Цивільно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства

У випадках порушення майнових прав власників землі, землеволодільців, землекористувачів і орендарів земельних діля­нок або завдання їм шкоди застосовується цивільно-правова відповідальність.

Загальні положення, що стосу­ються відшкодування шкоди, завданої власнику землі, землеволодільцю, землекористувачу або орендарю землі в ре­зультаті порушення земельного законодавства визначаються нормами цивільного законодавства.

Цивільно-правова відповідальність — це ті невигідні для заподіювача шкоди і боржника майнові наслідки, які встанов­лені законом або договором на випадок невиконання обов'язку, а також невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язання.

Завданням цивільно-правової відповідальності є відновлен­ня порушених цивільних прав суб'єктів, відновлення майно­вого стану, відшкодування збитків, зміцнення господарсь­ко-договірної дисципліни, а також задоволення матеріаль­них і духовних потреб громадян і організацій.

Підставами цивільно-правової відповідальності є факт (склад) цивільного правопорушення, деліктоздатність осо­би — здатність нести юридичну відповідальність (недієздатні і неделіктоздатні особи, за загальним правилом, не можуть нести цивільно-правову відповідальність), наявність чинного цивільного законодавства.

Основною підставою цивільно-правової відповідальності є факт правопорушення, а саме: наявність майнової шкоди (збитків) в результаті право­порушення; протиправність цивільно-правової діяльності або пове­дінки боржника; наявність вини боржника за вчинення шкоди; причинний зв'язок між протиправним діянням і шко­дою, як об'єктивна підстава цивільно-правової відповідаль­ності.

Законом передбачаються різні види цивільно-правової відповідальності. Так, залежно від підстав виникнення правовідносин, за порушення яких виникає  відповідальність  остання поділяється на договірну і позадоговірну. Ст. 34 Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року  передбачає відповідальність за невиконання зобов'язань по договору оренди землі і порушення земельного законодав­ства сторонами договору. За невиконання зобов'язань по до­говору оренди земельної ділянки, в тому числі зміни або розірвання договору в односторонньому порядку, сторони несуть відповідальність у відповідно до закону та догово­ру. Умови відповідальності сторін за невиконання або не­належне виконання договору оренди землі є істотними умо­вами цього договору. Тому якщо в договорі не досягнуто згоди між сторонами по всіх істотних умовах, такий договір оренди землі вважається неукладеним.

Поряд з договірною відповідальністю в земельному праві застосовується також позадоговірна відповідальність. Так, Земельний кодекс України вказує, що збитки, заподіяні вилученням (викупом) або тимчасовим зайняттям земельних ділянок, а також об­меження прав власників землі і землекористувачів, в тому числі орендарів, погіршенням якості земель або приведен­ням їх у непридатність для використання за цільовим при­значенням в результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян підлягають відшкодуванню в повному обсязі власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, які зазнали збитків.

Лекція 6. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення

Питання:

1. Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення;

2. Земельні ділянки для ведення особистого підсобного господарства;

3. Земельні ділянки для ведення садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби;

Землі колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств.

Особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення

Земельне законодавство відносить до категорії сільськогос­подарського призначення землі, основне цільове призначення яких - використання їх в сільськогосподарському вироб­ництві.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для потреб сільського господарства або призначені для цих цілей.

Придатність земель для використання їх в сільському гос­подарстві встановлюється на підставі даних державного зе­мельного кадастру.

Землі сільськогосподарського призначення поділяються на два основних види. Основну їх частину складають сільськогос­подарські угіддя, що використовуються як засоби виробницт­ва. Другий різновид цих земель — землі, що використовують­ся як територіальний базис для розміщення доріг, виробни­чих будівель та інших споруд, що безпосередньо обслугову­ють потреби сільського господарства.

Сільськогосподарські угіддя залежно від їх природних властивостей та економічної доцільності використання в цілях рослинництва або тваринництва підрозділяють на наступні види: орні угіддя, пасовища, луки, землі, які відводяться під городи, сади, а також міські угіддя, що використову­ються для сільськогосподарських потреб, земельні ділянки відведені під городи, сади тощо.

Землі, визнані в установленому порядку придатними для потреб сільського господарства, насамперед повинні надава­тися сільськогосподарським організаціям, підприємствам і установам. Для будівництва промислових підприємств, житлових об'єктів», залізниць і автомобільних шляхів, ліній елек­тропередач, магістральних трубопроводів, а також для інших несільськогосподарських потреб надаються землі несільсько-господарського призначення, або непридатні для сільського господарства, або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. Надання для зазначених вище цілей земельних ділянок із складу земель державного лісового фонду проводиться пере­важно за рахунок не вкритих лісом площ, зайнятих чагарни­ками і малоцінними насадженнями.

Землі сільськогосподарського призначення можуть бути передані у власність і надані у користування: громадянам — для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби; сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним учи­лищам і загальноосвітнім школам — для дослідних і навчаль­них цілей, пропаганди передового досвіду, для ведення сільського господарства; несільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям, громадським об'єднанням та релігійним органі­заціям — для ведення підсобного сільського господарства.

Земельні ділянки, що зазнали радіоактивного і хімічного забруднення, на яких не забезпечується одержання чистої продукції, підлягають виключенню із сільськогосподарсько­го обороту. Виробництво на цих землях сільськогосподарсь­кої продукції забороняється.