Михайло Паращук, Анатолій Попель. Пам’ятник Адаму Міцкевичу. 1906. Бронза, граніт. Львів. Деталь.

Успіхи, досягнуті в скульптурі ІІ пол. ХІХ ст., свідчать про зростання ваги цього важливого виду мистецтва, який ледве розвивався в минулому.

3. Живопис. Загальна характеристика.

У ІІ пол. ХІХ ст. в живописі спостерігається таке ж піднесення, як і в художній літературі. Мистецтво пензля і мистецтво слова розвиваються в напруженій боротьбі проти академічного, офіційного мистецтва, під впливом визвольного руху, новаторських звершень художників-передвижників. Головною темою стає життя народу, панівним напрямом – критичний реалізм. Численними стали лави митців. Чітко окреслились жанри станкового живопису (побутовий, історичний, портретний, пейзажний), причому в кожному з них вироблялися свої, характерні тільки для цього жанру особливості – як у тематиці, так і в художніх засобах.

В усій повноті й багатогранності віддзеркалилося життя українського народу в побутовому жанрі. Такі художники як Л. Жемчужников, К.Трутовський, П. Мартинович, М.Кузнецов, К.Костанді, М.Пимоненко у 60-90-х роках ХІХ ст. і О.Мурашко, Ф.Кричевський, Я.Пстрак, Й.Курилас, Г.Світлицькийна початку ХХ ст. були справжніми літописцями життя народу. Герої їх полотен – селяни, ремісники, робітники, -- утверджували гідність простої людини, розкривали правду дійсності. Демократичні тенденції, започатковані в творчості Т.Шевченка, утвердились в українському образотворчому мистецтві. Їх розвитку в значній мірі сприяло розгортання діяльності передвижників, в якій активну участь брали й українські художники.

Ще з початку ХІХ ст. в українському мистецтві історична тема відокремлюється в самостійний жанр. Митців приваблювала сповнена яскравими прикладами боротьби народу з іноземними загарбниками. Втілення цієї теми бачимо на картинах “В’їзд Б.Хмельницького в Київ”, “Битва під Хотином”, “Богун під Берестечком” Миколи Івасюка; “Бій запорожців з татарами”, “Козачий пікет”, “Козаки в степу” С.Васильківського; “У похід”, “Повернення” М.Пимоненка; “Проводи на січ” О.Сластіона; “Запорожець”, “Бандурист” П.Чирка; “Гість із Запоріжжя” Ф.Красицького; “Похорони кошового” О.Мурашка тощо.

Значного розвитку набув і жанр портрета. Увагу художників привертають не тільки видатні діячі сучасної культури, мистецтва, а й прості люди, представники різних верств села й міста. Портрет стає більш різноманітним і вільним за композицією. Художники прагнуть реалістичніше відобразити не тільки зовнішній вигляд людини, а й передати її суть, внутрішній зміст.

У жанрі портрета в цей час працюють М.Кузнецов, П.Мартинович, М.Пимоненко, О.Мурашко, Г.Дядченко, М.Жук, Ф.Кричевський, Г.Світлицький, Ф.Красицький, К.Устиянович, О.Новаківський, Й.Курилас, І.Труш, Я.Пстрак та ряд інших митців.

Чарівна природа України вабила до себе багатьох пейзажистів. Натхненними співцями українських краєвидів були славетний мариніст І.Айвазовський, А.Куїнджі, польські художники Л.Вичулковський, Я.Станіславський. Природа України яскраво відображена в багатьох творах російського мистецтва.

Найвагоміше місце в розвитку пейзажного жанру цього часу належить українським художникам В.Орловському, С.Васильківському, С.Світославському, П.Левченку, К.Костанді, І.Трушеві, І.Похитонову, Р.Судковському, Г.Ладиженському, М.Ткаченку, А.Манастирському.

Як вже згадувалось, з другої половини ХІХ ст. в Україні починається пожвавлення художнього життя. З’являються мистецькі середні навчальні заклади у Києві, Харкові, Одесі. Через ці школи пройшло немало майбутніх знаменитостей. Так, з київською школоюМиколи Мурашка(пізніше – Київським художнім училищем) були пов’язані Михайло Врубель, Казимир Малевич, Олександр Архипенко, Олександра Екстер, Анатоль Петрицький та інші. Наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. в Україні утворились впливові угрупування художників: очолене Кіріаком Костанді Товариство Південноросійських художників, одним з вихованців якого був Василь Кандинський; харківське Товариство, де видатну роль відіграв, зокрема, Давид Бурлюк; київська група молодих “лівих” митців “Кільце”. Володимир Іздебський організовує в Одесі і Києві Міжнародну експозицію за участю найвпливовіших майстрів з україни, Німеччини, Росії, Франції. Поряд з Браком, Метцанже, Ван Донгеном тут глядачі побачили Левченка, Кандинського, Нарбута, Екстер та інших.

При витоках культурної організації в Україні стояло і Товариство пересувних художніх виставок. Після Петербурга і Москви твори передвижників мандрували по багатьох великих українських містах. Українські художники виступали в ньому суверенно і плідно, з національною тематикою і чисто українським менталітетом.

Микола Пимоненко, Киріак Костанді, Петро Левченко, Сергій Світославський– з іменами цих та інших передвижників пов’язаний розквіт національної реалістичної школи жанрового і пейзажного живопису останньої третини ХІХ – початку ХХ ст. В унісон з ними звучать голоси Сергія Васильківського, Володимира Орловського, які стояли осторонь ідейних настанов передвижництва.

1) Костянтин Трутовський (1826-1893)

Маляр і графік, який користувався великою популярністю, він був визначним художником-жанристом, належав до реалістично-академічного напрямку. Його вважають послідовником Шевченка, хоч він навіть не був з тим особисто знайомим. Походив із знатної родини Калузької губернії. Після закінчення Петербурзької Академії мистецтв (1845-49) у 1860 р. став академіком, подорожував Україною, жив на Харківщині, де був маєток його матері, куди він часто приїздив. Його цікавила етнографія, він зображував колоритні сцени народних звичаїв, забарвлюючи їх соковитим гумором. Основною темою картин Трутовського було життя і звичаї селян – колядки, ярмарки, сватання, весілля тощо. За прикладом Шевченка розповідав про злиденне і безнадійне життя селян. Художник відображав також поміщицький побут, сатирично висміюючи його. Твори “Весільний викуп”, “Через кладку”, “Жінки відбілюють полотно” мають дещо ідилічний характер. А твори “Мироїд”, “Хворий”, “Збирання недоїмок на селі”, “Рекрутський набір”, “У судді”, “Голод у Курській губернії” свідчать про зростання соціальної загостреності бачення життя автором і передача його на полотнах.

Хоровод у Курській губернії. 1860.

На сіннику. 1872.

Весільний викуп. 1881.

Місячна ніч. 1881.

Це зближує художниками з тематикою творів передвижників. Трутовський також брав участь у виданні Левом Жемчужниковим альбому “Живописна Україна”. Крім того, створив ілюстрації до біографії й поезій Т.Г.Шевченка.

У Хмельницькому художньому музеї є графічний аркуш К.Трутовського “Жанрова сцена”.

2) Володимир Орловський (1842-1914).

Володимир Орловський (1842-1914) – типовий представник академічного напряму в живописі. Працював в один час з передвижниками, але до них не долучався. До Академії він потрапив у 1861 р. завдяки клопотанню Т.Шевченка, який написав йому рекомендаційного листа. Після закінчення Академії у 1969 р. отримав пенсійне відрядження закордон (Франція, Німеччина, Італія). Після повернення протягом 1878-1900-х рр. був професором Академії і керівником пейзажної майстерні. Академік живопису. Один з творців українського реалістичного пейзажу, в якому він вирішував основні завдання і проблеми, що хвилювали пейзажистів того часу, питання пленерного живопису. В побудові його пейзажів спостерігаються всі засади академічності: кулісність, трьох-плановість, які він використовує для створення суто українського пейзажу. Проте наряду з романтичним пейзажем він намагається відтворити своєрідні куточки простої природи, вирішуючи завдання, які ставили перед собою барбізонці

– відбити куточок землі, який асоціюється з малою батьківщиною (“Хата”);

Відпочинок в степу. 1884

У великих полотнах В.Орловського – ретельне, об’єктивне і аналітичне відтворення мотиву, дещо театралізована композиція, підсилені кольори і світлотіньові контрасти. Сучасники називали Орловського шукачем сонця і повітря. Його картини викликали захоплення самого Іллі Рєпіна.

Кисловодськ. 1883.

Косарі.

2) Микола Пимоненко (1862-1912).

Автопортрет.

Пимоненко – один з найпопулярніших митців України, який продовжував реалістичні традиції українського жанрового малярства, був видатним художником, в творчості якого присутні багато жанрів. Його роботи так само є “правдивими і милими” (І.Рєпін), як і він сам. Пимоненко народився в родині іконописця, з дитинства допомагав батькові, але іконописцем не став. Спочатку він навчався у Київській рисувальній школі Миколи Мурашка, (1878-1882), потім в Петербурзькій Академії мистецтв (1882-1884). Успішно вчився у Володимира Орловського (між ними був тісний зв’язок, як творчий, так і родинний, Пимоненко був одружений на донці В.Орловського), який ввів його в коло видатних художників-реалістів, познайомивши з Іллею Рєпіним, Іваном Шишкіним, Архипом Куїнджі. Під їх впливом сформувались творчі й ідейні погляди Пимоненка. Через тяжку хворобу легенів змушений був повернутись до Києва. Викладав у школі Київській рисувальній школі Миколи Мурашка. З 1893 р. – учасник пересувних виставок. Його твори експонувались у Мюнхені, Парижі, де його було обрано членом інтернаціональної Спілки мистецтва і літератури (до речі, диплом про його обрання підписали кілька видатних митців і серед них – Огюст Роден). На запрошення Михайла Врубеля, який розписував Кирилівську церкву у Києві, зробив розпис “Успіння Богородиці”, що існує й досі. З 1904 р. – академік живопису. Творчість Пимоненка називають енциклопедією життя українського села. Правдиве його зображення – основна тема творів митця. Його вабили народні обряди. Ідучи за Шевченком, він забарвлював свій реалізм романтикою української етнографії.

Ще в академічні роки писав твори, в яких знайшли вираження основні естетичні позиції передвижництва. Сприйняття жіночої краси в дусі народних традицій – “Жниця”; намагання реалістично вирішити пленерні завдання в творі “Святкове ворожіння” (є кілька варіантів цієї картини, вважається, що її народженню сприяли враження дитинства; одна знаходиться в Російському музеї у Петербурзі); поєднання пейзажу і жанру в картині “Весілля у Київській губернії”, тут пейзаж є емоційним камертоном до всього дійства, яке розгортається перед глядачем; він написаний тонко і щемливо, що створює відповідний настрій. Поетичні образи природи – головна лінія в творчості Пимоненка.

Жниця.

Святочне ворожіння.