Лекція 14. Розрахунок і виплата доходів на цінні папери підприємств

1. Дивіденди і їх види. Корпоративно-дивідендна політика держави
2. Дивідендна політика підприємства і фактори, які на неї впливають.
3. Різновиди дивідендної політики підприємства та її моделі
4. Негрошові форми виплати доходів на фінансові інструменти та організація їх здійснення

Дивіденди і їх види. Корпоративно-дивідендна політика держави. Дивіденд – частина прибутку акціонерного товариства, що передається його власникам.

 Основні види дивіденду: а) дивіденди по привілейованим акціям АТ, б) дивіденди по звичайним акціям АТ, в) дивіденди на акції та інвестиційні сертифікати ІСІ, г) дивіденди приватного підприємства. Останні не є предметом курсу фінансових інструментів, тому що не існує ніякого ліквідного підприємства з його власником. Хоча виплата приватним підприємством прибутку власнику цього підприємства є виплатою дивідендів тому, що ЗУ “Про внесення змін в деякі законодавчі акти України з питань оподаткування прибутку” від 02.03.00 р. №1523-ІІІ п. 1.6. ЗУ “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.97 р. №283/97-ВР викладений у новій редакції: змінене визначення корпоративних прав.

     Дивіденди за акціями в Україні сплачуються один раз на рік за підсумками календарного року, що минув. Згідно зі статтею 9 закону України “Про цінні папери та фондову біржу”, ст. 37 ЗУ “Про господарські товариства” та Положення ДКЦПФР (№ 386 від 25.12.01.), загальні збори не можуть приймати рішення про нарахування та виплату проміжних дивідендів за підсумками місяця, кварталу, півріччя.

Виплата дивідендів можлива у будь-якій формі, наприклад, продукцією підприємства. Звичайно сплачують гроші. Оцінюючи різні форми виплати дивідендів треба ще раз підкреслити, що ризик щодо грошових виплат дивідендів нижчий за ризик щодо виплат акціями і нерозподілених прибутків.

Право на отримання частки прибутку (дивідендів) акціонерного товариства пропорційно частці кожного з учасників мають акціонери, які ї учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів. На кожну просту акцію нараховується однаковий розмір дивідендів. Не допускається диференціація дивідендів у залежності від строку виплати, виду власників, часу придбання або інших критеріїв. Тобто не можна наприклад прийняти рашення, що тим кому виплатять доходи з 1 квітня вони будуть 1 гривна на акцію, а тим що отримають дивіденди з 1 травня вже 1 гривна 20 коп. З метою забезпечення рівного ставлення до всіх акціонерів та гарантування їх прав у статуті має передбачатись граничний строк виплати дивідендів (наприклад, не пізніше кінця року, наступного за тим, дивіденди за який виплачуються).

Джерелом сплати дивідендів на прості акції є лише чистий прибуток товариства отриманий  за підсумками діяльності у рік, за який мають сплачувати дивіденди.

Виплата дивідендів за привілейованими акціями проводиться у розмірі, встановленому відповідно до умов їх випуску та зазначеному в акції (сертифікаті акції) , незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі, коли прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів за привельваними акціями проводиться за рахунок резервного фонду. Якщо розмір дивідендів, що сплачуються акціонерами, за простими акціями перевищіє розмір дивідендів за привілейованими акціями, власникам останніх може проводитись доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим акціонерам.

Держава реалізує право на доходи від володіння корпоративними правами шляхом отримання частини прибутку акціонерного товариства.

Дивіденди можуть виплачуватись тільки з прибутку, отриманого за результатами діяльності звітного року, а також нерозподіленого прибутку минулих років.Дивіденди товариства виплачуються грошима.

При визначенні маси чистого прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, не враховуються надзвичайні доходи в частині коштів, отриманих товариством внаслідок списаної податкової заборгованості.

Базові нормативи частини прибутку, що спрямовуються на виплату дивідендів (за результатами господарської діяльності ВАТ) щорічно розробляються Фондом державного майна, подаються на узгодження Кабінету Міністрів України та доводяться установам, що здійснюють управління корпоративними правами, для прийняття відповідних рішень на загальних зборах акціонерів.

Загальні збори акціонерів з питання розподілу чистого прибутку за річними результатами діяльності АТ, включаючи його дочірні підприємства, проводяться до 1 травня року, наступного за звітним. Дивіденди до Державного бюджету України перераховуються у 30-денний термін після проведення загальних зборів.

Дивідендна політика підприємства і фактори, які на неї впливають. Дивідендна політика підприємства – це сукупність стратегічних і поточних рішень щодо розподілу фінансових результатів діяльності акціонерного товариства. З точки зору корпорації дивідендна політика спрямована на формування акціонерного капіталу через продаж частки участі у майбутніх прибутках. Проте рішення у сфері дивідендної політики мають значення тільки для акціонерів-інвесторів, які купують акції з метою отримання дивідендної винагороди. В Україні та на постсоціалистичному просторі сюди відносять фізичних осіб які отримали акції в результаті сертифікатної приватизації підприємств. БІльшисть таких мікроінвесторів не мають реальних можливостей для участі у фінансуванні довгострокових проектів підприємства,крім того, досить часто такуїі акціонери є бідними людьми, що фактично змушує їх оріентуватись лише на поточні виплати за цінними паперами, а не сподіватися на їх збільшення у майбутньому. Такі власники в інвестиційній політиці віддають перевагу рішенням.які передбачають швидкий ефект від вкладення коштів. Їх абсолютно не цікавлять проекти , розраховані на кілька років. Перевага віддається вкладенням, які передбачають збільшення грошового потоку негайно або протягом кількох місяців. Сертифікатних акціонерів цікавлять тільки поточні виплати, ніякі аргументи на користь зменшення розміру дивідендів та спрямування коштів в інвестиції для отримання більших прибутків у майбутньому  звичайно не беруться до уваги. При додатковій емісії цінних паперів більшість з сертифікатних акціонерів , навіть володіючи переважними правами при продажу акцій нового випуску, скошіш усього не погодяться брати у ньому участь і спробують позбутись таких цінних паперів. Випуск боргових інструментів також певним чином загрожуватиме мікроакційникам , адже виплати за облігаціями в короткостроковому періоді зменшуватимуть грошовий потік, що зробить акції менш привабливими. (;ю – с 9) Решта акціонерів (із не інвестиційним інтересом) може вкладати кошти для здійснення чи розподілу корпоративного контролю чи досягнення інших цілей, не пов’язаних із виплатою дивідендів (особливо власники великих пакетів акцій).

Мал.. Динаміка співвідношення доходів і дивідендів на акції

2.На дивідендну політику впливають:

- дивідендні платежі,

- інвестиційні можливості,

- вартість альтернативних джерел капіталу,

- вплив дивідендної політики на необхідну ставку прибутковості.

На розмір дивідендних платежів впливають:

- фінансові можливості – ліквідність компанії, боргові зобов”язання, заборгованість із зобов”язань щодо фінансових виплат , в т.ч. положення, зафіксовані в емісійному проспекті про випуск облігацій, оскільки підприємство, перед тим як виплатити дивіденди за акціями, повинне виконати зобов’язання за облігаціями,

- розмір нерозподіленого прибутку (дивіденди не можуть його перевищувати за винятком ліквідації підприємства),

- забезпечення готівкою, тому що в разі дефіциту готівки банк може обмежити розмір дивідендів.

На розмір інвестиційних можливостей впливає:

- здійснення капітальних вкладень у прибуткові проекти,

- ефективність можливих інвестиційних проектів з урахуванням часу,

- можливість прискорювати або сповільнювати проекти, що дає змогу здійснювати гнучкішу дивідендну політику.

Вартістю альтернативних джерел капіталу є:

- витрати з продажу нових акцій,

- ризик втрати контролю, тобто випуск нових акцій може призвести до втрати контролю над підприємством,

- гнучкість структури капіталу.

Необхідна ставка прибутковості впливає на дивіденду політику через:

- рівень ставки доходу на оплачений капітал – рівень виплачуваних дивідендів має бути достатнім для збереження популярності акцій компанії порівняно з альтернативними об”ектами інвестицій.

- ставки податку. На вибір дивідендної політики впливає податкове законодавство, особливо співвідношення податкових ставок на дивіденди і приріст капіталу, але й порядок оподаткування дивідендів, податкові пільги щодо реінвестованих доходів, співвідношення між податком на дивіденди і податком на приріст капіталу.

- переваги акціонерів. Одні інвестори вибирають виплату великих поточних дивідендів, інші – майбутній приріст капіталу. Якщо акціонера не влаштовує дивідендна політика підприємства, то він продає акції.

Вирішення питання виплати дивідендів та їх розмірів можливе лише в контексті майбутнього розвитку підприємства та загального економічного стану країни. Тобто менеджер повинен враховувати майбутні перспективи підприємства (хоча об’єктом розподілу є минулі результати діяльності) та прогноз розвитку національної економіки.

Більш детально розглядаються такі питання:

- розмір дивідендів, які виплачувались акціонерним товариством у минулому, характеристика тренду таких виплат,

- договірні обмеження – обмеження щодо дивідендної політики в установчих документах компанії,

- структура акціонерного капіталу підприємства (“ефект клієнтури”, наявність серед акціонерів держави і т.д.),

- інвестиційні проекти фірми, їх прибутковість, необхідність залучення додаткових інвестиційних ресурсів для впровадження цих проектів,

- загальний стан фінансового ринку країни, розвиток його окремих сегментів (ринку облігацій та ринку акцій),

- розвиток національної та світової економік та їх вплив на діяльність ВАТ.

3.АТ може мати затверджену дивідендну політику, з якою потенційні інвестори можуть ознайомитися перед прийняттям інвестиційних рішень. Така дивідендна політика визначатиме не тільки частку прибутку, яку підприємство в майбутньому планує спрямовувати на виплату дивідендів, але й обставини, які братимуться до уваги при визначенні певного розміру дивідендів – особливості розвитку бізнесу в минулому періоді, потреби в реінвестуванні частини прибутку, наявність випущених товариством привілейованих акцій.

Різновиди дивідендної політики підприємства та її моделі. Існують наступні різновиди дивідендної політики:

- грошові виплати у готівковій та безготівковій формі,

- нульові дивіденди,

- сплата дивідендів акціями,

- викуп компанією власних акцій,

- подрібнення акцій.

Моделі грошових виплат у готівковій та безготівковій формах:

Найпростішою моделлю визначення дивідендів є встановлення дивіденду як залишку згідно так званої незалежної теорії дивідендів. Згідно з цією теорією підприємство, вибираючи дивідендну політику, має насамперед визначити оптимальний бюджет капітальних вкладень, а також частину власних коштів, що піде на фінансування цього бюджету. Тільки в рамках не реінвестованої суми можна визначити розмір доходу, що буде спрямований на виплату дивіденду. Вважається, що недофінансування розвитку призведе до того, що ефективність підприємства в майбутньому стане нижчою за можливу. За цією моделлю коефіцієнт виплати може змінюватись щорічно.

Принцип залишкового дивіденду – політика, відповідно до якої компанія виплачує дивіденди тільки після задоволення своїх інвестиційних потреб, при цьому намагається підтримувати відповідно співвідношення між боргом та акціонерним капіталом.

Розмір дивідендів акціонерного товариства є нестабільним, адже у підприємства часто змінюється джерело таких виплат – чистий прибуток, тому інвестору доволі важко оцінити майбутні дивіденди і визначити “реальну” ціну акцій, якщо він оцінює їх на підставі дисконтованого потоку майбутніх платежів.

Різкі коливання дивідендної доходності цінного паперу підвищують ризик інвестування в акції фірми, зростає очікувана доходність інвестора.

У той самий час на ринку присутні інші власники капіталу, орієнтовані на отримання хай невеликих, але стабільних дивідендів. Це – невеликі або інституційні інвестори, що віддають перевагу впевненості в отриманні малого доходу, а не ризикованості в отриманні великого. Саме на цю категорію власників капіталу орієнтовано політику стабілізації дивідендних виплат.

Реалізація такої політики може відбуватися шляхом:

- фіксації дивідендних виплат у грошовому розмірі,

- фіксації дивідендного виходу (частки дивідендів у чистому прибутку акціонерного товариства).

Найбільш прогнозованим для інвестора є саме перший шлях, ажде наперед відомо, скільки грошей отримає акціонер. Перша перевага цього методу - простота та прозорість , тому він підвищує зацікавленість в акціях з боку відповідно налаштованих інвесторів. Використання цього методу потребеє вирішення кількох важливих проблем. Потрібно, по-перше, визначити час виплати першого дивіденду. Якщо акціонерне товариство не виплачувало дивіденів і під час пешої виплати фінансові менеджери вирішили застосувати політику стабільних виплат, то вони повинні зрозуміти, що привабливою для акціонерів вода буде лише до тих пір, поки дивиденнд не буде знижено. Після першого ж зниження можна очикувати значного падіння цін на акції. Лише після пізнішої стабілазації дивідендних виплат на новому рівне (за період кількох років) можна очікувати зростання інтересу з боку інвесторів, які зацікавлені в стабільних доходах. Іншими словами,менеджери повинні встановити такий рівень фіксованого дивіденду, який би дорзволяв зберігати певний запасу віплатах, у разі, коли чистий прибуток акціонерного товариства різко скоротився, і не знижувати розмір дивідендів у цей період, Із цих самих міркувань встановлюється час (рік) початку виплат – краще не починати проводити таку дивідендну політику якщо фінансові менеджери не впевнені, що протягом найближчих років підприємство зможе дотримуватись її. Зрозуміло , що багаторічна стабілізація дивідендів можлива лише при фіксації їх на низькому рівні.

Різновидами політики фіксації дивідендних виплат у грошовому розмірі є: а) політика стабільно низького приросту(інколи її називають політикою неухильного зростання дивідендів); б) виплата стабільних дивідендів з можливістю отримання акціонерами екстрадивідендів у вдалі для акціонерного товариства роки. У першому випадку встановлюється не заморожений на роки дивіденд, а розмір дивіденду базового року та темп його зростання – відповідно акціонери можуть прогнозувати щорічні виплати, додаючи до минулорічного дивіденду частку , на яку зростуть виплати у поточному році. У другому випадку, фіксовані щорічні виплати дивідендів доповнюються додатковими виплатами у роки, коли прибуток значно перевищує прогнозований Якщо в наступному періоді відбувається зниження прибутку до звичайного рівня, то акціонери отримують фіксований дивіденд без будь-яких надбавок.

Підприємство може здійснювати політику постійного коефіцієнта виплати доходу у вигляді дивідендів. Але тоді через зниження доходу дивіденди певного року зменшаться, а це, безумовно, призведе до зниження ринкової ціни акцій підприємства. Причому зниження може бути істотним, якщо інвестори сприймуть падіння дивідендів як сигнал про негативні перспективи розвитку підприємства. Через це менеджери рідко дотримуються такої політики.

Поширеною на практиці є політика постійного збільшення доходу на одну акцію, девіз якої – ніколи не зменшувати щорічного дивіденду. Якщо доходи на одну акцію підприємства збільшуються, то збільшуються і дивіденди на акцію, однак дещо повільніше, ніж дохід.

Але якщо АТ не виплачувало дивідендів і під час першої виплати менеджери вирішили застосувати політику стабільного збільшення виплат, то вони повинні зрозуміти, що привабливою для акціонерів вона буде лише до тих пір, поки дивіденд не буде знижено. Після першого ж зниження можна очікувати значного падіння цін на акції. Лише після стабілізації дивідендних виплат на новому рівні (за період кількох років) можна очікувати зростання інтересу з боку інвесторів, які зацікавлені в стабільних доходах..

Іншими словами, фінансисти підприємства повинні встановити такий рівень початкового дивіденду, який би дозволив зберігати певний запас, який не вичерпується у виплатах. У разі, коли чистий прибуток акціонерного товариства різко скоротився, - не знижувати розмір дивіденду в цей період.

Із цих самих міркувань встановлюється час започаткування виплат – краще не проводити такої дивідендної політики, якщо робітники фінвідділу не можуть з достовірністю вирішити, що протягом наступних років підприємство буде мати фінансові можливості дотримуватись її. Зрозуміло, що стабілізація дивідендів передбачає малі грошові виплати, адже саме вони дозволяють повноцінно користуватися перевагами методу.

Фінансова політика нульових дивідендів:

Доволі своєрідним варіантом фіксації дивідендів є повна відмова від таких виплат. Цей вид політики найбільш розповсюджений в Україні. Його поширенню сприяли як об’єктивні чинники – мала здатність до генерування прибутку у більшості вітчизняних акціонерних товариств, дефіцит вільних фінансових ресурсів на ринку капіталів України, відсутність доступу до останнього, - так і суб’єктивні – низька кваліфікація менеджерів, намагання через погіршення справ на підприємстві зменшити інтерес до нього сторонніх інвесторів з метою уникнення спроб встановлення контролю з їхнього боку, можливість отримання прибутку керівництвом фірми не стільки від володіння цінними паперами, скільки від здійснення контролю за активами та операціями підприємства.

Не сплачувати дивіденди при наявності прибутку можуть дозволити собі тільки ті акціонерні товариства, яким не потрібен додатковий інвестор, які не працюють на фондовому ринку і які абсолютно не слідкують за ліквідністю своїх акцій.

Негрошові форми виплати доходів на фінансові інструменти та організація її здійснення. Сплата дивідендів акціями.

Під фінансовою інвестицією звичайно розуміють господарську операцію, яка має на увазі набуття корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів.

Дивіденди, які реінвестуються, стають прямою інвестицією, тобто господарською операцією, яка означає внесення коштів в статутний фонд юридичної особи в обмін на корпоративні права (звичайно акції), які емітуються такою юридичною особою.

При реінвестиції підприємство повинне внести відповідні зміни в свої засновницькі документи відповідно збільшення статутного капіталу та зареєструвати ці зміни.

4.Особливої уваги вимагає ситуація, коли дивіденди сплачуються у натуральній формі. Така фінансова операція буде вважатись бартерною, що означає виникнення валового доходу та податкових зобов’язань по ПДВ, базою нарахування яких є звичайна ціна, а вона, в свою чергу, повинна відповідати сумі, що належить до сплати, тобто нарахованій сумі дивідендів за вирахуванням 30% податку на дивіденди. При цьому податок на дивіденди повинен бути сплачений до або в момент відвантаження товарно-матеріальних цінностей.

В той же час отримувач дивідендів не буде мати права ні включити вартість отриманих ТМЦ у склад валових витрат (тому що ніякої компенсації за них нема), ні включити суму ПДВ в склад податкового кредиту, тому що самі ТМЦ в склад валових витрат не включаються.

Враховуючи викладене, сплата дивідендів у натуральній формі фінансово не є доцільною з точки зору податкових наслідків.

Лекція 15. Похідні фінансові інструменти і операції з деривативами

       1. Похідні фінансові інструменти і їх види.

2. Характеристика варантів (складських розписок), свопів, депозитних розписок.

    3. Форвардний контракт і його використання в фінансових операціях.

Похідні фінансові інструменти і їх види. Дериватив – стандартний 

документ, що засвідчує право та зобов’язання придбати чи продати базовий актив на визначених ним умовах у майбутньому.

       Базовий актив – товари, цінні папери, кошти та їх характеристики, що є предметом виконання зобов’язань за деривативом.

       Деривативи мають бути укладені в письмовій формі.

       Деривативами в Україні безпосередньо визнані: а) форвардний контракт; б) ф’ючерсний контракт; в) опціон, набір обов’язкових атрибутів яких регулюється “Положенням про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів”, затвердженої постановою КМУ №632 від 19.04.99. Але існують певні нормативи на функціонування варантів (складських розписок), свопів, депозитарних розписок і є практика їх функціонування.

       Опціон в Україні – стандартний документ, який посвідчує право купити (продати) базовий актив на певних умовах в майбутньому, з фіксацією ціни на час укладення такого контракту або на час набуття по рішенню сторін контракту. В Україні знаходяться у обігу опціони ВАТ “Укртеоеком” та ТОВ “ТТК”.

       Опціон повинен мати такі реквізити: а)вид опціону (з постачанням чи без постачання базового активу); б)сторони опціону; в) різновид опціону (на купівлю, на продаж); г) строк виконання (для опціону з виконанням на протязі строку дії), або на день виконання (для опціону з виконанням на встановлену дату); д) порядок оплати набутого (проданого) базового активу; е) розмір премії опціону; є)відповідальність продавця опціону у випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язань, визначених опціоном.

       В опціоні повинно бути чітко вказано, хто є покупець, а хто продавець опціону. Останній отримує премію у зв’язку з асиметричністю угоди: продавець опціону зобов’язаний по ньому, а покупець – тільки має право, а при фінансовій невигідності може не виконувати опційну угоду.

       Премія – ціна, яку сплачує покупець опціону його продавцю за набуту можливість скористатись опціоном.

       Розмір премії опціону прямо залежить: а)від величини строку виконання; б) від розміру очікуваної інфляції (від інфляційних сподівань ринку); в) від розмаху (діапазону) коливань цін на базовий актив перед укладенням опційної угоди та ін.

       Ціна виконання – ціна базового активу, по якій під час виконання зобов’язань по деривативу здійснюються розрахунки. В наукових джерелах вона ще має назву ціна – страйк (тобто ціна, узгоджена в процесі зіткнення і взаємодії інтересів покупця і продавця опціону).

       Характеристика варантів (складських розписок), свопів, депозитарних розписок.  Варантом визнається похідний емісійний цінний папір, який засвідчує право його власника на придбання певної клькості емісійних цінних паперів встановленого виду та категорії у строки, передбачені варантом. Інакше кажучи, фондовий варант – це опціон на купівлю,базовим активом якого є акції або облігації і який надає його власнику право на купівлю базового активу за ціною виконнання у будь-який час до закінчення строку дії варанта. Найпростіше (і зазвичай) варанти це опціони,виписані самою фірмою на власні акції. Найчастіше варанти емітуються разом з новими випусками привілейованих акцій аюо облігацій. Такі варанти містять на лицевій стороні умови, за яких може бути реалізоване право придбання акцій чи облігацій.. Відомо, що виключно варанти можуть обмінюватись на прості акціїВідповідно до стандартної процедури для її отримання власник повинен здати варант і сплатити певну суму,яка називаеться ціною виконання. У часовому проміжоку дії варантівіснує так званий період очікування. Власник варанта може розпочати його віконання лише після закінченняцього терміну.Варанти випускає компанія – емітент акцій, що лежать в їх основі. Таким чином, варанти забезпечують надходження капіталу в компанію і “розчиняють” акціонерний капітал, що вже знаходиться в обігу. Варант надає право купівлі або продажу лише однієї акції. Вони захищені від дроблення акцій і на них не нараховуються дивідендиКількість випущених варантів завжди є фіксованою і обмеженою і зменшується в міру їх використання. Взагалі, варант виступає елементом первинного розміщення додаткових випусків акцій вже функціонуючих компаній. Використання варантів для фінансування корпорації вігідно у таких випадках, коли компанія не бажає або не може платити проценти чи дивіденди при випуску облігацій або привілейованих акцій; б) коли випуск здійснює молоде підприємство, “старші” цінні папери яких (акції, облігації) беруть неохоче, бо вони пов”язані з ризиком. Добавка варанта до акції надає певний спекулятивний привілей щодо участі в майбутніх прибутках у разі вдалого розвитку бізнесу.  

     Подвійне складське свідоцтво, згідно Закону “Про зерно та ринок зерна в Україні” від 4.07.02 №37-IV, складається з двох частин – складського свідоцтва та заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути відокремлені одне від одного.

       У кожній з двох частин подвійного складського свідоцтва мають бути однаково зазначені:

1) найменування та місцезнаходження зернового складу, що прийняв зерно на зберігання;

2) поточний номер складського свідоцтва за реєстром складських документів складу;

3) найменування юридичної особи або ім’я фізичної особи, від якої прийнято зерно на зберігання, а також місцезнаходження (місце проживання) такої особи;

4) найменування та кількість прийнятого на зберігання зерна, а за необхідності – якісні характеристики зерна;

5) строк, на який прийнято зерно на зберігання;

6) розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, та порядок оплати зберігання;

7) дата видачі складського свідоцтва;

8) підпис уповноваженої особи та печатка зернового складу.

Якщо зерно приймається на зберігання зі знеосібленням, то в

обох частинах робиться відповідний запис.

       У разі отримання кредиту за заставним свідоцтвом обидві частини подвійного складського свідоцтва зерно повинні містити найменування (ім’я) і місцезнаходження (місце проживання), дату видачі й розмір кредиту, умови, на яких він виданий, і підпис уповноваженого працівника юридичної особи (громадянина), завірений печаткою юридичної особи (нотаріусом). Термін видачі кредиту не повинен перевищувати терміну зберігання зерна.

       Складське та заставне свідоцтво можуть передаватись разом або окремо за передавальними надписами (індосаментами).

       Складське свідоцтво - похідний фінансовий інструмент, що підтверджує знаходження на складі емітента базового активу (певного товару), взятого на відповідальне зберігання.

       В Росії є спеціальні вимоги до складів – емітентів. Вони включають:

1. здійснення контролю над складами, що випускають складські свідоцтва, в т.ч. ліцензування та сертифікацію, спонтанні перевірки товарних складів установами, які здійснюють ліцензування та перевірка його фінансових звітів аудиторською компанією;

2. встановлення вимог до розміру власного капіталу складу, до необхідного обладнання, до кваліфікації співробітників;

3. зберігач відповідає за збереження товару, прийнятого на зберігання під видані складські свідоцтва, а також за належне виконання обов’язків по договору складського зберігання всім своїм майном;

4. обов’язкове страхування товару від ризиків випадкової загибелі, втрати і ін.;

5. забезпечення доступності інформації про випущені складські свідоцтва про факти втрати, підробки, невиконання та подібне.

В Україні також починає виникати нормативна база складських свідоцтв.

Депозитарні розписки.Під депозитарною розпискою в фінансах США розуміється випущений

американським депозитаріем сертифікат, що підтверджує право власності на певну кількість депозитарних акцій (американських чи глобальних) , які, в свою чергу, надають право власності на певну кількусть цінних паперів іноземного приватного емітента. Проекти випуску американських депозитарних розписок можуть бути спонсорованими та неспонсорованими Перші проводяться з ініціативи та за активної участі іноземного емітента, в той чпс як другі цього не вимагають. Будучи в цілому однаковими за своєю природою, вони істотно відрізняються один від одного: а) щодо можливостей торгівлі на біржовому та позабіржового ринку США; б) щодо прав та обов”язків емітента, депозитатію та інвесторів, що купмли такі розписки; в) щодо вимог до їхньої реєстрації. Основні ознаки неспонсорованих американських депозитарних розписок: 1. Однією з головних рис неспонсорованих проектів є можливість участі в них декількох депозитаріїв; 2. Перед початком неспонсорованого проекту випуску АДР американський депозитарій звертаїться до іноземного емітента за одержанням “листа про відсутність заперечень” (non-objection letter) на його проведення. Але останній не є стороною угоди депозитарію та інвесторів, текст якрї наводиться на кожній неспонсорованій депозитарній розписці. 3. Держателі неспонсорованих АДР платять усі видатки з проведення проекту, включаючи оплату конвертації дивідендів. Спонсоровані ДР поділяються на два класи: 1. Випускаються під уже емітовані цінні папери; 2. Випускаються з метою збільшення капіталу компанії за рахунок емісії нових цінних паперів. До першого класу відносять: а) спонсоровані ДР (перший рівень); б) лістингові ДР (другий рівень). До другого класу відносять: а) з прилюдним розміщенням (третього рівня); б) з приватним розміщенням серед кваліфікованих інституційних покупців – власників пакета акцій не менш ніж на 100 млн.дол. США (третього рівня); в) Глобальні (міжнародні пропозиції) ДР.

       Форвардний контракт і його використання в фінансових операціях. Форвардний контракт в Україні – це двосторонній договір по стандартній (типовій) формі, який засвідчує взаємне зобов’язання осіб купити (продати) базовий актив в певний час та на визначених умовах в майбутньому, з фіксацією цін такого продажу під час укладення форвардного контракту.

       Умови форвардного контракту визначаються за узгодженням сторін. Він повинен мати наступні реквізити: а) найменування та сторони контракту; б)базовий актив контракту і його характеристики (для фінансових інструментів – емітент, вид цінного паперу, його номінальна вартість, строк обігу; для коштів: вид валюти; для інших товарів – асортимент); в) кількість базового активу; г)вартість контракту; д)ціна та строк виконання; е)порядок оплати проданого (набутого) базового активу; є)відповідальність сторін у випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язань, встановлених цим контрактом.