Поняття про загальне недорозвинення мовлення

В сучасній логопедії термін «недорозвинення мовлення» використовується для позначення якісно більш низького рівня сформованості тої чи іншої мовленнєвої функції або мовленнєвої системи загалом. Недорозвинення мовлення, як зазначає
О. Корнєв, не є самостійною нозологічною одиницею у медич­ному розумінні цього поняття, цілісним однорідним розладом із єдиним патогенезом та механізмами. Зазвичай це сукупність декількох синдромів, які відрізняються за механізмами.

Під загальним недорозвиненням мовлення (ЗНМ)у дітей із нормальним слухом і первинно збереженим інтелектом розуміють таку форму мовленнєвої аномалії, при якій порушено формування усіх компонентів мовленнєвої системи, які належать як до звукової, так і до смислової сторони мовлення³.

До того ж найсуттєвіші недоліки виявляються під час засвоєння й використання дітьми цієї категорії лексики та граматики рідної мови (Г. Жаренкова, Р. Лалаєва, Р. Лєвіна, В. Орфінська, Є. Соботович, Л. Спірова, Л. Трофименко, Т. Філічева, Г. Чіркіна та інші).

Поняття загального недорозвинення мовлення базується на прогресивній думці про можливість єдиного педагогічного підходу до різнорідних за своєю етіологією виявленням недо­розвиненості мовлення у дітей, виходячи з конкретного стану мовного розвитку дитини.

ЗНМ може спостерігатися при найбільш складних формах дитячої мовленнєвої патології: алалії, афазії, а також ринолалії, дизартрії – у тих випадках, коли виявляється одночасно недостатність словникового запасу, граматичної будови і фонетико-фонематичного розвитку.

У дітей, які мають порушення інтелекту, слуху, зору, недорозвинення мовлення має вторинний характер, або виступає як другий первинний самостійний дефект (наприклад, у дітей із інтелектуальною недостатністю та алалією).

Вперше теоретичне обґрунтування ЗНМ було сформульова­но в результаті багатоаспектних досліджень різних форм мов­леннєвої патології у дітей дошкільного та шкільного віку, які були проведені професором Р. Лєвіною та співробітниками НДІ дефектології (Г. Каше, Г. Жаренкова, Н. Нікашина, Л. Спірова та інші) у 50 – 60 роках минулого сторіччя.

Недорозвинення мовлення має різне походження і відповід­но різну структуру аномальних виявлень. Але у всіх дітейіз ЗНМ є типові відхилення, які вказують на системне порушен­ня мовленнєвої діяльності. Вони зумовлені несформованістю або розладом на ранніх етапах онтогенезу власне мовленнєвих психологічних і фізіологічних механізмів при первинно збере­женому слухові та інтелекті. Однією з провідних ознак є пізній початок мовлення, при якому перші слова з'являються у 3 –
4 роки, а іноді і після 5-ти років. Мовлення таких дітей малозрозуміле, спостерігається недостатня мовленнєва активність, яка без спеціального навчання поступово значно знижується. Усе розмаїття мовленнєвого недорозвинення умовно представлене у рівнях: від повної відсутності мовлення або белькоту до розгорнутого мовлення, але з елементами фонетичного та лексикограматичного недорозвинення. Виявлення таких типових відхи­лень у смисловій та вимовній стороні мовлення дітей різних клінічних категорій допомогло на основі психолого-педагогічної класифікації мовленнєвих вад об'єднувати їх у групи з ме­тою спільної корекційно-логопедичної роботи.

Причини та механізми загального

Недорозвинення мовлення

ЗНМ із точки зору причинності і механізмів вивчалось багатьма дослідниками (Г. Жаренкова, Н. Жукова, Р. Лєвіна,
О. Лурія, О. Мастюкова, О. Корнєв, Є. Соботович, В. Тищенко, Т. Філічева та інші). Але і на сьогодні механізми відхилень недорозвинення мовлення залишаються недостатньо вивченою проблемою.

До загального недорозвинення мовлення призводять різні несприятливі впливи як у внутрішньоутробному розвитку, так і під час пологів (родова травма, асфіксія), а також у перші роки життя дитини.

Характер аномалії розвитку мозку загалом у значному ступені залежить від часу ураження. Найбільш тяжкі ураження мозку (його кіркових та підкіркових структур) під впливом різних шкідливих факторів зазвичай виникають у періоді ран­нього ембріогенезу, на 3 – 4-му місяці внутрішньоутробного життя.

Найбільш частими причинами, що зумовлюють ці ушкодження є інфекції або інтоксикації матері під час вагітності, ток­сикози, пологова травма, асфіксія, несумісність крові матері і плоду за резус-фактором або груповою належністю крові, захворювання центральної нервової системи (нейроінфекції) і травми мозку у перші роки життя дитини. До порушень психофізич­ного розвитку дитини може призвести вживання під час вагіт­ності алкоголю, нікотину, наркотичних засобів. У таких дітей ЗНМ поєднується із синдромом рухової розгальмованості, афективної збудливості, вкрай низької розумової працездатності.

Внаслідок мовленнєворухових порушень, пов'язаних із органічним ураженням або недорозвиненням певних відділів ЦНС, виникають недоліки вимови, виражені у різному ступені, а також труднощі сприймання звуків. Порушення взаємодії між слуховим і мовленнєворуховим аналізатором призводить до недостатнього оволодіння звуковим складом слова, а це гальмує накопичення словникового запасу, формування граматичної будови мови, опанування письмом та читанням.

Як причину ЗНМ визначають і слабкість акустико-гностичних процесів. У цих випадках при збереженому слухові спосте­рігається знижена здібність до сприймання мовленнєвих звуків. Прямий результат порушення слухового сприймання – недостатнє розрізнення акустичних ознак, характерних для кожної фонеми, вторинно до того ж страждає вимова звуків і відтворення струк­тури слова.

Велика роль у виникненні мовленнєвих порушень нале­жить генетичним факторам. У цих випадках мовленнєвий де­фект може виникнути під впливом навіть незначних несприят­ливих зовнішніх умов.

Виникнення зворотних форм ЗНМ може бути пов'язане і з несприятливими умовами оточення і виховання. До відставан­ня у розвитку мовленнєвої функції призводить психічна депривація у період найбільш інтенсивного її розвитку. Якщо вплив цього фактору поєднується навіть із не різко вираженою органічною недостатністю ЦНС або з генетичною схильністю, то порушення мовлення набувають стійкого характеру і вияв­ляються у вигляді ЗНМ.

Особливе місце в етіології ЗНМ займає перинатальна енцефалопатія – ураження мозку, яке виникає під впливом поєднання несприятливих факторів у внутрішньоутробному періоді розвит­ку або у період народження. Залежно від причин це може бути гіпоксична енцефалопатія (пов'язана з кисневим голодуванням мозку), травматична енцефалопатія (як наслідок механічної пологової травми), гіпоксично-травматична енцефалопатія (при поєднанні двох патологічних факторів), білірубінова енцефалопатія (при несумісності крові матері і плоду за резус-фактором або груповою приналежністю з токсичним ураженням ЦНС).

ЗНМ зазвичай є наслідком резидуально-органічного ураження мозку, тобто є результатом завершеного патологічного процесу. Його необхідно відрізняти від порушень мовленнєво­го розвитку при нервово-психічних захворюваннях (епілепсії, шизофренії тощо).

Отже, етіологія недорозвинення мовлення у більшості дітей має складну природу: поєднання генетично зумовленої дефіцитарності певних церебральних систем і наслідків органічних уражень головного мозку. За даними О. Корнєва, як при­чини може виступати така низка обставин: а) локальні цереб­ральні ураження або дисфункції; б) негативні впливи екзоген­них факторів, які гальмують дозрівання нейронів і провіднико­вих шляхів певних мозкових систем; в) генетично детерміно­вані асинхронії розвитку і функціональна слабкість певних функціональних систем мозку.

Спеціальні дослідження дітей із ЗНМ (О. Мастюкова) довели клінічне розмаїття виявлень загального недорозвинення мовлення. Усі діти із ЗНМ можуть бути умовно розподілені на три групи:

– з моторною алалією;

– з ускладненим варіантом загального недорозвинення мовлення церебрально-органічного ґенеза;

– з неускладненим варіантом загального недорозвинення мовлення.

При моторній алалії наявні локальні ураження кіркових мовленнєвих зон та більш глибинних підкіркових структур мозку, які забезпечують насамперед нейробіологічні ланки мовлення, систем і підсистем головного мозку (рефлекторні, нейродинамічні і енергомоделюючі процеси; дихання і слино­виділення; тонус, статика та динаміка жесто-мімічної та вокалізаційної складової мовленнєвої системи). Характерними оз­наками алалії є труднощі формування складової структури слів, взаємозалежність фонемних і лексичних порушень, труднощі у розвитку фразового мовлення. Порушується процес актуалі­зації потрібного слова за його звуковими, семантичними, ритм­ічними та морфологічними ознаками. Вторинним дефектом є виявлення поведінкового негативізму, порушення психомоторики та порушення емоційно-вольової сфери. ЗНМ при моторній алалії може виявлятися у важкій формі, коли власне мовлення неможливе, і у малопомітних труднощах лексико-граматичної будови мови. Особливо чітко дефект виявляється під час форму­вання зв'язного висловлювання. Це пов'язано з порушенням операцій програмування, відбору і синтезу мовленнєвого мате­ріалу, з несформованістю внутрішнього мовлення.

При сенсорній алалії дитина не розуміє мовлення людей, що оточують і не говоре сама. Це порушення у чистому вигляді трапляється рідко і важко диференціюється від дефектів слуху. При найменш виражених формах сенсорної алалії загальне недорозвинення виявляється у труднощах розуміння мовлення людьми, що оточують. При бідності змісту і багатьох помилках власне мовлення дитини з сенсорною алалією інтонаційно модульоване, супро­воджується мімікою та жестами.

Приускладненому варіанті ЗНМ церебрально-органічного генеза має місце дизонтогенетично-енцефалопатичний симптомокомплекс порушень. Серед неврологічних синдромів найбільш частими у дітей є такі синдроми:

– гіпертензійно-гідроцефальний – синдром підвищеного внутрішньочерепного тиску, який виявляється насамперед у порушеннях розумової працездатності, довільної діяльності і поведінки дітей, а також у швидкій виснаженості та перенасиченості будь-яким видом діяльності, підвищеній збудливості, роз­дратованості, руховій розгальмованості;

– церебрастенічний – синдром, який виявляється у виг­ляді підвищеної нервово-психічної виснаженості, емоційної нестійкості, у вигляді порушень функцій активної уваги, пам'­яті. Синдром може поєднуватися з виявленнями гіперзбудливості – ознаками загального емоційного і рухового неспокою або загальмованості, млявості, пасивності;

– синдром рухових розладів характеризується змінами м'язового тонусу, легкими гемі- і монопарезами, не різко вираженими порушеннями рівноваги і координації рухів, недостатні­стю диференційованої моторики пальців рук, несформованістю загального та орального праксису. Часто у цих дітей виявляють­ся порушення артикуляційної моторики у вигляді легких па­резів, тремору та насильницьких рухів окремих м'язів язика, що зумовлює виявлення стертої дизартрії.

У логопедичній практиці нерідко поєднуються різні фор­ми мовленнєвих порушень. Так, дизартричні розлади супроводжуються алалічними симптомами або недорозвиненням слухової функції,порушення звуковимови при ринолалії поєднуються з дизартричними проявами.

Причинамидизартрії є органічні ураження ЦНС у резуль­таті впливу несприятливих факторів на мозок дитини у внутрішньоутробному або ранньому періоді розвитку. Основні прояви дизартрії полягають у розладі артику­ляції звуків, порушеннях дихання і голосоутворення, у змінах темпу мовлення,ритму та інтонації. Порушення можуть прояв­лятися у важкомуступені і у різних комбінаціях залежно від локалізації ураження,від часу виникнення дефекту. Меха­нізмом порушень звуковимовивизначається порушення іннервації артикуляційного апарату.Обов'язковим є поєднання двох умов: наявність симптомів порушенняскорочувальної здібності м'язів (гіпертонія або атонія,обмеження обсягу довільних та недовільних рухів)і або явища дискінезії та тотальний, невибірковийхарактерспотворень звукових характеристик мовлен­ня. Порушення артикуляції й фонації, що утруднюють члено­роздільне звучне мовлення, складають первинний дефект, який може призвести до виникнення вторинних відхилень, що уск­ладнюють його структуру.

У невеликої кількості дітей у групі ЗНМ може спостеріга­тися ринолалія – порушення тембру голосу та звуковимови, зу­мовлені аномаліями у будові артикуляційного апарату у виг­ляді незрощень. Залежно від характеру порушень функції піднебінно-глоткового зімкнення виділяють різні форми рино­лалії. Обширність і складність анатомічного дефекту, строки хірургічного втручання часто зумовлюють рівень сформованості мовлення цієї категорії дітей.

При неускладненому варіанті ЗНМ збережені первинні (ядерні) зони мовленнєворухового аналізатору; патогенетичною основою ЗНМ у цих дітей є затримане дозрівання третинних полів аналізаторів. У їхньому анамнезі відсутні чіткі вказівки на ви­ражені відхилення під час вагітності матері і пологів. Лише у третини досліджуваних під час бесіди з матір'ю виявляються факти не різко вираженого токсикозу другої половини вагіт­ності або короткої асфіксії у момент пологів. При відсутності виражених неврологічних порушень у дітей відзначають слабку регуляцію довільної діяльності, емоційно-вольової сфери і труд­нощі в оволодінні писемним мовленням. Малі неврологічні дис­функції обмежуються порушеннями регуляції м'язового тону­су, недостатністю тонкої моторики пальців рук, несформованістю кінестетичного і динамічного праксису. Це є дизонтогенетичний варіант ЗНМ.

Найбільш актуальним, крім виявлення логопедичного патологічного аспекту, специфічним для ЗНМ (Р. Лєвіна, Г. Каше, Н. Жукова, А. Семенович, В. Тарасун, Г. Чіркіна та інші) є виявлення та аналіз:

1. Патологічних знаків «підкіркового» походження, що збіднюють, деформують, а часто порушують розвиток дитини і, насамперед, її мовленнєвої діяльності. Такими найчастіше виступають сінкінезії, дистонії, вичурні пози, тіки, порушен­ня ритму дихання, нав'язливі стереотипні рухи, підвищена збудливість або виснаженість.

2. Недостатність міжпівкульового забезпечення психічного розвитку дитини, яка виявляє себе у мовленнєвих, рухових, гностичних, мнестичних та інших психічних функціях. Головна ува­га звертається на дефіцит оптомоторних, оптооральних, оптомануальних взаємодій; сінергічних та реципрокних координацій.

Клінічний підхід до проблеми ЗНМ передбачає необхід­ність постановки медичного діагнозу, який визначає структу­ру мовленнєвої недостатності при різних формах мовленнєвого недорозвитку. Правильне розуміння структури мовленнєвого недорозвинення у кожному випадку є необхідною умовою більш ефективної логопедичної та медичної допомоги дітям.