Тема 14: ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА І МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

    В наш час розуміння гостроти і необхідності вирішення екологічних проблем, що все більше набувають глобальних рис, усвідомлене практично у всьому світі. Але незважаючи на це різні країни світу мають далеко не однакові можливості здійснення програм оздоровлення навколишнього середовища. Тому дуже важливим є міжнародне співробітництво в межах світової спільноти.

    Міжнародні аспекти охорони природи містять:

- обмін досвідом реалізації національних програм природокористування;

- створення і функціонування міждержавних програм і угод;

- утворення міжнародних органів і організацій, які мали б контролювати стан природного середовища і виконання прийнятих угод

У теперішній час практично у всіх розвинутих країнах світу розроблені, прийняті і діють національні програми охорони навколишнього середовища.

Перехід до більш активної політики охорони навколишнього середовища характерний в даний час для країн, що розвиваються. У багатьох з цих країн розроблено законодавство, утворені державні органи по охороні навколишнього середовища, почали створюватись програми збереження екосистем, розробляються стандарти і норми забруднення.

З метою захисту навколишнього середовища в м . Кіото в 1997 р. був складений т.з. “Протокол Кіото”, спрямований на обмеження викидів в атмосферу вуглекислого газу, метану та інших газів, що сприяють утворенню парникового ефекту. В Протоколі були вказані терміни скорочення викидів цих газів – 2008-2012 рр. Протокол вступає в силу лише при ратифікації його не менше 55% країн, спільний об’єм викидів яких складає не менше 55% від загального, частка США складає 25% від загальносвітового об’єму викидів парникових газів. Але США відмовились ратифікувати цей договір. На думку екологічних експертів, така позиція США призвела до того, що сьогодні Протокол Кіото практично не діє. Орієнтуючись на США, багато інших країн також відмовились від ратифікації Протоколу.

· Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища нараховує поки що менше аніж 30-річну історію. Проблема навколишнього середовища в її сучасній інтерпретації стала відомою, починаючи з часу Стокгольмської конференції (1972 р.). Згідно з її рішеннями в ООН був створений самостійний орган, на який була покладена координація міжнародного співробітництва в даній галузі у світовому масштабі. Цей орган отримав назву “Програма ООН по навколишньому середовищу (ЮНЕП)”. Діє він на постійній основі зі штаб-квартирою в Найробі (Кенія).

· Керівним органом ЮНЕП є Рада управляючих, що обирається Генеральною Асамблеєю ООН на чотирирічний термін. На цю Раду покладені функції сприяння міжнародному співробітництву в охороні навколишнього середовища і здійснення керівництва і координації природоохоронних програм, постійний нагляд за станом навколишнього середовища в світі.

· У зв’язку з тим, що охорона навколишнього середовища є багатогалузевою (комплексною) проблемою, крім ЮНЕП окремими її аспектами займаються наступні спеціалізовані організації під егідою ООН, що мають статус автономних:

- ЮНЕСКО виконує роботу за програмою “Людина і біосфера”, проводить дослідження соціально-економічних факторів розвитку і взаємозв’язку між людьми і середовищем.

- ФАЩ має за мету покращення виробництва і переробки сільськогосподарської продукції, лісоводства,

- Риболовлі, сприяє інвестиціям в агросферу, раціональному використанню грунтів і водних ресурсів, добрив і пестицидів, освоєнню нових джерел енергії,

- ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я) має на меті сприяти екологічній безпеці, в тому числі безпечне водопостачання, харчування і видалення відходів;

- ЮНІДО сприяє промисловому розвитку і встановленню нового міжнародного економічного порядку;

- МАГАТЕ розробляє норми безпеки і захисту від радіації, в тому числі безпечного транспортування радіоактивних матеріалів і утилізації відходів.

· Щораз більшу роль у вирішенні глобальних екологічних проблем відіграє така міжнародна організація як Глобальний Екологічний Фонд (ГЕФ). Створений на початку 90-х рр., цей фонд має за завдання допомагати у першу чергу країнам що розвиваються для вирішення таких екологічних проблем, які мають планетарний характер. В діяльності ГЕФа беруть участь три міжнародні структури:

· Програма ООН з розвитку;

· Програма ООН з навколишнього середовища;

· Всесвітній Банк.

· В ролі першочергових для фінансування виділені наступні напрямки:

· глобальне потепління клімату;

· забруднення міжнародних вод;

·     зменшення біорізноманітності;

· виснаження озонового шару.

· Всі перелічені організації є самостійними, створеними на основі міжурядових угод і мають широкі міжурядові повноваження.

· Регіональні екологічні проблеми знаходять відображення у діяльності комісії, що вивчають соціально-економічне становище у різних частинах світу, виробляють рекомендації для урядів і приймають участь в реалізації проектів. Такі комісії існують для Азіатського і Тихоокеанського регіонів (ЕСКАТО), для Латинської Америки (ЕКЛАК), для Європи (ЄЕК). У їх складі діють Комітети з екологічної політики.

· Всі вищевказані органи і організації ООН тісно взаємодіють з численними міжурядовими і неурядовими організаціями. До останніх можна віднести Міжнародний Союз охорони природи і природних ресурсів, Міжнародну федерацію захисту тварин і ін.

· Визначення глобальних еколого-економічних проблем і розробку напрямків їх вирішення часто здійснюють міжнародні конференції з охорони природи. Першою такою конференцією була Стокгольмська конференція (1972 р.), день відкриття якої – 5 червня – був пізніше оголошений Всесвітнім днем навколишнього середовища. З цих пір подібні конференції проводяться кожні 5 років.

· Важливу роль відіграють конференції, що мають регіональний характер. В 1995 р. в межах процесу “Навколишнє середовище для Європи була проведена Загальноєвропейська Конференція міністрів відповідних міністерств, на якій була прийнята “Екологічна програма для Європи”.

· Раніше 1983 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення про підготовку “Доповіді про глобальні перспективи в галузі охорони навколишнього середовища до 2001 р. і на наступний період”. В 1987 р. підготовлена спеціальна комісією доповідь була затверджена. У ній вперше були сформульовані ідеї, що складають основу концепції стійкого соціально-економічного розвитку. Потрібно розробити Декларацію з охорони навколишнього середовища, яка б регулювала поведінку держав під час переходу до довготривалих стратегій розвитку. Для активізації зусиль у цій галузі була утворена комісія ООН зі стабільного розвитку.

· За останні роки здобули широке поширення такі форми міжнародного співробітництва, як конвенції, багато- і двострокові договори, угоди, резолюції, програми.

· Найбільш важливими вважаються конвенції:

· - про трансграничне забруднення повітря на великі відстані (1979 р.);

· - про охорону озонового шару (1985 р.);

· - з запобігання забруднення моря, скиданнями відходів і інших матеріалів (1972 р.);

· - зі захисту Чорного моря від забруднення (1992 р.);

· - про біологічну різноманітність (1992 р.);

· - про міжнародну торгівлю видами дикої флори і фауни;

· - про водно-болотні угіддя;

· - зі захисту морського середовища Балтійського моря;

· - про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини.

·   Конвенції передбачають застосування досить конкретних заходів для досягнення встановлених цілей і параметрів. Так, в конвенції про трансграничне забруднення повітря висувають завдання зі зниження кількості викидів стійких органічних з’єднань і важких металів. В 1996-2000 рр. ця Конвенція доповнена угодами про охорону і використання трансграничних водних шляхів і міжнародних озер, про оцінку впливу на навколишнє середовище в трансграничному контексті.

· Подібні цілі мають і міжнародні програми з охорони навколишнього середовища, які розробляються як в межах Конвенції і угод, так і поза їх межами.

·