Культура писемного мовлення фахівця. Особливості писемної мови форми мови.

Писемне мовлення для ділових людей, науковців, і медичних працівників у тому числі, дуже важливий елемент, бо саме через ділову документацію, листування, наукові праці встановлюються певні ділові контакти, описуються певні професійні процеси, доводяться до читача наукові ідеї, погляди.

Писемне мовлення відрізняється від усного такими особливостями:

1) фіксується графічними знаками (в основному літерами, рідше малюнками, схемами, таблицями);2) воно завжди вторинне і спирається на усне мовлення;3) має форму в основному монологічну;4) пов’язане з попереднім обдумуванням;5) характеризується більшою регламентацією мовних засобів, точнішим добором відповідної лексики;6) чітко підпорядковується стилю і типу мовлення;7) у ньому є повний і ґрунтовний виклад думок;8) редагування думки і форми її вираження;9) самоаналіз написаного.

 Писемне мовлення визначається як загальною культурою суспільства, так і культурою кожного його члена зокрема. Воно є віддзеркаленням культури розумової і культури усного мовлення. Тому все, що було сказано про мовленнєве спілкування в різних сферахжиттєдіяльності людини, має проекцію й на писемну форму мовлення, особливо на наукове писемне мовлення.

Технічні правила оформлення рукописних та машинописних текстів. Оформлення адреси.

Головні вимоги до документів, що виготовляються машинописним способом а також за допомогою друкувальних пристроїв, визначає ГОСТ 6.38-90.Організаційно-розпорядчі документи оформляють на папері формату А4 (294x210) та А5 (146x210). Якщо текст документа займає більше однієї сторінки, то на другу сторінку не можна переносити один підпис, на ній має бути не менше двох рядків тексту.Береги документа — це площі, призначені для закріплення документа в технічних засобах зберігання, а також для нанесення спеціальних позначок та зображень. Встановлено такі розміри берегів формуляра-зразка:v лівого — 20 мм (8 пробілів);v правого — не менше ніж 8 мм (3—4 пробіли);v верхнього — не менше ніж 10 мм (3—4 інтервали);v нижнього — не менше ніж 8 мм (2—4 інтервали).Якщо документ оформляють також і на звороті аркуша (термін зберігання такого документа має становити не більше ніж 3 роки), то лівий і правий береги на звороті відповідно міняються місцями (лівий — 8 мм, правий — 20 мм), а верхній і нижній — залишаються без змін.У документах, що виготовляються на аркушах формату А4 і змістова частина яких має вигляд табличних форм, допускається розміщення основних реквізитів паралельно довгій стороні аркуша.

Реквізити адреси слід розташовувати в такому порядку: Ім'я одержувача або відправника (приватна особа чи організація);Назва вулиці, номер будинку, номер квартири; Населений пункт; Регіон;П'ятизначний індекс; Країна

В Україні використовуються п'ятизначні поштові індекси. Перші дві цифри індексу вказують регіон (адміністративну одиницю). Інші три цифри вказують на номер локального відділення зв'язку.Адреса пишеться чітко і без виправлень, в ній не повинно бути знаків, що не відносяться до адреси.Всі адресні дані пишуться розбірливо або друкуються чорнилом будь-якого кольору, за винятком червоного, жовтого і зеленого. У правому верхньому кутку конверта повинно залишитися досить місця для наклеювання марок.При пересиланні поштою лист складають тестом всередину і запечатують в щільний конверт. Якщо лист вкладається в конверт з прозорим віконцем, то адресу одержувача пишеться в куті листа, і сам лист складається таким чином, щоб адреса одержувача опинявся саме в прозорому вікні. Вкладення в конверті з прозорим вікном для адресних даних не має зміщуватися за границі вікна - це важливо для зчитування адресних даних у процесі автоматичного сортування.

Оформлення списку літератури. Правила цитування.

Складання бібліографічного списку літератури - важлива частина процесу написання наукової роботи. Правила оформлення наукових робіт є загальними для всіх галузей знання і регламентуються державними стандартами. Список використаних джерел:

- є органічною частиною будь-якої науково-дослідної роботи;

- дозволяє автору документально підтвердити достовірність і точність цитованих матеріалів (таблиць, ілюстрацій, фактів і документів);

- характеризує ступінь вивченості конкретної проблеми автором;

- представляє самостійну цінність, як довідковий апарат для інших дослідників.

Список літератури до наукової роботи включає бібліографічний опис документів, використаних автором при роботі над темою. Він розміщується після основного тексту роботи. Кожний бібліографічний запис у списку отримує порядковий номер і починається з нового рядка.

Існують різні способи групування літератури в бібліографічних списках - алфавітний, систематичний, хронологічний, за видами джерел.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати починається і закінчується лапкамиі наводиться у тій граматичній формі, в якій він поданий в джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку.Уцих випадках використовується вираз «так званий»;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитування допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку,всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;

г) при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок, коректним щодо оцінювання його результатів, і давати відповідні посилання на джерело;

д) цитування не повинне бути ні надмірним, ні недостатнім, бо і те і інше знижує рівень наукової праці: надмірне цитування створює враження компілятивності праці, а недостатнє − знижує наукову цінність викладеною матеріалу;

є) якщо автор роботи, наводячи цитату, виділяє у ній деякі слова, робиться спеціальне застереження, тобто після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора роботи, а вісь текст застереження вміщується у круглі дужки

Рубрикація текстів.

Рубрикація текстів це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від ін., а також використ. заголовків, нумерації тощо. Найпростішою рубрикацією є поділ на абзаци. Членування тексту на абзаци часто поєднується з нумерацією(числовою і буквеною). Традиційна система нумер. базується на використ. знаків різних типів – римських і арабських цифр, малих і великих літер поєднуваних з абзацними відступами. Нова система ґрунтується на використ. арабських цифр: 1)кожна складова тексту, яка відповідає поняттям: частина, розділ, пункт одержує свій номер; ном. познач. лише араб. цифрою; після кожної цифри став. крапка; 2)номер кожної складової частини включ. всі номери відповідних склад. частин вищих ступенів поділу.

Основні технічно-пунктуаційні правила рубрикації тексту документа:

а) для позначення частин переліку використовуються:

Вищий рівень членування — великі літери (А, Б, В та ін.) та римські цифри (I, II, III тощо).

Середній рівень членування — арабські цифри (1, 2, З тощо).

Нижчий рівень членування — арабські цифри з дужками (1) 2) 3) та ін.) та малі літери з дужками (а) б) в)'і т. ін.);

б)  після малих літер та арабських цифр з дужками не ставиться крапка, а після великих літер та римських цифр ставиться крапка — а); 1); А.; І.;

в)  при рубрикації з дужками частини тексту відокрем­люються або комами, або крапками з комами — 1)...; 2)... Крапка ставиться в кінці рубрики (1.; 2.) при оформленні без дужок;

г)  великі літери розпочинають текст рубрик, оформ­лених літерами і цифрами з крапками (І. С... II. П...), малі вживаються після рубрик, оформлених цифрами і літера­ми з дужками (1) и...; 2) б...).