Статті про устрій війська Запорозького»

Паралельно із повстаннями, які поширюються країною, розробляється військовий статут – “Статті про устрій Війська Запорізького”, розпочинається формування центрального і державного апарату, в якому функції уряду виконували генеральний старшина і гетьман, обозний, суддя, осавули, писар, хорунжий, бунчужний, підскорбій.

Українські війська за звичаями і традиціями поділялись на полки і сотні. У реєстрі Війська Запорізького (1649 р.) названо 16 полків: Чигиринський, Черкаський, Канівський, Корсунський, Білоцерківський, Уманьський, Брацлавський, Київський, Переяслівський, Миргородський, Полтавський, Прилуцький, Ніжанський, Чернігівський тощо. В них нараховувалося 271 сотня. У реєстрах сотень кількість козаків теж була різною. В одних - кілька десятків, в інших - до 300 осіб. Крім адміністративно-територіальних, існували полки й суто військові, які формувалися на відповідних адміністративних територіях і були основою нової держави - її збройні сили. У полку влада належала полковнику, а також полковому писарю, обозному, судді, осавулам та іншим військово-адміністративним чинам.

Вони й утворювали старшинську раду полку. Всіма військовими і громадськими справами сотні управляв сотник, а козацькими сільськими громадами - отаман.

Центральна влада на визволеній території належала гетьману, який спирався на Раду генеральної старшини. До неї належали: генеральний писар, що відав гетьманською канцелярією і зовнішніми відносинами, генеральний обозний - керівник артилерії та виробництва зброї і спорядження; генеральний суддя - начальник у судово-адміністративних питаннях; підскарбій, який відав збиранням податків і фінансовими справами війська; безпосередні помічники гетьманау військових справах - осавули, бунчужні та хорунжі. Символами верховної влади гетьмана в Україні були клейноди: булава, бунчук, прапор, литаври для скликання ради. Центр влади перемістився в Чигирин, де була військова і адміністративна ставка гетьмана. Тут розміщувалася його резиденція з генеральною старшиною, яка разом з полковниками об'єднувалася військову раду при гетьманові. Це ж була і своєрідна старшинська рада міністрів, яка вирішувала адміністративні, політичні й економічні проблеми звільненої України. Гетьмана і генеральну старшину обирали на загальній військовій раді. Обиралися також полковники і сотники, хоча інколи кандидатів визначали зверху.Центральною установою вважалась гетьманська канцелярія, яка перебувала у Чигирині, де була і гетьманська резиденція.

55. Західний похід укр. армії під проводом Б. Хмельницького.вересня 1648 р. розпочалася облога Львова. 5 жовтня загони Максима Кривоноса захопили Високий Замок - фортецю на високому пагорбі.Львівська міська верхівка, зрозумівши безвихідь свого становища, почала переговори. Гетьман вимагав від польського командування та міської влади капітулювати і видати козакам їхніх запеклих ворогів - Ярему Вишневецького, Олександра Конецпольського та інших.Проте, дізнавшись, що ті таємно втекли до Замостя, наказав припинити облогу і, дочекавшись викупу для сплати ординцям, рушив на Замостя та оточив фортецю.Незабаром Хмельницький отримав викуп і 14 листопада зняв облогу з Замостя. Зваживши на все, Богдан Хмельницький погодився з рішенням ради і настроями старшини та уклав перемир'я з новообраним польським королем Яном ІІ Казимиром. Однак, укладаючи мир під Замостям, гетьман не збирався припиняти збройної боротьби взагалі. Він планував навесні 1649 р. знову зібрати військо, покликати татар на допомогу й поновити воєнні дії.

Збаразько-Зборівська кампанія

1649 року 100-тисячна армія Б.Хмельницького спільно з 40 тис. татар на чолі з Іслам-Гіреєм на поч. липня оточила велику частину польсько-шляхетського війська під Збаражем і тримала її в облозі півтора місяця. У боях біля міста було знищено чимало поляків, серед шляхти почалися паніка та дезертирство. Не обійшлося без тяжких втрат і в українській армії: тут загинули відомі полковники С.Морозенко і К.Бурляй.

Тим часом на допомогу обложеним поспішали головні сили польської армії, які очолював король Ян Казимир. Непомітним маневром Б.Хмельницький зняв частину війська (бл. 40 тис. українців і 25—30 тис. татар) з-під Збаража і вирушив до Зборова назустріч 20—30-тисячній армії поляків. Несподіваним ударом гетьман відрізав частину польської армії від головних її сил і 15 серпня 1649 р. під час переправи через р. Стрипу завдав їм великих втрат. Наступного дня почався генеральний бій, який загрожував неминучою капітуляцією короля з усією його армією. Але в найкритичніший момент канцлер Оссолінський підкупив татарського хана і той категорично зажадав від Хмельницького припинити бій та почати переговори. Така поведінка хана пояснювалася його політикою "рівноваги сил", яка вела до взаємного виснаження України і Польщі, давала можливість Криму безкарно грабувати ці землі та відігравати провідну роль у Південно-Східній Європі.

18 серпня 1649 р. було підписано Зборівський договір, за яким козаки здобували численні права: 1) Українська держава мала охоплювати територію Київського, Брацлавського й Чернігівського воєводств; на ній не мали права з'являтися коронні війська. Урядові посади тут могли займати тільки православні; 2) козацький реєстр встановлювався у кількості 40 тис. чол., а селяни, які не потрапили до нього, поверталися у кріпацтво. Підтверджувалися всі права і вольності Війська Запорізького; 3) всім учасникам повстання проголошувалася амністія. Водночас магнати і шляхта мали право повернутися до своїх маєтків; 4) католицька і православна шляхта зрівнювалися у правах, а православний митрополит отримував місце у польському сенаті. Питання про унію передавалося на розгляд сейму; 5) польський король погодився на виплату щорічних у поминок Криму та у таємній статті дозволив татарам "вільно спустошувати край, повертаючись назад", тобто грабувати й брати ясир на українських землях.

57.Зборівський мирний договір.8 серпня 1649 року не вигідний укр.-пол договір. Укр держава – Гетьманщина – у межах Київського, Чернігівського, Брацлавського воєводства. Чигирин – резиденція гетьмана. Кордон Случ «козацька лінія» і коронне польське військо не мало права бути на Гетьманщині. Зберігалися вольності війська Запорозького, 40 тис. осіб – реєстрове козацтво, амністія учасникам нац.-визв війни, селяни мали повернутися до панів, катол і прав шляхта зрівнювалися у правах, питання унії відкрите, київ митрополит мав увійти до пол. Сенату.

Битва під Берестечком.

(28 червня — 10 липня 1651) — найбільший бій Хмельниччини, який відбувся біля міста Берестечко між Військом Запорозьким під командуванням Богдана Хмельницького та союзним йому кримськотатарським військом Ісляма III Ґерая з одного боку та армією Речі Посполитої під командуванням Яна Казимира II з іншого.

У 1651 році Польща після Зборівського миру відновила воєнні дії проти козацької України. Однак через позицію хана Іслам-Гірея, котрий не хотів допустити розгрому Речі Посполитої, Богдан Хмельницький змушений був відмовитися від активних наступальних дій, що дозволило королю Яну Казимиру провести військо до Берестечка й до 25 червня переправити його через річку Стир. Лише діждавшись у середині червня прибуття хана з 30—40 тисяч татар, гетьман негайно вирушив у похід. Ранком 28 червня почалися сутички з татарами, які й розпочали Берестецьку битву.

Битва закінчилась перемогою польського війська, однак козацька армія не була розгромлена. Причиною поразки козацького війська було те, що татари полишили поле бою, захопивши з собою Богдана Хмельницького.

Битва під Берестечком була найбільшою за усю Визвольну війну

Поляки не зважилися продовжити війну й розпочали переговори. Внаслідок битви Хмельницький був змушений прийняти дискримінуючий мир, підписаний під Білою Церквою 28 вересня1651 р