Засоби виділення інформації на екрані

Виділення інформації – це використання таких атрибутів, які дозволяють зосередити увагу користувача до деякої області екрану. Зрозуміло, що увага про інформацію може бути зосереджена на обмеженій кількості областей екрану. Іноді спеціально виділяють саме зайві поля. Спочатку розробник розташовується на екрані без виділення полів, а потім треба оцінити, який додатковий ефект створює виділення поля або полів. Якщо система виводить тільки знайому користувачеві інформацію, поля виділяти не треба. До структур, які дозволяють виділяти поля відносять:

1) Колір символів;

2) Колір фону;

3) Рівень яскравості;

4) Режим миготіння.

Кожний з цих атрибутів дає можливість досягти різного ефекту з точки зору притягання уваги користувача, оскільки їх об’єднання може викликати непередбачуваний ефект. Тому треба використовувати мінімальне число цих засобів. Декілька атрибутів одночасно використовують лише тоді, якщо вимагається особлива увага користувача конкретного поля.

Колір. Правила використання кольорів

Різні кольори спектра сприймаються різному. Області з кольорами в червоній частині спектра виділяють більше ніж області, колір фону яких знаходиться в блакитній частині спектра.

Області екрана на білому фоні або на фоні кольору, який знаходиться в середній частині спектру здаються більш яскравими і легше сприймаються при різному освітленні.

Найбільший контраст між двома областями екрана досягаються, коли колір фону одної області чорний або близький до довільної з 2-х частин спектра, а колір фону іншої області – білий або взятий із середньої частини спектра.

Ці ж міркування справедливі для співвідношення між кольорами переднього плану та фону.

Невдала комбінація кольорів:     блакитні символи на червоному фоні.

Правила використання кольору

1. Використання мінімальної кількості кольорів. Не більше 3-4 на 1 робочий екран.

2. Для великих проміжків треба використовувати колір фону

3. Яскраві кольори використовують для виділення даних, а більш спокійні для фону.

4. Для виділення 2-х областей треба брати кольори із різних частин спектра або білий і колір із середини спектра.

5. Колір треба використовувати у представлені користувача про цей колір.

6. Все треба перевірити через експеримент.

Яскравість

Досить 2-х рівнів яскравості . Більш яскравий фон використовується для виділення країв. Повідомлення про виключення системи – негатив. Області із світлим фоном краще привертають користувача. Використання різної яскравості зображень передового плану найменш доступний спосіб притягання уваги. Його краще за все використовувати для відокремлення значень від назв полів та від підказок системи. Окрім того можна підкреслити, шрифт, але такий метод не дуже дієвий, оскільки наявність різних шрифтів може ускладнити сприймання.

Миготіння фону

Це найсильніший засіб притягання уваги, але це і найсильніший фактор, що відвертає увагу. Краще, щоб миготіла якась порція, оскільки миготіння повідомлення не сприймається.

Звук

Звукові ефекти потрібні, якщо необхідно привернути увагу користувача, коли він не дивиться на екран.

Об’єктивні критерії розміщення даних на екрані

Для об’єктивної оцінки відокремлюють вміст від його представлення. Існує 2 методи:

Метод прямокутників

Ділимо екран на частини, кожна з яких заповнюється текстом (довільним) і кожна відділюється як мінімум 1-м пробілом по всьому периметру. Екран розбивається на групи прямокутників текстом. Через центр екрану проводиться вісь, яка оцінює збалансованість частин екрану. Число і розмір прямокутників оцінює характер розташування даних. Велике число малих прямокутників розсіюють, а поодинокі великі – зосереджують.

Метод виділених точок

Дозволяє визначити області екрану до яких буде притягнуто увагу користувача таким рівням яскравості зображення в цьому місці. Яскравість в кожній точці оцінюється як кількість символів, що міняється і які відмінні від пробігу в області найближчій до цієї точки. Збільшення яскравості моделюють за допомогою символів, які вміщують більше точок в матриці символів або більшу яскравість фону. Невелике число виділених точок зручно розташовувати симетрично відносно центральної осі.

Але ці методи не дають кількісної оцінки. Не завжди вдається відділити вміст від форми, тому останнім критерієм є практика.

48 Адаптація користувача в системі "людина – комп’ютер"

Для діалогової системи важливо встановити необхідність між вимогами користувача і його психологічними особливостями. Вона залежить від характеру задачі, від рівня підготовки користувача. Треба, щоб в процесі діалогу забезпечується гнучкість. Вона полягає в здатності діалогових систем адаптуватись до користувача або самостійно до довільно можливого рівня підготовки користувача.

Існує 3 види адаптації:

– фіксована;

– повна;

– косметична.

Фіксована адаптація

Користувач явно вибирає рівень діалогової підтримки.

Система забезпечує 2 види діалогу (правило 2-х рівнів):

– докладний діалог. У вигляді меню, що забезпечує повну підтримку починаючих користувачів;

– короткий діалог. Діалог "питання і відповідь" – для експертів.

Правило 2-х рівнів можна розширити до N рівнів, але це має недоліки:

– не враховується факт, що навички накопичуються поступово і користувач стає експертом не в результаті якісних стрибків;

– користувач може добре знати одну частину системи і не знати іншої частини;

– не визначено, яким чином система вирішує чи є користувач новачком чи експертом.

Загальний підхід полягає у тому, що система з самого початку пропонує користувачу вибрати потрібний рівень діалогу.

Повна адаптація

Діалогова система хоче побудувати модель користувача, яка міняється в процесі роботи користувача, визначається стиль діалогу і адаптує його в залежності від змін.

Критерії для виконання змін в моделі користувача:

– час витраченої користувачем на питання до системи;

– кількість звертань до Help;

– характер помилок і тих запитів про допомогу.

Розпізнавання характеристик користувача – це одна з проблем при вправній адаптації в діалогову систему. Система повинна знати дані про потенційних користувачів і про розв’язання задачі. Дослідження направлені на те, як в рамках інтерфейсу розробляти і підтримувати моделі користувачів з використанням апарату штучного інтелекту.

Косметична адаптація

Повинна забезпечувати гнучкість діалогової системи без врахувань поведінки користувача і без однозначного вибору конкретного стилю діалогу. Це досягається застосуванням скорочених команд, так званих акселераторів:

– скорочення та часткове співпадіння запитів;

– використання синонімів;

– використання випереджуючого вводу відповідей;

– використання відповідей по замовчуванню і макросів;

– використання багаторівневої допомоги.

Користувач може використовувати ці засоби на свій розсуд. Вони вносять поверхневі зміни, але корисні, бо роблять інтерфейс універсальним.