Статус української мови як державної.

Функції мови у суспільстві. Інформаційна революція. Писемна традиція і суспільний розвиток.

Мова – це засіб спілкування, мислетворення, інтелектуального та естетичного освоєння світу, нагромадження і збереження людського досвіду, а також умова подальшого поступу усього людства.

Основні функції мови:Комунікативна:Мова – засіб обміну інформацією, універсальний засіб спілкування. Мислетворча:Мова – засіб людського мислення: творення, оформлення і вираження думки.Номінативна:Мова є засобом називання усіх предметів, ознак, дій, кількості, усього навколишнього світу, реальних та ірреальних сутностей;Пізнавальна:Мова – засіб пізнання світу, енциклопедія людського досвіду усіх попередніх поколінь;Культурологічна:Мова – носій культури, засіб нагромадження суспільно-історичного, культурного надбання народу. Через мову можна глибше пізнати традиції і здобутки чужої культури;Експресивна: Мова є засобом вираження внутрішньо о світу, емоцій людини;Етична:Мова є засобом дотримання певних норм поведінки, моральних правил;Ідентифікаційна:Мова є засобом ототожнення в межах певної спільноти.

Формування сучасного інформаційного суспільства стало результатом кількох інформаційних революцій, які відбулись в історії розвитку людської цивілізації, і які не лише кардинально змінювали способи обробки інформації, але й спосіб виробництва, стиль життя, системи цінностей:

• перша інформаційна революція пов'язана з появою писемності, уможливила передачу інформації, знань від покоління до покоління через її фіксацію в знаках та зруйнувала монополію вузького кола людей на знання;

• друга інформаційна революція була викликана винаходом та поширенням книгодрукування в XV ст. і розширила доступ до інформації широким верствам населення завдяки тиражуванню знань;

• третя інформаційна революція (кінець ХІХ — початок ХХ ст.) пов'язана з винаходом телеграфу, телефону, радіо, телебачення, що дозволяло оперативно, у великих обсягах передавати і накопичувати інформацію,

• четверта інформаційна революція (70-ті роки ХХ ст.) зумовлена винаходом мікропроцесорної технології і персонального комп'ютера. Вона характеризується переходом від механічних, електричних засобів перетворення інформації до електронних та створення програмного забезпечення цього процесу. «Вінцем» цієї революції є поява всесвітньої мережі Інтернет, що уможливило інформаційний обмін в глобальних масштабах.

Існують двіосновніконцепції зародженняі розвиткуукраїнськоїмовияк окремої слов’янської. Згідно з першою з них, українська мова виникла після розпаду давньоруської, який припадає нібито на XIV ст. Мовотворчі процеси і появи трьох східнослов’янських мов у зазначений період стимулювалися процесами, зумовленими припиненням існування Київської Русі – держави, що сприяла формуванню літературної мови, спільної для всіх східнослов’янських племен.

    До виникнення української, як і двох інших східнослов’янських мов, крім власне лінгвістичних ознак системного плану, мають відношення, очевидно, суспільно-політичні чинники, серед яких найважливішими були поділ Київської Русі у ХІІ ст. на кілька князівств, руйнівна монголо-татарська агресія проти східних слов’ян, а потім захоплення і поділ українських земель сусідніми державами. Вчені припускають, що відмінності між південними, західними і північносхідними слов’янами не привели б до утворення трьох східнослов’янських мов, коли б не сукупність історичних умов, що спричинили формування в ХІІ-ХІV ст. трьох східнослов’янських народностей кожна з яких характеризується спільністю території, своєрідними рисами і закріпленнями у мові тих характерних особливостей, які розвивалися ще в спільносхіднослов’янський період.

    Друга концепція полягає в тому, що безпосереднім джерелом розвитку української, як і інших слов’янських мов, виступає праслов’янська мова, розпад якої починається в VII ст.

У становленні української мови інші вчені виділяють такі періоди:

1) протоукраїнська мова (VII-XII ст.);

2) староукраїнська мова (ХІ ст. час появи перших писемних пам’яток – кінець ХІV ст.);

3) середньоукраїнська мова, у межах якої розрізняють декілька підперіодів: а) рання середньоукраїнська мова (кінець ХІV ст. – кінець ХVІст.); б) середньоукраїнська мова (кінець ХІVст. – початок ХVІІІст.); в) пізня середньоукраїнська мова (початок ХVІІІ ст. – початок ХІХст.);

4) нова українська мова. Остання сформувалася переважно на базі говірок південно-східного наріччя, але у її розвитку конструктивну роль відіграли також південно-західні і північне наріччя.

Аналізуючи етапи розвитку української літературної мови, можна зазначити, що в українському мовознавстві вихід сучасної української мови на історичну арену пов’язують з конкретною датою – виданням у 1798р. поеми  «Енеїда» І.П.Котляревського, яка стала першим друкованим твором.

Мовностилістичні та структурні особливості наукових робіт.

Наукова робота має бути побудована за певною структурою. Основними її елементами в порядку розташування є:

1. ТИТУЛЬНИЙ АРКУШ Необхідно дотримуватися порядку розташування компонентів титульної сторінки і певних дизайнерських вимог

2. ТЕЗИ. У тезах (обсягом 1 сторінка) дається стисла характеристика змісту науково-дослідницької роботи з визначенням актуальності, основної мети та завдань наукового дослідження..

3. ЗМІСТ подається на початку роботи. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів та пунктів. Назви розділів і параграфів у змісті повинні точно повторювати відповідні назви в тексті роботи.Скорочувати або давати їх в іншому формулюванні, послідовності не можна.

4. Перелік умовних позначень, символів, скорочень і термінівЯкщо в роботі використано специфічну термінологію, а також маловідомі скорочення, нові символи, позначення тощо, то їх перелік подається у вигляді окремого списку, який розміщується перед вступом.

5.ВСТУП зазвичай займає 2–3 сторінки, на яких автор формулює науковий апарат роботи: розкриває сутність і стан наукової проблеми, обґрунтовує актуальність обраної теми, визначає об’єкт, предмет, мету і завдання дослідження, методологічну основу, дає характеристику джерельної бази та вказує на наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи

6. ОСНОВНА ЧАСТИНА – це найбільший за обсягом пласт наукової роботи, який засвідчує уміння самостійно описувати, аналізувати та систематизувати теоретичний і практичний матеріал, зіставляти й узагальнювати різні досліджувані явища.

7.ВИСНОВКИ. Наукова робота закінчується висновками –послідовним, логічно струнким викладом отриманих результатів та вказівкою на ступінь реалізації мети і розв’язання поставлених завдань дослідження, сформульованих у вступі.

8. БІБЛІОГРАФІЯ. Після висновків міститься список використаної літератури (список використаних джерел).

9. ДОДАТКИ. Матеріали, які не увійшли до основного змісту наукової роботи, але мають неабияке теоретичне і практичне значення для повного розкриття теми дослідження, поміщають у додатках.

Статус української мови як державної.

Державна мова –закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої є обов’язковим в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв’язку та інформатики.

Сьогодні українська мова має державний статус, який законодавчо забезпечує її функціонування в усіх без винятку сферах суспільного життя. Цей статус закріплений в Основному Законі держави – Конституції (ст.10):

«Державною мовою в Україні є українська мова.Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.»

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.Питання мовної політики в Україні, крім ст. 10 Конституції, визначаються також іншими конституційними нормами.

Ст. 24 закріплює недопустимість привілеїв чи обмежень за мовними ознаками.

Ст. 92 гласить, що порядок застосування мов визначається виключно законами України.Ряд статей Конституції містить вимоги щодо обов’язкового в-лодіння державною мовою Президентом України (ст. 103)

Для громадян України оволодіння українською мовою є не лише правом, а й одним із основних громадянських обов’язків перед державою, у якій вони живуть і яка про них піклується. Оволодівши державною мовою, кожний громадянин має змогу:

• утвердити себе і самовиразитися, здобути суспільне визнання; реалізувати свої права бути обраним чи призначеним на державні й громадські посади (незалежно від етнічного походження і віросповідання);

• розвивати творчі можливості в обраній сфері діяльності;

• прилучатися до скарбниці української національної культури і збагачувати її здобутками інших культур, якими володіє;

• усвідомлювати свій органічний зв’язок з народом, культурою, державою.