Весілля в Київській губернії. 1891.

Жертва фанатизму.

В цьому є національна своєрідність, тут немає яскравої соціальної проблематики, проте відчувається прагнення розкрити поетичну душу народу. Тему міста вирішує в картині “Страсний четвер”, власне у 90-ті роки тема міста займає провідне місце. До них відноситься картина “Жертва фанатизму”(два варіанти), кілька картин, присвячених київським квітникаркам.

Зустріч.

Тут художник успішно намагається вирішувати проблеми освітлення. Художник виконує багато різних сценок з життя селян: побачень, зустрічей, тобто активно розробляє побутовий жанр: “Не жартуй!”, “Біля криниці. Суперниці”, “Біля перевозу”, “На містках (Праля)” – прозорість води, освітлення, яскравість фарб.

Проводи рекрутів.

Біля криниці. Суперниці.

Додому.

Колір і світло – ось основні завдання, які вирішував художник, що також було головним у художників-імпресіоністів. Ці пошуки зближували його з провідними європейськими митцями. Невипадково його картини, експоновані у Франції, Німеччині, мали неодмінний успіх. А твір “Гопак” зберігається в Луврі.

Картина Миколи Пимоненка “Гопак” стала знаменитою, побувавши 1909 року на виставці в Парижі у Салоні Товариства французьких художників. Через рік “Гопак” удостоївся міжнародної премії “Ment on honorable” й честі бути придбаним самим Лувром. До нього “своїми” в Луврі стали Марія Башкірцева (наша землячка з полтавських Гавронців – найперша, 1895: “Жан і Жак”, “Мітинг”), Микола Реріх, Леон Пастернак.

Жнива на Україні.

Свати.

Засватана.

Сінокіс (Збирання сіна). 1907.

Брід. 1901.

Українська ніч. 1905.

4) Сергій Світославський (1857-1931).

Яскравим представником передвижництва був Сергій Світославський(1857-1831). Художню освіту отримав у Московському училищі живопису, скульптури й архітектури (1875-1883), найбільш прогресивній на той мистецькій школі в Росії. . Його вчителі – О.Саврасов і В.Перов. Видатний російський реаліст Олексій Саврасов, чию пейзажну майстерню відвідував Світославський, передавав учням своє глибоке розуміння і любов до природи, вчив відчувати красу найпростіших, непоказних її куточків і поетично втілювати їх на полотні. В училищі пейзажні його етюди відзначались нагородами; картину “З вікна Московського училища живопису” з учнівської виставки 1875 р. придбав Павло Третьяков для своєї галереї. Наслідуючи вчителів-передвижників, Світославський своєю творчістю визначив дальші шляхи реалізму в пейзажному мистецтві України, куди він повернувся після закінчення Училища. Піднесене, інтенсивне відчуття багатобарвної, зримої живописної краси світу пронизує і етюди, забарвлені інтимним ліризмом, і епічні полотна.

Всі твори Світославського мають прагнення до поетизації буденного пейзажу – сільського, міського. В його творчості простежується зв’язок українського мистецтва з російською культурою, і збагачення цієї культури творчістю видатного художника. Світославський був прихильником і Москви, і Києва. Москву, зокрема, називав своєю другою батьківщиною. Одним з кращих творів, присвячених російській столиці є “Москворецький міст”, який отримав захоплені відгуки М.Ге. В творі просліджується зв’язок минулого і сучасного. В центрі – собор Василя Блаженного.

Москворецький міст.

За колоритом твори Світославського дещо приглушені, монохромні. Ніби не бачимо нічого особливого – “Воли на ниві”, зображений безкраїй степ, свіжа зорана земля, великий фрагмент неба. А приваблює все це теплотою, тишею, поезією і красою непоказного мотиву.

Вся життя Світославський прожив у Києві, на околиці, дуже полюбляв писати маленькі хатинки, людей (Куренівка), невибагливий побут міської околиці. Малював Дніпро, його переправи (пороми), розливи. Його приваблювала і вабила природа, і не лише рідного краю. Двічі Світославський побував у Середній Азії. Тут він нарешті, за його словами, зрозумів, як писати сонце, яскраво, барвисто, тепло і світло.

За спогадами сучасників, він був прекрасною людиною, доброю, чуйною, був членом товариства любителів і охорони тварин, відловлював диких звірів у Середній Азії і привозив для Київського зоопарку.

У 1905 році за новації в творчості з Київського художнього училища були виключені 45 учнів, в тому числі Богомазов, Архипенко. Щоб якось уберегти їх від солдатчини, Світославський створює студію.