Багатозначні слова і контекст. Системність лексики української мови(синонімія, антонімія), специфіка виявлення системності у термінології. Особливості вживання термінів-синонімів.

Багатозна́чністьсло́ва наявність у одного і того ж слова різних значень відповідно до різних контекстів, коли слово може переосмислюватись. Контекст– відрізок, частина тексту писемної чи усної мови з закінченою думкою, який дає змогу точно встановити значення окремого слова чи виразу, що входять до його складу.

Синоніми — це слова відмінні одне від одного своїм звуковим складом, але близькі або тотожні за значенням. Синоніми поділяються на три основні групи: 1) лексичні синоніми, що відрізняються смислових відтінками (відомий — видатний — славетний — знаменитий); 2) стилістичні синоніми — це слова, що відрізняються стилістичним і емоційними забарвленням (говорити — мовити — пророчити — верзти); 3) абсолютні синоніми — зовсім не відрізняються значенням і в усякому контексті можуть вживатися без будь-якої відмінності (століття — сторіччя).

Антоніми - різні за звучанням слова, які мають протилежні, але співвідносні значення.Контрарні антоніми виражають якісну протиставленість і утворюють градуальні опозиції. Між ними є проміжний член (хоч би один). Наприклад: молодий (чоловік) - нестарий - середніх літ - літній - старий;Комплементарні антоніми доповнюють один одного до родового і є граничними за своїм характером. Заперечення одного з них дає значення іншого: істинний - хибний (не+істинний=хибний. Контрадикторні антоніми -один із членів утворюється за допомогою префікса не- і не має точної визначеності: молодий - немолодий (середніх літ, літній, старий. Векторні виражають протилежну спрямованість дій, ознак, властивостей: в'їжджати - виїжджати, збирати - розбирати, піднімати - опускати, засвітити - загасити.

Явище лексичної омонімії. Міжмовна омонімія, її небезпека. Пароніми.

Водночас не лише синонімічні, а й однакові слова можуть бути сприйня­ті й використані мовцем з по-різному. Такими словами є омоніми – слова однакового звукового складу, але зовсім різного значення. Вирішити цю проблему допомагає точний, виразний, достатньо-інфор­мативний контекст. Омоніми становлять неабияку трудність у практиці слововживання, по-перше, тому, що точність їх застосування залежить від знання мовцем лексичного складу мови і від того, наскільки цим знанням від­повідають знання слухача. Часто нам відоме одне слово відповідного звукокомплексу, а почувши цей звукокомплекс, вжитий в іншому значенні, ми йо­го просто не сприймемо.

Особливе уважним треба бути тоді, коли мова запозичила з іншої мови слово такого звучання, яке має питоме українське слово: щоб уникнути не­точності, необхідно підготувати слухача до сприйняття цього слова. Напр.: лава (укр.) – вид меблів; ряд, шеренга людей; великий забій у шахті, лава(італ.) – магма, продукт виверження вулкану.

Добрі знання лексичної і граматичної систем сприятимуть точності вико­ристання омографів – слів, різних за значенням, однакових за написанням, але відмінних за вимовою (áдресний - адрéсний; прúвід - привíд; вúгода - вигóда), омоформ- слова, що однаково звучать тільки в певній граматичній формі. (клич (ім.) – клич (наказ. форма дієслова)) і омофонівслова, які вимовляються однаково, але мають різні значення й написання (Лев(ім’я) – лев (тварина)). Вдало використані омоніми свідчать про багатство індивідуального словника і про стилістичну вправність мовця.

Існує також явище міжмовної омонімії – продукт взаємодії близькоспоріднених мов, сплутування однакових за звучанням слів, що позначають різні поняття у різних мовах. Це дало змогу називати міжмовні омоніми. Причиною прикрих помилок у щоденному мовленні є сплутування слів, однакових за звучанням у російській та українській мовах.

До типових помилок у слововживанні мовців належить і нерозрізнення ними паронімів – слів, досить близьких за звуковим складом і вимовою, але різних за значенням чи відтінками значень і написанням: засвідчення – по­свідчення, загроза –погроза,оглядати –доглядати.Слова можуть мати спільні корені, але відрізнятися різними префіксами або наявністю / відсутністю префіксів. Найчастіше це дієслова або похідні від них утворення.Незначна різниця у вимові паронімів спричиняє труднощі їх засвоєння, призводить до помилок, зокрема до неправильної заміни одного слова іншим.

Отже, для складання будь-яких доку­ментів розуміння й правильний відбір синонімів, паронімів, а також точне створення контексту для омонімів та багатозначних слів є першорядними і надзвичайно важливими завданнями.

Явище суржику. Шляхи і методи запобігання появи та подолання суржику в мовленні фахівця.

Украй негативним явищем, яке руйнує українську мовну систему і спотворює наукове та офіційне мовлення є суржик, зокрема, українсько-російський.Суржик – поширена в Україні розмовна назва ненормативного індивідуального мовлення певної особи та соціолекту певної групи, що будуються на основі змішування елементів двох і більше мов.

На фонетичному (орфоепічному) рівні найбільш поширеними є такі типи помилок:

– явища т. зв. «ікання», «єкання», «акання»: дакумєнт, сєрія, арєнда;

– збереження давніх о, е в новоутворених закритих складах: боль, дом, комната, вигодно, шесть, сєм, восєм;

– оглушення дзвінких приголосних в абсолютному кінці слова: грип, хліп, ніш, багаш, аналіз;

– заміна африкат дж, дз на фрикативні ж, з: сижу, ствержую, звінок;

– відсутність протетичного в: ухо, уліца, огонь;

– пом’якшена вимова шиплячих та р у всіх позиціях: лікар’, секретар’, чотир’ма;

З-поміж відхилень у наголошуванні слів переважає зміщення наголосу. На граматичному рівні, зокрема при формо- та словотворенні:

– використання закінчень -ем, -єм, -им у дієсловах 1-ї особи множини теперішнього і майбутнього часу: свідчим, розшукаєм;

– утворення імен по батькові жіночого роду за допомогою суфікса -овна, а не -івна: Павловна, Івановна;

– утворення прикметників найвищого ступеня порівняння за допомогою слова самий: самий важкий, самий точний;

– використання закінчень -ам, -ям в іменниках І-ІІ відміни в місцевому відмінку множини: по кабінетам (квартирам, середам);

– зміна обидвох частин при відмінюванні числівників на позначення десятків: шестидесяти, восьмидесяти;

– відсутність кличного відмінка;

– закінчення -а у формі множини: два дня, тижня;

– творення активних дієприкметників на -ч(ий): керуючий, завідуючий, головуючий і т.д.

На семантичному (лексичному) рівні суржик зумовлений:

1.Повним засвоєнням російського слова:учбовий; заключні(замість висновкові) положення.

2. Творенням кальок, нібито теоретично обумовлених відповідними словотворчими моделями: підприємство (отже, міроприємство, замість українського заходи); співіснувати, співпадати, співставляти; багаточисельний, малочисельний.

3. Міжмовною омонімією: неділя (у значенні тиждень); область (у значенні галузь); адрес (у значенні місце проживання); річ (промова); час (година).

Отже, суржик досить поширене на всіх мовних рівнях явище і потребує особливої уваги та викорінення з метою запобігання втрати самобутності національних галузевих термінологій.