Особливості організації оплати праці і преміювання при переході до ринку.

       Регулювання оплати праці в Україні виконується на двох рівнях: державному, за допомогою тарифної системи, а також установлення мінімальної заробітної плати, міжгалузевих співвідношень в оплаті праці, оподаткування підприємств і доходів працюючих та регулювання фонду споживання; на рівні підприємства, згідно з системою тарифних угод /вибір форм і систем оплати праці, встановлення мінімальних тарифних ставок і посадових окладів, видів і розміру доплат, надбавок і премій, оплати за контрактом тощо/. Наприклад, Кабінет міністрів України в лютому 1993 р. З метою диференціації складності праці затвердив для машинобудування такий діапазон коефіцієнта співвідношення до мінімальної зарплати: 1,08-1,41.

       Декрет України “Про оплату праці” /січень 1993 р./ встановив два види оплати праці: основну заробітну плату, що залежить від результатів праці найманого робітника і визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками і доплатами, встановленими законом; додаткову оплату праці, що залежить від результатів виробничої діяльності у вигляді премій, заохочень, компенсаційних виплат, надбавок і доплат, не передбачених законодавством чи понад розміри, передбачені законом. Ці два види оплати праці зумовлюють структуру фонду оплати праці /ФОП/.

       Зміст регулювання оплати праці на рівні підприємства і встановленні види оплати праці обґрунтовують цілі організації заробітної плати на підприємстві.

       Мета організації і преміювання праці полягає у створенні механізму розподілу ФОП, що забезпечує залежність доходу працівника підприємства як від особистих, так і кінцевих результатів діяльності трудового колективу.

       Кожна із складових частин річного доходу працівника підприємства повинна залежати від його трудового внеску в колективні результати. Отже, зміст організації оплати і стимулювання праці полягає в розробці конкретних методів розподілу ФОП підприємства з урахуванням трудового внеску низових колективів працівників і окремих виконавців, а також частки майна /акції, паї тощо/, що належать кожному працівнику.

       Висока якість системи оплати і стимулювання праці є найскладнішою проблемою у побудові дійового господарського механізму підприємства і досягається, якщо вона ґрунтується на таких засадах:

заробленність стимулів, де джерелом зарплати і премій є ФОП, утворений залишковим методом шляхом вилучення із вартості реалізованої продукції витрат минулої праці та обов’язкових платежів державі;

наукова обгрунтованність виду і значення розподільних елементів, що використовуються для нарахування підрозділам і виконавцям фонду основної заробітної плати і преміальних виплат;

повнота обліку у розподільних елементах кількісних /обсяг виробництва, продуктивність праці / і якісних/ якість продукції, рівень витрат ресурсів/ показників діяльності підрозділів і окремих працюючих;

достатність /відчутність/ матеріальних стимулів за конкретні результати роботи відносно основної заробітної плати.

Технологічна документація.

       Технологічна документація – це сукупність технологічних документів, що визначають технологічний процес. Склад, зміст і порядок розробки всієї технологічної документації регламентовані Єдиною системою технологічної документації /ЄСТД/. У комплекс стандартів ЄСТД входить понад 40 ГОСТів, що враховують можливість розробки, оформлення і застосування технологічних документів за умов АСУВ.

       Призначення комплексу стандартів ЄСТД:

       використання різних методів і засобів проектування, обробки та розмноження технологічних документів;

       застосування єдиних правил оформлення технічних документів залежно від типу і характеру виробництва, складу і виду розроблюваних технологічних процесів, способів їх опису;

       створення передумов для зниження трудомісткості інженерно-технічних робіт у сфері ТПВ;

       створення інформаційної бази АСУ та САПР.

       Технологічна документація розробляється мірою готовності використовуваної конструкторської документації. Строки її виконання встановлює розроблювач документації.

       Залежно від призначення види технологічних документів поділяються на основні та допоміжні. До основних належать:

       МК – маршрутна карта;

       КТП – карта технологічного процесу;

       КТТП – карта типового /групового/ технологічного процесу;

       ОК – операційна карта;

       КТО – карта типової /групової/ операції;

       КК – комплексна карта.

       До допоміжних документів належать:

       КЗ – карта замовлення на проектування та виготовлення технологіч-ного оснащення;

       КП – карта погодження технічного процесу.

       Основними документами при розробці технологічних процесів є технологічні карти /маршрутні, операційні, карти технологічного процесу/. У картах зазначені структура технологічного процесу і його зміст, послідовність виконання операцій, режим, застосовуване обладнання, технологічне оснащення, порядок збирання, регулювання, контролю та ін.

       На приладобудівних підприємствах застосовують в основному технологічні карти трьох видів: маршрутні, технологічних процесів та операційні.

       Маршрутна карта визначає послідовність проходження оброблювальної одиниці /деталі, вузла, приладу чи виробу/ за цехами і містить опис всіх операцій без виділення кожної операції у окремому документі. Маршрутні карти застосовують в одиничному та дрібносерійному виробництві тоді, коли оброблювальний виріб не закріплений за певним обладнанням /робочим місцем/. У цих картах відбито матеріал і розміри заготовки, цехи та дільниці, де проводиться обробка, перелік операцій, обладнання, технологічного оснащення, професії та розряд роботи, трудовитрати.

       Карта технологічного процесу визначає послідовність обробки деталі чи вузла за операціями і переходами і застосовується головним чином у серійному виробництві. Ці карти на відміну від маршрутних містять також розрахунки режимів обробки і передбачають закріплення оброблювальної одиниці за певним обладнанням.

       Оперативну карту розробляють окремо на кожну операцію. Вона містить повний перелік всіх переходів з детальним викладом даних про режим, методику технічного контролю, геометричні та інші параметри, виміри та випробування. Операційна карта, як правило, містить ескізне креслення, яке зображує деталь чи вузол, із зазначенням місць обробки, способу закріплення, розташування інструменту.

       Маршрутні карти складаються ВГТ або техбюро цеху. Зміни у діючі карти вносять лише з дозволу головного технолога. Строки внесення змін повинні бути погоджені з інструментальним відділом, відділом постачання та виробничими цехами.

       Велика різноманітність технологічних процесів, які використовуються у приладобудівному виробництві, змушує часто доповнювати технологічні карти технологічними інструкціями. У технологічних інструкціях крім технологічних режимів даються фізичні й хімічні обґрунтування процесів, які відбуваються при обробці, викладається послідовність монтажу, настроювання та випробування приладів. Технологічні інструкції затверджуються головним технологом.

       Основним законом будь-якого виробництва є неухильне дотримання технологічної дисципліни. За умов серійного і масового виробництва категорично забороняється свавільні відхилення від розробленого і затвердженого технологічного процесу. Ці відхилення неминуче призводять до браку та підвищення виробничих витрат.

       Склад документів визначається залежно від типу виробництва і стадії розробки технологічної документації. На стадії технічної пропозиції технологічна документація не розроблюється. На стадіях ескізного і технічного проектів розробляється така технологічна документація: для виготовлення та випробування макета або його складових частин; для виготовлення і випробування дослідного зразка; за результатами виготовлення і випробування та попередніх випробувань дослідного зразка на основі проведеного коригування конструкторської документації; для виготовлення і випробування виробів серійного /масового/ виробництва.

       Розробка документів, що входять до комплекту технологічної документації, може здійснюватися із застосуванням і без застосування засобів механізації і автоматизації.

       Обсяг розроблюваної технологічної документації визначають за допомогою коефіцієнта питомого обсягу технологічних розробок /КТР/, що відбиває кількість операційних карт, що припадають у середньому на одну деталь.

       Завершальним етапом розробки технологічної документації є нормо контроль. Він проводиться на всіх етапах розробки технологічної документації. У процесі такого контролю перевіряється дотримання у технологічній документації норм та вимог, встановлених стандартами та іншими нормативно-технічними документами. Порядок проведення нормо-контролю визначається державним стандартом ЄСТД. Основним призначенням нормоконтролю є підвищення рівня типізації технологічних процесів, скорочення строків підготовки виробництва, зниження собівартості та поліпшення якості продукції, що випускається.

3. Визначити тривалість циклів і побудувати графіки видів руху послідовним способом, якщо величина партії деталей n = 5 шт., трудомісткості операцій t₁ = 8 хв.; t₂ = 12 хв.; t₃ = 15 хв.; t₄ = 10 хв.; величина передавальної партії p = 1 шт., число верстатів С = 1.

Вариант №26