Організація охорони праці на підприємстві, в установі, організації

Забезпечення прав громадян на безпечні та нешкідливі умови праці здійснюється шляхом створення системи організації охо­рони праці не лише на національному, а й на виробничому рівні. Підвищення ефективності діючої системи управління охорони праці на всіх рівнях є одним із шляхів зниження виробничого травматизму та професійних захворювань, зменшення факторів шкідливого впливу на організм працюючих та скорочення кіль­кості робочих місць зі шкідливими та важкими умовами праці.

Важливість створення системи управління охороною праці встановлюється міжнародними актами і договорами. Вона роз­глядається як необхідна гарантія забезпечення трудових прав працівників у сфері охорони праці. «Конвенція № 155 МОП про безпеку та гігієну праці та виробниче середовище» (1981 р.)¹ ви-

¹ Конвенція набула чинності 11 серпня 1983 р., але Україна її ще не ратифікувала. Проте сторони соціального партнерства на національ­ному рівні в «Генеральній угоді між Кабінетом Міністрів України і Конфедерацією роботодавців України та профспілковими об'єднан­нями України на 1999—2000 роки» встановили обов'язок щодо спри­яння її ратифікації // Урядовий кур'єр. — 1999. — 14 вересня. — № 171.

418

значила систему організації охорони правд на національному та виробничому рівні. На роботодавців покладається обов'язок на­давати робочі місця, механізми та обладнання, організовувати виробничі процеси, які відповідають встановленим нормативам і не загрожують здоров'ю працюючих, вживати заходів щодо створення відповідних служб, на які покладаються комплексні функції управління охороною праці; співпрацювати з представ­никами працівників шляхом надання необхідної інформації, проведення консультацій з охорони праці; попереджувати ви­никнення виробничого травматизму та проводити розслідування й облік нещасних випадків і професійних захворювань; прове­дення навчання працівників з питань охорони праці та ін.¹

Законодавство України відображає значну частину міжнарод­них стандартів з організації управління охороною праці на різ­них рівнях. Закон України «Про охорону праці» містить ок­ремий розділ про організацію охорони праці, її управління на підприємствах, в установах, організаціях. Система управління охороною праці передбачає:

створення роботодавцем відповідних служб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці;

досягнення встановлених нормативів з охорони праці шляхом впровадження прогресивних технологій, додержання вимог при проектуванні, будівництві та реконструкції підприємств, об'єк­тів і засобів виробництва;

проведення лабораторних досліджень умов праці, атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про охорону праці та надання пільг і компенсацій за результатами їх прове­дення;

проведення обов'язкових медичних оглядів певних категорій працівників, навчання з питань охорони праці з метою попере­дження виробничого травматизму;

усунення причин, що призводять до нещасних випадків, про­фесійних захворювань, здійснення їх розслідування й обліку та ін.

На виробництві можуть впроваджуватися й інші заходи з ор­ганізації охорони праці. До кола питань по управлінню охоро­ною праці включають: навчання працюючих безпеці праці, за-

¹ Міжнародне законодавство про охорону праці. Конвенції та рекомен­дації МОП. — К., 1997. — Книга 1. — С. 50—51.

27-02-69                                                                                                                            419

безпечення безпеки виробничого устаткування, виробничих про­цесів, будівель та споруд, нормалізацію санітарно-гігієнічних умов праці, забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, встановлення оптимальних режимів праці та відпочин­ку працюючих, санітарно-побутового обслуговування працюю­чих та їх професійний відбір за окремими спеціальностями¹.

Одним з елементів управління охороною праці на підприємст­ві є створення служби охорони праці. Порядок створення та пов­новаження служб охорони праці регулюються ст. 23 Закону України «Про охорону праці», «Типовим положенням про служ­бу охорони праці», затвердженим наказом Державного комітету України по нагляду за охороноІЬ праці від 3 серпня 1993 р. № 73, положенням про службу охорони праці, яке приймається робо­тодавцем.

Служба охорони праці створюється на всіх підприємствах, в установах, організаціях. Вона може функціонувати в різних організаційних формах залежно від чисельності працюючих. Служба охорони праці може створюватися у вигляді самостійно­го структурного підрозділу, групи спеціалістів чи одного спеціа­ліста, у тому числі що працює на умовах сумісництва. Так, на підприємстві виробничої сфери з кількістю працюючих менше 50 чоловік функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо ке­рівнику підприємства. За своїм посадовим становищем та умова­ми праці керівник служби прирівнюється до керівників основ­них виробничо-технічних служб підприємства. При наявності на підприємстві інституту заступників керівника керівник служби охорони праці повинен призначатися на посаду заступника ке­рівника підприємства.

Спеціалісти з охорони праці мають право видавати керівни­кам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для вико­нання приписи щодо усунення наявних недоліків. Ці приписи, у тому числі про зупинення робіт, може скасовувати в письмовій формі лише посадова особа, якій підпорядкована служба охоро­ни праці — керівник підприємства.

Для виконання функцій, покладених на службу охорони пра­ці, її спеціалісти мають право надсилати керівнику подання про

¹ Науково-практичний коментар до Закону України «Про охорону праці». — С. 110.

420

притягнення до відповідальності працівників, які порушують законодавство про охорону праці, вимагати відсторонення від роботи працівників, які не пройшли медичного огляду, навчан­ня, інструктажу, перевірки знань з охорони праці, не мають до­ступу до відповідних робіт або порушують нормативні акти про охорону праці, безперешкодно в будь-який час відвідувати ви­робничі об'єкти, структурні підрозділи підприємства та зупиня­ти роботу виробництв, машин, устаткування й інших засобів ви­робництва, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюю­чих, та порушувати клопотання про заохочення працівників.

З метою забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, комплексного вирішення питань охорони праці ліквідація служ­би охорони праці допускається лише у випадку ліквідації під­приємства.

Система заходів організації ефективного управління охоро­ною праці передбачає постійну співпрацю роботодавця з найма­ними працівниками та їх представниками, створення з ними спільних органів, які здійснюють організацію охорони праці. До таких органів належить комісія з питань охорони праці підпри­ємства. Вона створюється на принципі паритетності представни­цтва роботодавця та найманих працівників. Комісія з питань охорони праці підприємства є постійно діючим консультативно-дорадчим органом найманих працівників та роботодавця, тому на відміну від служби охорони праці її рішення носять рекомен­даційний характер.

Комісія з питань охорони праці підприємства створюється не у всіх випадках і її створення залежить від кількості працюючих та їх волевиявлення. Отже, комісія створюється на підприємст­вах, в організаціях, установах з кількістю працюючих 50 і біль­ше чоловік. На загальних зборах (конференції) наймані праців­ники приймають рішення про доцільність створення комісії, її кількісний і персональний склад та затверджують «Положення про комісію з питань охорони праці підприємства», яке розроб­ляється на основі «Типового положення про комісію з питань охорони праці підприємства», затвердженого наказом Держав­ного комітету України по нагляду за охороною праці від 3 серп­ня 1993 р. № 72.

Діяльність комісії з питань охорони праці підприємства спря­мована на забезпечення захисту законних прав та інтересів пра­цівників у сфері охорони праці, підготовку рекомендацій робото-

421

давцю та працівникам з питань профілактики виробничого трав­матизму та професійних захворювань, вироблення пропозицій до колективного договору з охорони праці, узгодження позицій сторін у вирішенні практичних питань з охорони праці шляхом проведення двосторонніх консультацій.

Система заходів організації управління охороною праці вклю­чає додержання вимог з охорони праці при проектуванні, будів­ництві (виготовленні) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва, їх відповідності нормативним актам про охорону праці (ст. 24 Закону України «Про охорону праці»). Реа­лізація зазначених заходів здійснюється шляхом:

урахування вимог з охорони праці на стадії проектування ви­робничих об'єктів, засобів виробництва та проведення попе­редньої експертизи (перевірки) проектної документації виробни­чих об'єктів, нових технологій і засобів виробництва¹;

запровадження дозвільної системи на введення в експлуата­цію нових і реконструйованих виробничих об'єктів, зразків но­вих машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробни­цтва²;

сертифікації машин, механізмів, устаткування, технологіч­них процесів, транспортних засобів;

встановлення дозвільної системи на початок роботи нового підприємства³;

здійснення авторського нагляду проектними організаціями за дотриманням проектних рішень з питань охорони праці;

¹ «Положення про порядок проведення державної експертизи (пере­
вірки) проектної документації на будівництво та реконструкцію ви­
робничих об'єктів і виготовлення засобів виробництва на відповід­
ність їх нормативним актам про охорону праці», затверджене поста­
новою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1994 р. № 431.

² «Положення про порядок видачі дозволів Комітетом по нагляду за
охороною праці України», затверджене наказом Держнаглядохорон-
праці від 4 червня 1999 р. № 103; «Положення про порядок прийнят­
тя в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного за­
мовлення», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від
5 серпня 1992 р. № 449.

³ «Положення про видачу Державним комітетом по нагляду за охоро­
ною праці власникові підприємства, установи, організації або упов­
новаженому ним органу дозволу на початок роботи підприємства,
установи, організації», затверджене постановою Кабінету Міністрів
України від 6 жовтня 1993 р. № 831.

422

іншими шляхами, що забезпечують безпечність умов праці. Наприклад, забороняється застосовувати у виробництві шкідли­ві речовини, на які розроблені гранично допустимі нормативи (концентрації).

Незважаючи на широкий спектр чинників, що формують сис­тему засобів, спрямованих на запобігання негативному впливу виробничого середовища на життя та здоров'я працівників, з ря­ду об'єктивних і суб'єктивних причин не вдається повністю усу­нути шкідливі і важкі умови праці. Відповідно роботодавець зобов'язаний провести (забезпечити) лабораторні дослідження умов праці на робочих місцях, на яких існують шкідливі і важкі умови праці, встановити пільги і гарантії для працівників, які працюють у цих умовах, та розробити заходи, що забезпечують усунення причин виникнення нещасних випадків і професійних захворювань.

Атестація робочих місць є комплексною оцінкою всіх чинни­ків виробничого середовища і трудового процесу, супутніх со­ціально-економічних факторів, що впливають на здоров'я і пра­цездатність у процесі трудової діяльності¹. Проведення атестації робочих місць на підприємстві, в установі, організації здійсню­ється з дотриманням вимог, передбачених «Положенням про Державну експертизу умов праці», затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 1 грудня 1990 р. № 357, «Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці», затвер­дженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. № 442, «Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці», затвердженими пос­тановою Міністерства праці України і Міністерства охорони здо­ров'я України від 1 вересня 1992 р. № 41.

Атестація робочих місць за умовами праці обов'язково прово­диться на всіх підприємствах, установах, організаціях, незалеж­но від їх галузевої належності і форм власності. На обов'язко­вість та необхідність її проведення впливає факт наявності тех­нологічного процесу, обладнання, сировини та матеріалів, що є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, які можуть вплинути на здоров'я працюючих, а також

¹ «Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці», затверджені постановою Міністерства праці і Мініс­терства охорони здоров'я України від 1 вересня 1992 р. № 41.

423

на їх нащадків. Метою проведення атестації робочих місць за умовами праці є встановлення на конкретному підприємстві, в установі, організації права працівника на безпечні, здорові умо­ви праці, захист його життя й здоров'я, встановлення пільг і компенсації за шкідливі та небезпечні умови праці.

Атестація робочих місць за умовами праці має плановий хара­ктер. Відповідно розрізняють планову (чергову) та позапланову (позачергову) атестацію. Планова атестація проводиться у стро­ки, визначені колективними договорами, але не рідше одного ра­зу на п'ять років. Проведення позапланової атестації здійсню­ється при наявності певних підстав та з ініціативи відповідних суб'єктів. Вона проводиться з ініціативи роботодавця, профспіл­кового комітету, найманих працівників підприємства або їх ви­борного органу, органів державної експертизи умов праці з учас­тю санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здо­ров'я України, якіцо відбулася докорінна зміна "умов і характеру праці.

Комплексний характер атестації робочого місця за умовами праці полягає у вивченні і дослідженні цих факторів виробничо­го середовища, що можуть негативно вплинути на здоров'я пра­цівників, та в розробленні системи заходів, спрямованих на зне­шкодження таких факторів.

Під час проведення атестації робочих місць за умовами праці виявляють причини та фактори виникнення шкідливих і небез­печних умов праці, проводять дослідження та комплексну оцін­ку факторів виробничого середовища і характеру праці щодо їх відповідності вимогам стандартів, норм і правил (включаючи проведення гігієнічної, технічної та організаційної оцінки). За результатами проведеної оцінки факторів виробничого середови­ща встановлюється ступінь шкідливості та небезпечності умов праці на основі гігієнічної класифікації: особливо шкідливі і особливо важкі умови праці; шкідливі і важкі умови праці; шкідливі умови праці.

За результатами проведеної атестації робочих місць склада­ють такі переліки:

а) робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, праців­никам яких підтверджується право на встановлені законодавст­вом пільги і компенсації;

424

б) робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, праців­
никам яких підтверджується право на пільги і компенсації за
рахунок коштів підприємств;

в) робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких
необхідно здійснити першочергові заходи з поліпшення умов
праці.

Фінансування заходів з управління охороною праці здійсню­ється роботодавцем, працівники не несуть жодних матеріальних витрат. Порядок використання коштів і матеріалів, виділених на проведення заходів по охороні праці, зазначається у колек­тивному договорі. У ньому слід також передбачити необхідні ви­трати, джерела фінансування, строки та відповідальних осіб за проведення заходів з охорони праці. План заходів щодо охорони праці включається до колективного договору. Він охоплює сис­тему заходів щодо доведення умов праці до встановлених норм безпеки, гігієни праці та виробничого середовища. Наприклад:

проведення атестації робочих місць на відповідність їх норма­тивним актам про охорону праці;

забезпечення працюючих спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту;

реалізація заходів щодо усунення безпосереднього контакту працівників із шкідливими речовинами й матеріалами, іншими несприятливими та небезпечними факторами виробництва;

впровадження систем автоматичного контролю та сигналіза­ції наявності шкідливих і небезпечних виробничих факторів, пристроїв аварійного вимкнення виробничого устаткування та комунікацій у разі виникнення небезпеки для працюючих;

проведення експертизи технічного стану будівель та споруд, експертизи та діагностики потенційно небезпечних об'єктів, устаткування, обладнання;

створення кабінетів, куточків, виставок з питань охорони праці, придбання потрібних нормативних документів, навчаль­них посібників, плакатів, періодичної літератури;

навчання працівників, проведення нарад, семінарів з питань охорони праці.

Організація та фінансування обов'язкових медичних оглядів покладається на роботодавця (ст. 19 Закону України «Про охоро­ну праці»), їх проведення спрямоване на встановлення фізіоло­гічної і психологічної придатності працівника виконуваній робо-

425

ті, запобігання захворюванням і нещасним випадкам, виявлення ранніх ознак впливу виробничих умов на здоров'я працівників, виявлення захворювань, що загрожують життю і здоров'ю пра­цівника та інших осіб.

Законодавство України передбачає проведення попередніх, періодичних та позачергових обов'язкових медичних оглядів¹.

Обов'язкові медичні огляди при прийнятті на роботу, а також під час роботи, проводяться у випадках, які чітко передбачені у законодавстві — законах, спеціальних переліках і списках та ін­ших підзаконних нормативно-правових актах, що приймаються у централізованому порядку. Враховуючи їх вимоги, на локаль­ному рівні визначаються категорії працівників, які зобов'язані проходити медичні огляди. Встановлення контингенту праців­ників здійснюється роботодавцем разом із санітарно-епідеміоло­гічною станцією та профспілковим комітетом. У разі зміни тех­нологічного процесу, введенні нових підприємств, технологій, робочих місць і професій він зобов'язаний поінформувати про це територіальну санітарно-епідеміологічну станцію в кінці звітно­го року, на підставі чого коло працівників коригується щорічно. Визначивши контингент осіб, що підлягають періодичним ме­дичним оглядам, роботодавець складає поіменний список пра­цівників.

Обов'язкові медичні огляди проходять: працівники, зайняті на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці²; працівники на роботах, де є потреба у професій-

¹ «Положення про медичний огляд працівників певних категорій», за­
тверджене наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 бе­
резня 1994 р. № 45; «Порядок проведення обов'язкового профілак­
тичного наркологічного огляду громадян», затверджений постано­
вою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1997 р. № 1238;
«Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транс­
портних засобів», затверджене наказом Міністерства охорони здоро­
в'я України та Міністерства внутрішніх справ України від 5 червня

2000 р. № 124/345; «Порядок проведення обов'язкових профілакти­
чних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок», за­
тверджене постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня

2001 р. № 559.

² «Перелік професій, працівники яких підлягають медичному огля­
ду». Додаток до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 31
березня 1994 р. № 45.

426

йому доборі¹; працівники усіх професій віком до 21 року²; пра­цівники окремих професій, виробництв та організацій, діяль­ність яких пов'язана з обслуговуванням населення³, та ін.

Працівник зобов'язаний проходити обов'язкові медичні огля­ди та виконувати медичні рекомендації. Роботодавець має право притягнути працівника, який ухиляється від проходження обо­в'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальнос­ті і зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження за­робітної плати.

За час проходження медичного огляду за працівником збе­рігається місце роботи (посада) і середній заробіток.

Навчання працівників з питань охорони праці є однією зі складових системи управління організацією охорони праці. Усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи прохо­дять навчання з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки при виникненні аварій (ст. 20 Закону України «Про охорону праці»).

Навчання з питань охорони праці можна поділити на декіль­ка видів:

а) за періодом його проведення — попереднє, періодичне та
позачергове;

б) за суб'єктами, які проходять навчання, — навчання поса­
дових осіб і спеціалістів з питань охорони праці, навчання ін­
ших працівників з питань охорони праці;

в) за суб'єктами, які проводять навчання, — навчання, що
проводять комісії підприємств; навчання, що проводиться за­
кладами освіти, які одержали ліцензію від Міністерства освіти і

¹ «Перелік робіт, де є потреба у професійному доборі», затверджений
наказом Міністерства охорони здоров'я України та Держнаглядохо-
ронпраці від 23 вересня 1994 р. № 263/121.

² Стаття 169 КЗпП України, ст. 19 Закону України «Про охорону
праці».

³ Стаття 21 Закону України «Про захист населення від інфекційних
хвороб» від 6 квітня 2000 р. № 1645-ІП; ^Перелік професій, вироб­
ництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим
профілактичним медичним оглядам», затверджений постановою Ка­
бінету Міністрів України від 23 травня 2001 р. № 559.

427

науки України і дозвіл від Державного комітету України з на­гляду за охороною праці; самоосвіта.

Попереднє навчання проводиться з особами, що приймаються на роботи з підвищеною небезпекою¹, роботи, де є потреба у про­фесійному доборі², посадові особи і спеціалісти, згідно зі спе­ціальним переліком³. Ці категорії працівників проходять також і періодичне навчання. Посадові особи і спеціалісти проходять навчання один раз на три роки, особи, що приймаються на робо­ти з підвищеною небезпекою та роботи, де є потреба у професій­ному доборі, — не рідше одного ршіу на рік.

У виняткових випадках, що характеризуються непередбачу-ваністю, обов'язково проводиться позачергове навчання. Воно здійснюється:

при введенні в дію нових або переглянутих нормативних ак­тів про охорону праці;

при введенні в експлуатацію нового устаткування або впрова­дженні нових технологічних процесів;

при переведенні працівника на іншу роботу або призначенні його на іншу посаду, що потребує додаткових знань з питань охорони праці;

на вимогу працівника органу державного нагляду за охоро­ною праці, вищої господарської організації або місцевого органу виконавчої влади, якщо виявлено незнання посадовою особою, спеціалістом нормативних актів про охорону праці;

для керівників підприємств, установ, організацій, а також по­садових осіб цехів, дільниць, де сталася техногенна аварія чи ка­тастрофа. У цьому разі навчання необхідно провести протягом місяця.

На локальному рівні роботодавці розробляють і затверджують положення про навчання з охорони праці та щорічні плани-гра-фіки навчання і перевірки знань працівників з питань охорони праці.

¹ «Перелік робіт з підвищеною небезпекою», затверджений наказом
Держнаглядохоронпраці від ЗО листопада 1993 р. № 123.

² «Перелік робіт, де є потреба у професійному доборі», затверджений
наказом Міністерства охорони здоров'я України та Держнаглядохо­
ронпраці від 23 вересня!994 р. № 263/121.

³ ДНАОП 0.00-8.01-93 «Перелік посад посадових осіб, які зобов'язані
проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці».

428

Законодавство України передбачає навчання з питань охоро­ни праці у вигляді інструктажів¹. Відповідні категорії працівни­ків проходять інструктажі: вступний, первинний, повторний, позаплановий, цільовий. На прохання працівника проводиться додатковий інструктаж. Залежно від виду інструктажів встанов­лені підстави та періодичність їх проведення. Наприклад, повтор­ний інструктаж проводиться з усіма працівниками у строки, ви­значені галузевими нормативними актами, але не рідше одного разу на три місяці для працівників, що виконують роботи з під­вищеною небезпекою, для решти працівників — не рідше одного разу на шість місяців.

Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охо­рони праці, всі інші інструктажі проводяться безпосередніми ке­рівниками робіт (начальником виробництва, цеху, дільниці, майстром). Результати проведення інструктажів заносяться у спеціальні журнали. Виключення становить цільовий інструк­таж, проведений до виконання робіт з оформленням наряду-до­пуску, в який заносяться відомості про проходження інструкта­жу.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці, забороняється. Проте законо­давство передбачає окремі виключення. Допускається звільнен­ня від проходження повторного, первинного та позапланового інструктажів. Працівники не проходять зазначені інструктажі, якщо вони безпосередньо не обслуговують обладнання, не засто­совують прилади та інструменти, не зберігають і не переробля­ють сировину і матеріали. Особи, які звільняються від прохо­дження інструктажів, визначаються у спеціальному переліку, що затверджується керівником підприємства за погодженням з державним інспектором по нагляду за охороною праці.

З метою поновлення знань правил безпечної експлуатації, технологічних і посадових інструкцій, засвоєння в конкретних умовах технологічних процесів та обладнання, методів безава­рійного керування ними, навчання з питань охорони праці про­водиться у вигляді стажування (дублювання). Воно проводиться

¹ «Типове положення про навчання з питань охорони праці», затвер­джене наказом Комітету по нагляду за охороною праці України від 17 лютого 1999 р. № 27.

429

після вступного інструктажу до самостійного виконання праців­ником дорученої роботи.

Розглянуті заходи спрямовані на попередження виникнення нещасних випадків і професійних захворювань. На роботодавця також покладаються обов'язки по розслідуванню та обліку не­щасних випадків і професійних захворювань, вивченню причин, що спричинили настання негативних наслідків виробничого трав­матизму. Порядок їх здійснення регулюється «Положенням про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві» (далі — По­ложення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 21 серпня 2001 р. № 1094.

Розслідування та облік проводиться з приводу виникнення нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що призвели до будь-якого з нижчезазначених наслідків:

втрати особою працездатності на один робочий день чи біль­ше;

до необхідності переведення особи на іншу (легшу) роботу строком не менше ніж на один робочий день;

смерті особи.

Розрізняють нещасні випадки, розслідувані в загальному по­рядку, та нещасні випадки, що підлягають спеціальному роз­слідуванню. До останніх відносяться: нещасні випадки зі смер­тельним наслідком; групові нещасні випадки, які сталися одно­часно з двома і більше працівниками незалежно від тяжкості ушкодження їх здоров'я; випадки смерті на виробництві та ви­падки зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків. Порядок розслідування нещасних випадків поширю­ється і на аварії, в результаті яких вони настали.

Існує два види аварій, що підлягають розслідуванню та об­ліку: аварії І та II категорії. До І категорії відносяться аварії, внаслідок яких:

загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб;

стався викид отруйних, радіоактивних, біологічно небезпеч­них речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства;

збільшилася концентрація забруднюючих речовин у навколи­шньому природному середовищі більше ніж у 10 разів;

430

зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я значної кількості пра­цівників підприємства чи населення.

До II категорії відносяться аварії, внаслідок яких:

загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб;

зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників цеху, дільниці з чисельністю працюючих 100 чоловік і більше. -

Розслідуванню та обліку підлягають і професійні захворюван­ня. Захворювання працівника вважається професійним, якщо така хвороба передбачена у «Переліку професійних захворю­вань», затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2000 р. № 1662. Трудове законодавство України розрізняє гострі та хронічні професійні захворювання. До гост­рих професійних захворювань і гострих професійних отруєнь на­лежать випадки, що сталися після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу небезпечних факторів, шкід­ливих речовин. Порядок розслідування та обліку захворювань є різним — гостре професійне захворювання розслідується як не­щасний випадок, для розслідування хронічного професійного за­хворювання встановлено самостійний порядок.

Розслідуванню підлягають не лише нещасні випадки та про­фесійні захворювання, що трапилися при виконанні працівни­ком трудових обов'язків, айв інших випадках, передбачених у законодавстві.

Процедура розслідування і обліку нещасного випадку перед­бачає:

повідомлення відповідних суб'єктів про нещасний випадок, що трапився, і надання необхідної допомоги потерпілим та вжиття превентивних заходів щодо попередження виникнення інших нещасних випадків;

створення комісії з розслідування нещасних випадків;

проведення розслідування нещасних випадків;

оформлення результатів розслідування та облік нещасних ви­падків.

Працівник, з яким трапився нещасний випадок, працівник, який виявив нещасний випадок, або свідок нещасного випадку терміново повідомляє безпосереднього керівника робіт або іншу уповноважену особу про нещасний випадок, що трапився.

431

У свою чергу посадова особа зобов'язана терміново організува­ти надання медичної допомоги потерпілому, а при необхідності доставити його до лікувально-профілактичного закладу та зберег­ти до прибуття комісії з розслідування обстановку на робочому місці і вжити всіх засобів з метою запобігти виникненню подіб­них випадків у ситуації, що склалася. Вона також повідомляє роботодавця та відповідну профспілкову організацію про нещас­ний випадок, що трапився. Повідомлення про нещасний випа­док може надходити також від лікувально-профілактичного за­кладу у разі звернення до нього потерпілого з посиланням на те, що такий випадок трапився на виробництві. Якщо трапилася аварія, то роботодавець або особа, яка керує виробництвом під час зміни, зобов'язані ввести в дію план ліквідації аварії, вжити першочергових заходів щодо рятування потерпілих і надання їм медичної допомоги, запобігання подальшому поширенню аварії, встановлення меж небезпечної зони та обмеження доступу до неї людей.

Одержавши повідомлення про нещасний випадок, роботода­вець повідомляє про нього відповідний робочий орган виконав­чої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних ви­падків на виробництві та професійних захворювань України, якщо потерпілий є працівником іншого підприємства — це під­приємство, відповідні органи державної пожежної охорони, як­що випадок стався внаслідок пожежі, та санепідемстанції — у разі виявлення гострого професійного захворювання (отруєння).

Про груповий нещасний випадок, нещасний випадок зі смер­тельним наслідком, випадок смерті, а також зникнення праців­ника під час виконання ним трудових обов'язків роботодавець повідомляє також відповідні органи державного нагляду за охо­роною праці та прокуратури, орган, до сфери управління якого належить це підприємство (у разі його відсутності — відповідній місцевій держадміністрації або виконавчому органу місцевого самоврядування), профспілкову організацію, членом якої є по­терпілий, і вищестоящий профспілковий орган.

Наступним етапом проведення розслідування нещасних ви­падків є формування і призначення комісій з розслідування. За загальним правилом комісію з розслідування нещасного випад­ку призначає роботодавець. Залежно від виду нещасних випад­ків ця комісія може призначатися відповідними структурними

432

органами державного нагляду за охороною праці чи Кабінетом Міністрів України. Наприклад, для проведення спеціального розслідування групового нещасного випадку, під час якого заги­нуло 2—4 особи, комісія призначається наказом керівника Держ-наглядохоронпраці або його територіального органу за пого­дженням з органами, представники яких входять до складу ко­місії.

До складу комісії, що проводить розслідування нещасних ви­падків у загальному порядку, входять представники служби охо­рони праці підприємства, працівника і роботодавця. До її складу включаються і представники санепідемстанції, Фонду соціаль­ного страхування від нещасних випадків на виробництві та про­фесійних захворювань України у разі виявлення гострого профе­сійного захворювання та інші особи.

Розслідування нещасного випадку проводиться протягом трьох днів. Спеціальне розслідування та розслідування аварій прово­дяться протягом 10 робочих днів. У разі необхідності строк спе­ціального розслідування може бути продовженим органом, який призначив розслідування.

Протягом цих термінів комісія:

обстежує місце нещасного випадку, опитує свідків і осіб, при­четних до нього, та одержує пояснення потерпілого, якщо це мо­жливо;

визначає відповідність умов праці вимогам нормативно-пра­вових актів про охорону праці;

з'ясовує обставини і причини, що призвели до нещасного ви­падку, визначає чи пов'язаний цей випадок з виробництвом;

визначає осіб, які допустили порушення нормативно-право­вих актів про охорону праці, а також розробляє заходи щодо за­побігання подібним нещасним випадкам;

складає акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 (згідно з додатком 3 до Положення) у двох примірниках, а також акт за формою Н-1 (згідно з додатком 1 до Положення) або акт за формою НТ — невиробничий травматизм (відповідно до «Поряд­ку розслідування та обліку нещасних випадків невиробничо­го характеру», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2001 р. № 270) у шести примірниках і пе­редає його на затвердження роботодавцеві. Ці акти розглядають­ся і затверджуються роботодавцем протягом доби після закін-

2802-69                                                                                                                             433

чення розслідування або одержання необхідних матеріалів, як­що нещасний випадок трапився за межами підприємства;

у випадках виникнення гострих професійних захворювань (отруєнь) крім акта за формою Н-1 складає також карту обліку професійного захворювання (отруєння) за формою П-5 (згідно з додатком 4 до Положення).

Затвердивши акти, роботодавець протягом трьох днів (у разі проведення спеціального розслідування — п'яти) надсилає їх по­терпілому або довіреній особі.

Нещасні випадки, що трапилися на виробництві, реєструють­ся у спеціальному журналі, а акт з матеріалами розслідування зберігається на підприємстві протягом 45 років. У разі ліквідації підприємства акт передається на зберігання правонаступнику, коли ж його немає — державному архіву.

Положення містить окремий розділ, що встановлює порядок розслідування і обліку хронічних професійних захворювань. Зв'язок профзахворювання з умовами праці працівника визна­чається на підставі клінічних даних і санітарно-гігієнічної ха­рактеристики умов праці, яка складається санепідемстанцією за участю спеціалістів (представників) підприємства, профспілок та відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду со­ціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Запитання для самоконтролю

1. Спробуйте розібратися у змісті та співвідношенні термінів:
охорона здоров'я, охорона праці, безпека праці, техніка безпеки,
виробнича санітарія.

2. Охарактеризуйте поняття охорони праці як інституту тру­
дового права, як елементу трудових правовідносин, як функції
трудового права.

3. Чи поширюються норми законодавства про охорону праці
лише на найманих працівників? Обґрунтуйте.

4. Який механізм запровадження пільг і компенсацій для
працівників, що працюють у шкідливих і важких умовах праці?
Чи позбавляються працівники, що працюють у шкідливих і
важких умовах праці, відповідних пільг і компенсацій у випад­
ку непроведення атестації робочих місць за умовами праці?

434

5. Дайте характеристику відповідності законодавства Украї­ни міжнародним стандартам з питань охорони праці.

Рекомендована література

1. Голощапов С.А. Правовьіе вопросьі охраньї труда в СССР. —
М., 1982.

2. Кобевник В. Ф. Охрана труда: Учебник. — К., 1990.

3. Основи охорони праці: Посібник / В. Жидецький, В. Джи-
гирій та О. Мельников. — Львів, 1999.

4. Петрова Н. Законодавство про охорону здоров'я жінок та
дітей потребує вдосконалення // Право України. — 1997. —
№ 10.

5. Реус О. Вікові межі працездатності неповнолітніх: адапта­
ція українського законодавства до міжнародних угод // Право
України. — 1998. — № 5.

6. Шамшина І. Щодо концепції законодавства України про
охорону праці // Право України. — 1998. — № 4.

28-02-69

435

ТРУДОВІ СПОРИ (КОНФЛІКТИ) ТА ПОРЯДОК ЇХ ВИРІШЕННЯ