Тема 1: ПРЕДМЕТ ПОЛІТОЛОГІЇ.

    Приступаючи до вивчення курсу, потрібно відзначити, що основною метою як внутрішньої, так і зовнішньої політики кожної держави є збереження Світу й життя на Землі. Актуальним аспектом відповідальності суспільства за світ є вирішення екологічної проблеми. Насамперед, треба нагадати походження терміну “екологія” (грец. oikos - оселя, середовище і logos – слово, поняття, учення), дати визначення поняття. Екологія – це наука про відносини рослинних і тваринних організмів та створюваних ними спільностей між собою і з навколишнім середовищем. Треба наголосити, що екологічна проблема виникла в результаті глобального впливу екологічного фактора на стан Землі. Людство, прагнучи до безмежного збагачення, забуло про те, що ресурси Землі обмежені: кількість населення зростає, потреби теж, а розміри планети залишаються незмінними; окрім цього мільйони гектарів корисних угідь щороку назавжди виходять з ужитку. Людство в погоні за надприбутками, перевагою зброї відійшло від богозаповіданого розумного користування землею, не звертаючи уваги на погіршення екологічної ситуації і деградацію природного довкілля.

    Розкриваючи тему, слід також нагадати, що в сучасному світі людина є серед природи не свавільним диктатором, тираном – володарем над природою; природа не віддана людині на поталу, людина не може чинити з природою так, як їй заманеться, як диктують її власні плани. Вона, щоб зберегти життя на землі, зобов’язана берегти Світ.

    Нині людство немовби стоїть перед “віддачею” зі сторони біосфери, бо нерозумно і необережно входило в неї. Саме цим і пояснюється поява терміну “екологія”, набуття даним поняттям особливого значення як наукової основи раціонального природокористування та охорони живих організмів. Виникає соціальна екологія, що вивчає закономірності взаємодії суспільства і довкілля, а також практичні проблеми його збереження; предмет включає різні (філософські, економічні, географічні та ін.) аспекти (наприклад, екологія міста, технічна екологія, екологічна етика тощо).

    Розкриваючи питання “Політика як суспільне явище”, слід підкреслити, що кожна сучасна цивілізована держава повинна будувати свою внутрішню політику в тісному зв’язку з проблемою захисту довкілля. Дане питання є невіддільним від політики зовнішньої, глобальної, демографічної, соціальної, духовно-культурної та ін. Екологічна політика в суспільно-політичній літературі трактується як політика держави, спрямована на охорону і розвиток навколишнього середовища, забезпечення гармонійної взаємодії людини і природи, раціональне і ощадливе використання та відновлення природних ресурсів, формування економічної свідомості та екологічної культури, забезпечення нормальної життєдіяльності й екологічної безпеки людини. Сьогодні спеціалізовані органи, установи (міністерства, відомства, комітети, національні агенства) з охорони навколишнього середовища сформовані в усіх країнах-членах ООН. Основними завданнями екологічної політики є створення всезагальної системи спостереження за станом довкілля, реєстрація різних природних змін, з’ясування їх причин з метою запобігання подальших порушень. Велика увага відводиться підтримці державних програм, спрямованих на роззброєння, обмеження військово-промислового комплексу, міжнародному співробітництву в сфері розробки природоохоронних технологій. Відповідно до Конституції України (ст. 16) забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги є обов’язком держави. Кожен громадянин (ст.50) має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, а також право на її поширення.

    В кінці лекції потрібно ознайомити студентів із спеціальною літературою, обсягом вивчення проблеми на семінарах та тематикою рефератів.

Тема 3: ЗАРОДЖЕННЯ Й ЕВОЛЮЦІЯ ПРОВІДНИХ ПОЛІТИЧНИХ КОНЦЕПЦІЙ І ДОКТРИН

    На початку лекції доцільно наголосити, що проблема збереження навколишнього середовища сягає своїм корінням сивої давнини. Ідеї та концепції, що стосуються природи й людини сформульовані, зокрема, в працях давньогрецьких та римських мислителів – Сократа, Т.Л.Кара, Вергілія та ін. Сократ (470-399 р.р. до н.е.), оцінюючи значення для людини законів природи, писав, що якщо будемо йти за природою як за мудрим вождем – ніколи не заблудимося. Один з основоположників античної медицини давньогрецький лікар Гіпократ (460-377 р.р. до н.е.) глибоко усвідомлював оздоровче значення природи для людини; в медичній практиці вчений великого значення надавав природному фактору. Йому належить вічно актуальний афоризм: “Лікар лікує, природа оздоровлює”. У чисельних працях давньогрецького природодослідника Теофраста (372-287) з ботаніки , медицини, етики, логіки та ін. висвітлено біологічні властивості деревних і чагарникових порід Греції, подано їх класифікацію, з’ясовано закономірності поширення у різних природних умовах. Аристотель створює першу класифікацію тварин за їх зв’язками з природним середовищем: суша, земля, повітря.Римський поет і філософ Тит Лукрецій Кар ( 98 – 55 рр. до н.е.) науково пояснював взаємозв’язок і взаємозумовленість між явищами природи, застерігав про можливість вичерпності природних ресурсів. У своїй праці “Про природу речей” автор оспівав культ природи, передбачав можливість захворювань людей і тварин від забруднених води й повітря. У творах римського поета Вергілія (70 – 19 до н.е.) показано економічне значення природних ресурсів, містяться цінні поради стосовно збереження лісів, землі, ведення садівництва, тваринництва, бджільництва.

    Цінні думки стосовно значення для суспільства законів природи та її ресурсів знайшли своє відображення у творах мислителів Середньовіччя та Нового часу. Видатний чеський гуманіст, педагог Ян Амос Коменський (1592 – 1670) всебічно розкрив виховне значення природи для людини. У творі “Велика дидактика” він писав: “… лад, який ми бажаємо зробити універсальною ідеєю для всього людства, повинен бути запозичений не з будь-якого іншого, а лише з вказівок природи”. Подібні думки активно розвивав французький письменник і філософ Ж.Ж. Руссо (1712 – 1778), особливої уваги заслуговує його концепція “назад до природи”.

    Цікаві ідеї про цінності природи, її виховну роль розробляли відомі українські педагоги (К. Ушинський, В. Сухомлинський), державні діячі.

    Аналіз наукової спадщини мислителів попередніх епох і століть доводить необхідність глибокого дослідження проблеми єдності людини з природою, її всебічного значення для матеріального і духовного життя.

Тема 6: ПОЛІТИЧНА ВЛАДА.