Задвірки Софійського собору в Києві. 1900-ті.

В цей час художник продовжує вирішувати завдання імпресіоністів, бажання створити випадкові ненав’язливі композиції, гру світла й тіні. Стрімким, рухомим мазком він переносить на свої невеличкі картини все те прекрасне, що бачить навколо себе. Ліризм і тонка поетичність сприйняття природи становлять найхарактерніші ознаки творчості Левченка - пейзажиста. Він також майстер інтер’єру, зігрітого людською присутністю, теплом людського життя. Дуже часто зображував улюблену дружину Матильду. (ХОХМ -- “На веранді”). Крім того, що його твори є досконалими естетично, вони й виконані надзвичайно майстерно.

Картини Петра Левченка зберігаються у Національному музеї українського образотворчого мистецтва в Києві, Харківському художньому музеї, у приватних колекціях збирачів мистецтва тощо. Картини митця є як в основних фондах, так і запасниках.

Сергій Васильківський (1854-1917).

Один з найвидатніших українських митців передреволюційної доби, знавець українського орнаменту і народного мистецтва. Закінчив Харківську гімназію, де азам живопису навчався у Дмитра Безперчого, а у 1876 р. всупереч волі батька вступив до Петербурзької академії мистецтв. Вчився у видатних пейзажистів – Володимира Орловського і Михайла Клодта. По успішному закінченні навчання 1885 року як пенсіонер Академії їхав до Європи. Побував у Німеччині, Бельгії, Італії, відвідав Єгипет. Навчаючись у Парижі, захопився барбізонцями. Копіював їхні твори, малював Барбізон. Результатом закордонного відрядження було майже 50 тонких і тендітних творів, що були показані на виставці в Академії і принесли авторові великий успіх (критика їх назвала “мініатюрними перлами”). На них відбилось характерне для барбізонців панорамне зображення простору, неба, срібляста повітряний серпанок “батечка Коро”. Ці риси зберіг Васильківський і в українських пейзажах, емоційних і поетичних. Васильківський залишив по собі майже три тисячі картин, ескізів, замальовок, щоправда більшість їх загинула під час Другої світової війни. Васильківський не був членом Товариства передвижників, проте його роботи виконані цілком у дусі завдань товариства – природа, життя, праця людей. В його творчості знайдемо твори майже всіх жанрів – монументального, побутового, портретного, історичного, проте найціннішими є зображення природи. В пейзажі він досяг вершин майстерності і здобув європейське визнання (“Околиця Кам’яної Балки”, “Ранок”, “Біля вітряка” (ХОХМ), “Козачий пікет” (коней писав М.Самокиш).

Першим після Тараса Шевченка Васильківський звернувся до української давнини і виконав ряд творів на історичну і етнографічну теми. Для будинку Полтавського земства намалював три великі панно: “Чумацький шлях на Ромодан”, “Обрання полк. Пушкаря“, “Бій козака Голоти з татарином”. Разом з художником Миколою Самокишем і відомим українським вченим – істориком Дмитром Яворницьким працював над альбомом “З української старовини”.

Віз.

Село.

Козак в степу. Тривожні ознаки.

Біля вітряка. 1917.

Козача левада.

Козачий пікет.

Побачення.

На варті.

Сторожа запорізьких вольностей.

Ловлять снігура.

Колядники.

7) Олександр Мурашко (1875-1919).