Мета, завдання, функції та принципи міжнародного трудового права

Основною метою міжнародно-правового регулювання праці є поступове поліпшення умов праці та життя найманих працівни­ків, членів їх сімей, розширення та гарантування їх трудових прав. Для досягнення цієї мети Статутом МОП передбачено ви­користання таких засобів: регулювання робочого часу, встанов­лення максимальної тривалості робочого тижня та робочого дня;

¹ Киселев Й. Я. Сравнительное й международное трудовеє право. — С. 448—449.

507

регулювання ринку праці; запобігання безробіттю; забезпечення відповідного умовам життя рівня заробітної плати; захист пра­цівників від професійних захворювань та нещасних випадків на виробництві; охорона праці дітей, підлітків та жінок; забезпе­чення працівників похилого віку та інвалідів; захист працівни-ків-мігрантів; визнання принципу рівної заробітної плати за од­накову працю; визнання свободи асоціацій, організація профе­сійного та технічного навчання тощо.

10 травня 1944 р. у Філадельфії було прийнято* «Декларацію про цілі та завдання Міжнародної Організації Праці». Філадель­фійська декларація 1944 р., як її прийнято називати, визначила основні завдання МОП на черговому етапі її діяльності і, по суті, стала програмою подальшого розвитку трудового права. Вона пе­редбачала: досягнення повної зайнятості та підвищення рівня життя; забезпечення працівникам можливості застосовувати свої сили у тих професіях, де вони можуть досягнути найбільш пов­ного розвитку власних можливостей та покликань і зробити най­більший внесок у загальний добробут; забезпечення як засобів досягнення цієї мети можливостей для професійного навчання та переміщення робочої сили, включаючи міграцію; проведення політики у сфері заробітної плати, робочого часу та інших умов праці, що спрямовані на забезпечення отримання всіма справед­ливої частки результатів прогресу і встановлення прожиткового мінімуму всім, хто цього потребує; ефективне визнання права на колективні переговори та участь працівників у розробці та засто­суванні соціальних і економічних заходів; розширення та поліп­шення соціального забезпечення й медичної допомоги; захист життя та здоров'я працівників усіх професій; забезпечення доб­робуту дітей та захисту материнства; гарантування необхідного харчування, житлових умов та умов для відпочинку і культур­ного розвитку; забезпечення рівного доступу до освіти та профе­сійного навчання.

Основними функціями сучасного міжнародного трудового пра­ва вважаються регулятивна, правоохоронна та інтеграційно-кор­поративна.

Оскільки норми міжнародного трудового права отримують практичне застосування через внутрішньоправову імплемента­цію, то їх регулятивна функція стосується передусім суб'єктів міжнародного трудового права. Вона спрямована на забезпечен-

508

ня відносин, які виникають в процесі співробітництва держав та міжнародних організацій щодо питань праці та трудових відно­син. Об'єктами правового регулювання тут виступають їх права та обов'язки у сфері нормотворчої та правореалізуючої діяльнос­ті, і пов'язані з процедурою прийняття правових актів міжна­родними організаціями та контролем за їх дотриманням, а та­кож правила укладання дво- та багатосторонніх договорів з пи­тань трудових відносин.

Правоохоронна функція стосується безпосередньо учасників трудових відносин, а саме працівників та роботодавців і реалізу­ється шляхом формування міжнародними договорами системи стандартів правового регулювання праці і трудових відносин.

Інтеграційно-корпоративна функція полягає у тому, що для забезпечення досягнення поставленої мети і виконання завдань, визначених Статутом МОП та Філадельфійською декларацією, необхідні спільні зусилля всіх держав, представників роботодав­ців, трудящих та об'єднання їх у відповідні міжнародні інститу­ції, що безпосередньо займаються проблемами правового регу­лювання праці, узгодженням та реалізацією відповідних ін­тересів усіх сторін у зазначеній сфері.

Прогресивними положеннями Філадельфійської декларації 1944 р. є проголошене нею право усіх людей незалежно від раси, віри чи статі на матеріальний добробут т$ духовний розвиток в умовах свободи і гідності, економічної стабільності та рівних можливостей, що стало основоположним принципом міжнарод­ного трудового права.

У червні 1998 р. на 86-й сесії Міжнародної конференції праці (МКП) було ухвалено «Декларацію основоположних засад та прав у сфері праці», яка уточнила зміст фундаментальних прин­ципів соціальної політики, що містяться у Статуті МОП. Сфор­мульовані цією Декларацією принципи є обов'язковими для всіх держав-членів МОП і передбачають такі важливі положення, як: свободу об'єднань та дієве визнання права на ведення колектив­них переговорів; скасування всіх форм примусової праці; заборо­на дитячої праці; недопущення дискримінації у трудових відно­синах.

Обов'язковість проголошених у Декларації принципів покла­дає на держави ще й конкретні зобов'язання щодо ратифікації конвенцій, положення яких повинні забезпечити реалізацію та

509

дотримання цих принципів. Такими, зокрема, є конвенції № 29 «Про примусову чи обов'язкову працю» (1930 р.), № 87 «Про свободу асоціації і захист права на організацію» (1948 р.), № 98 «Про застосування принципів права на організацію та на веден­ня колективних переговорів» (1949 р.)» № 100 «Про рівну вина­городу чоловіків і жінок за працю однакової цінності» (1951 р.), № 105 «Про скасування примусової праці» (1957 р.), № 111 «Про дискримінацію в галузі праці і занять» (1958 р.), № 138 «Про мінімальний вік прийому на роботу» (1973 р.) та ін.

Суб'єкти міжнародного трудового права

Та особливості їх правового статусу                     ,

Оскільки міжнародне трудове право є однією із галузей в сис­темі сучасного міжнародного права, то очевидним є той факт, що його суб'єктний склад не може бути ширшим суб'єктів міжна­родного права. Тобто з'ясування правового статусу суб'єктів тут повинно базуватися на тих самих теоретичних засадах, що вироб­лені теорією міжнародного права.

Суб'єкт міжнародного права — це носій міжнародних прав та обов'язків, які виникають згідно з загальними нормами міжна­родного права або ж приписами міжнародно-правових актів¹. Тим самим, суб'єктом міжнародного трудового права вважають­ся такі носії прав і обов'язків у сфері міжнародного правового регулювання трудових відносин, якщо вони є учасниками таких відносин в силу свого міжнародно-правового статусу.

Передусім до суб'єктів міжнародного трудового права нале­жать держави, об'єднання держав та міжнародні організації. Міжнародно-трудова правосуб'єктність держав, наприклад, ви­значається обсягом їх прав та обов'язків як суб'єктів міжнарод­ного права взагалі і є частиною міжнародної правосуб'єктності. Важливим для визначення їх правового статусу є право останніх брати участь у міжнародному співробітництві з будь-яких пи­тань, що складають міжнародний інтерес, та обов'язок забезпе­чувати і дотримувати належний рівень гарантування та захисту основних прав і свобод людини на відповідній території, що вод­ночас є і основними принципами сучасного міжнародного права.

¹ Колосов Ю. М., Кузн^цов В. Й. Международное право. — М., 1995. — С. 57.

510

Як суб'єкти міжнародного трудового права держави, по-пер­ше, мають право реалізувати свої інтереси у сфері праці, трудо­вої міграції, соціального забезпечення шляхом укладення між­народних договорів на дво- та багатосторонній основі; по-друге, вони мають право брати участь у діяльності міжнародних' орга­нізацій з універсальним та спеціальним статусом та у прийнятті останніми правових приписів щодо правового регулювання праці та трудових відносин; по-третє, їм надано право об'єднуватись і виробляти спільні рішення в даній сфері на регіональній основі.

Держави за способом набуття прав та обов'язків володіють первинною, а за змістом та обсягом належних їм прав — загаль­ною та договірною правосуб'єктністю, що водночас містить і ознаки універсальності. Вони виявляються в тому, що держава лише за самим фактом її існування зі всіма необхідними атрибу­тами державності автоматично набуває статусу суб'єкта міжна­родного права з усією сукупністю міжнародних прав та обов'яз­ків, у тому числі і у сфері праці та трудових відносин. Крім того, з метою набуття додаткових прав та обов'язків, розширюючи ме­жі своєї правосуб'єктності, держава вступає у договірні стосунки з іншими державами, об'єднаннями держав та міжнародними організаціями, метою яких є узгодження інтересів у визначеній сфері та вироблення єдиних підходів, принципів, стандартів правового регулювання праці та трудових відносин. Більше того, всі міжнародні заходи, які стали предметом угод та домовленос­тей, здійснюються не безпосередньо, а через державу. Тільки во­на бере на себе відповідні міжнародно-правові зобов'язання що­до охорони трудових прав індивідів. Тобто лише вольовий акт верховної державної влади, яким ратифікуються відповідні між­народні угоди з питань праці, надає дієвості відповідним поло­женням міжнародних актів. Отже, володіючи усією сукупністю прав, держава передусім виходить із власних інтересів і виявляє волю стосовно їх реалізації у конкретних договірних взаємовід­носинах. Загалом подальша реалізація обумовлених договірних взаємовідносин так само залишається прерогативою держави і пов'язана з наступною їх ратифікацією і наданням таким домов­леностям юридичної сили в межах своєї юрисдикції.

До числа суб'єктів міжнародного трудового права належать також об'єднання держав, їхня правосуб'єктність е похідною від правосуб'єктності держав, оскільки за своїм характером, зміс-

511

том та обсягом повністю залежить від волі держави. Проте за способом набуття прав та обов'язків міжнародно-трудова право-суб'єктність об'єднань держав є договірною, оскільки сукупність прав і обов'язків щодо правового регулювання питань праці та трудових відносин виникає на підставі дво- та багатосторонніх договорів, у тому числі і договорів щодо утворення відповідних об'єднань. Такими об'єднаннями є Рада Європи, Європейський Союз, Співдружність Незалежних Держав, Організація Амери­канських держав, Організація африканської єдності, Арабська Організація праці, Організація економічного співробітництва та розвитку тощо.

Особливе місце в системі суб'єктів міжнародного трудового права посідають ООН як міжнародна організація універсального характеру та МОП як її спеціалізована установа.

Основними завданнями ООН, як це визначено в преамбулі її Статуту, є утвердження віри в основні права людини, рівноправ­ність чоловіків та жінок, сприяння соціальному прогресу та по­ліпшенню умов життя, використання міжнародного апарату для сприяння економічному та соціальному прогресу всіх народів. Статтею $5 Статуту передбачено, крім того, що з метою створен­ня умов стабільності та добробуту, необхідних для мирних і друж­ніх відносин між націями, які ґрунтуються на засадах пова­ги принципів рівноправності та самовизначення народів, ООН сприяє підвищенню рівня життя, повної зайнятості населення та створенню умов для економічного і соціального розвитку та про­гресу. Такі статутні положення дозволяють цій організації роз­робляти заходи, спрямовані на створення в окремих країнах умов, які б сприяли забезпеченню права на працю. Як суб'єкт міжнародного права, який володіє правосуб'єктністю універ­сального характеру і є найбільш важливою міжнародною орга­нізацією, ООН закріпила в Статуті найбільш важливі завдання та напрями своєї діяльності. Вимоги, які за своєю правовою при­родою є належними до сфери правового регулювання праці та трудових відносин, і стали програмними цілями ООН, визначи­ли її компетенцію і як суб'єкта міжнародного трудового права, їх основу складають повноваження щодо сприяння міжнародно­му співробітництву держав у сфері вирішення соціальних проб­лем, складовою частиною і основою яких є питання правового регулювання праці. Правосуб'єктність ООН у даній сфері за ха-

512

рактером та змістом визначених повноважень є водночас за­гальною та універсальною, оскільки, по-перше, правові акти, прийняті в рамках ООН, стосуються основ правового статусу працівників загалом. По-друге, правові акти цієї організації є визначальними, вихідними положеннями в процесі формування міжнародних стандартів у сфері праці та трудових відносин. Та­ке право ООН визначається на підставі п. З ст. 1 Статуту, де вка­зано, що однією із цілей Організації є здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічно­го, соціального, культурного і гуманітарного характеру та в за­охоченні і розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх без винятку незалежно від раси, статі, мови і релігії. А відповідно до Загальної декларації прав людини (1948 р.), «Пакту про економічні, соціальні та культурні права та «Пакту про громадянські та політичні права» (1966 р.) право на працю, справедливу оплату праці та сприятливі її умови, захист від при­мусової праці, свободу асоціацій і об'єднань, охорону праці та со­ціальне забезпечення тощо є основними із усіх найважливіших прав людини. Саме такі питання правового регулювання праці та трудових відносин формують сферу нормотворчої діяльності ООН. Статут та прийняті пізніше документи створили умови і дали поштовх подальшому прогресивному розвитку міжнарод­ного трудового права.

Чи не найголовнішим суб'єктом міжнародного трудового пра­ва вважається Міжнародна Організація Праці (МОП), яка була створена в 1919 р. відповідно до рішення Паризької мирної кон­ференції як спеціалізована установа Ліги Націй. Статут МОП став окремою частиною Версальського мирного договору від 28 червня 1919 р. Саме цей день є офіційною датою заснування МОП. Із припиненням діяльності Ліги Націй МОП не припинила свого існування, а з 1946 р. стала першою спеціалізованою уста­новою ООН на підставі угоди про їх взаємне співробітництво і ви­знання МОП спеціалізованою установою ООН. На даний час чле­нами МОП є 174 держави. Україна — член цієї організації з ЗО квітня 1954 р.

Цілі та завдання МОП визначені в преамбулі її Статуту. 10 трав­ня 1944 р. вони були переглянуті та уточнені Філадельфійською декларацією, прийнятою Генеральною конференцією на 26-й

513

сесії МОП, яка, підтверджуючи основні принципи заснування цієї організації, включила до Статуту такі повноваження:

прийняття міжнародних конвенцій та рекомендацій щодо ор­ганізації та реалізації праці;

розробка конкретних міжнародних програм, пов'язаних з по­ліпшенням умов праці та життя працівників;

ухвалення програм допомоги державам у реалізації програм міжнародного технічного співробітництва;

розробка програм загального, професійного навчання у сфері праці¹.

Структура МОП є досить оригінальною порівняно з іншими спеціалізованими установами ООН. Вона заснована на принци­пах тристороннього представництва, які визначені у її Статуті. Більше того, МОП є єдиною організацією системи ООН, де цей принцип застосовується на всіх рівнях. Така система дає можли­вість національним представникам підприємців та працівників брати участь нарівні з урядовими представниками у вирішенні всіх питань, що стосуються компетенції Організації. Ця участь поширюється, як правило, на всі етапи розробки міжнародних правових норм, а також на процедури і функції контролю². Принцип трипартизму (тристороннє співробітництво) МОП від­різняє її не лише від спеціалізованих установ ООН, а й від інших міжнародних організацій та істотно впливає на прийняття, зміст та авторитет конвенцій і рекомендацій.

Штаб-квартира МОП знаходиться в Женеві. Структурними одиницями і основними органами МОП є: Генеральна конферен­ція (Міжнародна конференція праці); Адміністративна Рада; Міжнародне бюро праці (МБП).

Вищий орган МОП — Міжнародна конференція праці вклю­чає представників усіх держав-членів МОП. Основною робочою формою є сесії, які скликаються щорічно, як правило, у Палаці Націй у Женеві. Окремі сесії також проходили у Вашингтоні, Генуї, Філадельфії, Парижі, Сієтлі, Монреалі, Сан-Франциско.

Делегація кожної держави представлена двома представника­ми від уряду та по одному від підприємців і працівників. Кожен делегат має право індивідуального голосу.

¹ Скрипка В. Й. Трудовеє право. — М., 1997. — С. 80.

² Зенгер А. Цит. праця. — С. 107.

514

Основними повноваженнями Міжнародної конференції пра­ці є:

визначення завдань та основних напрямів діяльності МОП;

вирішення питань членства окремих держав у ній;

внесення та затвердження змін і доповнень до Статуту МОП;

прийняття рішень з окремих питань правового регулювання праці, трудової міграції та соціального забезпечення;

контроль та нагляд за імплементацією та дотриманням дер­жавами положень ратифікованих конвенцій;

спостереження за напрямами розвитку національного трудо­вого законодавства щодо рекомендацій МОП.

Міжнародна конференція праці обирає Адміністративну Ра­ду, яка є її виконавчим органом і також побудована на основі принципу трипартизму. Загальний склад Адміністративної Ра­ди — 56 членів: 28 представників урядів та по 14 представників від підприємців та працівників. З 28 представників від урядів 10 місць без виборів відведено представникам промислове найбільш розвинених країн світу. Адміністративна Рада обирається тер­міном на три роки. Скликається тричі на рік у період між сесія­ми Міжнародної конференції праці.

Адміністративна Рада:

призначає Генерального директора Міжнародного бюро праці (МБП);

затверджує статут персоналу МБП;

готує порядок денний для сесій Міжнародної конференції праці;

готує питання, які виносяться на розгляд Міжнародної кон­ференції праці;

координує роботу МОП з діяльністю інших міжнародних ор­ганізацій;

розглядає скарги членів МОП щодо недотримання її конвен­цій.

Постійним секретаріатом МОП є Міжнародне бюро праці, очо­люване Генеральним директором, який призначається Адмініст­ративною Радою і є найвищою посадовою особою МОП. Персонал МБП формується Генеральним директором згідно з правилами, затвердженими Адміністративною Радою. Місце його розташу­вання разом з дослідницьким центром та видавництвом знаходя­ться в Женеві. Основні повноваження МБП полягають в дослід-

515

ницькій роботі, підготовці документації та доповідей, обранні та поширенні інформації серед держав-членів МОП, організації на­рад, семінарів з питань міжнародного регулювання праці, підго­товці матеріалів на конференції МОП, публікації періодичних видань.