Вищі органи упр-ня підприємствами та організаціями в Україні

Окрім внутрішніх органів управління підпр-ми та орг-ми існують вищі органи загальнодерж упр-ня всіма суб’єктами господарювання. Формування і функціонування таких органів є об’єктивно необхідним й доцільним.

Чинну систему в Україні загальнодерж упр-ня підпр-ами, орг-ми та ін первинними ланками нац ек можна представити так.

Президент України, як глава держави, в рамках повноважень, визначених Конят-єю України, керує всіма сферами діяльності суп-ва, включаючи економіку. З цією метою він видає відповідні укази й повноваження, проводить ділові зустрічі та наради з посадовими особами, здійснює робочі поїздки в регіони, відвідує підприємства (організації). Певні управлінські рішення приймає також глава адміністрації Президента. ВРУ бере участь в упр-ні економікою, окремими її сферами і галузями опосередковано, через формування необхідної законодавчої бази.

Центральну виконавчу владу держави репрезентує Каб Мін України, який практично реалізує соц-ек політику країни, координує та спрямовує діяльність конкретних ланок нац економіки через відповідні центральні органи виконавчої влади – міністерство, державні комітети, агентства, інші установи.

Центральними органами виконавчої влади, керівники яких входять безпосередньо до складу Каб Мін та які утворюють систему держ управління суб’єктами господарювання, є конкретні міністерства, комітети та інші центральні відомства.

Основними складовими елементами чинної системи загальнодерж управління сферою економіки служать галузеві та функціональні міністерства. Будь-яке міністерство очолює міністр, який має кількох заступників.

До вищих органів держ управління підприємствами належать також державні комітети та інші центральні органи, статус яких прирівнюється до статусу Держ комітету Укр: по водному господарству; по земельних ресурсах; з енергозбереження і т. д..

Крім того функціонують центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Конкретні функції, що їх виконують центральні регіони державного управління, визначено здебільшого їхньою назвою. Пояснення здійснюваних функцій потребують лише деякі центральні органи управління, зокрема:

- Міністерство економіки – визначає головні напрями економічної політики держави, спрямовує зовнішньоекономічну діяльність і торгівлю;

- Фонд державного майна – проектує й реалізує щорічні програми приватизації державних підприємств;

- Державне казначейство – розробляє й реалізує плани фінансування переважно організацій, діяльність яких здійснюється за рахунок державного бюджету.

Визначення і класифікація основних фондів

Процес виробництва здійснюється за умови поєднання робочої сили і засобів вир-ва. Засоби вир-тва; склад із засобів праці та предметів праці. У вартісному виразі вони становлять виробничі фонди (виробничі засоби) підприємства, які поділяються на основні та оборотні. Гол-ми ознаками осн фондів є термін їх експлуатації (більше одного календарного року), вартість і спосіб її перенесення. Основні фонди поділяються на осн вирчі та осн невир фонди.

До основних виробничих фондів відносять засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва упродовж тривалого періоду, при цьому не змінюють своєї натурально-речової форми і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами.

Основні невир фонди не беруть безпосередньої участі в процесі вир-ва. Джерелом відтворення їх є прибуток підприємства, тоді як джерелом простого відтворення основних виробничих фондів є амортизаційні відрахування. До основних невиробничих фондів належать фонди житлово-комукальних господарств, будинки відпочинку, спортивні табори, дошкільні установи, об'єкти соц-побут призначення.

У промисловості залежно від сфери функціонування основні виробничі фонди поділяються на пром-вир та непром-вир.

До пром-вир фондів належать засоби праці підприємства, призначені для вир-ва промпродукції. Непром-вир фонди — це засоби праці непром підпр-в (підпр-ва с/г призначення, ремонтно-будівельні дільниці, транспортні цехи та ін.).

Класифікують основні фонди за видами, функціональною ознакою, галузевою належністю, віковим складом.

Видова клас-я ОФ, що застосовується в БО (згідно з П(С)БО 7), така: земельні ділянки; капітальні витрати на поліпшення земель; будинки, споруди та передавальні пристрої; машини та обладнання; транспортні засоби; інструменти, прилади, інвентар (меблі); робоча і продуктивна худоба; багаторічні насадження; інші основні фонди.

Відповідно до податкового обліку ОФ класифікують за функціональним призначенням на три групи : 1 група - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої. 2 група - транспортні засоби, меблі, конторське (офісне) обладнання; побутові електромеханічні прилади та інструменти; інформаційні системи, включаючи електронно-обчислювальні та інші машини для автоматичної обробки інформації. 3 група - інші ОФ, що не увійшли до 1 та 2 груп, вкл с/г машини й знаряддя, робочу і продуктивну худобу та багаторічні насадження.

Згідно з наведеною вище класифікацією та роллю, яку відіграють у процесі виробництва види ОФ, розрізняють активну (ОФ, що беруть безпосередню участь у процесі вир-ва. Це машини та устаткування, інструменти, прилади та пристрої для вимірювання тощо) та пасивну частини ((будівлі, споруди) належать основні фонди, що забезпечують нормальне функціонування виробничого процесу, створюють умови для цього).

Співвідношення різних груп ОФ у загальній їх вартості становить функціональну (технологічну) структуру основних фондів.Чим більша питома вага активної частини ОФ, тим прогресивніша їх структура.

Нормування обігових коштів

Нормальне фун-ня підприємства можливе тільки за умови оптимал співвідношення складових його оборотного капіталу. Ефективне фун-ня обігових коштів забезпечується через їх нормування.

Нормування – це визначення мінімальної їх потреби з метою створення запасів оборотних активів, необхідних для забезпечення нормальної і безперебійної діяльності підприємства.

Норматив-мін розрахункова величина грошових засобів, необхідна для покриття необхідності оборотних засобів.

Норма-кількість днів, на яку ств запас оборотних засобів, забезпеч неперервну роботу підприємства в т.ч при нарушенні графіку виробнич процесу.

Норма запасу вкл.: норма транспортних запасів, на розгрузку та складування, підготовчий запас, технолог запаси, поточний запас, страховий запас.

У практиці використовують два методи визначення потреби в обігових коштах: прямий та економічний. Суть прямого методу полягає в тому, що норматив потреби за кожним видом обігових коштів визначають з урахуванням усіх особливостей діяльності підприємства (умов і термінів постачання запасів, кількості постачальників, організації процесу виробництва продукції, умов її реалізації тощо). При застосуванні ек методу потребу в обігових коштах розраховують шляхом коригування нормативів обігових коштів обчислених раніше прямим методом

Оцінка ОФ та їх облік

Планування відтворення ОФ, амортизації, використання резервів підвищення фондовіддачі зумовлюють необхідність організації обліку й оцінювання ОФ. Облік основних фондів здійснюється у натуральних та вартісних показниках.

Кожний об'єкт основних фондів обчислюється у натуральних одиницях (штуках), які хар-ть певні його параметри (продуктивність, вагу, габарити тощо). Натуральні показники ОФ вик-ться для розрахунку виробничих потужностей, складання балансів устаткування, визнач техн стану ОФ.

Вартісні показники ОФ дають змогу визначити загальний їх обсяг, динаміку, знос, нарахувати амортизацію, розраховувати собівартість продукції, рентабельність підприємства.

Залежно від часу оцінювання, характеру і стану ОФ розрізняють балансову вартість ОФ на рівні їх первісної (реальної) вартості.

Первісна вартість ОФ — це фактична собівартість ОФ, сплачена (передана) на дату їх придбання (створення). Первісна вартість складається з таких витрат: суми, що сплачують постачальникам засобів праці (продавцям) та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт; реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням (отриманням) прав на об'єкти основних фондів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) ОФ (якщо вони не відшкодовуються підприємству); інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням ОФ до стану, у якому вони придатні для вик-ня із запланованою метою.

Первісна вартість ОФ, придбана в обмін, дорівнює їх справедливій вартості.

Справедлива (реальна) вартість об'єкта ОФ дорівнює сумі, за якою цей об'єкт може бути обмінений у разі здійснення угоди між компетентними, обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами.

Справедливою вартістю в більшості випадків є ринкова вартість за умови тривалого збереження способу господарського вик-ння відповідних об'єктів, тобто Вик-ня для ведення одного й того самого або аналогічного виду діяльності. Ринкова вартість визнач професійними оцінювачами.

Сума коштів (їх еквівалентів) або ін форм компенсації, яку необхідно було б витратити для придбання (або створення) такого самого засобу праці на дату складення звітності, називається відновленою вартістю.

Залишкова вартість ОФ визн-ся як різниця між вартістю, за якою об'єкт ОФ був занесений на баланс підприємства, та сумою зносу, тобто тієї частини вартості ОФ, яку вони в процесі вир-тва перенесли на вартість готової продукції. Залишкова вартість ОФ на час їх вибуття з експлуатації, обумовленого зношенням, називається ліквідаційною вартістю.

Ліквідаційна вартість — це сума коштів, яку підприємство має отримати від реалізації (ліквідації) ОФ після закінчення періоду їх корисного вик-ня (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов'язаних із реалізацією (ліквідацією).

Підприємство здійснює переоцінку об'єктів ОФ, якщо їх залишкова вартість значно (більше як на 10%) відрізняється від справедливої вартості на дату складення балансу. Під час переоцінки об'єкта ОФ на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи ОФ, до якої належить цей об'єкт.

Переоцінена первісна вартість та сума зносу об'єкта ОФ визн-ся множенням відповідно первісної вартості і суми зносу об'єкта ОФ на індекс переоцінки. Індекс переоцінки обч-ся діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.