Сезонні запаси – утворюються при сезонному характері виробництва продукції, її споживання або транспортування.

Перехідні запаси – залишки матеріальних ресурсів на кінець звітного періоду.

Запаси в дорозі – запаси, які вже відправлені або очікують транспортування.

Важливим аспектом діяльності логістичної системи є підтримка розмірів товарних залишків на такому рівні, щоб забезпечити безперебійне постачання всіх підрозділів необхідними товарними ресурсами за умови дотримання вимог економічності всього процесу переміщення матеріального потоку. Рішення цього завдання досягається при допомозі формування системи управління залишками – сукупності правил та показників, які визначають момент часу та обсягу закупівлі товару для поповнення залишків.

Надлишкові товарні запаси часто розглядають як «марнотратство». Підприємства можуть зменшити затрти на зберігання, встановивши дуже низький рівень запасів. Проте, знадто низький рівень запасів та їх часта відсутність також можуть дорого обійтись підприємству. В ситуації, коли з’являється покупець товару, а товар відсутній на складі, говорять про дефіцит залишків, який части приводить до втрати покупця. Дефіцит виникає із-за недостатніх залишків, так і із-за ненадійного джерела постачання.

Моделі управління залишками (запасами)

Простою із моделей управління залишками є модель визначення економічно вигідного розміру замовлення (EOQ – Economic Order Quantity). Ця модель відноситься до управління залишками товару одного виду. Вона притримується наступних припущень:

· По-перше, попит точно відомий і постійно рівний сумі D одиниць в рік.

· По-друге, кожен раз, коли робиться поповнення замовлення будь-якого розміру, наприклад q, виникають фіксовані затрати на замовлення та організацію.

· По-третє, кожне замовлення доставляється терміново, тому час виконання замовлення рівний нулю.

· По-черверте, дефіцити не допускаються.

· По-п’яте, вартість зберігання одиниці запасу в рік складає h грошових одиниць.

Математично економічний розмір замовлення визначається за формулою:

Sqrt(2 * (річна потреба в товарі) * (затрати на розміщення одного замовлення))

EOQ = -------------------------------------------------------------------------------------------------------

Sqrt (річні затрати на зберігання одиниці товару)

В логістиці застосовують наступні основні моделі управління залишками:

Модель управління залишками на основі фіксованого розміру замовлення (FOQ – Fixed Order Quantity).

Модель управління залишками на сонові фіксованого періоду замовлення (FOP – Fixed Order Period).

Модель управління залишками з встановленою періодичністю поповнення товарних залишків до встановленого рівня.

Модель управління залишками під назвою «мінімум – максимум».

Слід зазначити, що в FOP-моделі замовлення розміщують через певний проміжок часу. В цій системі незмінним є період замовлення (наприклад, при подекадній поставці замовлення подається 1-го, 11-го та 21-го числа кожного місяця), але змінюється величина самого замовлення. Систему з фіксованю періодичністю замовлення використовують в наступних випадках:

· По-перше, коли підприємство не може автоматично підтримувати встановлені рівні запасів.

· По-друге, коли постачальники пропонують підприємству значні знижки, якщо воно буде подавати замовлення через певний проміжок часу.

· По-третє, коли підприємство закупляє товар на умовах FOB (умови Інкотермс) і здійснює транспортування при допомозі власних вантажних автомобілів.

Слід зазначити, що умови Інкотерс (Incoterms) – це міжнародні правила, що визнаються урядовими органами, юридичними та фізичними особами у всьомі світі, як пояснення найбільш застованих в міжнародній торгівлі термінів.

Степінь використання системи з фіксованою періодичністю замовлення пов’язана також з необхідним рівнем резервного запасу.

В моделі із заданою періодичністю поповнення залишків до встановленого рівня (п.3) вхідним параментром є період часу між замовленнями. Ця система зорієнтована на роботу за умови значних коливань споживання. Щоб запобігти завищенню обсягів залишків або їх дефіциту, замовлення подаються не лише у встановлені моменти часу, але й за умови досягнення залишками граничного рівня.

Слід зазанчити, що дана система містить елемент FOQ-системи (відслідковування граничного рівня залишків, тобто точки замовлення) та елемент FOP-системи (встановлену періодичність замовлення). Таким чином рівень товарних залишків регулюється як зверху, так і з низу. У тому випадку, коли розмір залишків знижується до мінімального рівня раніше настання терміну подачі чергового замовлення, робиться позачергове замовлення. В інший час система функціонує як система з фіксованою періодичністю замовлення.

Модель «мінімум – максимум» (п.4) зорієнтована на ситуацію, коли витрати на облік залишків і витрати на оформлення замовлення настільки значні, що стають порівняними з втратами від дефіциту залишків. Тому в даній системі замовлення роблять не через задані інтервали часу, а лише за умови, що залишки на складі в цей момент виявились рівними або меншими встановленого мінімального рівня. У випадку видачі замовлення його розмір розраховується так, щоб постачання поповнило залишки до максимального рівня. Таким чином, дана система працює лише з двома рівнями залишків – мінімальними та максимальними, чим і зумовлена її назва.

Слід зазначити, що протягом останнього часу взаємозв’язок: постачальник - виробник – дистрибутор – покупець закріпились настільки, що постачальник контролює виробничий процес у виробника; виробник контролює рух залишків в мережі розподілу роздрібного торговця, виходячи з і щоденних даних про попит на різні товари, а також виходячи з інформації про вантажі в дорозі. Виробник складає замовлення, необхідні для задововлення потреб торговців та використовує графіки поповнення залишків в центрах розподілу для складання власних планів виробництва товару.

Запитання до аудиторії: Як ефективно управляти товарними залишками?