Роль законодавчої гілки влади в охоронні навколишнього середовища. Становлення національної системи екологічного законодавства.

За роки нашої незалежності практично створено нове природоохоронне законодавство, яке включає Земельний (1992), Лісовий (1994), Водний (1995) кодекси, а також Кодекс про надра (1994), закони України “Про охорону навколишнього природного середовища” (1991), “Про природно_заповідний фонд” (1992), “Про охорону атмосферного повітря” (1992), “Про тваринний світ” (1993), “Про екологічну експертизу” (1995), “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” (1995), “Про поводження з радіоактивними відходами” (1995), “Про відходи” (1998), “Про рослинний світ” (1999), “Про зону надзвичайної екологічної ситуації”, “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру”, “Про об‘єкти підвищеної небезпеки” (2000) та інші.

Права громадян на екологічно безпечне життя закріплені в Конституції України. Відповідно до нашої Конституції, забезпечення екологічної безпеки і підтримка екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є конституційним обов‘язком держави.

Контроль за дотриманням вимог природоохоронного законодавства здійснюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади, тобто Міністерством екології та природних ресурсів, Держкомлісгоспом, Держкомземом, Держводгоспом, Державним департаментом рибного господарства Мінагрополітики.

Основними їх завданнями є:

– підвищення ефективності екологічного контролю з метою забезпечення неухильного дотримання чинного природоохоронного законодавства;

– постійне вдосконалення законодавчо-нормативної бази;

– поширення сучасних методів і технологій ведення моніторингу;

– поліпшення методичного та довідково-інструктивного забезпечення природоохоронної діяльності.

А також контроль за:

– використанням та охороною земель, надр, у тому числі підземних вод;

– використанням та охороною поверхневих вод, морського середовища і природних ресурсів внутрішніх морських вод, територіального моря, континентального шельфу, а також виняткової (морської) економічної зони;

– охороною атмосферного повітря;

– охороною лісів та іншої рослинності;

– охороною тваринного світу, в тому числі боротьбою з браконьєрством;

–  використанням і охороною територій та об‘єктів природно-заповідного фонду;

–  поводженням з небезпечними речовинами, в тому числі токсичними промисловими і побутовими відходами;

– додержанням норм радіаційної безпеки;

–  дотриманням вимог природоохоронного законодавства та норм екологічної безпеки при переміщенні через державний кордон транспортних засобів та вантажів.

Спроби вирішення практичних завдань збереження довкілля виконавчою владою. Формування національної екологічної політики.

Екологічна політика України за роки незалежності в цілому сформована. У березні 1998 року Верховна Рада України затвердила “Основні напрями державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”. Цей документ на державному рівні проголосив довгострокову стратегію розв‘язання екологічних проблем України.

В умовах значної кількості екологічних проблем різного рівня складності та вкрай обмежених ресурсів, доступних для їх вирішення, до національних пріоритетів охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів віднесено:

– гарантування екологічної безпеки ядерних об‘єктів і радіаційного захисту населення та

довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

– поліпшення екологічного стану басейну Дніпра та якості питної води;

– стабілізація та поліпшення екологічного стану в містах і промислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

– будівництво нових та реконструкція діючих потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

–  запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану;

– формування збалансованої системи природокористування й адекватна структурна перебудова виробничого потенціалу економіки, екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті;

– забезпечення біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток природничо-заповідної справи.

Політика у галузі охорони довкілля та раціонального і ощадливого природокористування невід‘ємна від головних механізмів її реалізації – екологічних програм. Природоохоронні програми спрямовані на поліпшення якості повітря, води, на розвиток заповідної справи, на створення єдиної екологічної мережі, запровадження і додержання принципів екологічно збалансованого розвитку.

Тема 7: ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

    Відображення місця екологічної проблеми в політичній системі суспільства потрібно розпочати висвітленням відмінності підходів до вирішення проблеми в демократичних, тоталітарних та авторитарних політичних системах. У цьому контексті логічним буде виклад характеристики політичної системи України, що формується на руїнах деградованого комуністичного режиму. Чорнобильська та інші катастрофи, пов’язані з безконтрольною діяльністю імперського військово-промислового комплексу, поставили народ України на грань виживання. Екологічна криза стала реальністю; вона підірвала життєвий потенціал української нації, її здатність до активного розвитку. Сьогодні керівництво незалежної України мусить зрозуміти, що оздоровлення і збереження природного середовища потребує цілковитого оновлення виробництва і перетворення прямих затрат на екологічні цілі в одну із основних складових економіки.

    Особлива увага питанням збереження довкілля повинна приділятися при аналізі функцій політичної системи: стратегічної, мобілізаційної, інтегративної, регулятивно-регламентаційної, легітимації.

           Показ актуальності екологічної проблеми в сучасному цивілізаційному суспільстві слід подавати через призму діяльності усіх складових політичної системи (партій, рухів, громадських об’єднань), під кутом зору політико-правових норм, політичної свідомості і політичної культури. Для уникнення повторень у тексті такий підхід слід зберегти при висвітленні послідуючих тем, що стосуються названих компонентів політичної системи.

Тема 8: ДЕРЖАВА

Економічна спадщина та екологічні наслідки політики тоталітарної держави в Україні.

Становище України на час здобуття незалежності було особливим. Загальна площа її становила менш ніж 3 відсотки території колишнього Радянського Союзу, проте на ній було зосереджено чверть відсотків усього промислового потенціалу, а це означає, що на Україну припадало близько 25 відсотків забруднення природного середовища.

У 1991 році на одиницю продукції витрачалося у кілька разів більше сировини та енергії, ніж у розвинених країнах. Розвиток енергетичного комплексу орієнтувався переважно на використання невідновлюваних природних ресурсів. Структуру енергетики України за встановленими потужностями складали 69 відсотків теплоелектростанцій, 27 відсотків атомних електростанцій та 4 відсотки гідроелектростанцій.

Приріст національного доходу супроводжувався дедалі відчутнішим збільшенням використовуваних у виробництві природних ресурсів і стійким зростанням відходів. За оцінками експертів Світового банку, в Україні споживання енергії на одиницю національного продукту було у 8-10 разів вищим, ніж у країнах Європейського союзу.

Диспропорції у розміщенні продуктивних сил, що мали місце упродовж тривалого часу, призвели до того, що територія України за техногенним навантаженням на природне середовище у 4-5 разів перевищувала аналогічний показник розвинених країн. При цьому розораність земель сягнула 80-ти відсотків щодо площ сільгоспугідь і 57 відсотків щодо загальної площі суші, а об’єм води, що використовувався в технологічних процесах, у 2_5, а на деяких підприємствах – у 10-13 разів перевищував рівень використання порівняно з сучасними технологіями.

В умовах панування централізованої командно-адміністративної системи економіка України формувалася без належної оцінки екологічного стану окремих регіонів. І як наслідок – виникли регіональні центри з надмірною концентрацією промислових виробництв, що характеризуються підвищеним забрудненням довкілля та інтенсивним використанням природних ресурсів. Розвиток промислово-територіальних структур відбувався без врахування господарської ємності біосфери, а відтак і призвів до утворення в деяких регіонах України надзвичайно потужних концентраторів техногенного тиску. Одним з таких став Донецько-Придніпровський промисловий комплекс, який посів одне з перших місць щодо забруднення в Європі.

Криза в аграрному секторі була викликана передусім руйнуванням вікового укладу господарювання на землі, створенням великих агропромислових комплексів. Політика надмірної централізації і гігантоманії в управлінні сільським господарством призводила до проблем, властивих промисловості та містам. У результаті створення величезних тваринницьких комплексів на 25-100 тис. голів великої рогатої худоби або свиней формувалися найбільші джерела забруднення довкілля у сільській місцевості. Комплекс, де утримувалось 100 тис. свиней, за забрудненням дорівнював забрудненню міста в 400 тис. жителів.

Трагедією в історії українського народу стала Чорнобильська, так звана тоді аварія, – найбільша екологічна катастрофа техногенного походження, яка стала вагомим компонентом глобальної екологічної кризи. З-понад двох тисяч населених пунктів, розташованих у радіаційно-забрудненій зоні, було переселено більше 200 тис. чоловік.

Практично Україна залишилась на самоті у вирішенні Чорнобильської проблеми. В той час вона отримала багато обіцянок допомоги, але більшість з них практично так і лишилися не виконаними. На сьогодні склалася нова чорнобильська загроза – загроза наслідків закриття ЧАЕС без необхідного фінансового забезпечення безпечного функціонування об‘єктів і територій.

Україна була і залишається одним з найменш водозабезпечених регіонів Європи. Дефіцит водних ресурсів покривається частково за рахунок транзитного річкового стоку та каналів і водоводів, які виконують функції міжбасейнового перерозподілу. Створення великих водосховищ на Дніпрі з метою забезпечення електроенергією та водою промислових центрів Криворіжжя і Донбасу, а також зрошення сільгоспугідь Причорномор’я і Криму себе не виправдало і призвело до негативних екологічних наслідків. Було затоплено і виведено із сільськогосподарського обігу понад 500 тис. гектарів родючих земель; близько 100 тис. гектарів прилеглих до водосховищ земель опинились у зоні підтоплення, а вироблення електроенергії гідроелектростанціями дніпровського каскаду становило менш ніж 4 відсотки загальнодержавного обсягу. Масовими стали явища “цвітіння” води і руйнування берегів.

Стан екосистем Чорного й Азовського морів є передкризовим саме через забруднення акваторій промисловими і комунальними стоками з “гарячих точок” прибережної зони та забрудненого стоку таких річок як Дунай, Дніпро, Дністер, Південний Буг і Дон.

Досі не вирішено транскордонні проблеми міжнародного рівня, які стосуються забруднення річковим стоком Дунаю північно-західного шельфу Чорного моря та забруднення Дніпра з території Росії та Білорусі. Внаслідок міграції забруднюючих речовин з району придунайського шельфу, обумовленої природними чинниками, 50 відсотків наявного забруднення Дунаю потрапляє в українську виняткову (морську) економічну зону, сприяючи зниженню тим самим біопродуктивності в місцях вилову основних промислових видів риб.

Смертельна загроза нависла над значною кількістю видів фауни і флори України, особливо в районах інтенсивної господарської діяльності. Ще у 1991 році зазначалося, що для збереження тільки 50 відсотків видів живих істот потрібно було залишити 10 відсотків території держави заповідною. У той час площа всіх заповідних об’єктів в Україні складала лише 2,1 відсотка (1 млн 211 тис. гектарів), а у деяких регіонах – 0,5 відсотка необхідного оптимального показника 15 відсотків. Стан заповідної справи, успадкований Україною, не забезпечував збереження генофонду рослин і тварин.

За часів радянської влади кожного року економіка України споживала 1,3-1,5 млрд. тонн сировинних матеріалів. Значна їх частина поверталася в довкілля у вигляді відходів. У 1991 році в Україні було накопичено 17 млрд. тонн відходів на території площею в 53 тис. гектарів. Більшість відходів акумулювалася в Дніпропетровському і Донецькому регіонах, ступінь повторного використання відходів був дуже низький. Не вирішувались проблеми поводження з токсичними відходами, яких було накопичено у Донецькій області 2,7 млн. тонн, у Дніпропетровській – 3,2 млн. тонн, у Кіровоградській – 1,3 млн. тонн та у Миколаївській – 1,7 млн. тонн.

Тема 9: ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ ТА ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ

Партія Зелених України.

    Партія Зелених України (ПЗУ), згідно згідно власної Програми, трактується як політичний союз однодумців, що об’єднані спільною справою забезпечення кожній людині права на здоров’я, довголіття та життя в екологічно здоровому середовищі, а також відродженню та утвердженню України як незалежної держави.

ПЗУ визначає такі пріоритети:

- екології над економікою, політикою та ідеологією;

- права особистості над правами держави

Держава виступає як регулятор міжсуб’єктних відносин і не має осібних інтересів, котра бере на себе функцію гаранта екологічної безпеки людини.

Мета партії:

- відродження та захист природного довкілля і людини від згубної дії техногенних та інших руйнівних факторів;

- побудова вільної, суверенної, демократичної держави;

- формування шляхом парламентських та ненасильницьких громадських дій, самостійно чи в коаліції з іншими партіями демократичного спрямування відповідальної влади (Уряду народної довіри).

Для реалізації своєї мети зелені домагатимуться:

1. Впровадження законодавчим шляхом гарантій захисту Довкілля і Людини:

- комплексу екологічних законів (Екологічного кодексу України) та інших нормативних актів;

- системи прогресивних штрафів на користь потерпілого за забруднення навколишнього середовища у відповідності до розмірів завданої екологічної шкоди;

- системи відшкодувань громадянам за функціонування шкідливих підприємств, які не можуть бути негайно перепрофільовані чи закриті;

- екологічного оподаткування підприємств на користь місцевих органів народовладдя;

- статусу “зони екологічної катастрофи”, “жертви екологічної катастрофи”, ліквідатора катастрофи” з гарантіями державного захисту і матеріальної допомоги.

2. Одержання шляхом референдуму згоди місцевого населення на експлуатацію, розширення чи спорудження підприємств.

3. Заборони експорту й імпорту екологічно шкідливої продукції.

4. Впровадження в експлуатацію екологічно чистих, енергозберігаючих та безпечних технологій у промисловості, енергетиці, сільському господарстві, на транспорті.

5. Створення страхових фондів для жителів екологічно небезпечних районів за рахунок потенційних забруднювачів.

6. Створення державно-муніципальної системи всеукраїнського екологічного моніторингу та контролю, незалежно від виконавчих органів.

7. Створення ефективної системи екологічної освіти.

8. Заборони ядерної енергетики та перетворення України в без’ядерну зону.

9. Розсекречування інформації про екологічну ситуацію, загальний стан довкілля.

Принципи діяльності партії

ПЗУ виступає за еволюційний поступ розвитку суспільства, який дає можливість уникнути небезпеки загострення соціальних криз.

ПЗУ категорично проти будь-яких насильницьких методів для досягнення навіть найблагородніших цілей і виступає проти нових експериментів над народом України.

ПЗУ, визначаючи прогресивність прямої демократії, вважає необхідним етапом переходу до неї парламентську демократію. ПЗУ – партія парламентського типу.

Провідна форма участь ПЗУ – участь у виборах до органів народовладдя усіх рівнів і робота в них.

У процесі побудови правової держави ПЗУ використовує ненасильницькі методи політичної боротьби: пікети, мітинги, демонстрації, страйки аж до акцій громадської непокори.

ПЗУ організовує та проводить громадські референдуми з різних питань громадсько-політичного життя.

ПЗУ проводить роботу по роз’ясненню і пропаганді своєї політики і через засоби масової інформації, бореться за правдиву інформацію про довкілля.

ПЗУ співпрацює з екологічними організаціями, пацифістськими і жіночими рухами України та сприяє їхній діяльності. ПЗУ бере участь у світовому та європейському екологічному русі та проводить політику відкритості

Абсолютною цінністю для зелених є життя на планеті і людина в ній. В ім’я життя необхідно вже сьогодні зупинити зловісні процеси порушення природної рівноваги, деградації довкілля, мілітаризму, духовного зубожіння, культурного та національного виродження. Орієнтація на споживацтво не може дати людині щастя та досягнення мети життя. Чорнобиль – ядерний, хімічний, духовний, політичний – триває, який необхідно зупинити!