Тема 9.ФОНЕТИКО-ФОНЕМАТИЧНЕ

НЕДОРОЗВИНЕННЯ МОВЛЕННЯ

1. Вплив порушення фонематичного слуху на розвиток усного мовлення дитини.

2. Організація роботи у групах для дітей з ФФН.

Вплив порушення фонематичного слуху на розвиток

Усного мовлення дитини

Професор Р.Левіна в рамках психолого-педагогічної класифікації мовленнєвих порушень виділила групу дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням мовлення (ФФН). До цієї категорії належать діти з нормальним фізичним слухом таінтелектом, у яких порушений вимовнийбік мовлення та особливо фонематичний слух.

Фонематичний слух і фонематичне сприймання – це тон­кий систематичний слух, що допомагав розрізняти і впізнавати фонеми рідної мови. Фонематичний слух є частиною фізіологічного слуху, спрямований на співвіднесення і зіставлення звуків, які дитина чує з їхніми еталонами, що зберігаються в пам'яті людини впорядковано – в «решітці фонем».

Поняття «фонематичний слух» слід відрізняти від поняття «фонематичне сприймання».

З раннього віку дитина, що нормально розвивається, чує звуки навколишнього середовища, бачить артикуляційні рухи губ дорослих й намагається їх наслідувати. До того ж вона постійно стикається з різним звучанням фонем рідної мови: ті самі звуки (наприклад, голосні а, о) по-різному вимовляють дорослі і діти, чоловіки і жінки. Кожна людина має індивідуальні особливості вимовляння звуків: одна говорить тихо, інша – голосно; дитина вимовляє звуки дзвінким, високим голосом, а доросла людина – низьким і хриплим. Проте ці звукові відтінки не слу­гують для розрізнення звукових оболонок мовних одиниць.

Індивідуальний варіант звучання фонем визначається не однією ознакою, а їхньою сукупністю, яка охоплює не тільки компо­ненти, що чуємо (такі, як шумові, частотні і висотні характери­стики), а й зоровий образ і рухові відчуття, які виникають під час звуковимови. На думку Н. Жинкіна, до ознак звука належать і самі процеси кодування, які виникають під час переходу сигналу від периферії нервової системи до центру.

Доведено, що вже на ранніх етапах розвитку мовлення дитина «вловлює» деякі диференційні ознаки фонем. Трирічна дитина, не вимовляючище правильно звуки рідної мови, здатна вже визначити,правильно чи ні вони звучать у мовленні людей, що оточують її, це можливо завдяки наявності фонематич­ного слуху і фонематичного сприймання.

Фонематичне сприймання – це здатність розрізняти фоне­ми і визначати звуковий склад слова. Саме фонематичне сприй­мання допомагає відповісти на запитання: Скільки складів у слові сом? Скільки у ньому звуків? Який приголосний звук стоїть у кінці слова? Який голосний звук у середині слова?

Правильний розвиток фонематичного слуху і фонематич­ного сприймання покладено в основу безпомилкового засвоєн­ня письма і читання в процесі шкільного навчання.

Мовлення дітей з ФФН характеризується неправильною вимовою звуків: пропусками, спотвореннями, замінами. Найтиповішими є заміни звуків на більш прості за місцем і способом артикуляції (наприклад, р замінюється на л або в). До того ж дитина той самий звук може замінювати різними звуками: «лука» – рука, «корово» – корова тощо. В низці випадків дитина може правильно вимовляти ізольований (окремий) звук; а в са­мостійному мовленні замінювати, спотворювати його.

Кількість порушених звуків у дитини з ФФН може бути досить значною – до 16 – 20. Таке порушення звуковимови у дітей безпосередньо зумовлене несформованістю у них фонема­тичного слуху.

Виділяють три можливі стани у разі недорозвинення фонематичного слуху:

– недостатній розвиток і впізнавання тільки тих звуків, вимова яких порушена;

– недостатній розвиток значної кількості звуків із різних фонематичних груп при відносно сформованій їхній вимові;

– глибоке фонематичне недорозвинення, коли дитина практично не може виділити їх зі складу слова, визначити послідовність звуків у слові.

Водночас з порушеною звуковимовою у дітей з фонетико-фонематичним недорозвиненням спостерігаються помилки у складовій структурі слова і звуконаповненості.

Складова структура слова – це кількість та порядок складів у слові.

Звуконаповненість – кількість й порядок звуків усередині кожного складу.

Нерідко в окремих дітей з ФФН спостерігаються труднощі у вимові слів зі складною складовою структурою і в збігу приголосних, а також речень, що складаються з подібних слів (це стосується насамперед незнайомих і важких слів). Вимовляючи такий лексичний матеріал вони перекручують звуко-складовий малюнок слів: опускають склади, переставляють їх місцями і замінюють, можуть пропустити або, навпаки, додати звук у середину складу, наприклад: «каркадил» – крокодил, «батуретка» – табуретка, «голопед» – логопед тощо.

Отже, характер цих порушень свідчить про недо­статність фонематичного слуху і сприймання у дітей з ФФН.Без спеціальної корекційної роботи дитина не навчиться розрі­зняти і впізнавати фонеми на слух, аналізувати звукоскладову будову слова, що призводить до появи стійких помилок в ово­лодінні писемним мовленням.

Психолого-педагогічна характеристика дітей з фонетико-фонематичнимнедорозвиненням мовлення.Крім зазначених порушень мовленнєвого (вербального) характеру, окремо слід схарактеризувати можливі особливості в перебігу вищих психічних функцій у дітей з ФФН:

– увага у таких дітей може бути нестійкою, нестабільною і вичерпуватися, а також слабко сформованою довільною, коли дитині важко зосередитись на одному предметі та за спеціаль­ним завданням переключитися на інший;

– пам'ять може не відповідати нормі. До того ж дитині потрібно більше часу і повторів, щоб запам'ятати заданий мате­ріал;

– спостерігаються особливості в перебігу мисленнєвих операцій: водночас з переважанням наочно-образного мислення у дітей можуть виникати труднощі в розумінні абстрактних понять й відношень. Швидкість перебігу мисленнєвих операцій може бути дещо уповільненою, внаслідок чого вповільнюється сприймання навчального матеріалу.

Відповідно до цих особливостей вищої нервової діяль­ності, дітей з ФФН у педагогічному плані можна охарактеризу­вати так:

– поведінка може бути нестабільною, з частою зміною настрою;

– можуть виникати труднощі в оволодінні навчальними видами діяльності; на заняттях діти швидко втомлюються, для них складно виконувати одне завдання впродовж тривалого часу;

– труднощі в запам'ятовуванні інструкцій педагога, особ­ливо дво-, три- і чотирискладових, що потребують поетапного і послідовного виконання;

– у низці випадків з'являються особливості дисциплінар­ного характеру.

Під час планування і проведення корекційних занять потрібно враховувати ці специфічні особливості дітей з ФФН. Організовуючи з ними логопедичну роботу, доцільно:

– здійснювати суто індивідуальний підхід до кожної дити­ни з урахуванням її вікових і психічних особливостей;

– забезпечити позитивну мотивацію виконання завдань, щоб підвищити ефективність корекційної дії;

– чергувати різні види діяльності;

– включати до занять тренувальні вправи з розвитку уваги, пам'яті, мисленнєвих операцій.