Змістовний модуль 2.4. Видатки бюджету на обслуговування державного боргу

Питання:

1. Сутність, чинники та форми державного кредиту.

2. Державний борг та видатки на його обслуговування.

Сутність, чинники та форми державного кредиту

Державний кредитявляє собою досить специфічну ланку державних фінансів. Він не має окремого фонду фінансових ресурсів; кошти, що мобілізуються за його допомогою, про­ходять через бюджет. В окремих випадках за його допомо­гою залучаються кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти.

Державний кредит може виступати у двох формах: ощадна справа і Державні позики.

Ощадна справа належить до державного кредиту, якщо залучені кошти спрямовуються в доходи бюджету. Однак, як правило, ощадні банки, незалежно від форми власності, діють на комерційних засадах і мобілізовані кошти формують їх кредитні ресурси. Частина цих ресурсів може спрямовуватись на придбання цінних паперів і таким чином належати до державного кредиту.

Державні позики є основною формою державного кредиту.  За правовим оформленням розрізняють: державні позики, що надаються  на підставі угод; державні позики, забезпечені випу­ском цінних паперів. Угодами оформлюються, як правило, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інститутів. За допомогою цінних паперів мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

Оформлення державних позик може здійснюватись двома видами цінних паперів — облігаціями і казначейськими зобов'язан­ні (некселями).

Облігація являє собою боргове зобов'язання держави, за яким у встановлені  терміни повертається борг і виплачується дохід у формі процента чи виграшу. Вони можуть бути знеособленими (на покриття бюджетного дефіциту) і цільовими (під конкретні проекти).

Казначейськізобов'язання (векселі) мають характер боргового зобов»язання, спрямованого тільки на покриття бюджетного де­фіциту. Виплата доходу здійснюється у формі процентів. Казна-кими зобов'язаннями, як правило, оформлюються коротко­строкові позики (іноді середньострокові — казначейськими нотами), облігаціями — середньо- та довгострокові. Залсжно від місця розміщення позик їх поділяють на внутрішні (надаються юридичними і фізичними особами даної чи інших країн) і зовнішні (надходять ззовні від урядів, фізичних осіб інших країн, міжнародних організацй і фінансових інститутів).

Відповідно до терміну погашення заборгованості розрізняють короткострокові ( термін погпшення до 1 року), середньострокові ((від 1 до 5 років) ,довгострокові(поеад5років)позики.

За характером виплати доходу державні позики поділяю.ться на процентні, виграшні  та дисконтні(з нульовим купоном). За процентними  позиками дохід встановлюється у вигляді позикового процента. При цьому може встановлюватись як твердо фіксованаі на весь період позики ставка, так і плаваюча, тобто така, яка змінюєтьс залежно від різних чинників, насамперед попиту і пропозиції на кредитному ринку. Виплата процентного доходу здійснюється на купонній основі. Вона може проводитися щорічно,раз на півріччя, щоквартально. У виграшних позиках виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Дисконтнв позики характеризуються тим, що державні цінні папери купуються з певною знижкою, а погашаються за номіналь­ною вартістю. Вказана різниця формує дохід кредитора.

Державний кредит є сукупністю найрізноманітніших форм і методів фінансових відносин. Такий підхід націлений па створен­ня сприятливих передумов для залучення коштів як для держави, так і для її кредиторів. Різноманітність форм дозволяє максималь­но врахувати різнобічні інтереси юридичних та фізичних осіб.

Залучення позик повинно мати в основі два чинники — міні­мізацію вартості позики та встановлення стабільності державних цінних паперів на фінансовому ринку.

Мінімізація вартості позики досягається, по-перше, за рахунок процентної політики, по-друге, за рахунок умов випуску і погашен­ня. Процентна політика відображає при цьому два протилежних фа­ктори: мінімізацію вартості позики і максимізацію 'її привабливості, яка, в свою чергу, залежить від достатньо високого процента. На фінансовому ринку державні цінні папери мають найнижчий про­цент, який виступає своєрідним індикатором цього ринку.

Стабільність державних цінних паперів досягається за раху­нок оптимізації насиченості ними фінансового ринку. Цінних па­перів, з одного боку, має бути достатньо для максимізації надхо­джень від державних позик, а з іншого — не повинен мати місце їх надлишок, який може спричинити падіння курсової ціни.