Постмодерністські тенденції в сучасній українській архітектурі.

Як цілком певний напрям постмодернізм в архітектурі складається до середини 70-х рр. Ч. Дженкс у книзі «Мова архітектури постмодернізму» (1977) називає точної дати змести авангарду в архітектурі: 15 червня 1972 р. Цього дня в Сент-Луїсі, штат Міссурі, було підірвано квартал Прютт-Айгоу, але він, можливо, був справжнім втіленням ідей сучасного містобудування. Квартал було побудовано точному відповідність до трьома фундаментальними цінностями Ле Корбюзьє: сонце, зелень і. Він складалася з упорядкованих висотних будинків, мав підвісні дороги для пішоходів, являв з себе зразок стерильною чистоти і порядку раціональності, одержав нагороди Американського інституту архітекторів. Однак із плином часу квартал поступово приходив в повне запустіння, дедалі більше ставали місцем скупчення антисоціальних елементів, з джерелом соціальних конфліктам та злочинності, що наприкінці кінців призвело до сумної розв'язки. Інші автори називають інші дати виникнення постмодернізму в архітектурі. Так, французький архітектор і дослідник Ж.Бельмон пов'язує смерть авангарду та поява постмодерністського течії з що почався в 1973 р. енергетичним і далі економічну кризу.

Розглядаючи особливості постмодернізму в архітектурі, Дженкс виділяє сім основних його рис. Перша їх пов'язані з ставленням до історії та минулому, і навіть сьогодення і майбутньому.

Авангард, як відомо, виступив із рішучим запереченням попередньої історії держави та всього минулого. Постмодернізм займає зовсім інші позиції стосовно поваги минулому і майбутньому. Він цілком реабілітує пам'ятати історію та минуле, часто висловлює почуття гострої ностальгії з минулого. Наново відкриваючи пам'ятати історію та культуру минулого, постмодернізм відгукнувся про природні та зрозумілі бажання широкого людського загалу відновити свої власні корені і возз'єднатися зі своїми минулої історією, чого модернізм й аванґард наполегливо хотіли їх позбавити. Друга риса архітектури постмодернізму продовжує і конкретизує першу.Дженкс її кваліфікує як «відвертий ретроспективність». Її можна також ознайомитися з'ясувати, як традиціоналізм. У цьому сенсі поставангард то, можливо визначений стиль ретро. Постмодернізм як реабілітує традицію і старі стилі, а й широко їх використовують у свою практику, включаючи те, що зазвичай належить до академізму. Третя особливість постмодернізму до стосунків архітектури з довкіллям. Вона також пов'язані з традицією, але в широкому значенні - соціально-культурному, національному,природно-климатичному тощо. Йдеться передусім ставлення до природи. Постмодернізм й тут іде у протилежному напрямі. Він цурається принципу автономії й наполягає обліку багатьох умов, надає велику важливість почуттю конкретного місця. Архітектурне спорудження має органічно вписатися у навколишній ландшафт. Для цього дехто з учасників постмодерністського руху вдаються навіть до використання відтінків кольору землі, де будується будинок. Наступна - четверта риса - постмодернізму є продовженням та розвитком попередньої. Дженкс визначає її як контекстуализм, до складу якого у собіад-хокизм («пеклохок» - стосовно цьому) і містобудівна підхід. П'ята риса - постмодернізм відкидає принцип автономії, відновлюючи принцип барочноїсвязности і цілісності. Замість ізольованих будівель на вільних просторах він би наново відкриває міську тканину, а із нею саме місто, який об'єднується навколо своїх пам'ятників історії й має й певні межі у просторі. Орнамент стає засобом нової архітектурної композиції. Як за проектуванні окремого вдома, і району, або всього міста необхідно враховувати традиції, смаки й думки жителів. Шоста риса - в постмодернізмі проблеми простору найчастіше долаються на кшталт бароко таманьеризма. Вона має глибоке коріння у традиції, історично забарвлене. У ньому немає чіткої разграниченности, простоти й прозорості. Воно постає звивистим і мудрим, щільний, багатих і наповненим, таємничим і ірраціональним. Постмодерністи надають простору значно більше значення, ніж їх безпосередні попередники.Нарешті, остання важливо постмодернізму в архітектурі стосується його еклектизму. Ця риса є своєрідним результатом і логічним наслідком попередніх. Вона з передусім прагненнямпоставангарда практично втілити подвійне кодування, з'єднати смаки й художні цінності простого люду з професіональною мовою архітектора. У постмодернізмі, зазначаєДженкс, співіснують два коду: «по-перше, популярний, традиційний, повільно змінюваний, подібно розмовної мови, багатий кліше і має коріння у повсякденного життя, і, по-друге, сучасний, повний неологізмів і откликающийся на зміни в технології, мистецтві та моді, як і й аванґард архітектури».

Музика як вид мистецтва. Музичні жанри, стилі, напрями.

Музика - вид мистецтва, розрахований на слухове сприйняття і відрізняється прямим і особливо активною дією на почуття людей. Музичний жанр (з французької — рід, вид, тип, манера) — багатозначне поняття, що характеризує класифікацію музичної творчості за родами і видами з огляду на їх походження, умови виконання, сприймання та інші ознаки (зміст, структура, засоби виразності, склад виконавців тощо). Існують різні способи класифікації музичних жанрів. Музикознавець Т. В. Попова пропонує класифікувати жанри за умовами їх побутування і виконання. За цією класифікацією розрізняють жанри:

Народної музики (музичний фольклор)

Розважальної музики (в тому числі музика сучасної естради)

Камерної музики (що виконується камерними ансамблями)

Симфонічної музики (виконується великими оркестрами)

Хорової музики (виконується хоровими колективами)

Театральної музики (в тому числі опери, музики до спектаклів, кінофільмів тощо)

Музичний стиль - сукупність засобів та прийомів художньої виразності, що історично склалась і відображає естетичні погляди різних суспільних груп певної епохи або творчого напрямку.

Авторський стиль - стиль того чи іншого конкретного композитора чи виконавця. В кожному конкретному випадку авторський стиль може бути незмінним або змінюватись разом з еволюцією митця. В цьому разі говорять про «ранній», «зрілий» чи «пізній» і т.п. стилі.

Національний стиль може виражатися у використанні певних впізнаваних елементів національного музичного фольклору або, в складнішому випадку - національний стиль відбиває певні соціокультурні або соціопсихологічні особливості тієї чи іншої національної культури.

Історичний стиль - стиль, в якому знаходять втілення теоретичні уявлення про мистецтво і філософію, світовідчуття, естетику певного часу. Генетична єдність історичного стилю є найбільш проблематичною.