Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення

За даними «FAO Production)) (1994), земельний фонд планети складає 13 млрд. 435 млн. га., з них на сільськогосподарські угіддя припадає 36,2 % - 4 млрд. 868 млн. га, в тому числі ріллі - 1 млрд. 346 млн. га, або 27,6 %; сіножаті і пасовища - 3 млрд. 424 млн. га, або 70,3 %; багаторічні насадження - 98 млн. га, або 2,0 %. Щорічно в світі відчужується для несільськогосподарських потреб близько 25 млн.га сільськогосподарських угідь, що еквівалентно втраті харчових ресурсів на 81 млн. чоловік. Україна за площею сільськогосподарських угідь (42 млн. га) входить до 12 найбільших країн світу.

Як в Україні, так і в інших країнах світу зменшується площа землі, яка обробляється, в розрахунку на душу населення. Наприклад, в 1975 р. в світі на 100 чоловік припадало 35 га землі, в 1985-28, в 1993-24 га, в Україні -відповідно 69, 67, 64 га.

На даний час із 60,3 млн. га території України 43,0 млн. га складають сільськогосподарські землі (понад 70 % території держави). Розорюється близько 54 % території - 32,5 млн. га, що є одним з найвищих у світі показників (у Франції - 32,1 %, Польщі - 44,3 %, Великій Британії - 24,1 %, Німеччині - 33,1 %, Нідерландах - 21,7 %)978. Розораність сільськогосподарських угідь в Україні є найвищою в світі. Вона досягла 78 % по Україні, а в ряді регіонів доходить до 90 %. До обробітку залучені і малопродуктивні землі, включаючи схилові землі та водоохоронні зони, що значно знижує ефективність їх використання.

Поняття земель сільськогосподарського призначення

Правовому режиму земель сільськогосподарського призначення (далі -ЗСГП) присвячено главу 5 ЗКУ Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗКУ, ЗСГП- «землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей».

Наведене визначення потребує коментарю. Так, під поняттям «сільськогосподарська продукція», вжитим у ч. 1 ст. 22 ЗКУ, на даний час прийнято розуміти продукцію, віднесену до сільськогосподарської ДК 016—97 «Державний класифікатор продукції та послуг», затвердженим і введеним в дію наказом Держстандарту України від 30.12.1997 № 822.

Під формулюванням «землі, призначені для цих цілей» (тобто для «виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності»), слід розуміти, наприклад, ЗСГП, що перебувають у запасі, а також ті, що підлягають сільськогосподарській рекультивації після видобування корисних копалин; цілину, болота, піски, ділянки з чагарниками та малопродуктивним лісом, пустелі, напівпустелі тощо, що підлягають сільськогосподарському освоєнню відповідно до певного акту (затвердженого землевпорядного проекту, проекту рекультивації, проекту консервації тощо).

Щодо поняття «оптовий ринок сільськогосподарської продукції» див. ЗУ «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції».

У правовій доктрині можна зустріти визначення земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Так, В. Д. Сидор визначає її як частину земної поверхні, «яка характеризується родючістю ґрунту і використовується в якості основного засобу сільськогосподарського виробництва або в якості просторового базису для розміщення об’єктів, технологічно пов’язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, може передаватися у власність виключно громадянам України і українським юридичним особам, призначена для ведення сільськогосподарського виробництва, науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, охороняється державою від необґрунтованого вилучення для несільськогосподарських потреб, деградації і забруднення, має установлені межі, певне місце розташування, визначені щодо неї права».

Н.І.Титова критикує законодавчий термін «землі сільськогосподарського призначення», пропонуючи замінити його терміном «сільськогосподарські землі», вказуючи, зокрема, що «землі не можуть ніким (у тому числі державними органами будь-якого рівня) бути суб’єктивно «призначені» як сільськогосподарські: вони об’єктивно, від природи є такими». Як видається, погодитися із таким твердженням не можна: далеко не всі землі, «від природи» придатні для ведення сільського господарства, можуть і повинні використовуватися саме для таких потреб. По-перше, це об´єктивно неможливо; по-друге, максимальне сільськогосподарське освоєння земель є дуже шкідливим з екологічної точки зору.

Цільове призначення земельних ділянок зі складу даної категорії земель визначається, окрім законодавчого визначення цих земель (ч. 1 ст. 22 ЗКУ), також правилами про окремі види ЗСГП - для садівництва (ч. З ст. 35 ЗКУ), городництва (ч. З ст. 36 ЗК), деякою мірою ведення ФГ (ст. 31 ЗКУ, ст. ст.. 12-18 ЗУ «Про фермерське господарство»).