Оформлення результатів торгів

Після повного розрахунку покупців за придбане майно, на підс­таві протоколу про проведення прилюдних торгів і копії документів, що підтверджують розрахунок за придбане майно, державний вико­навець складає акт про проведені прилюдні торги і подає його на за­твердження начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби.

В акті зазначаються: ким, коли і де проводилися прилюдні торги; коротка характеристика реалізованого майна; прізвище, ім'я та по батькові (назва юридичної особи), адреса кожного покупця; сума, внесена переможцем торгів за придбане майно; прізвище, ім'я та по батькові (назва юридичної особи) боржника, його адреса; дані про

-440-

правовстановлюючі документи, що підтверджували право власності боржника на майно: назва правовстановлюючого документа, ким ви­даний, посвідчений, дата видачі посвідчення, номер за реєстром, ор­ган реєстрації, дата та номер реєстрації. Затверджений акт держав­ний виконавець видає покупцеві.

На підставі цього акта нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.

Визначають різні підходи для звернення стягнення на житло. Зокрема, ст. 66 Закону та положення визначають, що прилюдні тор­ги по реалізації нерухомого майна організують і проводять спеціалі­зовані організації, що мають право здійснювати операції з нерухо­містю, з якими укладено відповідний договір Державною виконав­чою службою. Але при цьому в нормативних документах не визна­чено, що розуміється під спеціалізованою організацією, якої форми власності вона повинна бути, організаційно-правової форми.

Порядок проведення прилюдних торгів визначається законом, який ще не прийнято. Тому правові проблеми також можуть виник­нути при оцінці початкової вартості будинку (квартири) через від­сутність об'єктивної інформації про фактичну початкову вартість не­рухомості, яка продається. Явно необ'єктивні умови, за яких торги вважаються такими, що відбулися при наявності всього двох учасників. Усе це призводить до прямого заниження вартості неру­хомого майна.

Оскільки захист прав у житловій сфері перебуває на стадії свого становлення, його слід було б проводити з урахуванням досвіду роз­винутих Європейських країн. Стаття 1 Першого протоколу до Євро­пейської конвенції з прав людини дозволяє позбавити особу майна в інтересах суспільства і на умовах, перебачених законом. Держава може вводити в дію такі закони, необхідні для здійснення контролю за користування майном відповідно до загальних (суспільних) інте­ресів. У випадку позбавлення власності або встановлення обмежень особи, які постраждали від цього, повинні мати можливість для ос­карження рішення щодо встановлення контролю за власністю і їм повинно бути надано відшкодування. У даний час державний конт­роль не сприяє зміцненню законності у житловій сфері та зменшен­ню строків розгляду спорів, що випливають із житлових правовідно­син. Необхідна реформа судової системи, спричинена об'єктивними факторами, які повинні передбачати диференціацію судових проце­дур, що дозволить більш повно і всебічно розглядати житлові спра­ви в суді. Європейський суд, проаналізувавши судову практику, від­значив, що деякі держави намагались в окремих випадках викорис­товувати правову казуїстику для того, щоб не виконувати зобов'я-

-441-

зання щодо відшкодування приватним особам збитків, яких ті зазна­ли в результаті вилучення майна. Цьому сприяли такі фактори: 1) складність законодавства та процедур, що регулюють питання ви­лучення майна, 2) тривалість цих процедур, 3) збитки, що завдають­ся тривалим процесом позбавлення власності, 4) визначення відпо­відного розміру відшкодування.

Сьогодні чинне законодавство України передбачає можливість оскарження рішень будь-якого органу в суді, але це положення но­сить дещо декларативний характер, оскільки Цивільний процесуаль­ний, Господарський процесуальний кодекси та Кодекс України про адміністративні правопорушення детально не регламентують особ­ливості провадження в такій складній житловій сфері, що піддаєть­ся значному адміністративному впливу. У цій сфері дуже багато за­лежить саме від рішення конкретних посадових осіб, дії яких в суді оскаржити складно або майже неможливо.

Нині постає також завдання вдосконалення системи підготовки та перепідготовки суддів, що розглядають спори у сфері житла. Спе­ціалізація повинна формувати відповідну практику саме застосуван­ня житлового законодавства. Численні звернення до судових орга­нів і судова тяганина свідчать про недостатнє вирішення організа­ційних питань у цій сфері.

Під судовою владою розуміється система незалежних судів, які в установленому законом порядку здійснюють правосуддя і мають владні повноваження для поновлення порушеного права. Єдність су­дової влади повинна забезпечуватися єдиним законодавством, прин­ципами правосуддя, статусом суддів, застосуванням судами законів держави, що не виключає новацій у цій сфері. Існування в Україні Конституційного суду, системи судів відповідає вітчизняному та за­рубіжному досвіду спеціалізації судів, але для ефективного функці­онування судової системи, спеціалізацію судів треба розширювати і створювати в судах колегії по розгляду спорів в житловій сфері. А в місцевих судах впроваджувати спеціалізацію суддів по розгляду цієї категорії спорів.