Західноукраїнські землі між двома світовими війнами.

У цей період західноукраїнські землі знаходяться у складі 3 держав: Чехословаччина – Закарпаття; Польща – Галичина, Західна Волинь, Поділля, Холмщина; Румунія – Пн Буковина, Бесарабія. Всі країними проголосили себе унітарними (тобто такими, що не мають в своєму складі. Майже в усіх трьох державах закривались українські школи й інші навчальні заклади, висілялись в центральні райони, а присилали румун, чехів, поляків. Економічний розвиток: - 80% населення займалось с\г – Промисловість була не розвинута – Знаряддя праці на рівні 19 ст. – Малоземелля – В Румунії продаж великих маєтків (лише румунам) – Лише Чехословаччина вкладала інвестиції в Закарпаття (було побудовано гідроелектростанції, мости, наділяли українців землею) – Нафтовидобувна промисловість – Розвиваються нові галузі: паперова, калійні добрива (Івано-Франківськ), граніт (на Волині) – Кооперативний рух (У Польщі загалом). Культурна сфера: - Не могли тут отримати українську вищу освіту (виключення – Прага): радикалізація української молоді (молодь почала займатись тероризмом щоб розхитати устрої держав, але була неорганізована). У 1929 р. у Відні – Організація українських націоналістів (ОУН). Очолив Коновалець. Мета: незалежність держави, а мета виправдовує засоби. У 1938 – Закарпаття отримало автономію – Карпатська Україна – під керівництвом Волошина. У 1939 р. – проголошено незалежність Карпатської України

118. Українські землі у скаладі Польщі.Східна Галичина, Західна волинь, Зазідне полісся, Холмщина, Підляшшя, Посяння Лемківщина. Поділ польських земель на польщу а і польщу б.- переважно укр. і біл землі., які використовувалися як ринки збуту дешевої сировини і роб сили й надавалися осадникам – колоністам. Запровадження політики полонізації зміна назви східної Галичини на Малопольщу, закриття укр. шкіл, уведення квот длля всупу укр. в універ . політика пацифікації масових репресій щодо укр. населення Галичини. Береза –Картузька.Невизначеність 1919 -1923 рр. пошук компромісу 1926-1937. Тиск 1923-1926 25 і 28 % територій і населення і 16 та 9 промислових підприємств і робітників. 77 тисяч осадників. 1926 режим санацій ю. Пілсудський . В 1925 українці мали 12 своїх партій

119. У румунії790 тис українців. 1918 – 1928, 1937-1940 – періоди реакції, 1928 – 1937 період відносної лібералізації. Найскрутніше становище. Асиміляція. Антирумунські повстання (Хотинське 1919, Татарбунарське 1924). ЗАПРОвадження воєнного стану на укр. землях. р умунізація. Переслідування укр. церкви.1938 військова диктатура.

120. Чехословаччина. Відсутність суто українських політичних партій. 90 відсотків селян боржники.

66. Західна Україна у 1918р. Утворення та ліквідація ЗУНР.Унаслідок поразки у війні Австро-Угорська імперія почала розпадатися. 18—19 жовтня 1918 р. у Львові відбувся з'їзд політичних і громадських діячів українських земель Австро-Угорщини. Була створена Українська Національна Рада, яка проголосила, що претендує на Східну Галичину, Лемківщину, північно-західну частини Буковини і Закарпаття. 31 жовтня 1918 р. утворилась військова організація на чолі з Д. Вітовським. 1 листопада 1918 р. вони зайняли Львів. В розвиток подій втрутилися поляки: у Кракові була створена ліквідаційна комісія, котра заявила про намір перебрати владу в Галичині у свої руки. Почалися бої у Львові між поляками та українцями. 9 листопада 1918 р. був сформований уряд — Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким, а 13 листопада проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Президентом став Петрушевич. 21 листопада 1918 р. поляки перейшли у наступ. Українське командування вимушене було залишити місто. Не кращим було становище в Буковині, де українці 3 листопада 1918 р. на всенародному вічі у Чернівцях заявили про возз'єднання з Україною. На заваді постала Румунія, війська якої 6 листопада окупували Буковину. В січні 1919 р. перша сесія Української Національної Ради проголосила об'єднання ЗУНР з УНР в єдину державу. З метою припинення українсько-польської війни до Галичини прибула спеціальна місія Антанти. Воєнні дії, однак, не припинялися. В березні 1919 р. Українська Галицька армія (УГА) вимушена була відступити. За такої ситуації уряд ЗУНР надає президентові Є. Петрушевичу додаткові повноваження. УГА переходить у наступ і визволяє значну територію Галичини. Важливою подією стало укладення акту злуки,який було урочисто виголошено у Києві на Софійській площі 22 січня 1919 р. У відповідності до нього ЗУНР користувалася цілковитою автономією, збройні ели обох держав об'єднувались, усім громадянам гарантувалися демократичні права і свободи. З урахуванням обставин, що склалися на той час, його не вдалося реалізувати. 16-18 липня1919 р. територію ЗО УНР окупували польські війська. 15 березня1923 р. екзильний уряд ЗУНР припинив існування.Таким чином, звільнившись від австро-угорського панування, Західна Україна опинилася від владою Польщі,Чехословаччини, Румунії.

123. Карпатська Україна.30 вересня 1938 року Мюнхенська змова, яка поклала початок розпаду Чехословаччини. 11 жовтня 1938 року надання автономії Підкарпатській русі (офіц. Назва –Закарпаття) Голова автономного уряду А. Волошин. 2 листопада 1938 року Віденський арбітраж, за рішенням якого частина територій закарпаття передавалася Угорщині. Український уряд поїхав до Хусту. 30 грудня 1938 року Зміна назви Підкарпатської Русі на карпатську Україну. Проведення ряду реформ (українізація адміністративної влади,початок створення збройних сил –Карпатської Січі, вибори до сейму тощо). 14 березня 1939 року початок окупації Закарпаття угорськими військами. 15 березня 1939 року Проголошення незалежної Карпатсько\ї України, обрання президентом Волошина. Кінець березня 1939 повна окупації території Закарпаття угорськими військами.

125. Входження західноукраїнських земель до складу УРСР.Згідно з Пактом і таємним протоколом радянські війська 17 вересня 1939 р. перейшли польський кордон і вступили в Західну Україну. 28 вересня 1939 р. союз Німеччини і СРСР був скріплений Договором про дружбу і кордон, який уточнив сфери впливу цих держав і розмежувальну лінію між ними на території Польщі „по лінії Керзона”: у сферу впливу СРСР переходили Литва, Бесарабія і Північна Буковина, у сферу впливу Німеччини – Лемківщина, Холмщина, Посяння і Підляшшя. (У червні 1940 р. Червона армія зайняла Північну Буковину і Бессарабію, які були загарбані Румунією у 1918–1919 рр). 22 жовтня 1939 р. у Галичині й Воліни було проведено вибори до народних сборів. Вони проходили за демократичною формулою, з таємним голосуванням, але кожна кандидатура ретельно вивчалася компартійними і спеціальними органами. На підставі звернення Народних зборів в жовтні V позачергова сесія Верховної Ради СРСР прийняла закон про включення Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з УРСР. ЗУЗ було поділено на 6 областей: Львівська, Станіславська, Тернопільска, Волинська, Рівненська, Дорогобицька. Менше ніж через рік за цим же сценарієм Пн. Буковина і Придунайські землі (утворились Чернівецька ті Ізмаїльска області)Заходи: Конфіскація поміщицьких і монастирських земель і розподіл їх, створення перших колгоспів, націоналізація великих промислових підприємств і всіх банків; створення робітничих, селянських комітетів; запровадження 8-годинного робочого дня; укрупнення і реконструкція підприємств, створеня робітничих загонів, селянської міліції, ліквідація старого адміністративного апарату, установлення контролю над виробництвом і розподілом.Позитивні наслідки радянізації: Була розширена мережа шкіл, вводилось безкоштовне медичне обслуговування, українізація вищої освіти, Львівський університет ім. Яна Казимира було перейменовано на ім. Івана Франка; Львівський оперний театр перейменований в Театр опери і балету ім. Франка. Негативні: Були заборонені всі політичні партії, культурно-освітні організації, греко-католицька церква, заклади «Просвіта», понад 80 різноманітних видань. Репресіх проти населення (арештовано 10% населен).

122. Українське питання у міжнародній політиці напередодні II світової війни.Напередодні Другої світової війни чітко визначилися три групи країн, зацікавлених у вирішенні українського питання. Перша група - СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина - країни, до складу яких входили українські землі, мета - втримати вже підвладні землі й приєднати нові. Друга група - Англія, Франція і частково США, які своїм втручанням у вирішення українського питання або, навпаки, дипломатичним нейтралітетом задовольняли свої геополітичні інтереси. Третя група - Німеччина, якапретендувала на українські землі, і Угорщина, якадомагалася повернення Закарпатської України. У червні 1940 р. уряд СРСР примусив румунські власті повернути загарбані ними 1918 р. Бессарабію та Північну Буковину. 26-28 жовтня 1939 р. у Львові працювали обрані населен­ням Західної України Народні Збори, які проголосили встановлення радян­ської влади і прийняли декларацію про входження в СРСР та возз'єднання Західної України з УРСР.Після Мюнхенського договору складне міжнародне становище Чехо-Словаччини примусило чехословацький уряд погодитися надати Карпатській Україні статус автономної республіки. 8 жовтня 1938 р. було утворено автономний уряд на чолі зА.Бродієм. 22 листопада 1938 р. празький парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України. Для захисту державної незалежності і боротьби з угорськими терористичними формуваннями було створено збройні сили Карпатської України — Організацію Оборони«Карпатська Січ». Налагоджувалася робота промисловості, транспорту, торгівлі, українізувалась система освіти, видавнича справа. 12 лютого 1939 р. відбулись вибори доСеймуКарпатської України, на яких більшість голосів здобули кандидати Українського Національного Об'єднання. 15 березняСейм проголосив повну державну самостійність Карпатської України. Президентом Карпатської України було обрано А. Волошина. В ніч з 13 на 14 березня 1939 р. Угорщина, за підтримкою гітлерівської Німеччини розпочала війну проти Карпатської України. 16 березня зазнавши значних втрат, ворог зумів захопити Хуст, а18 березня, більша частина території Карпатської України була окупована угорськими військами.

126. Напад Німеччини на СРСР. Оборонні бої 1941-1942 рр.22 червня 1941 року фашистська Німеччина раптово напала на СРСР. Напад здійснювали три добре озброєні групи армій: -група армій «Північ» здійснювала наступ на Ленінград та Прибалтику; - група «Центр» - на Москву і центральні області Росії; - група «Південь» в Україну і Кавказ. 23-29 червня 1941 – найбільша танкова битва в районі Луцьк-Бруди-Рівне-Дубно. 7 липня 1941 р. керівництво України опублікувало звернення до українського народу, у якому закликало населення чинити рішучий опір фашистській агресії. До Червоної армії з України було мобілізовано понад 2,5 млн осіб. Населення широко залучалося до будівництва оборонних споруд, створення грошового і продовольчого фонду оборони, шефства над військовими шпиталями. 3 перших днів війни на території України діяли два фронти - Південно-Західний(командувач генерал-полковник М. Кирпонос) і Південний(командувач генерал-лейтенант I. Тюленєв). Німецько-фашистські війська прорвали оборону Південно-Західного фронту, і 7 липня 1941 р. почалася оборона столиці України Києва,яка тривала 72 дні. Оборона Одеси (5 серпня – 16 жовтня) тривала понад 70 днів. У першій половині вересня 1941 р. німецькі війська, поновивши наступ, взяли у кільце в районі Києва чотири армії Південно-Західного фронту. При спробі вирватися з оточення загинули командуючий фронтом генерал-полковник М. Кирпонос. 30 жовтня почалась оборона Севастополя (250 днів). 16 листопада – захоплено Крим. Радянське командування почало контррнаступ під Харковом 12 травня 1942 р. :важка поразка. 22 серпня 1942 р. радянські війська залишили місто Свердловсь, після чого вся Україна опинилася під окупацією.Середпричин невдачЧервоної армії: - зосередження і розгортання військ з урахуванням нових кордонів не було завершено до початку війни; - фактор раптовості нанесення першого удару; - кращі командні і командирські кадри Червоної армії були репресовані (до 75% командного складу); -до початку війни не було завершено переозброєння Червоної армії;- радянське керівництво прорахувалося у визначенні можливого напрямку головного удару супротивника; - використання Німеччиною потенціалу завойованих країн; радянська військова техніка переважала в кількості, але поступалась в якості.

127. Нацистський окупаційний режим на території України.План «Ост» в Україні передбачав: - Понімечення населення й колонізація західної частини СРСР – Фізичне винищення (спочатку євреїв, циган, а потм слов’ян) – Переселення німців на українські землі протягом 30 років – Масове насильницьке переселення мешканців Захдіної України до районів Сибіру – Підрив біологічної сили слов’янських народів за рахунок фізичного виснаження. Розчленування України:  1) Рейхкомісаріат Україна (6 округів із центрами в Дніпропетровську, Мелітополі, Миколаєві, Києві, Житомирі, Рівному) з рейх комісаром Еріком Кохом 2) Дистрикт «Галичина» - польське генерал-губернаторство (Львівська, Тернопільська, Дрогобицька, Станіславська області без північних районів) 3) «Трансністрія» - провінція Румунії (Одеська, південь Вінницької, захід Миколаївської; окремо увійшли Чернівецька і Ізмаїльска області.4) Прифронтова зона під владою військової адміністрації (Чернігівська, Сумська, Харківська, Донбас та узбережжя Азовського моря, південний Крим). Нацистський «новий порядок»: Утворення окупаційної адміністрації, що складалась з каральних органів, до роботи в яких притягалось місцеве населення; Масовий терор, каральні операції, концтабори, знищення мирного населення (особливо євреїв); Вивезення до Німеччини обладнання, сировини, продуктів, творів мистецтва, чорнозему. Налагоджування роботи підприємств, електростанцій, залізниць, 12-14-годинний робочий день, мізерна заробітна плата. Примусова колективна праця селян, вилучення всього врожаю на потреби окупантів. Примусове вивезення молоді до Німеччини.

128. Радянський рух опору в Україні.До 1941 р. сталінське керівництво СРСР, розраховуючи в майбутній війні вести боротьбу на ворожій території, не подбало про підготовку організаторів підпілля і партизанської боротьби. Ця робота розгорнулася в ході війни. До вересня 1941 р. в Україні були створені 33 підпільні обкоми партії і 3,5 тис. диверсійно-партизанських груп. Проте дуже скоро німці, не без допомоги місцевого населення, змогли виявити і розгромити підпільників. Так, до літа 1942 р. з 3,5 тис. вищезазначених груп залишилося тільки 22. Проте на початок 1942 р. на території України діяло більше 90 партизанських загонів. Серед них своєю чисельністю, організованістю й активністю виділялися партизанські з'єднання під командуванням С. Ковпака, Є. Руднєва, А. Сабурова, Н. Наумова, П. Вершигори. Прагнучи налагодити централізоване керівництво партизанським рухом, ДКО ЗО травня 1942 р. створив при Ставці Центральний штаб партизанського руху (ЦШПР), начальником якого було призначено П. Пономаренка. В червні 1942 р. почав діяти Український штаб партизанського руху (УШПР), підпорядкований безпосередньо ЦК КП(б)У. Начальником штабу було призначено Т. Строкача. У місті Енгельс Саратовської області була створена спеціальна школа з підготовки партизанських командирів, підривників, зв'язківців, диверсантів і так далі. Особливо активний радянський партизанський рух в Україні розвернувся в 1943 р., коли більшість загонів, що раніше базувалися в брянських лісах, були перекинуті на українську територію, в основному до Полісся. У лютому-березні 1943 р. здійснив свій знаменитий рейд по Карпатах найчисленніший із партизанських загонів - С. Ковпака. Однією з причин того, що цей рейд виявився достатньо успішним, була та обставина, що ковпаківці досягли тимчасової угоди про нейтралітет із командирами УПА. Проте дуже швидко ця угода була порушена, і бої між радянськими партизанами і частинами УПА поновилися.. Боротьба з партизанами відволікала значні сили німців. Інколи вони кидали в каральні рейди до 50 тис. солдатів і офіцерів, але знищити партизанський рух були не в змозі.

130. Діяльність ОУН-УПА.Після того, як Німеччина продемонструвала своє негативне ставлення до створення самостійної української держави, подальша співпраця між німцями та ОУН стала неможливою. 4 грудня 1941 р. керівництво ОУН поставило перед своєю організацією стратегічне завдання: "Готуватися до довгої, затяжної і наполегливої боротьби з німецькими окупантами і дотримуватися тактики накопичення сил". Оскільки німці розформували українські батальйони "Нахтігаль" і "Роланд", перед ОУН встало питання про створення власних озброєних сил. На території України цим займався один із лідерів організації Н Лебідь. Вже влітку 1942 р. на Волині й у Поліссі з'явилися перші озброєні загони бандерівського крила ОУН. Підпільні організації ОУН були створені в багатьох містах України. Захист членів ОУН покладався на спеціально створену "Службу безпеки" (СБ). Насамперед оунівці узяли на себе функцію захисту місцевого українського населення від німецьких окупантів, радянських і польських партизан. Днем створення Української Повстанської Армії (УПА) офіційно вважається 14 жовтня 1942 р. - день Покрову Святої Богородиці. Ще влітку 1941 р. на Волині сформувався досить великий український партизанський загін під командуванням Т. Боровця (Бульби). Боровець оголосив себе головним отаманом України і продовжувачем справи С. Петлюри. Спочатку, дотримуючись нейтралітету по відношенню до німців, загін вів активні бойові дії проти відступаючих частин Червоної армії. Боровець діяв самостійно, не підкоряючись ніякій організації або владі. Взимку 1942 р. до загону Боровця почали приєднуватися озброєні частини ОУН-М. Влітку 1943 р. Представники ОУН-Б вели переговори з Боровцем і мельниківцями про об'єднання, але успіху не досягли. 18 серпня частини УПА силоміць роззброїли загони Боровця і ОУН-М і приєднали їх до себе.Діяльність ОУН у повоєнний період умовно можна поділити на два етапи: змістом першого етапу (1945—1946) було відкрите протистояння великих з'єднань, ар'єргардні бої, на другому (1947— 1950) — починає переважати підпільна боротьба, удари невеликих бойових груп, затухаюча активність. Загибель командувача УПА Р. Шухевича (5 березня 1950 р.) стала поворотним пунктом — після неї фактично закінчився організований опір на західноукраїнських землях, хоча окремі невеликі загони УПА діяли ще до середини 50-х років.

132. Визволення українських земель від нацистських загарбників.Визволення України почалося під часСталінградської битви (листопад 1942 — лютий 1943 р.), яка поклала початок корінному перелому у війні на користь СРСР. Перші населені пункти України в східному Донбасі були звільнені в грудні 1942 р. Остаточне ж визволення українських земель почалося в ходіКурської битви (5 липня—23 серпня 1943 р.). 23 серпня війська Степового фронту звільнили Харків. У вересні-жовтні 1943 р. розгорнулася героїчна битва за Дніпро, уздовж якого німці намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони («Східний вал»). Кульмінацією битви за Дніпро було визволення від окупантів Києва. Визволення правобережної України: - Житомирсько-Бердичівська операція 24 грудня 1943 – 14 січня 1944 (Війська 1-го Українського фронту завдали поразки групі армій «Південь» і створили можливість оточення ворожих військ на Корсунь-Шевченківському виступі); Корсунь-Шевченківська операція 24 січня – 17 лютого 1944 (було створено умови для подальшого визволення Правобережжя, ворог утратив убитими 55 тис. солдатів і офіцерів, понад 18 тис. потрапили в полон, радянські війська захопили велику кількість бойової техніки і озброєння); Рівненсько-Луцька (приблизно в той же час; було звільнено Луцьк, Рівне, Проскурів, Тернопіль, Вінницю); Нікопольсько-Криворізька 30 січня – 29 лютого 1944 визволили Нікополь та Кривий Ріг. Звільнення Півдня України: 13 березня – 16 квітня – звільнено Херсон, Миколаїв, Одесу. Кримська наступальна операція 8 квітня – 12 травня 1945 (звільнення Криму, Чорноморський флот повернув свою основну базу в Севастополі). Звільнення західноукраїнських земель: Проскурівсько-Чернівецька операція 4 березня – 8 квітня 1945 (вороже угруповання було розколоте на дві частини; радянські війська вийшли в передгір’я Карпат); Львівсько-Сандомирська операція 13 липня – 29 серпня 1944 (була знищена група гітлерівських армій «Північна Україна»), Яссько-Кишинівська операція 20 – 29 серпня 1944 р(розбили групу гітлерівських армій «Південна Україна»); Карпатсько-Ужгородська операція жовтень 1944 р. (завершилося визволення всієї території України)

133. Внесок українського народу у перемогу над нацистами.На початку війни Україна упродовж 13 місяців стримувала наступ фашистських орд і тільки наприкінці липня 1942 р. була повністю окупована загарбниками.Після окупації території України розпочався масовий партизанський рух, який завдав німецьким військам відчутних втрат. Невеликі партизанські загони, а також цілі партизанські з'єднання під командуванням С. Ковпака, О. Федорова, С. Наумова, П. Вершигори вели "рейкову війну".У західних областях України велику територію очистили від загарбників вояки ОУН -УПА. Значну диверсійну роботу в містах України вели підпільники(Кудря, Бевз, Теліба).На фронтах Вітчизняної війни у складі радянських військ було близько 6 млн українців; кожен другий із них загинув, кожен другий із тих, хто залишився живим, став довічним калікою. 2072 українці було удостоєно вищого звання в СРСР - Героя Радянського Союзу. Із 15 фронтів більше половини очолювалося маршалами та генералами - українцями з походження (А. Єременко, С. Тимошенко, П. Рибалко).Героїчні зусилля знадобилися під час евакуації підприємств на схід країни. Це вимагало не лише великих зусиль, а й людських жертв. З України було вивезено і введено в дію на нових місцях понад 500 великих підприємств, у тому числі - тракторний, електромеханічний, турбогенераторний, паравозобудівний заводи з Харкова, "Більшовик", "Ленінська кузня", "Точелектроприлад" та інші з Києва.На схід їхали і кваліфіковані робітники, фахівці. На нових місцях доводилося працювати ненормований час у надзвичайно важких умовах - за відсутності житла, кепського харчування. З України в тил СРСР у перші місяці війни було переправлено понад 5 млн голів худоби.Великий внесок в перемогу зробили також укр. вчені, діячі мистецтва (група укр. вчених на чолі з Доброхотовим розробила нові методи виплавки броньованих сталей, інститут клінічної фізіології АН УРСР під керівниц. Богомольця розробив ефективні методи лікування ряду інфекційних, травматичних захворювань)

134. Наслідки війни для України.14млн людей втрати демографічні. 286 млрд карбованців мат збитки 42% по РСРС, 714 міст зруйновано, 28 тис селищ, 16,5 тис пром. Підприємств.

137. Повоєнна відбудова і розвиток України (1945 – середина 1950-х рр.)Особливості відбудови в Україні: - Відбудова передбачалась п’ятирічним планом (1946-50 рр) – Значні масштаби відбудовних робіт – Розрахунок в основному на свої сили з частковим застосуванням німецької техніки – Відбудовувалась перш за все важка промисловість та енергетика (80% з усіх капіталовкладень) за рахунок легкої (12%) та с\г (7%) – Українська економіка відбудовувалась не як окремий комплекс, а як частина загальносоюзної системи – Доля України в загальносоюзній системі зменшувалась до 7% - Непропорційна рух удеології (рух передовиків, трудові подвиги) – Кількісні показники переважали якісні. – Головне джерело відбудови – ентузіазм. – Нестача робочої кваліфікованої сили, технологій. – Почалась електрифікація радгоспів, колгоспів. – Газифікація населених пунктів – 1947р. – скасовано карткову систему (призвело до зростання цін на продукти) . – Голод 1946-47. Наслідки відбудови: - Повоєнні роки відзначені новою компанією ідеологічних «проробок» діячів культури і мистецтва – Головні зусилля населення України концентрувались у сфері промисловості. Повоєнна п’ятирічка була виконана достроково, а промислове виробництво 1950 р. зросло у порівнянні з 1940 на 15% - С/г України було другорядною галуззю – Завершилось об’єднання України, і жителі Сходу, Придніпров’я, Півдня і Правобережжя з одного боку, Галичини, Закарпаття, Буковини з іншого – почали інтенсивне спілкування між собою, обмінюватись життєвим досвідом, культурними здобутками. Розширились можливості їх взаємного зближення, усвідомлення спільності історичної долі. – Радянізація Західної України значно ослабила збройний опір західноукраїнського населення (УПА) – В ході радянізації народного господарства Зх України, освіта, наука, партійні, радянські, комсомольські, правоохоронні й репресивні органи мали у своєму складі відряджених зі Сх. республік УРСР спеціалістів, а «сумнівні» елементи депортувались в східні райони СРСР.

141. Політика десталінізації в Україні. Десталінізація - процес ліквідації культу особи і сталінської політичної системи, створеної радянським лідером Йосипом Сталіним. Сталінське керівництво було змінено після його смерті у 1953 році. Керівні пости на той момент займали: Лаврентій Берія, голова Міністерства внутрішніх справ; Микита Хрущов, перший секретар Центрального комітету Комуністичної партії, і Георгій Маленков, прем'єр-міністр Радянського Союзу. Десталінізація поклала кінець великомасштабному використанню примусової праці в економіці. Процес звільнення в'язнів ГУЛАГу був початий при Берії, але незабаром він був усунений від влади. Хрущов тоді став найвпливовішим радянським політиком. У своїй промові «Про культ особи і його наслідки» на закритому засіданні XX з'їзду КПРС, 25 лютого 1956 року, Хрущов шокував своїх слухачів, засуджуючи диктаторську форму правління Сталіна і створений ним культ особистості. Крім того, він розкритикував злочини, скоєні і соратниками Лаврентія Берії. Хрущовська компанія з очищення від спадщини Сталіна у громадській сфері проводилася в кінці 1950-х. Було проведено перейменування міст, пам'ятників та інших об'єктів, які були названі на честь Сталіна. Процес десталінізації досяг свого піку у 1961 році на 22-му з'їзді Комуністичної партії Радянського Союзу. В результаті з'їзду були прийняті два ключових акта десталінізації: по-перше, 31 жовтня 1961 року тіло Сталіна було винесене з мавзолею на Червоній площі і перепоховане, а по-друге, 11 листопада 1961 року, місто-герой Сталінград був перейменований у Волгоград. У рамках десталінізації, багато інших міст, які носили ім'я Сталіна були або перейменовані або їм були повернуті їх колишні назви. Це торкнулося навіть столиць союзних республік та територій: Сталінабад, столиця Таджицької РСР була перейменована в Душанбе, Сталінірі, столиця Південно-Осетинської автономної області була перейменована в Цхінвалі

142.Соціально – економічні реформи Хрущова. У березні 1956 р. радянський уряд скоротив на дві години тривалість робочого дня у передвихідні та передсвяткові дні. Було збільшено тривалість відпусток, пов'язаних із вагітністю і пологами (з 77 до 112 календарних днів). У квітні скасовано закон 1940 р., що прив'язував робітників до підприємств, на яких вони працювали. Тепер працюючі мали право змінювати місце роботи, за два тижні попередивши адміністрацію про свій намір. Для селян, однак, зберігалося попереднє становище: не маючи паспортів, вони не могли залишити свій колгосп або радгосп. У травні було встановлено шестигодинний робочий день для підлітків від 16 до 18 років. Скасовувалася плата за навчання у старших класах середніх шкіл та вищих навчальних закладах. У липні 1956 р. було прийнято закон про державні пенсії, за яким значно збільшено розміри нижчих розрядів і обмежено розміри високих пенсій. Пенсійний вік знижувався до 60 років для чоловіків і 55 років для жінок. Середній розмір пенсій збільшився майже в два рази. З 1956 р. розпочався поступовий (за галузями) перехід з восьмина семигодинний робочий день. На підземних та інших роботах із шкідливими умовами праці робочий день скорочувався до шести годин. Внаслідок цього робочий тиждень у робітників і службовців України зменшився з 48 год у 1956 р. до 41 — в 1960 р., а на підземних роботах — із 48 до 36 год. У липні 1957 р. ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР прийняли постанову «Про розвиток житлового будівництва в СРСР». У ній ставилося завдання надати кожній сім'ї окрему квартиру. Для будівництва нових житлових масивів передбачалося створення в кожному великому місті високопродуктивних домобудівних комбінатів і розвиненої промисловості будівельних матеріалів. Понад 3 млн квартир, споруджених у містах і робітничих селищах України за десяток років, істотно пом'якшили житлову проблему. Хоча збудовані в часи М. Хрущова п'ятиповерхові панельні будинки з невеликою житловою площею пізніше презирливо назвали «хрущобами», вони були для жителів міст кращим варіантом порівняно із бараками або перенаселеними комуналками.

143.Розвиток укр культури в 60ті. «Шестидесятники». Спочатку осередок українських дисидентів складали «шістдесятники» — нове плідне покоління письменників, що здобувало собі визнання. До нього належали Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Юлій Шелест, Микола Вінграновський, Алла Горська та Іван Дзюба. Пізніше до них приєдналися Василь Стус, Михайло Осадчий, Ігор та Ірина Калинці, Іван Гель та брати Горині.Значна частина членів групи швидко робили собі багатообіцяючу кар'єру, деякі були переконаними комуністами. Хоча дисиденти діяли переважно в Києві та Львові, вони походили з різних частин України. Більшість складали східні українці, проте багато з них мали ті чи інші зв'язки із Західною Україною, де свого часу навчалися чи працювали. Інша риса полягала в тому, що чимало інтелігентів були в своїх сім'ях першими, хто залишив село й приєднався до лав міської інтелігенції. Звідси й той наївний ідеалізм та складна аргументація, часто притаманні їхнім заявам. Загалом вони становили дуже аморфний і неорганізований конгломерат людей. В Україні налічувалося не більше тисячі активних дисидентів.

144. Соц –економ розвиток України в період застою. У 1965 р. відбулися два пленуми ЦК КПРС, присвячених проблемам реформування економіки. У березні обговорювалося питання "Про невідкладні заходи з подальшого розвитку сільського господарства СРСР". Були підвищені заготівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, введені доплати за її надплановий продаж, гарантувалася оплата праці колгоспників по тарифних ставках. Проте, економічний ефект від проведених на селі перетворень був вкрай низьким. Колгоспники, як і раніше, не були реальними господарями на землі, тому серйозної зацікавленості в кінцевих результатах своєї праці вони не мали. У селах були поширені такі негативні явища, як масова крадіжка з колгоспних полів і сховищ, а також вкрай недбале відношення до збереження вирощеного урожаю. Вересневий пленум прийняв ухвалу "Про поліпшення управління промисловістю". Знову ліквідовувалися раднаргоспи, що означало повернення до максимально централізованої системи управління промисловістю. Відновлювалося всевладдя союзних міністерств, 90 % промислових підприємств України підкорялися безпосередньо Москві. Разом з тим, вводилася нова система оцінки діяльності підприємств. Тепер на перший план вийшли такі показники як реалізація продукції, рівень рентабельності і виконання плану постачань. Перші пореформенні 5 років виявилися найбільш результативними.Проте разом з видимими успіхами виникли і певні проблеми. Величезною перешкодою на шляху активного проведення реформ встав потужний бюрократичний апарат країни. Чиновники всіх рангів не бажали миритися з перспективою зростання господарсько-економічної самостійності підприємств, і докладали титанічні і небезуспішні зусилля з метою збереження свого впливу і своєї влади. Дуже швидка протидія партійно-бюрократичного апарату зва до мінімуму можливості подальшого економічного зростання. Радянський Союз з останніх сил намагався не відстати в області озброєнь від США. У цьому плані велика роль відводилася Україні, яка була одним з найбільших виробників зброї і військової техніки. Проте СРСР вже економічно не міг не лише виграти гонку озброєнь, але і підтримувати паритет в цій області з провідними державами Заходу, перш за все США.

145. Дисидентський рух в Україні. Дисиде́нтський ру́х — рух, учасники якого в СРСР виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність. Дисидентський рух мав три основні течії:1. Правозахисне, або демократичне, диссидентство Українською Гельсінською Групою (УГГ), тобто групою сприяння виконанню Хельсінських угод щодо прав людини, які були підписані СРСР 1975 р. УГГ була утворена в листопаді 1976 р. в Києві. Її очолив письменник М. Руденко. До складу входили О. Бердник, П. Григоренко, Л. Лук'яненко, І. Кандиба, М. Маринович та інші, всього 37 осіб. Вона підтримувала зв'язок з московськими правозахисниками А. Сахаровим, Ю. Орловим та ін. Загалом УГГ визначила собі широке коло завдань: ознайомлювати українське суспільство з Декларацією прав людини ООН, збирати докази порушення владою прав людини, національних прав в Україні, застосування політики етно-і лінгвоциду та насильницького насаджування русифікації, домагатися безпосереднього контакту України з іншими країнами, акредитації в республіці представників закордонної преси, вільного обміну інформацією та ідеями. Це була єдина з усіх правозахисних організацій, яка не розпалася. Проте ні певна поміркованість УГГ, ні легальні форми роботи, ні міжнародна громадська думка не перешкодили радянським властям розпочати гоніння. До 1980 р. майже три чверті Української Гельсінської групи отримали терміни ув'язнення від 10 до 15 років. Решті дозволено було емігрувати.2. Релігійне дисидентство, що мало на меті боротьбу за фактичне, а не декларативне визнання свободи совісті. В Україні, зокрема, воно вело боротьбу за відновлення українських греко-католицької та автокефальної православної церков, за свободу діяльності протестантських сект. Найяскравішими представниками цієї течії були Г. Вінс, І. Гель, В. Романюк, Й. Тереля. 3. Національно орієнтоване дисидентство, яке рішуче засуджувало шовінізм, імперську політику центру, форсовану русифікацію, виступало на захист прав і свобод усіх народів та їхню співпрацю в боротьбі за умови життя, гідні цивілізованого світу. До цього напряму належать І. Дзюба, С. Караванський, В. Мороз, В. Чорновіл та ін.

146. Розвиток україн. Культури в 1970-1980рр. Провідним науковим центром України в ці роки була Академія наук України на чолі з Б. Патоном. З’явилися роботи істориків М. Брайчевського про походження Русі, виникнення Києва, Ю. Бадзьо про походження російського, українського і білоруського народів. Вийшли у світ такі багатотомні видання, як «Історія Української РСР», «Історія української літератури», Українська радянська енциклопедія історії України.Розвивалася українська література: видавалися твори М. Стельмаха, П. Загребельного,І. Білика, Ю. Мушкетика, Д. Павличка, І. Драча, Б. Олійника, Л. Костенко. У цей період зародився новий напрямок у кіномистецтві – «поетичне кіно». Найбільший успіх мав фільм «Тіні забутих предків» режисера С. Параджанова, а також кінофільми Ю. Ільєнка, К.Муратової, І. Миколайчука, Л. Бикова стали гордістю українського кінематографи.Позитивні зміни відбулися в розвитку театрального мистецтва. Прославили Україну своїми виступами академічні драматичні театри імені Івана Франка в Києві, імені Т. /Шевченка в Харкові, імені М. Заньковецької у Львові. Славу українському театру принесли Н. Ужвій, Д. Гнатюк, А. Солов’яненко, Б. Ступка, А. Роговцева, В. Дольський та інші талановиті акториВ образотворчому мистецтві провідними стали теми вітчизняної історії, творчої праці народу. В Україні працювали такі художники, як Т. Яблонська, О. Заливаха, А. Горська, скульптор і живописець І. Гончар..Реформа загальноосвітньої школи 1984р. сприяла процесу ідеологізації та русифікації в Україні. На початку 1970-х рр. після цькування О. Гончарова за роман «Собор» починається відкритий перехід до «закручування гайок» в ідеологічній і культурній сферах. Ідеологічного розмаху в Україні зазнали твори М. Вінграновського, В. Шевчука, Ю. Щербака, Р. Андріяшка, В. Дрозда, В. Маняка, І. Чендая та інших літераторів. «Незручних» письменників виключали зі Спілки письменників України. В. Некрасова вислали за кордон. Затягувалося видання творів Л. Костенко «Княжа гора», «Маруся Чурай» та творів інших письменників.Процеси, що відбувалися в 1970-1980-ті рр. в культурному і духовному житті, мали суперечливий характер. З одного боку, відбувається бурхливий розвиток науки, виникають нові напрямки в кіномистецтві, стають широко відомими імена театральних діячів, письменників, поетів, а з іншого боку, посилюється процес русифікації, наступ на права республіки.

147. Курс на перебудову. Особливості його реалізації в україні. еребудо́ва (рос. перестройка) — загальна назва сукупності політичних і економічних реформ, що проводилися в СРСР у 1985—1991 роках. Складові частини Перебудови:

 у внутрішньополітичній сфері — демократизація суспільного життя;

 в економіці — введення елементів ринкових відносин;

 у зовнішній політиці — відмова від надмірної критики так званого капіталістичного ладу, значне поліпшення відносин зі США та демократичними країнами Західної Європи, визнання загальнолюдських цінностей і глобальних проблем. До початку 1990-х років Перебудова призвела до загострення кризи в усіх сферах життя суспільства, що спричинило ліквідацію влади КПРС і розпад СРСР.Причини ПеребудовиСтагнація в економіці, наростання науково-технічного відставання від Заходу, провали в соціальній сфері.Політична криза, яка виразилася у розкладанні керівництва, в його нездатності забезпечити економічний прогрес, у зрощенні партійно-державної номенклатури з ділками тіньової економіки та злочинністю, що призвело до формування в середині 1980-х рр. стійких мафіозних угруповань.

Апатія та негативні явища в духовній сфері суспільства.

Прихід до керівництва країни молодих політиків (М. С. Горбачов, М. І. Рижков, О. М. Яковлєв, Е. А. Шеварнадзе), які не тільки прагнули до зміцнення своєї влади, а й виступали за оновлення держави та суспільства.У березні 1985 р. після смерті К. У. Черненка на пост Генерального секретаря ЦК КПРС був обраний Михайло Горбачов. Його обрання стало свідченням бажання частини партійного апарату суттєво модифікувати радянську систему.

148. Проголошення незалежності . Причини розпаду СРСР.1)відцентрові націоналістичні тенденції, властиві, на думку деяких авторів, кожній багатонаціональній країні і проявляються у вигляді міжнаціональних протиріч і бажання окремих народів самостійно розвивати свою культуру й економіку;

2)авторитарний характер радянського суспільства, зокрема гоніння на церкву, переслідування КДБ дисидентів, примусовий колективізм, панування однієї ідеології, заборона на спілкування з закордоном, цензура, відсутність вільного обговорення альтернатив (особливо важливо для інтелігенції);

3)зростаюче невдоволення населення через перебої з продовольством, особливо в епоху застою і Перебудову, і найнеобхіднішими товарами (холодильники, телевізори, туалетний папір і т. д.), заборони та обмеження (на розмір садової ділянки і т. д.), постійне відставання у рівні життя від розвинених країн Заходу;

4)диспропорції екстенсивної економіки (характерні для всього часу існування СРСР), наслідком яких ставала постійна нестача товарів народного споживання, зростаюче технічне відставання у всіх сферах обробної промисловості (компенсувати яке в умовах екстенсивної економіки можна тільки високозатратними мобілізаційними заходами, комплекс таких заходів під загальною назвою "Прискорення "був прийнятий в 1987 році, але економічних можливостей виконати його вже не було);

5)криза довіри до економічної системи: в 1960-1970-і рр.. головним способом боротьби з неминучим при плановій економіці дефіцитом товарів народного споживання була обрана ставка на масовість, простоту і дешевизну матеріалів, більшість підприємств працювали в три зміни, виробляли подібну продукцію з матеріалів невисокої якості. Кількісний план був єдиним способом оцінки ефективності підприємств, контроль якості був мінімізований. Результатом цього стало падіння якості вироблених в країні товарів народного споживання. Криза довіри до якості товарів ставав кризою довіри до всієї економічної системи в цілому;

ряд техногенних катастроф (авіакатастрофи, чорнобильська катастрофа, крах «Адмірала Нахімова», вибухи газу тощо) і приховування інформації про них;

6)невдалі спроби реформування радянської системи, що призвели до стагнації, а потім розвалу економіки, що спричинило за собою розвал політичної системи (економічна реформа 1965 року);

149. Політичний розвиток в Україні а 1991-2011рр. Без партій, які є одним із базових інститутів демократичного суспільства, посередником між владою і народом, неможливе нормальне функціонування органів влади. Україна, відійшовши від тоталітарної однопартійності, у 1990 р. стала на шлях формування багатопартійної системи. На сьогодні в Україні існує понад 100 політичних партій. Їх за традицією поділяють на праві, ліві й центристські. До правих належать націонал-радикальні партії (Консервативна Республіканська партія, Українська Національна Асамблея та інші). Ліві — партії соціалістичного і комуністичного спрямування (Селянська партія України, Соціалістична партія України, Прогресивна соціалістична партія, Комуністична партія та інші). Центристські партії — це партії націонал-демократичного, націоналдержавницького, ліберально-демократичного, соціал-демократичного спрямування (Народний Рух України, Демократична партія України, Партія Зелених України, Ліберальна партія України, Соціал-демократична партія України (об’єднана) та інші).Прийняття закону «Про політичні партії в Україні» було викликане саме потребою сприяти процесам зміцнення й консолідації політичних партій. У центрі політичного життя України були парламентські й президентські вибори, протистояння між парламентською та президентською владою. У березні 1998 р. відбулися чергові вибори до Верховної Ради. Вони вперше проводилися за мішаною мажоритарно-пропорційною системою. У виборах взяли участь 30 політичних партій та виборних блоків, вісім із яких подолали 4 %-вий бар’єр і отримали депутатські місця. Повторне обрання Л. Кучми зумовило значні зміни в керівництві державою. У 2002 р. Президент заявив про необхідність проведення політичної реформи з метою створення парламентсько-президентської республіки європейського зразка. Вибори Президента України 2004 р., як і передбачалося, стали переломними в історії України. Ще задовго до офіційного початку передвиборчої кампанії всі політичні сили країни, як урядові, так і опозиційні, стали готуватися до них. Тривалий час незрозумілою залишалася позиція Президента України Л. Кучми. Конституційний Суд України визнав, що згідно з Конституцією України (1996 р.) він перебуває при владі лише перший термін, хоча фактично залишається при владі вже два терміни. Зрештою Л. Кучма відмовився від участі у виборах 2004 р. Кандидатом від влади став діючий Прем’єр-міністр України В. Янукович. Опозиційні сили згрупувалися навколо В. Ющенка, лідера «Нашої України», колишнього голови Національного банку України, Прем’єр-міністра 2000—2001 рр.

150. Економічний розвиток в часи незалежностіНа економіку України руйнівний вплив мала загальна економічна криза, що охопила СРСР. розпад загальносоюзного економічного комплексу. У момент проголошення незалежності Україна виявилася немічною і деформованою в економічному відношенні: 95 % підприємств підпорядковувалися Москві, майже 80 % усього виробництва не мало завершеного технологічного циклу, термінової заміни вимагали 40 % технологічно застарілих машин і устаткування. Криза охопила промисловість і сільське господарство. Верховна Рада змінила чотири уряди — В. Масола (травень—жовтень 1990 p.). В. Фокіна (листопад 1990—жовтень 1992 р.), Л. Кучми (жовтень 1992—вересень 1993 р.), Л. Кравчука — Ю. Звягільського (вересень 1993—червень 1994 p.). розглянула сім програм виходу з кризи. Але жодна з них реально не була втілена в життя. Основними причинами стали нерішучість і половинчастість програм, непродуманість програм соціального захисту людей, що робило реформи непопулярними. Із 1990 до 1994 р. валовий національний продукт скоротився на 44 %, обсяг промислової продукції — на 41 %, національний доход — на 54 %. У 1994 р. спад промислового виробництва України досяг 27,7 %. У другій половині 1993 р. рівень інфляції в Україні був найвищим у світі й перевищував показники часів світових війн. Відбулося нечуване для мирного часу падіння рівня життя основної маси населення (близько 64 % його опинилося за межею бідності). Ця ситуація потребувала рішучих невідкладних заходів. Вони були викладені в Посланні щойно обраного Президента України Леоніда Кучми до Верховної Ради «Шляхом радикальних економічних реформ» у жовтні 1994 р. і отримали схвалення. Основними напрямками та пріоритетними завданнями нової соціально-економічної стратегії були:· фінансова стабілізація, що включає зниження податків, подолання платіжної кризи, поглиблення банківської реформи;· регульована та контрольована з боку держави поетапна лібералізація цін;· докорінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки, яка має базуватися на приватному секторі· децентралізація управління економікою;· лібералізація сфери зовнішньоекономічних зв'язків;· реформи заробітної плати, соціальної допомоги та соціального страхування. У 1999 р. вперше за останнє десятиріччя проявилися ознаки економічної стабілізації. В основному було подолано падіння виробництва валового внутрішнього продукту. Обсяг промислового виробництва зріс на 4,3 %. На 7,5 % зросли обсяги житлового будівництва. Намітилася позитивна тенденція скорочення дефіциту Державного бюджету України. Було досягнуто відносно низький рівень інфляції.

151. Соціальний розвиток в період незалежності. Економічна криза кінця 80-х — початку 90-х років мала негативний вплив на рівень життя населення України та його відтворення. В 1993 р.чисельність населення України досягла найвищої за всю історію позначки — 52,2 млн чоловік і після цього пішла на спад, склавши в 2000 р. близько 49,5 млн чоловік. Це сталося за рахунок значного скорочення народжуваності, загального постаріння населення та зростання смертності, зменшення в'їзду з інших республік до нашої держави та збільшення кількості тих, хто з різних причин, в першу чергу економічних, залишав Україну. Криза економіки, невдалі спроби реформвання господарського життя, перехід до первісних ринкових відносин негативно позначилися на матеріальному становищі основних верств суспільства.

Господарська криза викликала деструктивні процеси в робітничому середовищі. Чисельність робітників постійно скорочувалась. Усе більше число підприємств не працювало взагалі або працювало неповний робочий тиждень. Загальна кількість зайнятих зменшилась більш як на 25%.Кризові явища охопили інтелігенцію. Низький рівень заробітної плати, падіння престижності багатьох видів розумової праці негативно позначилися на її складі. Частина спеціалістів була вимушена зайнятися нетрадиційною для них комерційною діяльністю. Внаслідок цього відбувалася масова декваліфікація кадрів, спостерігався відплив здібної молоді з науки й виробництва у комерційні структури, значна кількість учених виїхала на роботу за кордон. Швидко знижувалась купівельна спроможність населення. За таких умов навіть середня заробітна плата нездатна була забезпечити прожиткового мінімуму. У цій ситуації понад 70% отриманих грошей витрачається на продовольство. Для порівняння зазначимо, що аналогічні витрати в розвинутих країнах становлять 18-20% доходів. Така ситуація вимагала прийняття радикальних рішень. Визнаючи її, уряд своїми стратегічними цілями визначив розвиток людського потенціалу, зниження рівня бідності та примноження багатства нації. Першочергова увага до проблем соціальної сфери вже в 2000 р. дала позитивні результати

152. ЗовнішняполітикаврокинезалежностіНайбільшсприятливіумовидляпожвавленнязовнішньополітичноїсферизарадянськоїдобивиниклизавдякигорбачовській «перебудові». УРСР поступово виходила за межі діяльності тільки ООН, її органів чи спеціалізованих установ. Уперше за весь радянський період делегація Швидке визнання державної незалежності України десятками країн світу певною мірою породжувало ілюзію того, що труднощі, пов'язані з перехідним періодом, будуть розв'язані безболісно і в короткий термін. Основним документом, який визначав принципові засади розбудови державотворчих процесів, у тому числі в сфері зовнішньої політики, став Акт проголошення незалежності України, прийнятий 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України 2 липня 1993 р. схвалила «Основні напрямки зовнішньої політики України» - наголошується, що неодмінною умовою розбудови незалежної Української держави є її активне та повномасштабне входження до світового співтовариства. Засади зовнішної політики України: відкритість зовнішньої політики, співробітництво з усіма заінтересованими партнерами, уникнення залежності від окремих держав чи груп держав; засудження війни як знаряддя національної політики; додержання принципів взаємоповаги; відсутність територіальних претензій до сусідніх держав; дотримання міжнародних стандартів прав людини.Головними напрямами зовнішньої політики України є: розвиток двосторонніх відносин; участь в європейському співробітництві; розбудова відносин у рамках СНД; участь у роботі ООН, інших міжнародних організацій. Зовнішня політика України - як з огляду її розробки, так і в плані реалізації - пройшла два етапи; перший - від серпня 1991 р. до середини 1994 р. - і другий - від середини 1994 р. і до цього часу.Перші кроки на зовнішній арені, досягнення, а також труднощі та проблеми в царині міжнародних відносин пов'язані з періодом президентства Л. Кравчука. Упродовж трьох місяців Україну як незалежну державу визнали понад 140 країн світу. Протягом 1992-1993 рр. Україна вступає в безпосередні дипломатичні зв'язки зі США, Канадою, Польщею, Німеччиною, Францією, Китаєм, Росією, Казахстаном, державами Балтії, Скандинавії та ін. В липні 1992 р. Україна стала членом ОБСЄ, Світового банку, МВФ.

153. Розвиток україн. Культури в роки незалежності. 1991 p. BP України прийняла Закон «Про освіту», що визначив школу як основу духовного та соціально-економічного розвитку держави і передбачив кардинальні зміни в її роботі. Згідно з законом освіта має бути доступна, гуманна, деполітизована, забезпечувати рівні можливості для людей, бути пов'язаною з національними і культурними традиціями.В умовах незалежності створено нову концепцію розвитку народної освіти - прийнято Державну національну програму «Освіта» («Україна XXI століття»), затверджену Кабінетом міністрів у листопаді 1993 року.В Україні розширюється мережа шкіл з поглибленим вивченням певних дисциплін, усе більше відкривається ліцеїв, гімназій, інших типів навчальних закладів.У першій половині 90-х років була запроваджена система державного ліцензування (надання дозволу на освітню діяльність) та акредитації (визначення професійного рівня діяльності) вузів.У ряді областей місцеве радіомовлення, телебачення розпочали передачі національними мовами. В 1995 р. діяло близько 160 національних культурних товариств.Визнанням високого внеску в розвиток мистецтва і культури України є Державна премія ім. Т. Шевченка, що. присуджується Указом Президента напередодні дня народження Кобзаря. Творчі зрушення відбулись у літературній творчості: розширюється тематичний діапазон прозових, поетичних і драматичних творів, урізноманітнюються їхні стильові форми.З 1990 р. в Україні став проводитися і набув надзвичайно великої популярності Всеукраїнський фестиваль сучасної пісні та популярної музики «Червона рута».В українську літературу повернуті імена В. Стуса, В. Симоненка, Б. Антоненка-Давидовича, I. Багряного, у мистецтво - творчість М. Бойчука та інших.На нові реалії духовного життя народу, державно-церковних і міжконфесійних взаємин Верховна Рада України відреагувала ухваленням 23 квітня 1991 р. Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації». Однак власну політику щодо релігії й церкви Україна змогла здійснювати лише після остаточного здобуття незалежності.Конституція України гарантує громадянам право на свободу світогляду і віросповідання. Церква і релігійні організації відокремлені від держави, а школа - від церкви.