поширені в ньому спори бактерій і грибів, а також патогенні мікроорганізми і віруси. Через повітря передаються збудники різних захворювань - інфекції дихальних шляхів, грипу, туберкульозу, менінгіту та ін, а також мікроби, що викликають зараження технологічної сировини і готової продукції (пліснявіння борошна і хліба).

Види симбіозів: нейтралізм ( мікроби не пригнічують одне одного), мутуалізм (одна популяція синтезує речовини які єосновою життя іншої), коменсалізм (мікроби живляться залишками їжі хазяїна), антагонізм (пригнічення однієї популяції іншою), паразитизм (завдают шкоди хазяїну).

Особливе значення мають роботи Виноградського про мікрофлору грунту. До його дослідів вважали, що мікроорганізми живляться лише органічними речовинами. Виноградський виділив з грунту бактерії, які живляться мінеральними речовинами, - групу нітрифікуючих бактерій, що засвоюють азот з повітря. Це відкриття мало велике значення для біології взагалі.

Нормальна мікрофлора тіла людини, її роль у фізіологічних процесах і в патології людини. Вікові особливості нормальної мікрофлори носа, шкіри, ротової порожнини, статевих органів, кишечника. Гнотобіологія. Дисбактеріоз і причини його виникнення.

Мікрофлору тіла здорової людини можна умовно розділити на три групи: ) випадкові мікроорганізми (транзиторні), що нездатні до тривалого існування в організмі людини і швидко гинуть; ) постійно існуючі в організмі, корисні для людини (здатні розщеплювати і засвоювати поживні речовини, синтезувати вітаміни, виступати як антагоністи патогенних мікробів, напр. біфідобактерії); ) постійно існуючі, але принципово небезпечні для людини, так звані умовно-патогенні мікроорганізми (проявляють свої хвороботворні властивості при зниженні резистентності організму, зміні складу нормальної мікрофлори та інших умов).

Макроорганізм і його нормальна мікрофлора в нормальних умовах знаходяться у стані динамічної рівноваги.. Зміни в стані макроорганізму призводять до змін мікробного пейзажу всіх ділянок тіла. Заселення мікробами організму немовляти починається в процесі пологів: мікроби потрапляють на шкіру, в порожнини, при цьому можливе зараження і патогенними мікробами (напр. гонококами від хворої матері, які викликають у дитини конюнктивіт - бленорею). Потім мікрофлора організму дитини і дорослої людини формується під впливом навколишнього середовища залежно від харчування та інших діючих на організм факторів.

Гнотобіологія - галузь експерментальної мікробіології в якому займаються вирощуванням стерильних мікроорганізмів.

Дисбактеріоз кишечника практично ніколи не буває первинною патологією, а розвивається внаслідок тих чи Інших порушень роботи органів або систем, або під впливом прийому препаратів і речовин, негативно діють на мікроорганізми.

Функції нормальної мікрофлори: трофічна функція – забезпечення організму пітательними речовинами; енергетична функція – поставка АТФ, енергообесеченіе кишкового епітелію; перистальтическая функція – хімічна регуляція перистальтики; регенеративна функція – участь у диференціації клітин при оновленні епітеліальної вистилки кишечника; участь у підтриманні іонного балансу; формування газового складу в кишечнику; участь в біохімічний процесах в кишечнику – деактивація отрут, активація лікарських засобів, утворення біологічно активних речовин, нейротрансмітерів, сигнальних маркерів та ін; захисна функція – участь у місцевому імунітеті, вироблення імуноглобуліну, цитопротекції, забезпечення стійкості епітелію до патогенними і канцерогенним факторам, захоплення вірусів, зчитування геномів патологічних мікроорганізмів; участь у метаболізмі білків, жирів, жовчних кислот і багато іншого найважливіших складових харчування, синтез вітамінів групи В, пантотенової кислоти; підтримання сталості фізико-хімічної середовища кишечника.

16. Методи дослідження в мікробіології. Принципи організації, апаратура і режим роботи бактеріологічної, серологічної та вірусологічної лабораторій.

При проведенні мікробіологічної діагностики інфекційних хвороб з метою їх раннього і остаточного розпізнавання у сучасних лабораторіях використовують різні методи дослідження.

Мікроскопічний (бактеріоскопічний, вірусоскопічний) ­­­­­­­­­­­ виготовлення й забарвлення мазків із досліджуваного матеріалу від хворого і вивчення його під мікроскопом.

Бактеріологічний метод зводиться до посіву матеріалу від хворого на відповідні живильні середовища, виділення чистої культури збудника й визначення його виду, а, отже, і встановлення остаточного діагнозу захворювання.

Серологічний метод оснований на виявленні специфічних антитіл у сироватці крові хворих до певного збудника. Для цього використовують різні імунологічні (серологічні) реакції: аглютинації, преципітації, зв'язування комплементу тощо.

Біологічний (експериментальний) метод полягає у зараженні чутливих лабораторних тварин виділеною чистою культурою збудника, досліджуваним матеріалом або введенні бактерійних токсинів і відтворенні типової картини захворювання. Для цього використовують білих мишей, щурів, гвінейських свинок, кроликів. Цим методом визначають і вірулентність мікробів.

Алергічний метод дає змогу встановити діагноз за допомогою внутрішньошкірних алергічних проб, які виявляють стан підвищеної чутливості до збудника чи продуктів його життєдіяльності (алергенів).

Вірусологічна лабораторія: Лабораторія користується сучасними методами досліджень. На культурі клітин здійснюється виділення вірусів ( ентеровірусів Коксакі, ЕСНО, поліовірусів, вірусів грипу). Серологічними методами (імуноферментний, імунофлюоресцентний, імунохро-матографічний, реакція непрямої гемаглютинації, реакція гальмування гемаглютинації, реакція нейтралізації) ведеться виявлення антитіл та антигенів вірусів гепатитів А, В, С, Е, вірусів грипу та інших респіраторних захворювань, ротавірусів, аденовірусів, ві-русів кору, краснухи, паратоти, TORCН-інф. та інше. Проводиться вивчення напруженості імунітету у населення області до вірусів ко-ру, поліомієліту, грипу. Ведеться моніторинг об’єктів довкілля : досліджується на на-явність вірусів питна вода, стічна вода, вода відкритих водойм та харчові продукти. Бактеріологічна: Велика увага приділялась проблемам інфекційної патології. У бактеріологічних лабораторіях виконувались фундаментальні і прикладні дослідження з основних напрямків інсектології, епідеміології, медичної мікробіології. Вони були спрямовані на вивчення еволюції інфекційних хвороб та біологічних особливостей їх збудників, велась розробка методів лабораторної діагностики. Розроблялись сучасні принципи та нові методи антимікробної терапії, теоретичні та прикладні основи специфічної профілактики інфекційних, гнійно-септичних захворювань, проводилось вивчення закономірностей розвитку епідемічного процесу в несприятливих екологічних, соціальних та економічних умовах, розробка наукових основ зниження та ліквідації інфекційних захворювань