Українська культура в діаспорі.

Українська культура в діаспорі ─ це культурне продовження тих культурних процесів, що розгорнулися в Україні на початку ХХ ст., розвиток тих напрямів, що були заборонені.

Діаспора — національна спільнота, яка з політичних, економічних, релігійних причин виїхали з України на постійне або тривале проживання за кордон.

Першою заснованою у діаспорі вищою школою став Український вільний університет у Відні (1921р.) . Його фундаментатором був Союз українських журналістів і письменників, а співзасновниками ─ С. Дністрянський та М. Грушевський. Відомий поет, есеїст, критик і публіцист Є. Маланюк, «Посланіє» (1926) - у творі він «викликає» той час, коли нарешті з'явиться «нації міцної син». Серед письменників, які викривали тоталітарну систему нищення особистості, привертає увагу творчість І. Багряного. Був репресований 1932 р., а 1945 р. емігрував за кордон. Його романи "Звіролови" (1944 р., перевиданий під назвою "Тигролови") і "Сад Гетсиманський" (1950 р.) розкрили перед світом національну трагедію поневоленогоо народу в центрі Європи. Світового визнання набула творчість скульптора О. Архипенка (1887—1964 рр.), який 1908 р. емігрував у Францію. З його ім'ям пов'язаний розвиток скульптурної пластики XX ст. ("Ступаюча жінка", 1912 р.; "Постать", 1920 р.). Серед відомих українських скульпторів : М. Черешньовський, який створив пам'ятники Лесі Українці в Клівленді (США) й Торонто (Канада), Л. Молодожанин, автор пам'ятників Т. Шевченкові у Вашингтоні (США) та Буенос-Айресі (Аргентина).Світовим визнанням користується творча спадщина графіка, живописця, мистецтвознавця Я. Гніздовського, який з 1949 р. жив у США. Широко відомі його графічні твори — "Соняшник" (1962 р.), портрет М. Скрипника (1971 р.) У розвиток музичної культури значний внесок зробив композитор А. Рудницький. Він прокладав модерністський напрям в українській музиці. У 1938 р. емігрував у США, здобув визнання як диригент оперних, симфонічних оркестрів і хорів у Нью-Йорку, Філадельфії, Торонто. У його творчій спадщині — опери "Довбуш" (1938 р.), "Анна Ярославна" (1967 р.), "Княгиня Ольга" (1968 р.) У післявоєнній Німеччині від 1945 до 1948 року активно діяла організація українських письменників«Мистецький український рух» (І. Багряний, В. Петров, Ю. Косач, І. Костецький та ін.) очолювана Уласом Самчуком.

Причини еміграції пов’язані з історичними подіями.

Перша хвиля української еміграції на межі XIX–XX століть вважається трудовою. Зокрема, це жанр заробітчанських та емігрантських народних пісень, які дійшли до нас у збірниках Володимира Гнатюка, Філарета Колесси та інших фольклористів. Друга хвиля еміграції була пов'язана з поразкою національно-визвольних змагань.Після Другої світової війни центр науково-культурного життя української діаспори перемістився до Північної Америки — Канади та США.

Образ України у світі.

Імідж України — це емоційно забарвлений образ України як держави та її складових, соціального, політичного, культурного (туристичного) та економічного (зокрема інвестиційного) аспектів, в уявленні різних цільових груп на міжнародному, національному та локальному рівнях. В міжнародному конкурентному середовищі часто саме імідж визначає місце країни у світосистемі. Дослідженням питань у сфері міжнародного іміджу України займалися як вітчизняні, так й іноземні науковці. Україна в асоціаціях іноземців це: маловідома і невпливова європейська держава, яка шукає своє місце в світі; молода демократична держава, країна помаранчевої революції, пострадянська країна; політично нестабільна держава з нестабільною владою; Чорнобиль; відомі українці; проблеми з Росією, країна, що знаходиться під впливом Росії; негативний імідж, пов'язаний з високими інвестиційними ризиками, корупцією в органах влади. Ці стереотипи та міфи складалися десятиріччями і викоренити їх важко, особливо якщо знаходяться такі самі негативні підтвердження їх правдивості в дійсності. Ще буквально минулого року іноземці були кардинально іншої думки про українців. Сусіди асоціювали нас з дешевою робочою силою, яка погоджується на все. А ж до минулої осені не бачили жодної різниці між Україною та Росією, Україну вважали лише безхарактерною частиною Російської Федерації, яка немає ані своєї культури, ані мови.

Події Майдану змінили ці ганебні для українців стереотипи. Тепер народ виявив свій характер та змусив себе поважати. На жаль, Україна має і негативний образ у світі. Причиною цьому є високі інвестиційні ризики, корупція в органах влади, економічна нестабільність

Етнокультура, її складові та механізми функціонування

Етні́чна культу́ра (етнокультура) — це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених певним етносом впродовж його історії на його власній території засобами етнічного самовираження (рідна мова, рідна релігія) і не включає імпортних зразків (наприклад, світові релігії).

Етнос (Етнічна група, народ) — етимологічно «група своїх людей». Етнічність можна уявити як форму соціальної організації культурних відмінностей, що складається з тих характеристик, які самі члени етнічної спільності вважають для себе значимими, і які лежать в основі їх самосвідомості.

Ознаки етнічності: - наявність спільної назви; - спільні елементи культури, - уявлення про спільне походження і, як наслідок - наявність спільної історичної пам'яті.; - асоціація себе з особливою географічною територією - почуття групової солідарності.

Етнічна культура - народна культура. Етнокультура є результатом колективної творчості. Вона охоплює міфи, звичаї, фольклор, народне ремесло, мову. До етнокультури входять 3 групи чинників:- матеріальна сфера культури (народна архітектура, вбрання, різні види творчої діяльності (ужиткові) тощо), - сферою духовної діяльності народу (мова, усна народна творчість у різних гранях прояву, народне мистецтво тощо)- пов’язана з феноменом найскладнішим і остаточно невизначеним: менталітет або етнопсихологічні риси етносу (етноментальність).

Етноментальність- це сукупність психічних настанов і мотивацій щодо світу, які формуються і функціонують як взаємодія свідомого і позасвідомого в індивідуальній і соціальній психіці людей.

Етноментальність- це особливий стиль світосприйняття – стиль мислення і поведінки, властивий тільки даному етносу. Етноментальність виступає традиційним ядром кожної етнонаціональної культури, має потенціал самозбереження, саморозвитку та самоорганізації навіть у несприятливих умовах. Культурна ментальність етносу закріплена у мові, фольклорі, традиціях, звичаях, обрядах.

Механізм функціонування етнокультури: етнокультурна інформація передається за допомогою етнічних стереотипів (зафіксовані у свідомості людей духовні надбання, емоційно забарвлені образи передають знання, котрі втілюють у собі елементи опису, оцінки, тобто стандартизований образ). Це усталені форми етнічної поведінки, Етнічні стереотипи є кодом етнічної культури. Етнічне кодування характерне не тільки для традиційно-побутової, а й для сучасної культури, виявляється не стільки в зовнішніх ознаках, скільки у внутрішніх, чуттєвих чи поведінкових.