Русалка Дністровая” як тип журнального видання. Структура. Жанри. Цензурна заборона.

Дуже високо підноситься значення альманаху “Русалка Дністровая”, виданого у 1837 році в Будапешті й підготованого до друку так званою “Руською трійцею”, у чому виявляється, власне, вищий рівень національної самосвідомості, історично властивий західноукраїнській інтеліґенції, звідки й більш шанобливе ставлення її до власних духовних скарбів.

“Русалка Дністровая” і справді мала величезне значення для західноукраїнсь­ких земель, засвідчила їхню єдність з підросійською Україною, продемонстру­вала творчий потенціал підавстрійського українства. Проте в розробці творчих питань діячі “Руської трійці” орієнтувалися на вже існуючі в Східній Україні зразки. “Русалка Дністровая” була не першим альманахом, створеним у колі “Руської трійці”, до якої входили Маркіян Шашкевич, Яків Головацький та Іван Вагилевич.

Альманах «Русалка Дністровая» вийшов замість приготованого 1834, але забороненого віденською цензурою (на основі думки церковної влади у Львові) збірки «Зоря». Альманах і його видавці зазнали переслідувань місцевих церковних і світських властей. Через урядові перешкоди “Русалка Дністровая” була заарештована поліцією; з тисячного накладу розійшлося лише 200 книжок, а 800 потрапили під арешт і пролежали в поліції до 1848 року, коли знову були пущені в продаж.

Відкривався альманах анонімним “Передслів’єм”. Встановлено, що його напи­сав М. Шашкевич. У “Русалці Дністровій”, подібно до “Укр. альманаху” й “Утр. звезды”, під одною обкладинкою були зібрані фольклорні записи й авторські твори, вірші й проза, наукові розвідки й красне письменство, переклади й оригі­нальні твори, художня творчість і літературна критика, тобто все те, що могла витворити фантазія упорядників. У книжці знайшли відбиток усі труднощі, що виникали перед першими авторами, що прагнули писати живою народною мо­вою, в справі творення літератури, адже мова “Русалки Дністрової” перебуває на ще дальшій віддалі від сучасних норм, ніж мова харківських альма­нахів.

Естетична програма “Руської трійці” також цілком суголосна з поглядами пре­дставників Харківської школи романтиків: тут і боротьба за повноцінний літера­турний статус української мови, і пошук арґументації цієї можливості у народній творчості, і практичне здійснення мрії про українську літературу в своїй власній творчості, і навіть утвердження думки про легітимний характер появи нової пи­семності; адже саме так слід розуміти згадку про “добрих владнувателів”.

“Русалка Дністровая” важлива передусім як свідчення єдності українців, роз­ділених австрійсько-російським кордоном, як свідчення спільності духовних процесів національного пробудження й творення нової української літератури, що виявилися як на Сході, так і на Заході України. Але на загальноукраїнських обширах значення “Русалки Дністрової” не є більшим за значення “Укр. альманаху” і “Утр. звезды”, виданих у Харкові.

Друкарня П.Куліша. Історія та загальна характеристика альманаху «Записки о Южной Руси».

Альманах “Хата” (1860).

В 1857 р. П.Куліш переїжджає до Петербургу, де відкриває власну друкарню, що стало основою для активної національно-культурної діяльності П.Куліша у Петербурзі. Відносини П.Куліша та цензури у першу чергу були пов'язані з діяльністю його друкарні, котру спочатку він хотів зареєструвати під назвою “Українська друкарня”. Проте таку назву було заборонено. Довелося назвати просто -“Друкарня Пантелеймона Куліша”. Першою книжкою, що він видав в останній, стали “Размышления о Божественной Литургии” М.Гоголя. Раніше ця книга була заборонена відомством духовної цензури. Проте через певні зв'язки в Священному Синоді П.Кулішу вдалося добитись цензурного дозволу на її видання. Трохи пізніше він був даний також на видання гоголівських “Творів і листів”. У друкарні публікувалося майже все тодішнє письменств: лише протягом 1860-1862 pp. нього було випущено у серії “Сільська бібліотека” більше 20 дешевих книжечок з творами Т.Шевченка, П.Куліша, Г.Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка, Ганни Барвінок. У 1857 р. в “друкарні” видається, кулішева “Граматика” - перший на Наддніпрянщині український буквар із читанкою.

“Записки о Южной Руси” вийшли в С.-Петербурзі з друкарні П. Куліша. Це був двотомовий альманах, 1 книжка якого з’явилася 1856, а 2 - 1857 року. Ві­домо, що фінансову допомогу у виданні “Записок” упорядникові надали помі­щики Г. Ґалаґан та В. Тарновський. Це перші свідчення про українських мецена­тів, що матеріально підтримували розвиток журналістики.

Перший том “Записок о Южной Руси”, як свідчив сам упорядник, складений з матеріалів дванадцятирічної давнини, тобто 1844 року. Вони припадали порохом в архіві збирача, але в 1853 році він познайомив з ними свого нового приятеля – Льва Михайловича Жемчужникова.

Він і зажадав від П. Куліша створити книгу, у якій би фольклорні записи супроводжувалися коментарями й роз’ясненнями упорядника та розповідями про виконавців та умови запису. Під його впливом П. Куліш розпочав упорядкування власного архіву.

У кінці 1855 року перший том збірника був закінчений і відправлений до цен­зури. Він називався “Этнографические записки о Южной Руси”. Але при підгото­вці другого тому П. Куліш відчув творче невдоволення тематичним обмеженням, яке передбачала запропонована назва. У квітні він звернувся до цензури з проханням зняти перше слово в заголовку збірника, а після назви додати: “Издал П. Кулиш”. Цензор задовольнив його клопотання. Так склався заголовок.

У передмові видавця П. Куліш заявив про свій намір здійснити “у невизначеній кількості томів “Записки о Южной Руси”, у яких би кожна освічена людина мала енциклопедію розмаїтих відомостей про народ, що говорить мовою пів­денно-руською”. Видання замислювалося як неперіодичний альманах.

Потяг до енциклопедичності особливо виразно виявився в 2 томі, але й 1 том став новаторським явищем в українській етнографії. Нам же важливо підкреслити, що він вперше в історії культури створив альманах у жанрі етнографічного щоденника, де головну роль відігравав не стільки об’єкт спостереження, скільки суб’єкт спостерігача. Стриж­нем сюжету в книзі стала не наукова класифікація матеріалу за темами й рубри­ками, а порядок його сприйняття за записувачем, що істотно розширяло функції й можливості упорядника: давало можливість вказати де, коли й від кого записано фольклорний твір, подати короткі біографічні повідомлення про кобзарів і лірни­ків (причому як автентичні їхні розповіді про самих себе), описати їхню манеру виконання, зафіксувати їхні репліки, пояснення й коментарі до тексту виконува­ного твору.

Відкривалася книжка твердженням про важливість збереження духовних скар­бів народу і розповіддю про перший власний досвід збирання фольклору в Києві. У концепції П. Куліша, що акумулювала його наукові ідеї, з усією очевидністю затрималися провідні поло положення естетичної програми Харківської школи романтиків.

2 том мав істотні відмінності від 1 й виразно засвідчив тенденцію до переростання видання в універсальний журнал. Тут теж вміщувалися й фоль­клорні матеріали, але вони вже не домінували. Натомість були представлені ху­дожні твори, наукові праці та документи з історії України. Перший розділ 2 тому був продовженням 1 тому й мав назву “Казки й казкарі”. У томі були опубліковані два художні твори Т. Шевченка “Наймичка” та П. Куліша “Орися”. Великий розділ 2 тому складали нотні записи О. Маркевича українських народних пісень.

Історичні дослідження й документи були представлені перекладом видавця ру­копису польського пана Симона Закревського “Оповідання сучасника-поляка про походи проти гайдамаків”, запискою члена Малоросійської колеґії Григорія Теплова “Про непорядки, які походять від зловживань прав і звичаїв, грамотами підтвердженими Малоросії” та статею Іоана Могилевсь­кого “Про давність і самобутність південно-руської мови”. На за­вершення тому П. Куліш помістив свою дискусію з польським письменником Михайлом Грабовським з приводу публікації універсалу гетьмана Остряниці. Усі подані в томі історичні матеріали розширювали знання про Україну, сприяли пізнанню тих соціальних і психічних механізмів, що творили українську історію.

Сам П. Куліш готував до друку 3том, тоді ж, у 1858 році, він звернувся з клопотанням до міністра народної освіти Є. Ковалевського про дозвіл видавати змість “Записок о Южной Руси” журнал “Хата”. “Хата” являла собою збірку творів провідних українських письменників. П. Куліш запросив до участі в ній усіх помітних авторів, що писали на той час українською мовою. Друкувалося в “Хаті” й оповідання “Чари” Марка Вовчка. З поетичних творів варто також відзначити публікації віршів Я. Щоголева та П. Кузьменка. На завершення книжки друкувалося оповідання М. Номиса “Дід Мина і баба Миниха”. До багатьох розділів П. Куліш написав коротенькі літературно-критичні на­риси про письменників. Програмовий характер мала і вступна стаття до альманаху “Переднє слово до громади (Погляд на українську словесність)”, наповнена багатьма дорогими для П. Куліша ідеями: український читач повинен задовольняти свої духовні потреби не за допомогою сусідніх літератур, а своєї рідної словес­ності.

“Хата” стала першим українським альманахом, у якому літературна критика набула значення не до доважку до художніх творів, а самостійної частини кни­жки. Вагоме значення мали й програмова вступна стаття, яка гідно репрезенту­вала українську літературу і пояснювала завдання альманаху, так і літературно-критичні нариси, що супроводжували добірки окремих авторів. І завдяки гарному підбору літературних творів, і їх глибоким критичним інтерпретаціям альманах “Хата” мав великий успіх, свідченням чого стала потреба упродовж короткого часу двох його накладів.

Нарешті, у підсумку слід відзначити те, що об’єднує “Записки о Южной Руси” і “Хату”. Це новий український правопис, запропонований П. Кулішем і названий потім його іменем – “кулішівкою”. Опрацювавши численні варіанти, відгорнувши невластиве українській грама­тиці, Куліш запропонував такий варіант правопису, на основі якого розбудо­вувалися його наступні продуктивні моделі. З певною мірою обережності можна сказати, що в основу сучасного нашого правопису покладена саме “кулішівка”.

Значення Кулішевих альмана­хів:

1) ними після великої перерви була, власне, відроджена українська журналіс­тика, засвідчено, що репресії й переслідування не знищили її;

2) Куліш виступив в альманаховій журналістиці як новатор, запропонува­вши в першому томі “Записок” жанр етнографічного щоденника, а в “Хаті” но­вий тип літературно-критичного збірника;

3) важливою була публікація нових творів Т. Шевченка (“Наймички”, ліричних віршів), Марка Вовчка, самого П. Куліша, Я. Щоголева;

4) альманахи спричинилися до відкриття нових імен в українській літературі (Г. Барвінок, П. Кузьменка) та етнографії (Льва Жемчужникова);

5) продемонстрували зростання української словесності, збільшення числа її авторів і читачів; стійкий потяг в суспільстві до створення українського журналу, який і з’явився невдовзі.