З вікна Московського училища живопису. 1878.

Постоялий двір у Москві. 1892.

Зимовий пейзаж. Поч.. ХХ ст. ХОХМ.

Зимовий пейзаж.

Болото з лелеками.

Воли на оранці. 1916.

В саду.

Паром.

До 1917 року втратив зір (певний час ним опікувався Казимир Малевич, який тоді працював у Київському художньому інституті), а жив аж до 1931 року. Втрата зору, відчуття кольору призвели до того, що залишилось багато незакінчених творів. Але не так це було трагічним в долі митця, як нерозуміння з боку колег. Наприкінці 10-х, у 20-ті роки про себе заявив новий напрям у мистецтві, так званий авангард, який не сприймав реалістичне мистецтво, отже Світославський залишився поза мистецькою і навіть суто людською увагою, серед художників нової генерації йому не було місця… В останні роки життя сліпий художник лудив відра, продавав їх і цим заробляв на життя. У збірці Хмельницького художнього музею є кілька творів художника “Зимовий пейзаж”, “Середньо азійський пейзаж”, “Сіті на березі”, “Сад”.

Петро Левченко (1856-1917).

Левченко Петро . Фото. 1883.

Цього художника можна поставити на один щабель з прекрасним російським пейзажистом І.Левітаном. Його настроєві пейзажі – це поетизація буденного, повсякденного. Початкову освіту отримав, як і С.Васильківський, у Харківській гімназії у художника і педагога Дмитра Безперчого. У Петербурзькій Академії мистецтв вчився у пейзажистів Володимира Орловського і Михайла Клодта (1878-1888) та через хвороби і нестатки не зміг закінчити навчання. Після повернення в Україну, здебільшого жив у Харкові, часом наїжджаючи до Києва. З 1886 р. – постійний учасник пересувних художніх виставок.

Його тонкі роботи, мініатюрність письма (невеликий формат, часом у розмір листівки), м’яка монохромність, сірувата гама найкраще передавали стан природи, замріяності, смутку. Кожна з них сприймаються як маленькі перлини. “Героями” краєвидів є вітряки, млини.

1890 р. коштом петербурзького мецената барона Штігліца здійснив закордонну поїздку у Францію й Італію. Знайомство з творами імпресіоністів, з полотнами Ренуара, Сіслея, Моне, Піссаро викликало істотні зміни в його мистецтві. Сіренькі, тоскні пейзажі української глухомані, мальовані в дусі “громадської скорботи”, поступаються місцем перед соковитою сонячною палітрою, багато нюансованим колоритом.

Святковий стіл. 1890-1900.

Краєвид Харківщини над  річкою. 1890-1910.

Хутір. 1890-1910.

Вітрячок. Вечоріє. 1890-1910.  

Водний млин. 1910.  

За читанням.

Глухомань. 1890-1910.

У його творчій спадщині багато недатованих робіт, здебільшого це 90-ті ХІХ ст., але є й 1900-х років (“Біля самовара”,“Задвірки Софійського собору у Києві”).

Біля самовара. 1900-ті.