Адміністративно-господарський штраф

Визначення та загальна характеристика адміністративно-господарського штрафу (застосування даної санкції у доктрині фінансового права визначається як фінансово-правова відповідальність: на таких позиціях знаходяться Л. К. Воронова, М. В. Карасева, Т. О. Коломоєць, О. П. Орлюк, Д. О. Гетманцев, 3. М. Будько та ін. вчені) вміщені у ст. 241 ПСУ:

«1. Адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб’єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.»

Склади правопорушень, що можуть мати характер земельних, за які застосовується адміністративно-господарський штраф, визначені, зокрема, ЗУ «Про забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення» (ст. 46), ПКУ (глава 11), Декретом КМУ «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» (ст. 8); ЗУ «Про відповідальність підприємств, їх об´єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування» (ст. 1).

Засади застосування адміністративно-господарського штрафу визначаються загальними положеннями ПСУ про застосування господарсько-правової відповідальності (глава 24), а особливості застосування штрафів за окремі правопорушення визначаються главою 27 ПСУ та законами, що встановлюють такі штрафи.

Господарсько-правову відповідальність, пов´язану із застосуванням адміністративно-господарських штрафів, іноді «плутають» із адміністративною відповідальністю. Слід зазначити, що така помилка має історичне підґрунтя: застосування адміністративних штрафів до юридичних осіб було передбачено законодавством СРСР і було скасовано лише Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21.06.1961 «Про подальше обмеження застосування штрафів, що накладаються в адміністративному порядку»965. Крім того, у час, коли законодавство не визначало загальних засад застосування «фінансових санкцій» (адміністративно-господарських штрафів у сьогоднішньому розумінні) звернення до правил КУпАП було обґрунтованим.

6.2. Обмеження або зупинення діяльності суб´єкта господарювання

Загальні положення про застосування даної санкції вміщені у ч. ч. 1 та 2 ст. 246 ПСУ:

«1. Здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров’ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється.

2. Уразі здійснення господарської діяльності з порушенням екологічних вимог діяльність суб’єкта господарювання може бути обмежена або зупинена Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, а також іншими уповноваженими органами в порядку, встановленому законом.»

Екологічне та земельне законодавство передбачає можливість обмеження, зупинення та заборони (тимчасової) або припинення діяльності підприємств, установ і організацій в разі порушення ними екологічного законодавства (ст. 13-15,17,20 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 9 ЗКУ, постанова ВРУ «Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об´єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 29.10.1992 № 2751-XII). Від застосування таких санкцій слід відрізняти припинення небезпечної діяльності як спосіб захисту цивільних прав (див. ч. 2 ст. 293 ЦКУ), що застосовується судом.

В еколого-правовій доктрині (В. І. Андрейцев, М. В. Краснова та ін. вчені) застосування даного виду санкцій вважається проявом окремого виду юридичної відповідальності - еколого-правової відповідальності.

Земельно-правова відповідальність

Земельно-правова відповідальність у правовій доктрині визначається, зокрема, як «застосування державно-правових санкцій, що безпосередньо передбачені земельним законодавством, до правопорушника, у результаті чого останній зазнає негативних наслідків земельно-правового характеру».

Таким чином, визнається, що характер (земельно-правовий) юридичної відповідальності обумовлюється тим, що саме земельним законодавством передбачені відповідні санкції.

Виділення земельно-правової відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності залишається спірним питанням. Його вирішення є складовою більш загальної дискусії щодо виділення галузевих видів юридичної відповідальності (сімейно-правової, конституційно-правової, фінансової, цивільно-процесуальної тощо). Наприклад, М. В. Шульга висловлює серйозні аргументи на користь того, що специфіка землі підтверджує «тезу не про формування нового виду відповідальності, а про специфіку застосування існуючих видів відповідності за конкретні екологічні (у т. ч. земельні правопорушення». 3 іншого боку, О. А. Вівчаренко вказує, що, наприклад, припинення права користування земельною ділянкою за порушення законодавства врегульоване виключно нормами земельного законодавства, тому можна вести мову про існування «земельної відповідальності».

Під земельно-правовою відповідальністю «традиційно розуміють примусове припинення прав на земельну ділянку шляхом її безоплатного вилучення», передбачене сьогодні ст. ст.. 140,141,143-145,149 та ін. ЗКУ (див. тему «Право землекористування»). Така відповідальність за своєю природою дуже близька до господарсько-правової (у вигляді застосування адміністративно-господарських санкцій) і, на наш погляд, у випадку вчинення земельного правопорушення суб´єктом господарювання припинення права на землю може вважатися «іншою адміністративно-господарською санкцією, встановленою законом» (ст. 239 ПСУ).

Також деякі вчені відносили до заходів земельно-правової відповідальності застосування т. з. «земельно-правової реституції» - повернення земельної ділянки законному користувачу. Такий підхід видається нам сумнівним, оскільки, на наш погляд, взагалі сумнівно говорити про «повернення» у випадку із земельною ділянкою - мова може йти лише про усунення перешкод у користуванні. У будь-якому випадку, «земельно-правова реституція» ґрунтується насамперед на положеннях цивільного законодавства і не може бути віднесено до суто «земельно-правової» відповідальності.

Також у правовій доктрині висловлена думка, за якою до земельно-правової відповідальності слід відносити «систему дій (приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, знесення будинків, будівель і споруд, відновлення межових знаків тощо» (ч. 2 ст. 212 ЗКУ)976. З міркувань, викладених вище, вважаємо, що описані заходи повністю охоплюються цивільно-правим поняттям реституції.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА427

XII. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ