Пробудження національно-культурного руху. Роль Т.Шевченка й “Основи”.

У кінці XVIII — на початку XIX ст. в середовищі українського дворянства та чиновництва виділяється група інтелігенції, яка дістала назву «малороси». Ці представники потомків козацької старшини відзначалися високим рівнем освіченості. Тип «малороса», який поєднував любов до України з лояльністю до Російської імперії, був характерний для кількох поколінь дворян, чиновників та інтелігенції XIX ст.

У 1805 р. тут засновано перший у Східній Україні університет, а при ньому педагогічний інститут. Харківський університет, на відміну від інших аналогічних закладів, відкрили не з ініціативи уряду. При університеті була заснована друкарня і книгарня, започатковано видання газет, журналів, альманахів. Спочатку вони були українськими лише за тематикою, згодом і за мовою, а часто двомовними — українсько-російськими. Ці видання висвітлювали не тільки соціально-економічне і політичне життя регіону, а й проблеми українознавчого характеру: історичне минуле українського народу, самобутність його культури. До справи українського національно-культурного відродження в другій половині 30-х років долучається Київський університет. Його перший ректор Михайло Максимович упорядкував і видав три збірки українських народних пісень.

Таким чином, у першій половині XIX ст. українське дворянство, а потім інтелігенція започаткували і розгорнули рух українського національного відродження, вивчаючи історію України, її мову, побут народу, світосприймання, його духовну творчість, отримуючи від нього наснагу до подальшої діяльності. Однак цей рух носив здебільшого літературний, культурницький характер. Перші кроки до поєднання культурного відродження і політичного національного руху здійснив гурток українських інтелігентів у Київському університеті в середині 40-х років. Він отримав назву Кирило-Мефодіївського братства.

Найголовнішим автором “Основи” слід вважати Т. Шевченка, твори якого друкувалися щономера. Важко зараз сказати, чи було б так, якби поет не помер 26 лютого 1861 року. Повідомлення про його смерть опубліковане вже в другому номері журналу. Мобілізуються руко-писні фонди й зі сторінок “Основи” до читача йдуть нові й нові Шевченкові твори, певна час-тина яких (наприклад, “Щоденник”), безумовно, за життя поета не могла бути опублікована. У числі дев’ятому 1862 року в “Основі” була опублікована в українському перекладі єдина повністю вціліла Шевченкова драма “Назар Стодоля”.. “Основа” створила культ Т. Шевченка в українській словесності та й суспільній думці в цілому, дала перші такі високі оцінки його творчості, які залишилися класичними в історії української літературної критики. . У журналі були опубліковані такі твори Т. Шевченка, які закликали до терпимості й християнського благочестя, змальовували такий образ українського національного характеру, що відзначався потягом до краси й гармонії, виразно демонстрував свою гуманістичну сутність. Т. Шевченко в цих творах поставав великим національним поетом.

Основа — науково-літературний щомісячний часопис. Перший український суспільно-політичний і літературно-мистецький журнал в Російській імперії.

Журнал виходив щомісячно від січня 1861 року до вересня 1862 року у Петербурзі. Частина матеріалів друкувалася російською мовою. Енциклопедія Брокгауза і Єфрона назвала журнал "найпомітнішим проявом українофільства" у ХІХ столітті на території Російської імперії.

«Основа» обстоювала право української нації на вільний і всебічний розвиток. У часописі друкувалися твори художньої літератури, праці з історії, бібліографії, документи, спогади, літературна критика і публіцистика, рецензії, подорожні нотатки тощо. «Основа», як перший український суспільно-політичний та науково-літературний журнал, мав великий вплив на культурно-літературний процес і сприяв зростанню національної свідомості та національно-визвольного руху в Україні.

“Основа” продемонструвала рівень сучасної української літератури, представивши на своїх сторінках практично всі скільки небудь значні імена.

Як тільки з’явився журнал “Основа”, який втілив мрії українських діячів мати свій часопис і водночас засвідчив можливості свідомого українства створити співмірне із досягненнями доби періодичне видання, що стало в обороні українства перед громадською думкою Росії, розвиток української журналістики було штучно зупинено репресивними заходами російського уряду.

Тут вперше опубліковано багато творів Тараса Шевченка (понад 70 поезій, у тому числі «Іван Гус», «Неофіти), Леоніда Глібова, Пантелеймона Куліша, історичні праці Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша.