Зовнішньої політики України на перспективу

Рада національної безпеки і оборони України

Національний інститут стратегічних досліджень

Національний інститут українсько-російських відносин

Україна 2000 і далі:

Геополітичні пріоритети та сценарії розвитку

Київ - 1998 р.

Наукову доповідь затверджено до друку Вченою Радою

 Національного інституту стратегічних досліджень

За редакцією О.Ф. Бєлова

Керівник авторського колективу -

доктор історичних наук, дійсний член Міжнародного інституту стратегічних досліджень (IISS, London), О.М. Гончаренко.

Автори:

доктор історичних наук     О.М. Гончаренко.

доктор філософських наук  Б.О.Парахонський,

доктор історичних наук     О.В. Потєхін,

доктор філософських наук  Р.Н.Жангожа,

кандидат економічних наук  В.П.Кузьменко,

кандидат воєнних наук        Е.М.Лисицин

кандидат воєнних наук        О.Я.Маначинський

кандидат історичних наук  С.О.Нікішенко

кандидат політичних наук  О.В.Стрекаль

 А.З.Гончарук

 В.П.Кузнєцов,

 О.Б.Парахонська,

 А.Я.Соболєв.

При повному або частковому відтворенні матеріалів наукової доповіді посилання на видання обов’язкове.

Foreword

Ukraine will mark its first decade of independence in the next century. The coming years will be pivotal for Ukraine's development, which will take place against the background of both major global and regional changes, and transformational and integrational processes. An important task for Ukraine today is the need to choose an optimal model of development, an adequate geopolitical strategy and a system of national security sufficient to ensure its existence as an independent sovereign state - a full-fledged subject of international relations.

Ukraine 2000 and Beyond: Geopolitical Priorities and Scenarios of Development is a collective monograph prepared by the National Institute of Strategic Studies in cooperation with the National Institute of Ukrainian-Russian Relations. It constitutes an, in our view successful, attempt at a comprehensive analysis of the basic priorities of Ukraine's national security and foreign policies in the context of geopolitical realities in the contemporary world, as well as of its national interests and goals.

The publication is part of the "Ukraine 2010" academic-research project, ratified by the President of Ukraine. It is aimed at the concrete resolution of urgent problems concerning Ukraine's further affirmation as a politically and economically independent, democratic, law-based country.

A review of the alternatives of Ukraine's national strategy is conducted on two levels: on a global level, that is, on a level of key geopolitical contours in whose framework Ukraine's interaction with global centers of power occurs; and on a regional level, on which Ukraine's geopolitical strategy is formed in relation to individual countries and state structures.

A special characteristic of the monograph is its utilization of the results of concrete sociological studies of the state and dynamics of the changes in Ukraine's foreign-policy and geopolitical orientations in the years 1997-98.

A significant achievement on the part of the authors is the development of alternative scenarios for Ukraine's future for the period up to 2003, as well as the formation of strategic priorities for the future in the spheres of national security and foreign policy.

In raising fundamental principal questions of national security and geopolitics, whose resolution will significantly determine Ukraine's historical and political future, the authors at the same time do not propose to the reader a specific model for the future. Rather, they outline a range of possible alternatives, the realization of which can carry both positive and negative consequences.

Democratic society, which is the type of society taking shape in Ukraine today, should make its own choice.

Secretary of the National Security
and Defense Council of Ukraine Volodymyr Horbulin

ЗМІСТ

Передмова........................................................................................................................3

Основні висновки та результати дослідження.

 Стратегічні пріоритети національної безпеки та зовнішньої політики України..(Гончаренко О.М., Парахонський Б.О.)........................................................5

І. Концептуально-теоретичні засади дослідження.

(Гончаренко О.М., Стрекаль О.В.)................................................................................!!

ІІ. Україна в ключових геополітичних контурах....................................................17

1. Геополітичні пріоритети основних світових потуг

 і Україна;(Гончаренко О.М., Парахонський Б.О.)..........................................17

2. США та Євроатлантична спільнота - Україна - РФ

 ( Парахонський Б.О.).........................................................................................27

       3. Європа - США - Ісламський світ - Україна - РФ

    ( Парахонський Б.О.)..........................................................................................31

4. АТР (Китай, Японія, Корея та інші) - США - РФ - Україна.

 (Гончарук А.З., Нікішенко С.О., Парахонський Б.О.)....................................44

ІІІ. Регіональні напрямки і особливості геополітичної

стратегії і зовнішньої політики України: ............................................................49

ІV. Альтернативні сценарії майбутнього України - ( Гончаренко О.М.).............171

V. Додаток. Соціологічні дослідження зовнішньо-політичних і

 геополітичних орієнтацій України і політики України в сфері безпеки

 (Потєхін О.В., Парахонська О.Б.)...............................................................................178

Основні висновки та результати дослідження

Пріоритети геополітичної стратегії та

зовнішньої політики України на перспективу

Стратегічні завдання і цілі зовнішньої політики України є прямими похідними базових національних інтересів і геополітичних пріоритетів.

 Основним базовим національним інтересом, геополітичним пріоритетом і стратегічним завданням зовнішньополітичного курсу України є її виживання і розвиток як незалежної суверенної держави сучасного світу в умовах збереження її національних цінностей, всестороннього захисту економічного та політичного суверенітету, власної соціально-культурної ідентичності. Цей базовий національний інтерес сьогодні стає загальновизнаним як серед правлячої еліти, так і в масовій свідомості. Його реалізація є головною передумовою забезпечення добробуту, безпеки, соціального і культурного прогресу для всіх громадян України незалежно від їх етнічної, віросповідної або расової приналежності.

Укріплення державного суверенитету України в зовнішньополітичній площині практично означає реальне її повернення в світовий цивілізаційний простір в якості повноцінного і активного суб’єкту геополітики.

Це, зокрема, передбачає формування і активну імпламентацію в життя суверенного зовнішньополітичного курсу, заснованого на національних інтересах і пріоритатах, рішучупротидію неконтрольованому іноземному економічному, інформаційному, культурному та політичному проникненню в цілісний простір нашої держави. Неприпустимим є утворення будь-яких форм залежності України від інших держав, що означає блокування всіми можливими засобами експансіонистських інтенцій світових та регіональних потуг щодо встановлення їх домінування в нашій країні.

Збереження та укріплення державного суверенітету не означає самоізоляції країни від міжнародного спілкування, а навпаки - обумовлює всебічний динамічний розвиток її взаємин з іншими країнами світу згідно із загальновизнаними нормами міжнародного права та власним розумінням своїх національних інтересів, на засадах взаємовигідного співробітництва і безпеки.

Життеєво важливі пріоритети геополітичної стратегії України включають до себе:

1. Відродження європейської ідентичності.Всебічна інтеграція до європейських і євроатлантичних політичних і соціальних структур, посилення потенціалу стримування в широкому розумінні цього терміну, як власного, так і колективного за рахунок участі в європейських структурах безпеки, укладання двосторонніх і багатосторонніх договорів, отримання відповідних запевнень і гарантій безпеки тощо, пріоритетна орієнтація на інтеграцію до ЄС і ЗЄС. Поглиблення спеціального партнерства з НАТО, курс на приєднання в якості першого кроку до політичних структур цієї організації як наріжного каменя структури європейської безпеки. Інтеграція України до Європейських стркутур повинна супроводжуватись широкою програмою заходів по всебічному входженню в європейський соціокультурний простір, відкритістю країни не тільки до економічних інвестицій, але й до інвестицій культурних і інформаційних., передбачає цілеспрямоване формування в масовій свідомості універсальних євроатлантичних цінностей і соціо-культурних орієнтацій.

2. Політика активного нейтралітету.Найбільш раціональною й ефективною щодо реалізациї власних национальних інтересів політикою України є послідовна імпламентація в життя стратегії “активного нейтралітету”, який на відміну від офіційної політики ‘самопроголошеного нейтралітету’ (що має здебільшого пасивний характер), передбачає статус, подібний до статусу Швеції в її відносинах із європейськими структурами безпеки. В цьому випадку формально нейтральна Україна поступово і планомірно підвищує рівень своєї кооперації з НАТО в рамках РЄАП, ПЗМ і відносин “особливого партнерства”.

Україні важливо активізувати дипломатичні зусилля щодо формування на Заході аргументованих уявлень про те, що відсутність можливості безпосередньо увійти до складу НАТО здатне нанести чималу політичну шкоду Україні і в перспективі може підірвати реформаторський процес, що тут відбувається. Північноатлантичному альянсу в процесі прийому вже визначених нових членів (Польща, Угорщина, Чехія) водночас мало б сенс відкрито оголосити подальші перспективи розширення, чітко визначити можливих кандидатів “другої хвилі”, у склад якої повинні були б потрапити і країни Центральної Європи, що відкрито або імпліцитно висловлюють таке бажання.

Необхідно сприяти активізації зовнішньополітичного мислення країн-членів НАТО в напрямку більш грунтовного аналізу трудношів і перешкод, що виникають в зв’язку із можливою перспективою членства цих країн (включаючи Україну) в альянсі. Має бути враховано, що поодинці ці країни можуть не справитися із вирішенням числених проблем, що постають перед ними на цьому шляху, а отже держави НАТО могли б ужити важливі превентивні заходи по виробленню особливих стратегічних курсів для кожної країни- потенційного члену альянсу

3. Укріплення і розвиток стратегічного партнерства з США. США це сьогодні єдина у світі наддержава, яка реально здатна здійснювати і здійснює багатосторонній прямий і непрямий вплив на Україну. США стають головним чинником і гарантом процесів інтеграції України в європейські структури. Стратегічне партнерство з США має стати пріоритетом номер один у зовнішній політиці України. І саме завдяки унікальним можливостям і ролі США першорядність цього трансатлантичного пріоритету не тільки не буде протирічити нашій генеральний лінії на сильну регіональну політику, але й сприяти їй. Рівень та інтенсивність співробітництва України з США та державами Західної Європи є інтегральним показником наявності чи відсутності в Україні політичної волі продовжувати політику європейської інтеграції, проводити економічні та політичні реформи, впроваджувати в українське життя демократичні норми та принципи.

4. Підтримка та розвиток рівноправних і взаємовигідних взаємин з РФ.Принципово помилковими є спроби розглядати відносини з РФ у вигляді двох полярних альтернатив: або співдружність, політична і економічна кооперація, або конфронтація і конкуренція. Більш правильним є підхід до вищезгаданих відносин як до складного багатовимірного комплексу, що має свої сфери кооперації і співробітництва і сфери конкуренції або навіть прямої конфронтації (зовсім не обов’язково військової).

       Зважаючи на існування цих сфер кооперації і конфронтації у найрізноманітніших галузях міжнародних стосунків, економіки, екології і культури і повинна будуватися політика України стосовно Росії. Політика взаємовідносин двох рівноправних суверенних держав, які на основі норм міжнародного права намагаються по можливості розширювати сфери кооперації і співробітництва і звужувати сфери конкуренції і конфронтації, добре розуміючи, що останні завжди будуть в тому чи іншому вигляді існувати.

Ці суверенні незалежні держави мають проводити свою власну внутрішню і зовнішню політику, проголосувати нейтральність чи позаблоковість, створювати економічні, політичні і військові союзи, організовувати альянси, блоки і унії, але робити це, виходячи з своїх національних інтересів і своєї національної безпеки.

5. Сильна регіональна політика. Курс на альтернативне лідерство на терені колишнього СРСР. Активна кооперація з тими країнами СНД, які вбачають в Україні надійного рівноправного партнера, вільного від великодержавних і гегемоністських амбіцій. Посилення економічного, політичного, військового та культурного співробітництва із новими незалежними державами (особливо - Грузія, Азербайджан, Туркменія, Узбекістан та інші, інтереси яких в цілому не конфронтують із українським, а є взаємодовнюючими.) сприятиме не тільки взаємовигідній торговлі, але в перспективі створить нову ситуацію в сфері безпеки України, оскільки формуватиметься певна противага російській телурократії в межах СНД.

В умовах, коли створення нової системи європейської безпеки поки що не дали результатів, формування в євро-азіатському просторі ще однієї спільноти на взірець Європейської не є доцільним під кутом зору національних інтересів. Більш щільне прив’язування України до нової ‘укріпленої’ моделі СНД назавжди означатиме відмову від самостійної європейської політики, а згодом і від будь-якої самостійності у зовнішньополітичних і зовнішньоекономічних справах. Між двома системами неодмінно виникатиме конкурентна боротьба за геостратегічні і геоекономічні впливи, в якій Україна відіграватиме періферійну роль. Для України, важливо опрацювати шляхи, що ведуть до поступового перетворення всього Євро-Азійського геополітичного простору від Атлантики до Тихого океану в єдине інтегративне об’єднання суверенних держав без домінування якогось одного Центру. Україна зацікавлена як в прилученні до високо технологічного європейського ринку, так і в містких ринках на Сході, зокрема у виході до країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, шляхи до якого пролягають через РФ та Центральну Азію.

6. Укріплення і консолідація особливих відносин із стратегічно важливими сусідами.Насамперед йдеться про Польщу, країни Балтії, Південно-Східної Європи, Туреччину, Транскавказський регіон, країни ЦЄ. Україні важливо сприяти формуванню “поясу стабільності” і регіональних структур безпеки від Балтійського і Чорного морів до Прикаспію. Тісна кооперація і співробітництво з країнами ЦЄ і Балто-Чорноморського регіону як в галузі економіки, так і в галузі політики і безпеки повинен розглядатися в якості важливого перехідного етапу інтеграції України в Європу.

Як спадкоємниця частини інтересів, цілей і проблем колишнього СРСР в Каспійсько-Чорноморському регіоні, на Балканах, Україна має відігравати значну роль в організації тут нової системи порядку. Для неї життєво важливим є влагодження конфліктних ситуацій в регіоні, формування моделей стратегічного партнерства з країнами ГУАМ.

7. Формування стратегічного трикутника Польща - Україна - Туреччина з можливою участю інших стратегічно важливих країн. Ця геополітична конфігурація може бути основою регіональної стабільності Балто-Чорномроського паска і ЦЄ в цілому. Спираючись на флангах на дві країни НАТО як два крила і відчуваючи підтримку Брюселю і Вашингтону Україна дійсно могла б виконувати роль ключової ланки нової архитектури Європейської безпеки.

8. Активна участь в створенні європейських і євразійських транспортних коридорів.Створення і використання нових систем транспортних та енергетичних комунікацій як по “Балто-Чорноморсько-Близькосхідній” вісі, так і по вісі “Західна Європа - Україна -Транскавказзя - Центральна Азія - Китай” на сьогодні стає чи не найважливішим питанням економічної безпеки держави.

 Питання диверсифікації джерел постачання енергії і стратегічної сировини мають бути возведені в ранг життєвоважливих проблем національної безпеки і поставлені під жорсткий державний контроль. Подальші зволікання і затягування з вирішенням цих проблем мають кваліфікуватися як акт державної зради. Прискорений розвиток нафтогазових транспортних коридорів, що ведуть через Україну і через території інших країн Чорноморсько-Каспійського регіону, створення умов їх безпечного функціонування повинно увійти до числа найбільш пріоритетних завдань зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної стратегії України в ХХІ столітті.

9. Підтримка і розширення економічної (включаючи військово-економічну) та політичної присутності України в регіонах Близького Сходу, Центральної та Південної Азії, в країнах АТР.Одним з найважливіших завдань у подоланні кризи і наступному розвитку економіки України в ХХ ст. є її інтеграція в систему міжнародного розподілу праці. Серйозною перешкодою залишається, автаркія, фактична відокремленість української економіки від міжнародних ринків товарів, послуг, капіталів та технологій, що вже склались в світі. Україна маєактивно виборювати “нові економічні ніши” на світових ринках. Для України це полегшено тим , що за нею, не тягнеться довгий хвіст імперських і геополітичних амбіцій. Для країн, які з тих чи інших причин можуть бути геополітичними конкурентами США, Заходу, чи РФ співробітництво з Україною є більш привабливим.

Виключно перспективними виглядають можливості включення України в економічні зони співробітництва Китаю (КНР, Тайвань, Сяйгон, Гонконг), співпраця з Республікою Корея, Пакистаном, Туреччиною, країнами АСЕАН та рядом інших держав. Україна особливо зацікавлена у розширенні політичних зв’язків та торгово-економічного співробітництва з КНР, що обумовлено наявністю тут великого ринку збуту вітчизняної продукції, не завжди конкурентоздатної в Європі. Великі, ще недостатньо розвідані можливості для України існують і в інших регіонах світу.