Чи має значення для правильного вирішення спору вид акцій,

Які були предметом договору застави?

Завдання № 12

Свиридова звернулася до суду з позовом, зазначаючи, що їй на праві власності належав будинок. Оскільки їй потрібні були гроші, вона уклала договір позики з Костенком на суму 3500 доларів США. На вимогу останнього також було укладено договір купівлі-продажу вказаного будинку з умовою, що відповідач поверне їй будинок та розірве договір купівлі-продажу після виконання нею умов договору позики та виплати 12% щомісячно від отриманої за цим договором суми. Оскільки, на думку позивачки, між нею та покупцем Костенком укладена удавана угода, що виразилася в продажу будинку за відсутності згоди на те його власника, а в дійсності сторони мали на увазі договір застави, позивачка просила визнати договір купівлі-продажу недійсним.

В судовому засіданні відповідач пояснив, що Свиридова спочатку хотіла за будинок отримати 3 тис. доларів США, а потім запропо­нувала їм купити будинок з будівельними матеріалами за 3,5 тис. доларів США, на що вони і погодилися. Відповідачу був наданий у власність спірний будинок, в подальшому в установленому законом порядку він на своє ім'я оформив земельну ділянку, зробив перебудову будинку. Після посвідчення договору купівлі-продажу спірного будинку сторони не укладали договору позики або нотаріально посвідченого договору застави.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області позов задоволено.

Чи правомірне рішення суду?

Завдання № 13

ТОВ «ААА» звернулося до товариств «Зета» і «Лотос» з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений ніш слідок обману. В ході розгляду справи встановлено, що позивач підписам з відповідачем «Зета» договір про комісійне обслугову­вання на позабіржовому фондовому ринку. Відповідно до цього договору ТОВ «ААА» (комітент) доручає ТОВ «Зета» (комісіонеру) укладати і виконувати угоди по купівлі цінних паперів відповідно до поданих комітентом заявок. 13.01.2001 р. позивач подав заявку про придбання протягом 30-ти банківських днів простих іменних акцій ВАТ «Захід» в кількості 2000000 штук за ціною не вище 0,06 грн. за штуку. Для виконання даної заявки позивач перерахував комісіонеру 100000,00 грн. Проте комісіонер заявку не виконав. Як стало відомо позивачу, ТОВ «Зета», ігноруючи факт отримання заявки від 13.01.2001р., 25.01.2001р. уклало договір комісії з ТОВ «Лотос» про придбання для останнього простих іменних акцій ВАТ «Захід» в кількості 1625786 штук за ціною 0,25 грн. за штуку. В той же день «Зета» підписав договір купівлі-продажу зазначеної кількості акцій і переоформив право власності на ТОВ «Лотос».

Чи є підстави для визнання договору купівлі-продажу акцій від 25.01.2001 р. недійсним?

Хто може звертатися з позовом про визнання договорів недійсними?

Семінар № 8.

Тема: Представництво

Питання для обговорювання:

1. Поняття представництва та сфера його застосування.

2. Види представництва.

3. Повноваження представника.

4. Представництво без повноважень та з перевищенням повно­важень.

5. Довіреність. Форма та зміст довіреності.

6. Види довіреності. Наслідки припинення довіреності.

Нормативні акти:

1. Конституція України від 26 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -1996. - № ЗО. - Ст. 141; з наступними змінами і доповненнями.
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40-41. - Ст. 356; з наступними змінами і доповненнями.
3. Господарський кодекс України від 16 січня 2003 року// Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 18. - Ст. 144; з наступними змінами і доповненнями.
4. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 21-22. - Ст. 135; з наступними змінами і доповненнями.
5. Про нотаріат. Закон України від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 39. - Ст. 383; з наступними змінами і доповненнями.
6. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції від 3 березня 2004 р. // Офіційний вісник України. -2004. -№15.
7. Порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених. Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 р. // Бюлетень законодавства і юридичної практики України, 1996 р. - № 5.

Література:

1. Андреев В. К. Применение института представительства в деятельности производственного обьединения //Сов. гос. и право. - 1976. - № 8.
2. Брагинский М. И. Осуществление и защита гражданских прав. Сделки. Представительство. Доверенность. Исковая давность // Вестник Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации. - М., 1995. - № 7.
3. ГальперинЛ. Представительство и доверенность//Сов. юстиция. - 1969. -№ 19.
4. Гордон А. Представительство в гражданском праве. - СПб., 1879.
5. Доверенность: субьектный состав, полномочия, оформление, некоторые особенности / Басистов А. Г, Барщевский М. Ю. - М.: Белые альвы, 1996.
6. Пергамент А. М. Опекун как гражданско-правовой представитель несовершеннолетнего. М., 1968.
7. Представительство в гражданском праве: Учебное пособие /Андреев В. К., Спмоилоиа М. В. - Калинин: Изд-во Калин, ун-та, 1978.
8. Представительство и доверенность: Лекция для студентов / Белкин И. Я. -Ншіпг.ибирск: Изд-во Сиб. ун-та потреб, кооперации, 2000.
9. Склонский К. И. Представительство в гражданском праве и процессе//Вопросьі іоприи. с;ущность, содержание, структура. -Харьков, 1984.
10. Рясенцев В. А. Деятельность от имени другого лица без полномочий (і Іродставительство без полномочия)//Ученые записки: Ученые записки ВЮЗИ. -М , І958.
11. Скловский К. И. Представительство в гражданском праве и процессе (вопросьі і порий: сущность, содержание, структура): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. -Харьков, 1982.
12. Харитонов Е. О., Саниахметова Н. А. Гражданское право: Частное право. І І,ивилистика: Учеб. пособие. - К.: АСК, 2001.
13. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Д. В. Боброва, О. В. Дзера, л С. Довгерт та ін.; За ред. О. В. Дзери та Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, :чЮ4.
14. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар/За ред. О. В. Дзери, ІІ.С. Кузнєцової, В. В. Луця. - К.: Юрінком Інтер, 2005.
15. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар/За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. - К.: Істина, 2004.
16. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я. М. Шевченко. - К.: Ін Юре, 2004.
17. Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Харитонова Є. О., Калітенко О. М. - X.: Одіссей, 2003.
18. Черепахин Б. Б. Органы и представители юридического лица. - М., 1968.

Методичні вказівки

Представництво в цивільному обороті має широку сферу застосування. Це пояснюється причинами як юридичного, так і фактичного порядку. Потреба у представництві виникає тоді, коли особа, яку представляють, не має в силу закону можливості вчиняти юридичні дії, наприклад, у разі відсутності дієздатності. Представ­ництво може мати місце також тоді, коли у особи відсутня або фізична можливість здійснити такі дії, наприклад, внаслідок хвороби, відсутності в місці постійного проживання або бажання особисто реалізовувати належні їй права та обов'язки. Здійснення юридичними особами своєї статутної діяльності також неможливо уявити без щільного використання інституту представництва (праця продавців, касирів, представництво в суді, господарському та третейському суді).

Насамперед, увагу студентів слід зупинити на визначальних правових ознаках представництва.

ЦК України визначає представництво як правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ст. 237).

Таким чином, суть представництваполягає в діяльності представника щодо реалізації повноважень в інтересах і від імені особи, яку представляють. Однак слід зазначити, що не будь-які правочини можуть бути вчинені представником. Стаття 238 ЦК України передбачає, що не допускається укладення через представ­ника угоди, яка за своїм характером може бути укладена лише особисто, а так само інших угод, зазначених у законі.

Мета представництва - здійснення представником правочинів в інтересах і за рахунок особи, яку він представляє. Правочини, які вчиняються представником, є його власними, самостійними вольовими діями, які створюють, змінюють або припиняють цивільні права і обов'язки у іншої особи - особи, яку представ­ляють.

Відповідно до цивільного законодавства у відносинах представ­ництва приймають участь три суб'єкти: особа, яку представляють, представник і третя особа.

Особою, яку представляють, може бути будь-який суб'єкт цивільного права - фізична, юридична особа, незалежно від плинності у них дієздатності.

Представником є фізична або юридична особа, які мають повноваження на здійснення юридичних дій від імені особи, яку представляють. Представники мають бути повністю дієздатними.

Юридичні особи, які мають спеціальну правоздатність, можуть виконувати функції представника, якщо це не суперечить їх статутним завданням, визначеним у законі, статуті або положенні (напр., ст. 2 Закону України «Про товарну біржу»; ст. 20 Закону України «Про об'єднання громадян»).

Як третя особа, з якою внаслідок дії представника встанов­люються, змінюються або припиняються цивільні права і обов'язки, може виступати будь-який суб'єкт цивільного права. Разом з тим, відповідно до ч. З ст. 238 ЦК України представник не може укладати правочин від імені особи, яку він представляє, ні у підношенні себе особисто, ні у відношенні іншої особи, представ­ником якої він одночасно є, за винятком комерційного представ­ництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Представництво є складним правовідношенням за колом правових зв'язків, які складаються між його суб'єктами. Таким чином, при представництві складається три наступних кола відносин: між особою, яку представляють, і представником; між представником і третьою особою; між особою, яку представляють, і третьою особою.

Представництво необхідно відрізняти від інших зовнішньо подібних на нього, але різних за правовою природою відносин, які складаються в цивільному обігу. Так, представника необхідно підрівняти від посередника. Хоча посередник, як і представник, вчиняє від свого імені певні вольові дії, направлені на укладення договору, наприклад, пошук контрагентів, проведення переговорів і таке інше, але ці дії лише сприяють укладенню угоди. Вольові ж дії представника безпосередньо створюють, змінюють та припи­няють, цивільні права та обов'язки.

Рукоприкладач - це особа, яка лише допомагає у оформленні правочину, підписує його за особу, яка не може це зробити власноруч унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин, наприклад, підписує заповіт. В цьому випадку рукоприкладач не висловлює своєї волі, а лише підтверджує той факт, що громадянин висловив свою волю на укладення угоди. Саме за критерієм вияву волі він відрізняється від представника.

Діяльність представника дуже подібна до діяльності комісіо­нера, який укладає правочини в інтересах комітента. Однак комісіонер вчиняє угоди від свого імені за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК України), представник же діє від імені особи, яку він представляє. Частина 2 статті 237 ЦК України зазначає, що не є представником особа: яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

Спеціальну увагу необхідно приділити повноваженням пред­ставника.

В юридичній літературі існують різні точки зору на правову природу повноважень представника. Більшість вчених розглядає повноваження представника як особливе суб'єктивне право, яке реалізується представником у відносинах з третіми особами. О. С. Йоффе вважає, що повноваження є юридичним фактом, який визначає межі приєднання до правоздатності особи, яку представ­ляють, дієздатності представника.

Згідно зі ст. 237 ЦК України повноваження представника можуть ґрунтуватися на договорі, законі, акті органу юридичної особи та на інших підставах, встановлених актами цивільного законодавства. Наявність у представника повноважень є обов'язко­вою умовою будь-якого представництва.

Підставами виникнення представництва є юридичні факти, коло яких визначено в законі. Обсяг та характер повноважень представ­ника залежать від тих юридичних фактів, з яких виникає представництво.

Вирізняють такі види представництва:

1) представництво, яке ґрунтується на договорі;

2) представництво, яке ґрунтується на законі;

3) представництво, яке ґрунтується на адміністративному акті.

Договірне, або добровільне, представництво виникає на підставі волі особи, яку представляють, і яка визначає особу представника. Особа, яку представляють, самостійно визначає повноваження представника шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору. Таким договором звичайно є договір доручення, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 1000 ЦК України).

Різновидом добровільного є комерційне представництво. Відповідно до ст. 243 ЦК України комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені

підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Головна особливість комерційного представництва полягає в тому, що за згодою сторін та у випадках, передбачених законом, допускається одночасне комерційне представництво різних сторін правочину. Повноваження комерційного представника може бути підтверджене письмовою угодою між ним та особою, яку представ­ляють, або довіреністю.

Представництво, яке виникає на підставі закону та адміністративного акта, є обов'язковим, оскільки воно встановлюється  незалежно від волі особи, яку представляють.

Коли відносини представництва виникають в силу прямої вказівки закону, цей вид представництва називають законним. Так, законними представниками неповнолітніх дітей виступають батьки, усиновителі, опікуни. Особливістю цього виду представ­ництва с те, що особа, яку представляють, не приймає участі в призначенні представника, а повноваження представника безпо­середньо визначаються законом.

Представництво, при якому повноваження представника ви никають із адміністративного розпорядження особи, яку представляють, або із акта органу юридичної особи, являє собою представництво, яке ґрунтується на адміністративному акті. Таке представництво виникає, наприклад, внаслідок видання органом юридичної особи наказу про призначення працівника на посаду, пов'язану із здійсненням представницьких функцій, наприклад з укладенням угод.

Законодавче поняття довіреності закріплено у ч. З ст. 245 ЦК України. Довіреністю визнається письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Важливо правильно визначати юридичну природу довіреності. За своєю юридичною природою довіреність уявляє собою одно­сторонній правочин, що визначає повноваження представника. Тому її видача не вимагає згоди представника, а прийняття довіреності або відмова від неї є правом представника. Довіреність адресована третім особам та засвідчує повноваження представника перед третіми особами. Зміст довіреності визначається межами правоздатності особи, яку представляють. За загальним правилом довіреність може видаватися тільки дієздатними громадянами. Неповнолітні громадяни можуть самостійно видавати довіреності в обсязі тих прав, які вони можуть здійснювати самостійно.

Оскільки довіреність є одностороннім цивільно-правовим правочином, вона має відповідати загальним умовам дійсності правочинів. Разом з тим, закон встановлює ряд особливих вимог щодо довіреності. Довіреність повинна бути укладена тільки в письмовій формі. В довіреності обов'язково повинна бути зазначена особа, якій вона видана. В довіреності може бути не визначений строк її дії.

За змістом та обсягом повноважень, які отримує представник, розрізняють три види довіреностей: генеральні (загальні), спеціальні і разові.

Генеральна довіреність видається на вчинення широкого кола угод та юридичних дій, наприклад, генеральною є довіреність, яка видається керівнику філії юридичної особи.

Спеціальна довіреність видається представнику на здійснення багатьох однорідних юридичних дій. До спеціальних можна віднести довіреність на представництво у суді, довіреність, яка видається експедитору на отримання вантажів від залізниці.

Разова довіреність видається для вчинення одного конкретного правочину, наприклад, довіреність на отримання зарплати, на підписання певного договору.

Після визначення змісту слід перейти до форми довіреності.

Довіреність повинна бути складена у письмовій формі, про це свідчить саме визначення довіреності. В окремих випадках ставиться вимога, щоб довіреність була не просто письмовою, але й посвідченою нотаріусом. Довіреність на укладення правочинів, що потребують нотаріальної форми (наприклад, довіреність на купівлю-продаж будинку, а також довіреність, за якою повноваження передаються в порядку передоручення, мають бути нотаріально посвідчені.

Законодавство передбачає наявність у довіреності обов'язкових реквізитів. Таким обов'язковим реквізитом є дата її вчинення. Відсутність у довіреності дати вчинення робить її недійсною. Іншим обов'язковим реквізитом є підпис довірителя, а для довіреності, яка видається від імені юридичної особи, - прикладення печатки цієї юридичної особи.

Важливо приділити увагу питанню про передоручення. Особа, якій видана довіреність, повинна особисто вчиняти ті дії, на які вона уповноважена. Вона може передоручити їх вчинення іншій особі, якщо уповноважена на це довіреністю або примушена до цього обставинами для охорони інтересів особи, яка видала довіреність. Передоручення оформлюється нотаріально посвідченою довіреністю. Строк дії такої довіреності не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої вона видана. Особа, яка передала повноваження іншій особі, повинна сповістити про те того, хто видав довіреність, і подати йому необхідні відомості про особу, якій передані повноваження. Невиконання цього обов'язку покладає па особу, що передала повноваження, відповідальність за дії особи, якій вона передала повноваження (замісника), як за свої власні (ч. 2 ст. 240 ЦК України).

Чинність довіреності припиняється внаслідок: 1) закінчення її строку; 2) скасування довіреності особою, яка її видала; 3)відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; І) припинення юридичної особи, яка видала довіреність; 5) припи­нення юридичної особи, на ім'я якої видана довіреність; 6) смерті фізичної особи, яка видала довіреність, визнання її недієздатною, обмежено дієздатною або безвісно відсутньою; 7) смерті фізичної особи, якій видана довіреність, визнання її недієздатною, обмежено дієздатною або безвісно відсутньою.

Особа, яка видала довіреність, вправі в будь-який час її скасувати, а особа, якій довіреність видана, вправі відмовитись від неї, що автоматично призводить до припинення дії довіреності. Угода про відмову від цього права недійсна. З припиненням довіреності втрачає силу і передоручення.

Наявність у представника повноважень є необхідною умовою будь-якого представництва. Разом з тим, у цивільному обігу зустрічаються випадки, коли правочини вчиняються особами, що не мають на це необхідних повноважень. Іноді така ситуація виникає, коли між учасниками цивільного обороту взагалі відсутня будь-яка попередня домовленість про представництво. Проте в реальному житті частіше має місце так зване фіктивне представ­ництво, коли учасники цивільного обігу вважають, що діють відповідно до належних повноважень, але в дійсності представник таких повноважень не має. Прикладом такого фіктивного представ­ництва може слугувати випадок неправильного оформлення довіреності, припинення її дії в зв'язку зі спливом строку, на який вона видана. Досить часто трапляються випадки, коли представник має певний обсяг повноважень, але при здійсненні дій від імені особи, яку він представляє, виходить за межі наданих повноважень, наприклад, укладає договір про придбання майна за більш високу ціну або в більшій кількості.

З огляду на зазначене, постає важливе питання про правові наслідки представництва без повноважень. Діяльність без повно­важень або з перевищенням повноважень не є в цивільному обігу зовсім байдужим фактом і за наявності певних умов може спричиняти виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин. Так, наприклад, особа, від імені якої укладено правочин, може заповнити відсутність чи ваду повноважень шляхом подальшого схвалення укладеного правочину. В літературі переважає думка про те, що за своєю юридичною природою наступне схвалення угоди є одностороннім правочином, вчиненим на розсуд особи, яку представляють. Як свідчить практика, наступне схвалення може відбуватися як в письмовій формі (в вигляді листа, телеграми, факсу тощо), так і шляхом вчинення конклюдентних дій, наприклад, прийняттям виконання, здійснен­ням розрахунків. Важливо лише, щоб із дій особи, яку представ­ляють, випливало пряме схвалення правочину, який вчинено в її інтересах. Наступне схвалення правочину особою, яку представ­ляють, робить правочин дійсним з моменту його укладення.

Завдання.

Завдання № 1

Громадянин Фауст, технічний директор «ТОВ «Фаланга», уклав ;і громадянином Кириченко договір купівлі-продажу будинку по мул. Ярославів Вал у м. Києві. Цей будинок належав на праві класності товариству з обмеженою відповідальністю «Фаланга», членами якого були Фауст, Саєнко і Дронь.

Через рік після укладення договору купівлі-продажу Саєнко заявив позов про визнання названого договору недійсним. В обґрунтування позову Саєнко вказав на наступні обставини: а) він не давав згоди на продаж будинку, співвласником якого він є; б) повноваження пана Фауста, як технічного директора ТОВ, не розповсюджуються на укладення договорів про відчуження майна.