Цивільна відповідальність за завдану шкоду

У правовому регулюванні відносин щодо застосування цивільної відповідальності можна умовно виділити три рівні: (1) норми «загального» цивільного законодавства та норми господарського законодавства, що їх практично повністю відтворюють, (2) норми екологічного законодавства, що передбачають особливості відповідальності за екологічні правопорушення, і (3) норми земельного законодавства, що передбачають особливості відповідальності за власне земельні правопорушення як різновиди екологічних правопорушень.

На наш погляд, господарсько-правова відповідальність у вигляді відшкодування збитків не має жодної специфіки порівняно із цивільною відповідальністю і тому з усіма підставами може вважатися такою, що охоплюється цивільною відповідальністю.

(1) До першої групи норм належать положення глав 81 («Створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи»), 82 («Відшкодування шкоди») ЦКУ, які передбачають загальні засади цивільної відповідальності, яка настає за цивільно-правовий делікт, що в загальному випадку включає в себе протиправне діяння, шкоду, причинний зв’язок між ними, вину. Цивільним законодавством може передбачатися відповідальність і за шкоду, заподіяну правомірними діями (в стані крайньої необхідності - ст. 1171 ЦКУ) або шкоду, заподіяну без вини (джерелом підвищеної екологічної небезпеки - ст. 1187 ЦКУ). Положення цивільного законодавства значною мірою відтворені у главі 25 ПСУ («Відшкодування збитків у сфері господарювання»).

(2) До другої групи норм належать положення ст. ст.. 68, 69 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища». Ч. 1 ст. 69 Закону встановлює специфіку цивільної відповідальності за екологічні (у т. ч. земельні) правопорушення:

«Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів.»

Таким чином, щодо земельних правопорушень зазвичай не застосовуються ст. 1193 ЦКУ щодо можливості зниження розміру відшкодування при врахуванні вини потерпілого та матеріального становища фізичної особи, що заподіяла шкоду.

Також важливою є вказівка ч. 4 ст. 68 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», за якою «Підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.»

Таке положення встановлює відступ від загального правила, встановленого ст. 1166 ЦКУ, про відшкодування шкоди у повному обсязі, оскільки «розмір, встановлений законодавством», у конкретній ситуації може бути більшим або меншим «повного» розміру шкоди (цей розмір у випадку екологічних правопорушень часто просто неможливо достовірно встановити, що і обумовило потребу у регулюванні розміру відшкодування законодавством). Законодавство встановлює такі способи визначення розміру шкоди, заподіяної земельними правопорушеннями:

• витратний (відшкодуванню підлягають витрати на усунення шкоди): напр., ст. 48 ЗУ «Про забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя населення» встановлює обов´язок порушників «компенсувати додаткові витрати органів, установ та закладів санітарно-епідеміологічної служби на проведення санітарних та протиепідемічних заходів і витрати лікувально-профілактичних закладів на подання медичної допомоги потерпілим»,

• розрахунковий: див., напр., ПКМ від 15.02.2002 № 175 «Про затвердження Тимчасової методики оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру».

У випадках, коли законодавство не встановлює спеціальних правил обчислення заподіяної шкоди, вона обраховується у загальному порядку.

Екологічне законодавство також дублює положення «загальноцивільного» законодавства щодо можливості відповідальності без вини відносно окремих ситуацій: така можливість передбачена ст. 69 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 72 ЗУ «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», ст. 3 ЗУ «Про цивільну відповідальність про ядерну шкоду та її фінансове забезпечення».

(3) Нарешті, специфіка відшкодування шкоди встановлена нормами земельного законодавства.

Ст. 156 ЗКУ передбачає можливість відшкодування шкоди у певних випадках порушення земельного законодавства. Дана стаття шкідлива не лише тим, що створює непотрібне казуїстичне дублювання загальних положень цивільного законодавства; ще гірше те, що її формулювання можуть створити хибне враження, що у випадках заподіяння шкоди земельними правопорушеннями, не згаданими у статті, така шкода не повинна відшкодовуватися. Це, звичайно, не так.

Ч. 2 ст. 157 ЗКУ встановлює правило, за яким « [п]орядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України». ПКМ від 19.04.1993 № 284 «Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам», зокрема, передбачено визначення розміру збитків спеціальними комісіями.

Проблема. Існує помилкова, на наш погляд, судова практика, за якою суд відмовляє у задоволенні вимог про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, «в зв’язку із недотриманням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 «Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» - через відсутність акту комісії, передбаченого постановою.

На наш погляд, цілком очевидно, що постанова уряду регламентує позасудовий порядок відшкодування збитків. Вона не регулює і не може регулювати процесуальні аспекти доказування розміру заподіяних збитків. Згідно із ст. 57 ЩІК,« [д]оказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що ... мають значення для вирішення справи».

Відзначимо, що у переважній кількості справ суди задовольняють позовні вимоги за відсутності акту комісії955, що слід вважати правильним.

Розмір збитків, заподіяних внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу обчислюється за спеціальною методикою, затвердженою ПКМ від 25.07.2007 №963.

Проблема. У практиці застосування ПКМ від 25.08.2007 № 963 «Про затвердження Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу» проявився її серйозний недолік: при розрахунку розміру шкоди, заподіяної самовільним зайняттям земельної ділянки, за буквою методики він має здійснюватися без врахування строку, протягом якого ділянка була самовільно зайнята. На наш погляд, при застосуванні відповідних формул слід враховувати, що за своєю природою вони фактично сформульовані для обчислення суми шкоди, заподіяної за рік. Якщо порушення тривало більше чи менше, сума збитків має пропорційно збільшуватися або зменшуватися (про що у постанові, на жаль, прямо не сказано).

Крім того, ПКМ від 17.12.2008 № 1098 «Про визначення розміру збитків, завданих унаслідок непроведення робіт з рекультивації порушених земель» передбачено стягнення відповідних збитків у розмірі відсотків, нарахованих на кошторисну вартість робіт з рекультивації, виходячи із облікової ставки НБУ.

Законодавством врегульовано також порядок розрахунку розмірів відшкодування шкоди, завданої внаслідок забруднення земель хімічними речовинами, їх засмічення відходами: див. наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища 27.10.1997 № 171 «Про затвердження Методики визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства» № 171. Наведена методика застосовується «під час встановлення розмірів шкоди від забруднення (засмічення) земель будь-якого цільового призначення, що сталося внаслідок несанкціонованих (непередбачених проектами, дозволами) скидів (викидів) речовин, сполук і матеріалів, внаслідок порушення норм екологічної безпеки у разі зберігання, транспортування та проведення вантажно-розвантажувальних робіт, використання пестицидів і агрохімікатів, токсичних речовин, виробничих і побутових відходів; самовільного розміщення промислових, побутових та інших відходів» (п. 1.3.).

Деякі аспекти застосування цивільної відповідальності за земельні правопорушення розглядаються у Роз´ясненні Вищого арбітражного суду України № 02-5/743 від 27.06.2001 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов´язаних із захистом права власності на землю і землекористування» (зокрема, п. п. 11,12), а також Постанові Пленуму ВСУ 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (п. п. 12-17 та ін.).

На рівні ЄС відповідальність за екологічну шкоду останнім часом набуває специфічних рис, що виводять її за рамки класичної цивільної відповідальності. Так, відповідно до принципу «забруднювач платить» суб´єкт (оператор), що спричиняє екологічну шкоду або створює реальну загрозу заподіяння такої шкоди, повинен, за загальним правилом, нести витрати на всі необхідні запобіжні або відновні заходи. У випадках, коли компетентний орган безпосередньо або через третіх осіб здійснює ці заходи замість оператора, цей орган забезпечує стягнення відповідних витрат з оператора. Виключно за рахунок оператора відшкодовуються також витрати на оцінку екологічної шкоди або ймовірності її заподіяння.