Державна охорона жилих будинків-пам'яток історії, культури та архітектури

Протягом усього розвитку суспільства йому була притаманна по­вага до збереження культурної спадщини та намагання зробити її вічною. Разом з тим історії відомі й епохи навмисного нищення культурної спадщини, і дбайливої охорони людством. Усвідомлюючи спільність своїх цінностей, населення всього світу відчуває свою від-

-442-

повідальність перед наступними генераціями за охорону спадщини і вважає своїм обов'язком передати їм надбання людства в усім ба­гатстві їх автентичності.

Людство почало розробляти правові нормативні документи та спеціальні рекомендації для збереження культурної спадщини. На міжнародному рівні визначено і сформульовано основні принципи схоронності витворів культури. Кожній країні надається можливість дбати про їх втілення у межах власної культури та власних тради­цій. Міжнародними організаціями, такими як ЮНЕСКО, ІКОМОС та іншими, накопичено великий досвід з цієї проблеми. Його вико­ристовують цивілізовані європейські країни. Україна 4 жовтня 1988 р. ратифікувала Конвенцію про захист всесвітньої культурної та природної спадщини, яка була прийнята 16 листопада 1972 р. у Парижі Генеральною Конференцією Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки та культури.

У цій Конвенції під терміном "культурна спадщина" розгляда­ються такі об'єкти, як монументальні витвори — твори архітектури, сукупності елементів, що мають виняткову загальнолюдську цін­ність з точки зору історії та мистецтва; ансамблі — сукупності ок­ремих чи поєднаних між собою споруд, які за своєю архітектурою, єдністю чи через органічний зв'язок з ландшафтом мають виняткову загальнолюдську цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки і місця — твори людини або спільні творіння людини та природи, а також зони, включно й археологічні місця, що мають загальнолюд­ську цінність.

Здобуток кожного покоління, яке створило свої пам'ятки, є в своєму роді унікальним досягненням і зникнення його — безпово­ротна втрата і непоправне збіднення культурної спадщини. Культур­на спадщина включає як твори, що репрезентують значну цінність, так і об'єкти, що з часом набули культурної цінності.

Культурна спадщина розглядається в повному обсязі і становить єдине гармонійне ціле, складові частини якого є нероздільними. Ук­раїна також повинна зберігати спадщину і забезпечувати її передачу прийдешнім поколінням.

Держава несе відповідальність як перед своїми громадянами, так і перед усім світовим товариством за захист і збереження цієї спад­щини. У міру можливостей і відповідно до положень Конституції та законодавства Україна має формулювати, розвивати і здійснювати загальнонаціональну політику, основною метою якої є координація і використання всіх можливостей для забезпечення дійового захисту, зберігання і створення достоїнств своєї культурної спадщини.

-443-

Питання охорони будинків-пам'яток архітектури залишаються надзвичайно актуальними. Вирішення цих питань надзвичайно важ­ливе для держави. Оскільки охорона пам'яток архітектури вимагає спеціальних знань, то необхідно і залучення громадських організа­цій, з фахівцями з високою кваліфікацією. Така політика тільки сприятиме правильному, розумному, справедливому захисту пам'я­ток архітектури. На сьогоднішній день можна констатувати, що охо­рона пам'яток архітектури здійснюється неналежним чином. Якщо орієнтуватися на міжнародно-правові документи, то одночасно з Конвенцією про захист всесвітньої культурної спадщини Генеральна конференція ЮНЕСКО схвалила Рекомендацію щодо захисту куль­турної спадщини на національному рівні. На підставі досягнень ба­гатьох країн світу та спеціалізованих організацій нею був сформу­льований і систематизований комплекс заходів, втілення у життя яких на рівні кожної держави, суттєво мало б поліпшити стан охо­рони об'єктів культурної спадщини.

Рекомендація висвітлила наукові, технічні, адміністративні, юри­дичні та фінансові заходи для забезпечення захисту спадщини, які визначаються відповідно до законодавства. Вона акцентувала увагу на необхідності застосування кримінальної та адміністративної від­повідальності осіб, які навмисно руйнують, спотворюють або дово­дять до занедбаного стану монументальний витвір (об'єкт особливо­го правового режиму, метою якого є збереження його культурних цінностей, що перебуває на спеціальному державному обліку і вна­слідок чого набув статус об'єкта, на який поширюється дія пам'ят-коохоронного законодавства), ансамбль, місце, що охороняється або являє інтерес з точки зору археології історії чи мистецтва.

У міжнародно-правових документах (в т. ч. у Конвенції про охо­рону архітектурної спадщини Європи від 3 жовтня 1985 р. та Євро­пейської культурної конвенції від 19 грудня 1954 р., Європейської хартії про архітектурну спадщину від 26 вересня 1975 р.) визначе­но, що в інтересах збереження спадщини будівля, що охороняється, згідно з умовами, визначеними внутрішнім законодавством, може бути примусово відчужена державними органами влади. Для визна­чення меж простору, що підлягають захисту, умов землекористуван­ня і будівель, що підлягають збереженню, а також умов такого збе­реження, має бути складений план захисту, зберігання, повернення достоїнств і відновлення життєвих функцій історичних і художніх ансамблів як складової частини загальної політики містобудування та облаштування території зон, яких це торкається.

При цьому слід зазначити, що з метою надання ансамблям ком­форту, необхідного для їх мешканців, можуть дозволятися внутрішні

-444-

перетворення, які не змінюють характеру планування старовинного житла.

Дотримання захисних заходів має стати обов'язком для приват­них власників і державних організацій у разі, якщо вони є власни­ками складових частин культурної спадщини.

Питання захисту культурної спадщини не стосується стандарт­них будівель, що споруджувалися головним чином за однаковими типовими проектами. Вони не прикрашають, а тільки спотворюють обличчя цих міст. В деяких випадках вони зводяться на місцях роз­ташування пам'яток історії, культури, археології та архітектури, які руйнуються і зносяться.

Вимоги щодо охорони цих пам'яток, що належали як державі, так і громадянам, а також розміщувалися на землях, що були у власності держави, й надавалися громадянам у користування, а та­кож при здійсненні будівельних робіт, веденні розкопок пам'яток ар­хеології визначалися ще Законом України "Про охорону і викорис­тання пам'яток історії та культури" від 13 липня 1978 р. Цей Закон встановлював, що особи, які завдали шкоду пам'ятці історії та куль­тури або її охоронній зоні, зобов'язані відновити їх у попередньому стані, а при неможливості цього — відшкодувати заподіяні збитки. Законодавство встановлювало правило, за яким у разі відмови від добровільного відшкодування збитків, заподіяних порушеннями по­рядку використання й охорони природних ресурсів, пам'яток історії та культури, особи, винні у порушенні законодавства мали нести ци­вільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність.

Нині, за законодавством України, зокрема, у ст. 54 Конституції України чітко зазначено, що культурна спадщина охороняється за­коном, а держава забезпечує збереження історичних пам'яток та ін­ших об'єктів, що становлять культурну цінність. А конституційна норма ст. 66 зобов'язує кожного члена суспільства не заподіювати шкоду культурній спадщині та відшкодовувати завдані ним збитки. Конституція України як основний закон держави має й найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативні правові акти приймають­ся на її основі і повинні їй відповідати.

Сьогодні національна культурна спадщина України переживає тяжкі часи. Безцінні скарби України, які пережили віки і стали над­банням світової культури, залишилися беззахисними перед нашою байдужістю. До цього становища призвела відсутність виваженої державної політики у справі охорони культурної спадщини. За та­ких умов страждає авторитет України як цивілізованої європейської держави, громадяни якої повинні шанувати свою історію і дбати про духовність.

-445-

Необхідно зазначити, що ще до недавнього часу законодавство України не мало єдиної юридичної термінології у галузі охорони пам'яток історії та культури. Так, для визначення об'єктів культур­ної спадщини в Законі України "Про власність" застосовувався тер­мін "національні, культурні та історичні цінності", в Законі "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватиза­цію)" — термін "будівлі або окремі частини, що становлять націо­нальну культурну або історичну цінність". Закон України "Про при­ватизацію майна державних підприємств" трактував їх як "націо­нальні культурні та історичні цінності", а після внесення змін до за­кону вже як "об'єкти культури, мистецтва, архітектури тощо загальнонаціонального значення". В Основах законодавства про культуру вжито кілька термінів: "пам'ятки історії та культури", "культурні цінності", "об'єкти загальнонаціонального культурного надбання", а в Законі "Про місцеве самоврядування в Україні" — "пам'ятки історії і культури, архітектури і містобудування". Але це не було причиною для неврахування всіх необхідних заходів, які зу­мовлювали б особливий режим використання об'єктів культурної спадщини.

Зокрема, п. З ст. 2 Закону України "Про приватизацію невели­ких державних підприємств (малу приватизацію)" передбачено, що не можуть бути об'єктами приватизації будівлі (споруди, приміщен­ня), або їхні окремі частини, що становлять національну, культурну та історичну цінність і перебувають під охороною держави. А п. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" накла­дає заборону на приватизацію об'єктів, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, нау­кового потенціалу, духовних цінностей, у тому числі й об'єктів куль­тури, мистецтва, архітектури, меморіальних комплексів, заповідни­ків, парків тощо загальнонаціонального значення.

Не підлягає приватизації державний житловий фонд, розташова­ний на територіях природних історико-культурних заповідників, му-зеїв-заповідників, а також квартири-музеї. Усе це передбачено п. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Дбати про збереження культурної спадщини зобов'язує ст. 11 Основ законодавства України про культуру. А відповідно до ст. 14, не підлягають роздержавленню і приватизації об'єкти національного культурного надбання, музейні, бібліотечні, архівні фонди та твори і предмети національної культури, придбані державними закладами культури шляхом купівлі або подаровані їм. Закладам культури, які відіграють значну роль у духовному житті народу і майно яких

-446-

перебуває у загальнодержавній власності, надається статус націо­нальних.

У п. З ст. 19 Закону України "Про власність" передбачено, що умови і порядок відчуження національних, культурних та історич­них цінностей встановлюється спеціальним законодавством.

У Постанові Верховної ради України "Про право власності на окремі види майна" від 17 червня 1992 р. визначений спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види май­на. Цей порядок передбачає, що громадяни набувають право влас­ності на об'єкти, що перебувають на державному обліку як пам'ятки історії та культури, придбані ними з відповідного дозволу, що нада­ється спеціально уповноваженими державними органами охорони пам'яток історії та культури.

Унікальні цінності матеріальної та духовної культури, а також культурні цінності, що мають виняткове історичне значення для на­ціональної самосвідомості українського народу, визнаються об'єкта­ми національного культурного надбання і заносяться до Державного реєстру національного культурного надбання. Положення про Дер­жавний реєстр затверджене Постановою Кабінету міністрів України від 12 серпня 1992 р.

До реєстру заносяться такі об'єкти: пам'ятки історії — будинки, споруди, пам'ятні місця і предмети, пов'язані з найважливішими іс­торичними подіями у житті народу, розвитком науки, техніки, куль­тури, життям і діяльністю видатних діячів; пам'ятки містобудування і архітектури — унікальні ансамблі та комплекси, окремі об'єкти ар­хітектури тощо.

До Державного реєстру можуть бути занесені й інші об'єкти, що становлять виняткову цінність з огляду історії, культури, етнології чи науки. Об'єкти національного культурного надбання, що є за­гальнодержавною власністю, не підлягають роздержавленню і при­ватизації.

Стаття 136 Цивільного кодексу України передбачає наслідки безгосподарного утримання і незабезпечення схоронності майна, що є пам'яткою історії та культури.

У випадку, якщо громадянин безгосподарно ставиться до належ­ного йому майна, що є пам'яткою історії та культури, державні ор­гани охорони пам'яток роблять власникові попередження про при­пинення безгосподарного ставлення до цього майна. Якщо власник не виконає цієї вимоги, то за позовом зазначених органів суд може вилучити це майно. При невідкладній необхідності забезпечення схоронності майна, що є пам'яткою історії та культури, позов про вилучення цього майна може бути пред'явлено без попередження.

Якщо громадянин не забезпечує схоронності належного йому майна, що є пам'яткою історії та культури, у зв'язку з неможливіс-

-447-

тю створити необхідний режим його утримання, це майно може бу­ти викуплено державою. Якщо громадянин не дає згоди на викуп та­кого майна, то за позовом державних органів охорони пам'яток суд може вилучити його у власника. Вилучене майно, що є пам'яткою історії та культури, переходить у власність держави. Власникові від­шкодовується вартість вилученого майна в розмірі, встановленому за згодою сторін, а в разі спору — судом.

8 червня 2000 р. Верховною Радою України був прийнятий За­кон "Про охорону культурної спадщини", яким врегульовані право­ві, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання її об'єк­тів у суспільному житті, захисті середовища в інтересах нинішнього і прийдешніх поколінь. Законом визначені основні терміни, що сто­суються культурної спадщини.

Як об'єкт культурної спадщини визначається місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними тери­торії, створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологіч­ного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, науко­вого чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам'ятка являє собою об'єкт культурної спадщини національно­го або місцевого значення, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України. Охорона культурної спадщини — це комплекс заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифіка­ція, державна реєстрація), захисту, збереження, належного утри­мання, відповідного використання, консервації, реставрації, реабілі­тації та музеєфікації об'єктів культурної спадщини.

Стаття 2 закону подає класифікацію об'єктів культурної спадщи­ни за типами (споруди, комплекси і визначні місця) та за видами (археологічні, історичні, об'єкти монументального мистецтва, архі­тектури та містобудування, садово-паркового мистецтва та лан­дшафтні).

Питання збереження культурної спадщини України на сьогодні вкрай актуально. На обліку та під охороною держави перебуває за­раз близько 145 тис. пам'яток історії та культури, діє 46 державних історико-культурних (архітектурних, археологічних) заповідників, кілька з яких мають статус національних.

Підприємства всіх форм власності, установи науки, культури, освіти, громадські організації і громадяни можуть з метою забезпе­чення їхнього збереження сприяти державі у здійсненні заходів з охорони, використання, виявлення та обліку об'єктів культурної спадщини. Залучення населення до охорони пам'яток культурної

-448-

спадщини та громадський контроль за збереженням, використанням пам'яток покладається на Українське товариство охорони пам'яток історії та культури.

Обов'язковою умовою охорони архітектурних заповідників є за­борона будь-якого будівництва, не пов'язаного з реставраційними роботами. У межах охоронних зон і зон природного ландшафту, що охороняються державою, забороняється проведення будь-яких робіт без погодження з міською організацією Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. В архітектурних охоронних зонах повинна зберігатися стара планувальна структура та історич­на забудова. Дозволяється будівництво тільки винятково особливо важливих споруд за індивідуальними проектами, що регламентують­ся по висоті з урахуванням архітектурної та масштабної прив'язки до існуючої забудови і загального силуету міста.

Дотримання захисних заходів має стати обов'язковим для при­ватних власників, державних організацій, якщо вони володіють і ко­ристуються частиною національної культурної спадщини. Законо­давством мають бути визначені правові норми, які жорстоко повин­ні забороняти дії, що можуть завдати шкоди пам'яткам, силуету міс­та, історично складеним старовинним кварталам, що може призвести до їх руйнування.

Запитання для самоконтролю

Тема 12. Відповідальність за порушення житлового законодавства. Порядок розгляду і вирішення житлових спорів

1. Співвідношення понять охорона та захист житлових прав.

2. Види відповідальності за неналежне використання житлового фонду та інші порушення житлового законодавства.

3. Відшкодування збитків, заподіяних житловому фонду.

4. Порядок розгляду і вирішення житлових спорів.

5. Підвідомчість розгляду і вирішення житлових спорів.

6. Судовий порядок розгляду житлових спорів.

7. Розгляд житлових спорів господарським і третейським судом.

8. Порядок розгляду житлових спорів в адміністративному порядку.

9. Порядок та підстави звернення стягнення на житло. 10. Поняття культурної спадщини та способи її захисту.

Використані джерела

Житловий кодекс Української РСР. Господарський процесуальний кодекс.

15 2—173

-449-

Цивільно-правовий кодекс України.

Закон України "Про судоустрій" від 7 лютого 2002 р. за № 3018-Ш. Закон України "Про охорону культурної спадщини" від 8 червня 2000 р. за № 1805-ІП.

Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 р. за № 2.

Закон України "Про виконавче провадження".

Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику засто­сування судами законодавства про житлово-будівельні коопера­тиви" від 18 вересня 1987 р. за № 9.

Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику засто­сування судами законодавства, що регулює право власності гро­мадян на жилий будинок" від 4 жовтня 1991 р. за № 7.

Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практи­ку в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчи­ненні" від 31 січня 1992 р. за № 2.

Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практи­ку у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 р. за № 20.

Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. за № 9.

Вказівка Генеральної прокуратури України "Про розгляд звернень відносно виселення громадян" від 23 жовтня 1996 р. за № 8/74.

Рекомендована література

Жилищньїй кодекс Украинской ССР: Науч.-практич. комментарий / М. А. Голодний и др. — К.: Политиздат Украиньї, 1990.

Комментарий к Правилам учета граждан, нуждающихся в улучше-нии жилищньїх условий, и предоставлении им жильїх помеще-ний в Украинской ССР / М. А. Голодний и др. — К.: Политиз­дат Украиньї, 1989.

Золопгарь В. А., Дятлов П. Н. Советское жилищное право. — К., 1984.

Житлове законодавство України / Укл. М.К. Галянтич, Г.І. Ковале-но. — К.: Юрінком Інтер, 1998.

Г.І. Коваленко. Приватна власність на житло: Закон і рішення. — К.: ДАЖКГ Держбуду України, 2001.

-450-

Словник

Аварійний стан будинку— стан будинку, в якому неможли­во забезпечити безпечне перебування людей.

Адресна допомога— разові або періодичні грошові виплати чи забезпечення майном, які здійснюються на підставі спеціальних рішень органів державної влади та місцевого самоврядування чи громадських організацій, зокрема, житлові субсидії, цільова допомо­га на прожиття, гуманітарна та благодійна допомога.

Акцепт— згода на оплату або гарантування оплати платіжних документів, згода з пропозицією іншої сторони укласти угоду на умовах, зазначених у пропозиції.

Альтернативне зобов'язання— зобов'язання, де сторона-ви-конавець може вибрати один серед кількох предметів виконання.

Аналогія права— застосування загальних принципів права у випадках, якщо в законодавстві бракує спеціальної норми, розрахо­ваної на регулювання відповідних суспільних відносин.

Апеляція— одна з форм оскарження судових рішень у цивіль­них і кримінальних справах до суду вищої апеляційної інстанції, що має право переглядати справу.

Асоціація власників жилих будинків— юридична особа, створена для представлення спільних інтересів об'єднань.

Аудит— вид фінансового контролю, який полягає у перевірці публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів, а також іншої інформації з питань фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їхньої звітності, обліку, його повноти та відповідності чинному законодав­ству та встановленим нормативам.

Аукціон— спосіб продажу товарів на основі конкурсу покуп­ців, коли товар попередньо виставляється для огляду.

Балансова вартість будинку— загальна сума коштів, витра­чених на спорудження будинку з урахуванням встановленої індекса­ції та переоцінки основних фондів, що фіксуються в бухгалтерсько­му балансі його власника

Банки— фінансові підприємства, які здійснюють функції кре­дитування і розрахунків.

Банкрутство— встановлена судом неспроможність юридичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити у вста­новлений строк пред'явлені йому кредиторські вимоги, а також ви-

15*

-451-

конати зобов'язання перед бюджетом через банк активів у ліквідній формі.

Безвісна відсутність— встановлений у судовому порядку факт тривалої відсутності громадянина в місці його постійного про­живання, коли місцезнаходження його невідоме.

Безгосподарне утримання— невжиття власником необхід­них заходів для належного утримання та забезпечення збереження майна, що має особливу значущість.

Безготівкові розрахунки— правила обігу документів при пе­рерахуванні у кредитних установах коштів з рахунку платника на рахунок одержувача та при заліку взаємних вимог, встановлені нор­мами права.

Безоплатне користування майном— договір про надання майна в тимчасове безоплатне користування однією стороною ін­шій, яка зобов'язується повернути те саме майно, на термін, вста­новлений за згодою сторін.

Безхазяйне майно— майно, яке не має власника або власник якого невідомий.

Бенефіціарій— особа, на користь якої укладається угода і яка не бере безпосередньої участі в її укладанні.

Біосферні заповідники— природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збере­ження у природному стані найтиповіших природних комплексів біо­сфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропо­генних факторів.

Біпатриди— особи, які одночасно мають громадянство двох або більше держав.

Біржа— організаційне утворення, в якому здійснюється купів-ля-продаж цінних паперів і оптова торгівля товарами.

Благодійна діяльність— безкорислива діяльність фізичних і юридичних осіб, спрямована на надання матеріальної та фінансової допомоги, а також різних послуг особам, які потребують соціальної допомоги.

Благодійний фонд— юридична особа, головною метою якої є благодійна діяльність._

Боржник— сторона у цивільному зобов'язанні, яка повинна здійснити на користь іншої сторони певну дію (передати майно, ви­конати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від неї.

Брокер— посередник між покупцем і продавцем під час укла­дення різних угод.

-452-

Бронювання жилого приміщення— особливий порядок збе­реження за певною категорією громадян права на користування жи­лим приміщенням.

Будівля (споруда)— об'єкт нерухомого майна, який збудова­но (споруджено) на виділеній в установленому порядку земельній ділянці, призначений для задоволення відповідних потреб фізичних чи юридичних осіб.

Варрант— документ, який засвідчує той чи інший юридичний акт, повноваження на здійснення певних дій, певне право (судове розпорядження, ордер на арешт, наказ про накладання арешту на майно, доручення на представництво, документ про надання гарантії чи поруки, свідоцтво на одержання дивідендів, складське свідоцтво про прийом товарів на зберігання з наданням його власнику права одержувати позичку під заставу зазначеного товару).

Вартість спорудження будівлі— загальна сума коштів, ви­трачених на спорудження (реконструкцію) будівлі, в цінах, що скла­лися на момент введення їх у експлуатацію.

Вексель— цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зо­бов'язання векселедавця (боржника) сплатити після настання ви­значеного строку вказану в цьому документі суму грошей власнико­ві векселя (векселедержателю, кредитору).

Вестибюль— переднє приміщення у громадських або житло­вих будинках.

Ветхий стан будинку— технічний стан будинку, який оціню­ється величиною фактичного зносу в межах від 60 до 80 відсотків. Вид на проживання— документ, що видається відповідно до встановленої процедури компетентними державними органами кра­їни перебування апатриду (особі без громадянства).

Видворення— висилка іноземця або особи без громадянства з країни за порушення законодавства держави перебування чи за втручання в її внутрішні справи.

Виїмка— процесуальна дія, яка полягає у вилученні в грома­дян або відповідних установ певних предметів чи документів, які мають значення для кримінальної справи.

Виконавче провадження— врегульований нормами цивіль­ного процесуального права порядок примусового виконання рішень, ухвал, постанов суду, інших юрисдикційних органів, який визна­чається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав і обов'язків органу судового виконання та учасників виконавчого провадження.

Виконавчий лист— виконавчий документ, який видається су­дом для примусового виконання: рішень, ухвал і постанов у цивіль-

-453-

них справах, а також вироків, ухвал, постанов у кримінальних спра­вах в частині майнових стягнень; постанов судді або суду в частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення; мирових угод, затверджених судом; рішень товариських судів; рі­шень третейських судів у цивільних справах громадян; рішень іно­земних судів.

Виконавчі документи— письмові документи встановленої форми і змісту, які видаються судовими та іншими юрисдикційними органами як підстава для примусового виконання прийнятих ними рішень, ухвал та інших актів.

Вимагання— вимога передачі державного, колективного або індивідуального майна громадян чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру (тільки для індивідуального май­на) під погрозою насильства над особою, у віданні або під охороною якої перебуває це майно, над потерпілим або близькими йому роди­чами, розголошення відомостей, що ганьблять їх або близьких їм осіб, пошкодження або знищення їхнього особистого майна, держав­ного або колективного майна, що перебуває у їхньому віданні чи під їхньою охороною.

Виморочне майно— майно, яке не має власника або власник його невідомий.

Вина— психічне ставлення правопорушника до своїх дій або до бездіяльності та їхніх наслідків у формі умислу або необережності.

Випадок— юридичний факт, за умови існування якого особа може бути звільнена від відповідальності, оскільки відсутня її вина.

Випадок у праві— суспільно небезпечна подія, яка виключає наявність елемента вини тієї чи іншої особи, а тому не супроводжу­ється кримінальною чи іншою юридичною відповідальністю.

Вирок— акт у кримінальному законодавстві, у якому викладе­но рішення суду щодо винності, покарання та інших питань, пов'я­заних з визнанням винності або невинності підсудного.

Виселення— примусове припинення права користування пев­ним жилим приміщенням, яке допускається тільки на підставах, встановлених законом.

Відновна вартість будинку— вартість будівництва (віднов­лення) аналогічного будинку на відповідний період часу.

Відчуження— передача майна у власність іншій особі, один із способів здійснення власником розпорядчих повноважень.

Відшкодування шкоди— компенсація майнових збитків, за­подіяних шкодою.

-454-

Віндикація— спосіб захисту прав власності, за допомогою якого власник може витребувати своє майно з чужого незаконного володіння від недобросовісного володільця, а якщо воно придбане безоплатно, то і від добросовісного набувача, незалежно від того, як це майно вибуло з володіння власника.

Володіння— фактичне панування над речами, що має юридич­не значення, тобто встановлений законом захист від порушення прав.

Галузь права— система юридичних норм, які регулюють пев­ну сферу суспільних відносин специфічними методами правового ре­гулювання.

Гарантійний строк— встановлений стандартами, технічними умовами або договорами строк, протягом якого боржник відповідає перед кредитором за якість переданої речі або виконаної роботи.

Гарантія— один із засобів забезпечення виконання зобов'я­зань, який застосовується виключно у відносинах між юридичними особами.

Грабіж— відкрите (у присутності потерпілого або особи, у ві­данні чи під охороною якої перебуває майно, або сторонніх осіб) викрадення державного, колективного або індивідуального майна.

Громадянин України— особа, яка має громадянство України.

Громадянство— правовий зв'язок між індивідом і державою, що виражається в існуванні їхніх взаємних прав і обов'язків.

Громадянство України— юридична належність особи до дер­жави України, що визначає постійний правовий зв'язок цієї особи з державою, який виявляється у взаємних правах і обов'язках.

Гуртожиток— жила будівля, що зареєстрована як така у ви­конавчому комітеті відповідної ради і відповідає певним вимогам, де громадянам у зв'язку з трудовими відносинами або навчанням у за­кладі освіти за плату за спеціальними ставками згідно з ордером, ви­даним власником гуртожитку, надаються у тимчасове користування жила площа, меблі та інші предмети домашнього вжитку і культур­но-побутового призначення і яка обслуговується спеціальним персо­налом.

Давність позовна— встановлений законом строк для захисту порушеного права в суді, арбітражному суді, третейському суді.

Дачно-будівельний кооператив— добровільне об'єднання громадян з метою будівництва за свої кошти дачних приміщень та використання їх для власних потреб.

-455-

Делікт— правопорушення, яке завдає шкоди суспільству, дер­жаві, особі та є підставою для притягнення правопорушника до пе­редбаченої законом відповідальності.

Деліктна відповідальність— наслідок позадоговірного запо­діяння шкоди, з яким пов'язується виникнення деліктного зобов'я­зання.

Делькредере— угода, за якою комісіонер бере на себе обов'я­зок відповідати за укладеною ним угодою з третьою особою перед комітентом у разі невиконання її або неналежного виконання тре­тьою особою.

Держава— організація політичної влади в суспільстві, яка ви­ражає інтереси і волю пануючої в ньому частини населення, здійс­нює управління суспільними процесами за допомогою системи за­гальнообов'язкових норм поведінки і механізму їхнього впроваджен­ня в життя.

Державний акт на право приватної власності на землю—

документ, виданий уповноваженим державним органом, що під­тверджує право приватної власності на земельну ділянку.

Державний контроль— діяльність державних органів щодо перевірки дотримання законності та правопорядку.

Джерела міжнародного права— сукупність елементів, які впливають на становлення змісту юридичних норм, а саме: потреби в нормах, які регулюють соціальне життя, спільна правова свідо­мість, вимоги морального характеру тощо.

Диспозитивність— принцип цивільного процесуального пра­ва, який полягає у можливості розпоряджатися процесуальними за­собами захисту.

Дієздатність— закріплена законом здатність суб'єкта права (громадянина чи юридичної особи) набувати своїми діями суб'єктив­ні права та породжувати юридичні обов'язки.

Добросовісний набувач— набувач, який не знав і не пови­нен був знати, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Довіреність— письмове уповноваження, видане однією осо­бою іншій для представництва перед третьою особою.

Довірча власність— інститут англо-американського права, особливість якого в тому, що одна особа стає власником майна, ві­докремленого іншою особою для здійснення певних дій, вказаних ві-докремлювачем, і набувач, який є довірчим власником, використо­вує придбане майно тільки з метою, визначеною засновником, вна­слідок чого одна частина повноважень (розпорядження майном) на-

-456-

?

лежить одній особі, а друга частина (отримання вигоди, доходів від цього майна) — іншій особі.

Договір дарування— договір, за яким одна сторона передає безоплатно іншій стороні майно у власність (повне господарське ві­дання або оперативне управління).

Договір довічного утримання— угода, згідно з якою одна сторона — особа, непрацездатна за віком або за станом здоров'я (відчужувач), — передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або його частину, натомість набувач майна зобов'я­зується надати відчужувачу довічно матеріальне забезпечення в на­турі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.

Договір доручення— цивільна угода, за якою одна сторона (повірений) зобов'язана виконати від імені й за рахунок другої сто­рони (довірителя) певні юридичні дії (укласти договір, отримати майно тощо).

Договір купівлі-продажу— договір, за яким продавець зо­бов'язується передати майно у власність покупцю, а покупець — прийняти майно і сплатити за нього визначену грошову суму.

Договір майнового найму (оренди)— договір, за яким най-модавець (орендодавець) зобов'язаний надати наймачеві (орендарю) майно у тимчасове користування за плату.

Договір найму жилого приміщення— договір, за яким одна сторона (наймодавець) повинна надати іншій стороні (наймачу) для проживання жиле приміщення за встановлену плату.

Договір типовий— затверджена компетентним органом пись­мова форма договору із заздалегідь визначеними умовами.

Договір у цивільному праві— угода двох або кількох осіб про встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків.

Додаткова жила площа— жила площа, яка надається деяким категоріям громадян понад норму, встановлену законодавством.

Докази— фактичні дані (відомості про факти), одержані у пе­редбаченому законом порядку, що мають значення для вирішення справи.

Доказування судове— процесуальна діяльність суб'єктів кри­мінального, цивільного, господарського, адміністративного процесу із збирання, перевірки і оцінки доказів, а також формування на їх підставі певних тез і наведення аргументів для їх обрунтування.

Документ— передбачена законом матеріальна форма одер­жання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншо­му носії.

-457-

Допоміжні будівлі і споруди жилого будинку— будівлі і споруди, що розташовані на земельній ділянці, виділеній або одер­жаній в установленому порядку для будівництва жилого будинку і призначені для його обслуговування та господарських потреб меш­канців, зокрема, сміттєзбірник, трансформаторна підстанція, сарай, замощені дворові під'їзди, паркан, ворота тощо.

Допоміжні приміщення багатоквартирного жилого бу­динку— приміщення жилого будинку, призначені для забезпечен­ня експлуатації будинку та побутового обслуговування його меш­канців, зокрема, сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, поза-квартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, під­вали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення.

Дублікат— другий примірник документа, що має таку саму юридичну силу, як і оригінал.

Евікція— відсудження покупцем набутого ним майна на тих засадах, що майно було відчужено поза волею власника, а також з інших причин, які існували ще до продажу майна.

Експеримент— форма пізнання об'єктивної дійсності, один з основних методів наукового дослідження явищ, спроба, дослід.

Експертиза— розгляд, дослідження експертом якихось справ, питань, що потребують спеціальних знань.

Експерт— особа, що володіє науковими, технічними або інши­ми спеціальними знаннями, якій слідчим органом, суддею чи судом доручено провести експертизу і за її результатами подати висновок.

Експлуатація будинку— використання приміщень будинку за призначенням.

Експлуатація жилого будинку— використання приміщень будинку для мешкання людей.

Експлуатаційні вимоги— встановлені нормативними доку­ментами умови (вимоги) до стану будинку та його елементів, вико­нання яких забезпечує його ефективну експлуатацію.

Експлуатаційні показники будинку— сукупність техніч­них, об'ємно-планувальних, санітарно-гігієнічних, економічних, ер­гономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості.

Елементи будинку— конструкції та технічне обладнання бу­динку, призначені для виконання встановлених функцій, зокрема, фундаменти, стіни, перегородки, перекриття, покрівля, системи во­допостачання та водовідведення, опалення, ліфти тощо.

-458-

Жиле приміщення— приміщення, придатне для житла лю­дей, у якому згідно з чинними нормами можливе обладнання постій­них спальних місць.

Жилий будинок— будівля, призначена для постійного про­живання в ній людей, яка містить у собі квартири (квартиру) та до­поміжні приміщення.

Житлове законодавство— сукупність норм, які регулюють житлові відносини.

Житловий комплекс— єдиний комплекс нерухомого майна, що утворений земельною ділянкою в установлених межах, розміще­ним на ній жилим багатоквартирним будинком або його частиною разом із спорудами та інженерними мережами, які утворюють ціліс­ний майновий комплекс.

Житловий кодекс України— кодифікований законодавчий акт, який регулює житлові та пов'язані з ними соціальні відносини.

Житловий фонд— жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях на території України.

Житловий чек— приватизаційний папір, який одержується всіма громадянами України і використовується при приватизації державного житлового фонду.

Забезпечення виконання зобов'язань— вжиття спеціаль­них заходів майнового характеру, які спонукають сторони до не­ухильного і реального виконання зобов'язань.

Завдаток— грошова сума, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів іншій сторо­ні на підтвердження укладення договору і на забезпечення його ви­конання.

Загальна площа жилого багатоквартирного будинку— сума загальних площ усіх квартир і нежилих приміщень будинку.

Загальна площа квартири— площа жилих та підсобних при­міщень квартири з урахуванням площі лоджій, балконів і терас з коефіцієнтами: для лоджій — 0,5; для балконів і терас — 0,3.

Загальне майно— частина допоміжних приміщень житлового комплексу, що можуть використовуватися згідно з їх призначенням на умовах, визначених у статуті об'єднання (кладові, гаражі, в тому числі підземні, майстерні тощо).

Заказники— природні території (акваторії), що виділяються з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окре­мих компонентів.

-459-

Заклад— застава рухомого майна, за якою майно, що є предметом застави, передається заставодавцем у володіння заставо-держателю.

Законний представник— особа, яка відповідно до закону ви­ступає в усіх установах, зокрема судових, на захист особистих і майнових прав та законних інтересів недієздатних, обмежених у діє­здатності або дієздатних, але таких, які через свій фізичний стан не можуть особисто здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

Законність— правовий режим у державі, за якого діяльність усіх державних органів, юридичних і фізичних осіб здійснюється відповідно до вимог закону.

Законодавство— сукупність законів та інших правових актів держави, що забезпечують правове регулювання суспільних відно­син на її території.

Залишкова вартість будинку— вартість будинку, визначена на підставі його балансової або відновної вартості з урахуванням нормативного або фактичного зносу.

Змішані форми і види власності на багатоквартирний бу­динок (кондомініум)— форма власності на багатоквартирний будинок, окремі частини якого (квартири і нежилі приміщення) пе­ребувають у приватній власності двох і більше фізичних або юри­дичних осіб, а належна до будинку земельна ділянка, допоміжні бу­дівлі і споруди та допоміжні приміщення будинку перебувають у су­місній спільній власності цих осіб.

Заповіт— угода, яка виражає волю однієї особи і здійснюється нею особисто.

Застава— один із способів забезпечення зобов'язань, на під­ставі якого кредитор має право у разі невиконання боржником за­безпеченого зобов'язання одержати задоволення з вартості застав­леного майна переважно перед іншими кредиторами, тобто на випа­док невиконання боржником свого зобов'язання кредитору надаєть­ся спеціальне джерело для задоволення його вимог.

Застосування правових норм— здійснювана компетентними державними органами або громадськими організаціями організацій­но-правова діяльність, результатом якої є підтвердження, встанов­лення, зміна чи скасування взаємних юридичних прав і обов'язків реалізації цих норм.

Захист права власності— захист, який здійснюється за допо­могою правового регулювання відповідних суспільних відносин різ­ними галузями права.

Збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім громадянином— одна з гарантій права на житло.

-460-

Збитки— виражена у грошовій формі шкода, яка полягає у ви­тратах кредитора, втраті або пошкодженні його майна, а також у не­одержанні ним доходів, які він одержав би у разі виконання боржни­ком зобов'язання.

Звернення стягнення на майно— форма відшкодування збитків.

Зворотна сила закону— поширення дії закону на факти, що мали місце до набрання ним чинності.

Зловживання правом— здійснення суб'єктивного цивільного права з порушенням можливих меж його дії.

Знос будинку— процес погіршення експлуатаційних показни­ків будинку, зумовлений впливом часу.

Зобов'язання— такі цивільні правовідносини, коли одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вима­гати від боржника виконання його обов'язку.

Інвестиція— довгострокове вкладання капіталу (коштів) у різ­ні галузі економіки, переважно за межами країни.

Інвестор— вкладник, що надав інвестицію.

Іпотека— застава землі, нерухомого майна, за якої земля і (або) майно, які становлять предмет застави, залишаються у застав­ника або третьої особи.

Капітальний ремонт будинку— комплекс будівельних робіт, спрямованих на відновлення та поліпшення експлуатаційних показ­ників будинку.

Калькуляція— обчислення собівартості одиниці продукції, виконаних робіт та послуг за елементами витрат.

Квартира— частина жилого будинку, яка призначена для про­живання самотньої особи або кількох самотніх осіб, сім'ї або кількох сімей, і містить в собі обладнані жилі та підсобні приміщення, має окремий вихід на сходову клітку, галерею, в коридор або на вулицю.

Квартирний облік— облік громадян, які потребують поліп­шення житлових умов, що здійснюється за місцем проживання гро­мадян або за місцем їх роботи.

Конструктивні елементи багатоквартирного будинку—

частини споруди, які забезпечують її цілісність та необхідні технічні умови функціонування (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші, конструкції даху, покрівля, в'їзна група тощо).

-461-

Конфіскація— примусове безоплатне вилучення в державну власність всього або частини майна, що є приватною власністю осо­би, як санкція за вчинене правопорушення.

Корисна площа квартири (будинку)— площа жилих та під­собних приміщень квартири (квартир) будинку, зокрема, кухня, ко­ридор, ванна кімната, санвузли, вбудовані шафи і кладові тощо.

Корупція— одна з форм зловживання владою, пов'язана з під­купом посадових осіб.

Кошторис будівництва (ремонту, реконструкції) будинку—

документ, який визначає вартість будівництва (ремонту, реконст­рукції) будинку на підставі проекту.

Кошторисна вартість будівництва (реконструкції, ремон­ту) будівлі— вартість будівництва (реконструкції, ремонту) будів­лі, яка визначена кошторисом згідно з проектом.

Крадіжка— таємне викрадення державного, колективного або індивідуального майна.

Кредит— відносини у зв'язку з передачею грошей або матері­альних цінностей у тимчасове користування або за умови їхнього повернення.

Ліцензія— дозвіл, який видається уповноваженою особою ін­шим особам на виконання певних дій або використання прав.

Локальні правові норми— один з видів правових норм, які різняться сферами регулювання суспільних відносин.

Майнові права— суб'єктивні права учасників правовідносин, які пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням май­ном, а також з тими матеріальними вимогами, які виникають з при­воду розподілу цього майна і обміну.

Межа малозабезпеченості— величина середньодушового су­купного доходу, який забезпечує працездатному громадянинові спо­живання товарів і послуг на мінімальному рівні, встановленому за­конодавством.

Мешканці тимчасові— особи, які тимчасово проживають у жилому приміщенні без оплати за взаємною згодою з наймачем та членами його сім'ї, членом ЖБК, власником будинку та членами їх сімей.

Місце проживання— місце постійного чи переважного про­живання громадянина.

Моральний знос будинку— показник, що характеризує міру невідповідності об'ємно-планувальних, санітарно-гігієнічних, еконо­мічних та інших експлуатаційних показників будинку сучасним екс­плуатаційним вимогам.

-462-

Надання жилої площі— один із способів здійснення консти­туційного права громадян на житло.

Наймач жилого приміщення— повнолітній громадянин, який наймає за договором найму за плату жиле приміщення.

Найом житла— право на безстрокове користування житлом, яке надано громадянину в будинках державного або громадського житлового фонду на умовах договору найму.

Негаторний позов— позов власника про усунення будь-яких порушень його прав, навіть у випадку, коли ці порушення не були пов'язані з позбавленням володіння.

Недієздатність— можливість для громадянина власними діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки.

Недоторканність житла— один із принципів закріпленого в Конституції права громадянина на житло.

Нежилі приміщення жилого будинку— приміщення, які належать до житлового комплексу, але не відносяться до житлового фонду і є самостійними об'єктами цивільно-правових відносин, їх використання не пов'язане з експлуатацією та утриманням будинку.

Неповнолітні— особи, які не досягли віку, з якого закон ви­знає їх повністю дієздатними.

Неподільне майно— неподільна частина житлового комплек­су, яка складається з частини допоміжних приміщень, конструктив­них елементів будинку, технічного обладнання будинку, що забезпе­чують належне функціонування жилого будинку.

Нерухомість (нерухоме майно)— вид майна, переміщення якого без заподіяння йому шкоди неможливе або обмежене.

Несправність елемента будинку— стан елемента, за яким він не відповідає принаймні хоча б одній з установлених експлуата­ційних вимог.

Неустойка— визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема у разі прострочення виконання.

Норма амортизації на повне відновлення об'єкта нерухо­мого майна— визначений у встановленому порядку розмір щоріч­них відрахувань на ремонт об'єкта нерухомого майна.

Норма амортизації на ремонт об'єкта нерухомого майна—

визначений у встановленому порядку розмір щорічних відрахувань на ремонт об'єкта нерухомого майна.

-463-

Нормативна залишкова вартість будинку— вартість бу­динку, визначена на підставі його балансової вартості та норматив­ного зносу.

Нормативний знос будинку— величина, визначена на під­ставі встановленої норми амортизації на повне відновлення будинку та фактичного терміну експлуатації будинку.

Нормативний строк служби будинку— встановлений строк служби будинку, який використовується для визначення норми амортизаційних відрахувань на повне відновлення.

Нотаріальна угода— дія громадян і організацій, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав чи обов'яз­ків, яка посвідчується в нотаріальному порядку.

Нотаріальний акт— документ, який видають нотаріальні ор­гани, або засвідчення його, яке вказує на те, що нотаріальну дію вчинено.

Нотаріат— система органів і посадових осіб, на яких покладе­но обов'язок посвідчувати беззаперечні права і факти, що мають юридичне значення, а також інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності.

Нотаріус— посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії.

Об'єднання громадян— добровільне громадське формування, утворене на основі єдності інтересів громадян з метою спільної реа­лізації прав і свобод.

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку—

юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Об'єкт нерухомого майна— земельна ділянка, будинки, спо­руди або їх частини, які згідно з чинним законодавством можуть бу­ти об'єктами транзакції (відчуження).

Обов'язкова частка в спадщині— частина спадкового май­на, яка переходить до спадкоємців, визначених законом, незалежно від заповіту.

Обшук— слідча дія, яка полягає в примусовому обстеженні приміщення та інших місць або окремих осіб з метою відшукати і вилучити знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шля­хом, а також інші предмети і документи, що мають значення для справи.

Опис майна— опис, який здійснює судовий виконавець на ви­конання рішення суду в цивільній справі із застосуванням такого за­ходу примусового виконання, як звернення стягнення на майно

-464-

боржника, а також на виконання ухвали суду про забезпечення позову.

Опіка— спосіб захисту особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх, які не досягли 15-ти років і залишилися без батьків­ського піклування, а також повнолітніх осіб, визнаних судом недіє­здатними внаслідок душевної хвороби або недоумства.

Ордер на жиле приміщення— документ, на підставі якого здійснюється вселення в надане жиле приміщення в будинках дер­жавного чи громадського житлового фонду або фонду ЖБК.

Оренда житла— право на строкове володіння і користування житлом, яке надано власником житла на умовах договору оренди.

Орендна плата за користування житлом— встановлений за взаємною згодою орендодавця і орендаря розмір плати за корис­тування житлом.

Особа в цивільному праві— суб'єкт цивільних відносин — фізичні та юридичні особи.

Особиста приватна власність— власність, право на яку має фізична особа.

Особисті немайнові права— правові відносини між певними суб'єктами з приводу особистих немайнових благ.

Оферта— пропозиція укласти договір, в якій містяться всі сут­тєві умови.

Пам'ятка природи— окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне та пізна­вальне значення і охороняються у правовому порядку з метою збе­реження їх у природному стані.

Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва— найвиз­начніші та цінні зразки паркового будівництва, які охороняються у правовому порядку з метою збереження їх та використання в есте­тичних, виховних, наукових, природоохоронних і оздоровчих цілях.

Пеня— один із видів неустойки, визначена законом або дого­вором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредитору в разі прострочення виконання зобов'язання.

Передоручення— передача особою, якій видано доручення, права на вчинення всіх або окремих дій, на які її уповноважено, іншій особі.

Перехід права власності— відносини, за допомогою яких право власності (право повного господарського відання, право опе­ративного управління) переходить від однієї особи до іншої.

Підсобні приміщення квартири— приміщення квартири, які призначені для господарсько-побутових потреб її мешканців (кухні,

-465-

коридори, ванні кімнати, туалети, вбудовані шафи, комірки, веранди тощо).

Повістка— письмове офіційне повідомлення про виклик особи до суду або до слідчого чи прокурора.

Поділ жилої площі— зміна договору найму жилого примі­щення в будинках державного або громадського житлового фонду, за яким член сім'ї наймача має право за згодою інших членів сім'ї, що проживають разом з ним, вимагати укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, можна виділити у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам, зазначеним у законодавстві.

Позов— юридичний засіб захисту порушеного або оспорюва­ного суб'єктивного права.

Поліпшення житлових умов— створення сприятливіших житлових умов.

Поточний ремонт будинку— комплекс будівельних робіт, спрямованих на підтримку експлуатаційних показників будинку.

Пошкодження елемента будинку— несправність елемента будинку або його складових частин, спричинена впливом зовнішніх факторів.

Право— система встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил (норм) поведінки, які виражають волю домінуючої в суспільстві частини населення, спрямовані на врегу­лювання суспільних відносин відповідно до цієї волі та дотримання яких забезпечується цілеспрямованою діяльністю держави.

Право власності— сукупність правових норм, які закріплю­ють, регулюють і охороняють належність матеріальних благ певним особам та державі.

Право оперативного управління— правова форма закріп­лення державного майна за державними установами (організація­ми).

Право повного господарського відання— речове право, згідно з яким власник передає майно у володіння, користування і розпорядження створеній ним юридичній особі з правом вчинення щодо такого майна будь-яких дій, які не суперечать закону і цілям діяльності такої юридичної особи.

Правова держава— держава, підпорядкована праву, в якій дії її органів влади і службових осіб здійснюються на засадах конститу-ційності і законності, а також підконтрольні незалежним судам.

Правова інформація— сукупність документованих або пуб­лічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела,

-466-

реалізацію, юридичні факти, правопорядок, правопорушення та бо­ротьбу з ними, профілактику їх тощо.

Правова охорона пам'яток історії та культури— система правових норм, які регулюють суспільні відносини в галузі охорони і використання пам'яток з метою збереження їх для нинішніх і май­бутніх поколінь, ефективного використання для наукового вивчення і популяризації.

Правова система— система всіх юридичних явищ, які існу­ють у певній державі або групі однотипних держав.

Правовий нігілізм— крайній прояв правового безкультур'я, відкидання або ігнорування права, юридичних норм та загально­прийнятих правових цінностей, зневажливе ставлення до правових принципів і традицій.

Правові відносини— суспільні відносини, врегульовані нор­мами права.

Правоздатність цивільна— здатність особи мати цивільні права і обов'язки.

Правосвідомість— система понять, поглядів, уявлень і почут­тів з приводу чинного або бажаного юридичного права, а також діяльності, пов'язаної з цим правом.

Правочини— дії громадян і організацій, спрямовані на вста­новлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Представництво— відносини, за яких одна особа, що імену­ється представником, діє в межах наданих їй повноважень, набуває чи здійснює від імені іншої особи, яку представляє, і в її інтересах цивільні права й обов'язки, здійснюючи угоди чи інші дії перед тре­тіми особами.

Прибудинкова територія багатоквартирного будинку— територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

Приватизаційні папери— особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання в процесі приватизації частки майна державних підприємств, держав­ного житлового фонду, земельного фонду.

Приватизація— відчуження майна, яке перебуває у загально­державній, республіканській (Автономної Республіки Крим) і кому­нальній власності, на користь фізичних і недержавних юридичних осіб.

Приватизація державного житлового фонду— відчуження квартир (будинків) разом з господарськими спорудами і приміщен-

-467-

нями (підвали, сараї тощо) державного житлового фонду на користь громадян України.

Призначення допомоги— встановлена законом діяльність відповідних органів щодо надання соціальних пільг та матеріальної допомоги малозабезпеченим категоріям населення.

Прилюдні торги— спосіб реалізації будинку боржника при накладанні на нього стягнення за рішенням суду.

Припинення права власності— припинення дії відповідного права.

Природні заповідники— природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для певної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх ком­понентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та еко­логічної безпеки.

Прізвище— фіксований спосіб індивідуалізації громадян.

Прогалина у праві— відсутність нормативно-правової регла­ментації певної групи суспільних відносин у сфері правового регу­лювання.

Прострочення— порушення боржником або кредитором пе­редбаченого договором строку виконання цивільного зобов'язання.

Прострочення боржника— невиконання боржником зобов'я­зання в установлений законом або договором строк.

Прострочення кредитора— відмова у належному виконанні або вчиненні дій, без яких боржник не в змозі виконати своє зо­бов'язання.

Протизаконний правочин— угода, що не відповідає вимогам закону.

Реальний договір— договір, який крім досягнення згоди сто­рін передбачає також передачу речі, вчинення фактичних дій.

Реквізиція— примусове вилучення відповідними державними органами майна власника в інтересах держави і суспільства з випла­тою йому вартості вилученого майна у разі воєнних дій, стихійного лиха, аварій, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин.

Реконструкція будинку— комплекс будівельних робіт, спря­мованих на поліпшення експлуатаційних показників приміщень бу­динку, який провадиться шляхом їх перепланування та переоблад­нання, надбудови, вбудови, прибудови з одночасним приведенням

-468-

показників у відповідність з сучасними експлуатаційними вимогами або спрямованих на зміну функціонального призначення будинку.

Ремонт будинку— комплекс будівельних робіт, спрямованих на відновлення з можливим поліпшенням експлуатаційних показни­ків будинку.