Місце музики у християнській культурі. Київський знаменний спів та його специфіка. Монодія.

 Вивчення історії пісенного мистецтва свідчить, що перші церковні наспіви на Русі записувалося спеціальними грецькими знаками, які називалися знаменами. Незважаючи на наявність грецьких текстів церковного співу, присутність чужоземних музикантів, у грецькі церковні наспіви поступово проникали елементи народної руської пісні, тісно пов'язаної у слов'ян із землеробством і сімейно-побутовою сферою. Спочатку церковні ієрархи намагалися чинити опір народним пісенним мотивам, але згодом на Русі утвердився такий церковний спів, основі якого був відомий київський знаменний розспів, тісно пов'язаний з мотивами народних обрядових пісень. Давньою і досить унікальною формою вітчизняної культури є дзвонова музика. Дзвони повідомляли про нашестя ворога, пожежі, військові перемоги, скликали народ на віче, викликали у людей почуття радості або скорботи, надії, тривоги, страху тощо.
Багатство і різноманітність інструментарію свідчать про високий рівень музичного мистецтва доби Київської Русі.
Основою знаменного розспіву стали "гласи" — хорові монодії, мелодія наближалася до речитації. Знаменний розспів був чисто вокальний, без супроводу. Його краса і самобутність викликали захоплення у багатьох іноземних мандрівників.

Партесний спів як вершина укр. барокової музики.

Найдавніша зі знайдених пам’ятка партесної музики датується першою половиною XVII століття. Хоч вона і фрагментарна, можна говорити про набагато більшу близькість партесної музики на тому етапі до західноєвропейської традиції ренесансного поліфонічного письма, ніж це було згодом. Наступний етап – період розквіту партесної музики – друга половина XVII. Про цей період можна говорити завдяки творам М. Дилецького, С. Пекалицького та низки анонімних творів. Найбільше творів відомо з першої половини XVIII століття, оскільки саме цим часом датується більшість збережених рукописів. Серед відомих композиторських імен цього часу – І.Домарацький та Г.Левицький. Відхід партесного стилю був досить поступовим. З часом все меншим ставало прагнення до нестандартних рішень, прагнення пошуку нових, яскравих засобів. В Україні, пригніченій політично і економічно, назріває спад творчих сил. У партесній музиці починають формуватися певні шаблони, які переходять з одного твору в інший. Художні засоби поступово стабілізуються і спрощуються, на зміну естетиці Бароко приходить, як і в усій Західній Європі, класицистична естетика. Виникає жанр хорового концерту – жанр, що займав в українській музиці те ж місце, що симфонія у західноєвропейській. Так само як симфонія виникла на базі жанру concerto grosso, так український хоровий концерт, що досяг вершин у творчості М. Березовського і А. Веделя, спирався на досягнення партесної музики.

Творчість композиторів Д.Бортнянського, М.Березовського, А.Веделя

Дмитро́ Степа́нович Бортня́нський ( 28 жовтня 1751 року, Глухів, Україна — † 10 жовтня 1825 року, Петербург) — український композитор, співак і диригент, автор 6 опер, камерно-інструментальних творів, хорових циклічних концертів, 10 двохорних концертів, херувимських та причасних творів. Створив новий тип хорового концерту. Музична спадщина Бортнянського досить велика. Як і більшість композиторів свого часу, він писав для придворного середовища: духовну музику — для Придворної співацької капели, світську — для «малого» двору в Павловську і Гатчині. Духовна музика Бортнянського охоплює 35 чотириголосних хорових концертів для різних складів, які називалися в його час псалмами, 10 двохорових концертів, 14 чотириголосних концертів «Тебе Бога хвалимо», 29 окремих літургійних співів, триголосну літургію, духовні твори для жіночого хору з рефреном мішаного хору, обробки давніх церковних київських та болгарських наспівів та багато інших. Бортнянському належать 6 опер, з яких перші три він створив в Італії на тексти італійською мовою, а останні три — в Росії на тексти французькою мовою. Із трьох італійських опер лише опера «Алкід» була надрукована, тоді як третя — «Квінт Фабій» — існує лише в рукописі, а перша — загублена. Інструментальні твори Бортнянського були написані у другій половині 1780-х років, в той же час коли і опери на франкомовні лібрето.

Арте́м Лук'янович Ве́дель (Ве́дельський) (1767, Київ — †14 липня 1808, там само) — український композитор, диригент, співак, скрипаль. Твори Веделя тривалий час були заборонені і поширювалися в рукописах, їх знали й виконували, незважаючи на заборону. На сьогодні відомо близько 80 музичних творів. Серед них 31 хоровий концерт, 6 тріо, серед яких «Покаянія отверзи ми двери», 2 літургії Іоана Златоустого, Всеношна та один світський кант. В Інституті рукописів НБУВ зберігаються рукописи неповної літургії Івана Златоустого і 12 духовних концертів. Переважна більшість концертів Веделя написані на слова псалмів, переважно благального, скорботного характеру, в яких йдеться про досаджання людини злими силами. Три концерти написані на тексти псалмів історичного змісту і лише два (№№ 9, 10) — панегирічного.

Макси́м Созо́нтович Березо́вський (*27 жовтня 1745, Глухів — †2 квітня 1777, Санкт-Петербург, Російська імперія) — український композитор, диригент, співак. Класик європейської музики. Березовський відомий як композитор, автор духовних концертів, що написані ним після повернення з Італії (найбільш популярний концерт «Не отвержи мене во время старости»). Він поєднав у своїй творчості тогочасний досвід західноєвропейської музичної культури з національними традиціями хорового мистецтва. Разом із Д. Бортнянським створив новий класичний тип хорового концерту. Духовні музичні твори Березовського охоплюють Літургію, причасні вірші, хвалебну пісню і ряд концертів, із яких збереглася лише невелика частина. Окрім церковнослов'янських текстів Березовський використовував також тексти англійською (хвалебна пісня) та німецькою мовами («Unser Vater»). Опери «Демофонт» (лібр. П. Метастазіо, 1773, поставлена 1774 в Ліворно, Італія), «Іфігенія» (не закінчена) Єдиним відомим інструментальним твором Березовського є Соната для скрипки і чембало, написана в Пізі 1772 року. Рукопис цієї сонати зберігався в Паризькій національній бібліотеці і був розшифрований М. Степаненком та опублікований видавництвом «Музична Україна» в 1983 році.

Як і Березовський та Бортнянський, Ведель дотримувався традицій партесного співу. Концерти багаточастинні (переважно 3- та 4-частинні), більшість з яких побудована за принципом темпового і тонального контрастів, в ряді випадків цілісність циклу скріплюється тематичними зв'язками між частинами. Нерідко частини концертів мають 2-4 відносно самостійні розділи, що складаються з експозиційного викладу, розвитку і закінчення.