Студопедия

КАТЕГОРИИ:

Авто Автоматизация Архитектура Астрономия Аудит Биология Бухгалтерия Военное дело Генетика География Геология Государство Дом Журналистика и СМИ Изобретательство Иностранные языки Информатика Искусство История Компьютеры Кулинария Культура Лексикология Литература Логика Маркетинг Математика Машиностроение Медицина Менеджмент Металлы и Сварка Механика Музыка Население Образование Охрана безопасности жизни Охрана Труда Педагогика Политика Право Приборостроение Программирование Производство Промышленность Психология Радио Регилия Связь Социология Спорт Стандартизация Строительство Технологии Торговля Туризм Физика Физиология Философия Финансы Химия Хозяйство Ценнообразование Черчение Экология Эконометрика Экономика Электроника Юриспунденкция

Поняття норми сучасної української літературної мови. Типологія основних норм. Критерії літературної норми.

⇐ ПредыдущаяСтр 8 из 14Следующая ⇒

Найголовніша ознака літературної мови - її внормованість. Мовна норма - це зразок. Норма - це прийняті правила вимови, граматичні та інші мовні засоби, правила слововживання.

Норма - категорія історична і змінна; вона пов'язана з системою конкретної мови. Діючи в певний час як стабільна, вона все ж динамічна й може зазнавати змін. Якщо в орфоепії, граматиці норма орієнтуються на зразок, модель, еталон, то в лексиці вияв, реалізація норми підпорядковуються ще й змістові, залежать у кожному конкретному випадку від контексту.

Норма літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному і писемному мовленні.

Норма мовлення - це прояв у мовленні "норми мови". Опанування норм сприяє підвищенню культури мовлення.

Нормативність - це, так би мовити, "технічна" сторона мовлення, дотримання загальноприйнятих стандартів.

Звичайно, існує таке поняття як "чуття" мови. Воно передбачає наявність природних, вроджених здібностей. Хоча, як кажуть, "поетом народжуються", проте грамотною людиною можна стати завдяки набутим знанням.

Кожен із розділів мови має свої норми. Дотримання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними і стилістичними засобами мови уособлює в собі поняття "правильність" мовлення.

Розрізняють такі структурно-мовні типи норм:

• норми вимови; • синтаксичні;

• наголошування; • лексичні;

• словотворення; • стилістичні.

• морфологічні;

Комунікативні ознаки культури мовлення.

Основними комунікативними ознаками культури мовлення є:

а) правильність; ґ) багатство і різноманітність;

б) точність; д) виразність;

в) логічність; е,) доречність мови.

г) чистота;

Правильність - це дотримання норм. Щоб говорити правильно, потрібно впершу чергу добре знати структуру мови, адже саме нею зумовлюються норми, які діють.

Точність мовлення залежить не лише від вибору слів, а й від уміння або невміння автора чітко зіставити слово і предмет, слово і дію, слово і поняття.

Точність досягається:

• знанням предмета мовлення;

• знанням мовної системи на всіх її рівнях;

• умінням узгодити знання про предмет зі знанням мови.

Логічністьтісно пов'язана з точністю і передбачає логічне, послідовне висловлення тієї чи іншої думки, подолання мовних стереотипів; стереотипи мовлення - це стереотипи мислення.

Чистота мови тісно пов'язана з правильністю і нормативністю. Чисте мовлення - це таке мовлення, де немає нелітературних елементів. Чистота мовлення виявляється в різних аспектах (орфоепії, слововживанні, інтонації).

Джерелами багатства та різноманітності мовлення є лексичні, орфографічні, словотворчі, граматичні, стилістичні ресурси, що склалися мовною практикою всіх попередніх поколінь. Сьогодні добре освічена людина вживає 6-9 тисяч слів у мовленні, а у мовній скарбниці народу є понад 200 тисяч слів.

Доречність мовлення - це добір, організація мовних засобів, що роблять спілкування відповідним меті, умовам, ситуації спілкування. Розрізняють доречність стильову, контекстуальну, ситуативну, осо-бистісно-психологічну.

Виразність мовлення є невід'ємною складовою культури мовлення. Виразність мовлення досягається за допомогою тропів і стилістичних фігур.

Плекаймо слово !

Запитання. Чи м.ожна вважати, що слово батьківщина поступово втрачає значення «спадщина після батька» і стає синонімом тільки слова вітчизна?

Відповідь. Слово батьківщина має кілька значень. По-перше, воно означає країну стосовно людей, які народилися в ній і є її громадянами; по-друге, вживається переносно, означаючи місце народження, походження або виникнення чогось. У цих двох значеннях слово батьківщина вживається з наголосом на першому або на передостанньому складі.

Тільки з наголосом на першому складі вживається батьківщина в значенні «спадщина від батьків» (взагалі) й зокрема «спадковий маєток». Звичайно, останнє значення тепер сприймається як застаріле (і це відбито у словниках). Та і в значенні «спадщина від батьків» (взагалі) слово батьківщина нині вживається рідко (тільки в художній літературі, розмовній мові). Натомість активно виступає слово спадщина - офіційний юридичний термін.

Отже, справді, у значенні «майно, успадковане від батьків», слово батьківщина вживається дедалі рідше, хоч, звичайно, лишається стилістичним синонімом слова спадщина.

Практичні вправи та завдання

Ø Виправте в реченнях стилістичні помилки

1. Нам потрібно найкращим чином підготуватися до олімпіади.

2. Любий учень повинен добросовісно відноситися до своїх обов’язків.

3. Дуже смачний і поживний напиток із клюкви.

4. У перших стрічках свого поетичного твору поет змалював чудову картину природи.

5. У магазині є в продажі пряники і творожне печення.

6. Навчання в нашій школі начинається в дев’ять годин.

7. Хватить уже говорити, давайте працювати.

Ø Перепишіть, розставляючи наголос.

Договір, документ, жадоба, іконопис, посмішка, живопис, кришталевий, суєтний, ковзкий, жмуток.

Ø Прочитайте, правильно наголошуючи слова.

Кухарка, кухарський, міжсортовий, міжцеховий, міжспілковий, перенести, перевезти, псевдонім, усмішка, навкіс, до смаку, разом, посиджу, фанатичка, курятина, скажу, по-товариському.

Ø Продовжіть синонімічний ряд:

а) турбувати ... ; б) бігти ... ; в) дорога ... ; г) тихо ... .

Ø Визначте можливі логічні наголоси у поданих реченнях.

1. Все на світі минає: підуть марно царства і панства, трони й корони, а любов щира останеться навіки. (С. Васильченко.) 2. Все залежить від людських зіниць: у широких відіб'ється вся епоха, у звужених - збіговисько дрібниць. (Л. Костенко.)

Ø Провідміняйте дієслова. Зверніть увагу на перенос наголосу.

Держати, грозити, нести, водити, вести, везти, гасити.

Ø З поданих словосполучень утворіть складні прислівники. Поясніть їх написання. Поставте наголос.

1. Йти босими ногами. 2. З лівого боку. 3. Бігти когось доганяючи. 4. Йти нічого не бачачи.

I. Культура фахового мовлення

Тема 1.3

Формування навичок і прийомів мислення. Види, форми, прийоми розумової діяльності. Основні закони риторики.

План

1.3.1. Спілкування і комунікація.

1.3.2. Функції спілкування.

1.3.3. Види і форми спілкування.

1.3.4. Етапи спілкування.

1.3.5. Мова, мовлення і спілкування.

1.3.6. Основні закони риторики..

Культура української мови

Слововживання: вибір слова, лексична сполучуваність

Багато – чимало

Ці слова – синоніми. Перше вживається ширше, в будь-якому тексті – і в стилістично нейтральному, і в урочистому, в публіцистичному виступі, і в звичайній побутовій розмові. Йому синонімічні немало, чимало та ряд інших слів, як: багацько, багатенько, сила, страх, до біса, до лихаі под.

Прислівник чимало вживається в різних ситуаціях, означаючи поняття кількості міри часу, наприклад:

«Чимало літ перевернулось, води чимало утекло».

(Т. Шевченко)

«Чимало я там жив». (А. Малишко).

Слово чималоскладається із питальної частки чи і прислівника мало. Значення прислівника сформувалося з риторичного ствердного запитання.

Чи мало було? – Тобто:

«Хіба мало?» в значенні «Цілком досить»

Наприклад:

«О-о, жінко! – каже Тиміш, - се в тебе десь огневі сльози! – Бо гіркі, Тимоше! А чи мало я їх виплакала!»

(Марко Вовчок)

У порівнянні з багато прислівник чимало має відтінок розмовності. В офіційно-ділових паперах природно вживається слово багато, а в усному звіті, виступі на зборах числівник чимало доречно пожвавить мову доповідача.

Запам’ятай !

1.3.1. Спілкування і комунікація

Успіхи людини в житті, її взаємини з іншими членами суспільства залежать від уміння спілкуватися.

Спілкування - це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.

Правила спілкування - «рекомендації щодо ефективного спілкування, які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу» (2) – С.37. Ці правила засвоюються у процесі навчання та шляхом наслідування й репрезентуються в спілкуванні автоматично.

Спілкування іноді ототожнюють із комунікацією, одначе вони не є синонімами. У сучасній лінгвістиці існує 100 дефініцій комунікації, що зумовлені різноманітністю її способів, специфікою мети передачі та способом адресованості інформації.

Комунікація - це цілеспрямований інформаційний обмін в різноманітних процесах спілкування.

Ø Виконання вправи 1

1.3.2. ФУНКЦІЇ СПІЛКУВАННЯ

Функції спілкування (від лат. function - виконання, здійснення) - це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.

Функції спілкування:

ü контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до завершення акту спілкування;

ü інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями);

ü спонукальну (заохочення адресата до певних дій);

ü координаційну (узгодження дій комунікантів):

ü пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень);

ü емотивну (обмін емоціями);

ü налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків);

ü регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).

Усі ці функції між собою тісно взаємодіють у процесі спілкування.

Професійне спілкування у сфері ділових взаємостосунків репрезентує й інші функції:

· інструментальну (отримання і передавання інформації, необхідної для здійснення певної професійної дії, прийняття рішення);

· інтегративну (засіб об'єднання ділових партнерів для спільного комунікативного процесу);

· функцію самовираження (демонстрування особистісного інтелекту і потенціалу);

· трансляційну (передавання конкретних способів діяльності);

· функцію соціального контролю (регламентування поведінки, а іноді (коли йдеться про комерційну таємницю) й мовної акції учасників ділової взаємодії);

· функцію соціалізації (розвиток навичок культури ділового спілкування);

·експресивну (намагання ділових партнерів передати і зрозуміти емоційні переживання один одного.)

1.3.3. ВИДИ І ФОРМИ СПІЛКУВАННЯ

1.За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

2.За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.

3. За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

4. За метою: ділове і розважальне.

5.За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

7.За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями (начальник - підлеглий, викладач - студент, колега - колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

8.За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).

9.За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником.

10.За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків - лікар - пацієнт).

11.За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральнне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

12.За додержанням норм - нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і неетикетне.

Форми спілкування:

ü індивідуальні й групові бесіди;

ü телефонні розмови;

ü наради;

ü конференції;

ü збори;

ü дискусії;

ü полеміка.

Ф. С. Бацевич у підручнику «Основи комунікативної лінгвістики» подає класифікацію мовного спілкування за такими критеріями:

· спілкування (обличчям до обличчя); мовлення опосередкованого спілкування (записки, друкована продукція, телефон, радіо, телебачення, Інтернет тощо);

· залежно від функції та змісту повідомлення - побутове, наукове, офіційно-ділове, естетичне.

· за способом організації - стихійне (випадкова зустріч) і організоване (збори, мітинги, конференції залежно від форми втілення мовних засобів - монологічне, діалогічне, полілогічне;

· з урахування специфіки каналів спілкування - мовлення безпосереднього тощо);

· за сферами спілкування або стосунками комунікантів - дружнє (розмова друзів, добрих знайомих, закоханих тощо); антагоністичне (спілкування ворогів, людей, які сваряться); офіційне (рольове).

Усі названі форми спілкування різняться мовними засобами, мають стильову специфіку.

1.3.4. Етапи спілкування

Будь-який акт спілкування складається з кількох етапів:

1. Ретельна підготовка до спілкування.

Цей етап передбачає:

· складання плану майбутнього акту спілкування;

· збирання матеріалів з предмета спілкування та їх систематизація;

· умотивування аргументів на користь своєї позиції та контраргументів іншої сторони;

· обґрунтування свого варіанта рішення та розгляд реакції співрозмовника.

2. Орієнтація в ситуації і встановлення контакту, тобто початок спілкування.

На цьому етапі важливо:

· дбати про створення доброзичливої атмосфери спілкування (доцільно поговорити про спільні інтереси, сказати щось приємне співрозмовникові);

· не протиставляти себе співрозмовникові;

· демонструвати повагу й увагу до співрозмовника (доброзичливий погляд і усмішка допоможуть установити контакт);

· уникати критики, зверхності та негативних оцінювань.

3. Обговорення питання (проблеми)

На цьому етапі доцільно дотримуватися таких правил:

· лаконічно й дохідливо викладати свою інформацію;

· уважно вислуховувати співрозмовника і намагатися адекватно сприймати те, про що він говорить;

· пам'ятати, що спілкуванню характерний діалоговий характер;

· аргументувати свою позицію: наводити переконливі докази.

Аргументування - це важливий спосіб переконання за допомоги вмотивованих, обґрунтованих логічних доказів.

4.Прийняття рішення.

Щоб прийняти правильне рішення, варто:

· запропонувати кілька варіантів вирішення проблеми;

· уважно вислухати аргументи співрозмовника щодо можливого рішення;

· визначити за настроєм співрозмовника момент для закінчення зустрічі й запропонувати кращий варіант прийняття рішення;

· не виказувати ні найменшої роздратованості, навіть якщо мети не було досягнуто, триматися впевнено.

5. Вихід із контакту. Ініціатива завершення розмови за статусної несиметричності спілкувальників має належати особі жіночої статі, людині, старшій за віком, вищій за соціальним становищем. Наприкінці спілкування треба підсумувати результати зустрічі, попрощатися і висловити надію на подальші взаємини і спільну діяльність. Мета професійного спілкування - регулювання ділових стосунків у виробничо-професійній діяльності через розв'язання професійних завдань.

Успіх професійного спілкування залежить від:

· мовця як особистості з індивідуальними ознаками;

· його знання сучасної української літературної мови як основи мови професійного спілкування.

· уміння ефективно застосовувати ці знання залежно від мети, ситуації спілкування.

Щоб правильно спілкуватися і досягти мети спілкування, комунікант має володіти комунікативною професійно орієнтованою компетенцією.

Практичний блок

Вправа 1. Прочитайте текст, з'ясуйте головну його думку. Поясніть, у чому полягають особливості ділового спілкування.

В основі спілкування є «діло», з приводу якого виникає і розвивається взаємодія. У літературі є різні описи його специфіки, але в основному підкреслюється, що його визначальним змістом виступає соціально значуща спільна діяльність.

Ділове спілкування - це процес взаємозв'язку і взаємодії, в якому відбувається обмін діяльністю, інформацією і досвідом, спрямований на досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію конкретної цілі. Особливості ділового спілкування полягають у тому, що:

а) партнер у діловому спілкуванні завжди виступає як особистість, що є значущою для суб'єкта (колега, клієнт, начальник, підлеглий тощо);

б) люди, що спілкуються, мають глибоке розуміння конкретної справи, яка є предметом обговорення;

в) основним завданням спілкування для них є продуктивна співпраця.

Під час ділового спілкування легше встановлюється контакт між людьми,

якщо вони говорять «однією мовою» і прагнуть до продуктивного співробітництва. При цьому засадами їхнього спілкування є етичні норми та ритуальні правила ділових взаємин, знання й уміння, пов'язані з обміном інформацією, а вони керуються тими самими механізмами спілкування (3 посібника).

Вправа 2. Прочитайте текст, з'ясуйте, що може заважати ефективності спілкування.

Спілкуванню властивий діалоговий характер. Воно відбувається між двома людьми, рідше - між людиною і групою, ще рідше - між людиною і суспільством.

Діалог репрезентує комунікативну взаємодію між людьми, а також те, що ця взаємодія відбувається з певною метою: висловити своє ставлення до когось,

поінформувати, спонукати до дії, обмінятися поглядами, переконати в чомусь тощо. Досягнення мети буває різним - успішним, недостатньо успішним або й зовсім невдалим. Тому виникає питання ефективності, дієвості спілкування. Адже воно незрідка натрапляє на різні ускладнення або й перепони, пов'язані з віковими, статевими, соціальними, національними відмінностями співрозмовників, їх неоднаковим характером і темпераментом, ступенем освіченості й вихованості, розбіжностями у поглядах на життя та іншими якостями, властивими конкретним людям.

Розумові здібності, ерудиція, сила волі, працездатність й інші позитивні якості можуть не приносити погрібних результатів, якщо людина не вміє належно спілкуватися, і, навпаки, досконале спілкування може стати ключем до успіху людини в суспільстві. Вміння спілкуватися, товариськість, комунікабельність (фр. соmmunicablе - «той, що з'єднується», від пізньолат. сommunicablis - «поєднуваний») - це риси людини, які цінуються найбільше. Йдеться не лише про людей як членів суспільства загалом, а й як представників певних професій (Я. Радевич-Виннщький).

Вправа 3. Прочитайте текст, випишіть синоніми до слова ввічливість, за поданим взірцем поясніть їх значення.

Ввічливість - основа фахового спілкування

В Україні завжди високо цінувалася ввічливість у ставленні до людей. Про це, зокрема, свідчить чимало слів на позначення цієї якості: ввічливий, вихований, ґречний, запобігливий, люб'язний, обхідливий, поштивий, привітний, уважний, чемний, шанобливий...Цю низку синонімів суттєво доповнюють слова, запозичені з інших мов: галантний, делікатний, коректний, куртуазний, тактовний тощо. Головним у цій низці є слово ввічливий. Інші синоніми називають різні відтінки ввічливості.

Ввічливість - це чемність, дотримання правил пристойності у вчинках і в мовленні, вияв вихованості. Це основа етикетної поведінки, невід'ємна ознака нормальних взаємин між людьми.

Ще великий князь Володимир Мономах (1053-1125) у славетному «Поученні», звертаючись до своїх дітей та всіх, хто слухатиме цю його «грамотицю», радив: «при старших годиться мовчати, премудрих слухати», «бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати», «не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові», «брехні остерігатись», «не проминути ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй мовити». Подібно міркували люди в інші часи та в інших краях. Іспанський філософ XVII ст. Бальтасар Грасіан писав: «Грубість шкодить усьому, навіть справедливому і розумному, люб'язність усе скрашує: позолотить „ні", підсолодить істину, підрум'янить навіть старість. У всіх правилах важливо «як»...». Оце «як» - як сказано, написано, поглянуто, відреаговано, як сидимо, вітаємось, їмо, жестикулюємо тощо - для культури спілкування має першорядне значення. Дуже часто саме від нього залежить успіх чи неуспіх контактів між людьми (Я. Радевич- Винницький).

Взірець. Ввічливий який дотримується правил пристойності, виявляє уважність, чемний.

Вправа 4. Прочитайте текст, назвіть інші ознаки культури фахового мовлення.

Доречність мовлення

Пригадаймо, як часто ми кажемо: «До речі, варто б...» або «це доречно», «це не доречно». Який зміст вкладаємо в поняття доречний? Доречний - це такий, що відповідає ситуації спілкування, організовує мовлення відповідно до мети висловлювання. Отже, доречність - це така ознака культури мовлення, яка організовує його точність, логічність, виразність, чистоту і т. ін., вимагає такого добору мовних засобів, які відповідають змістові та характерові експресії повідомлення. Проте для доречності в мовленні самих мовних засобів не достатньо - доречність враховує ситуацію, склад слухачів (читачів), естетичні завдання. Висловлювання доречне, якщо з його допомогою досягається мета, що ставилася мовцем, якщо потреби мовця реалізовані. Уміння вибрати найбільш вдалу форму спілкування, інтонаційну тональність, лексичні засоби формуються і практикою мовлення, і психологією людських стосунків. Не може наше мовлення бути безбарвним -навіть офіційний і науковий стилі мають свою тональність: розмірковувальну, переконуючу, доказову. Не може бути воно й словесно порожнім: бідність лексики, «словесна тріскотнеча» не прикрашають мовлення - повнота думки досягається не кількістю слів.

⇐ Предыдущая 3 4 5 6 789 10 11 12 Следующая ⇒

Последнее изменение этой страницы: 2018-04-12; просмотров: 270.

stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...