Доба Руїни. Загальна характеристика. .

Руїна (1658 – 1686) ПричиниРуїни: Боротьба прихильників різних зовнішньо-політичних орієнтацій; відсутність справжнього лідера; загострення соціальної напруги; несприятливий зовнішньо-полутичний фактор; намагання московської держави фінансово поживитись.СутьРуїни:Поділ України на Л та П; Гетьманом стає Виговський (1657 – 1659): укладає союзи з Польщею, Кримом, Швецією, Москвою. На Запоріжжі піднявся бунт Барабаша і Пушкаря, в 1658 р. – придушено. Виговський вирішує піти на союз з Річчю Посполитою і у вересні 1658 р. – Гадяцький трактат:Коз держава повертається до складу Речі Посполити (але тепер потрійне Велике князів Руське; всі країни – республіки з вільно обраним парламентом і королем); зовнполітика мала бути спільною; поміщики польські отримали право повернутись до України; власне військо, власні фінанси і грошова одиниця; православна церква урівнюється в правах з католицькою. Москва оголошує Виговського зрадником. Зустріч війська Москодержави з військом козаків відбулась у липні 1659 р. Москва була розбита. Наступна битва – Битва під Конотопомлипня 1659, закінчилась поразкою Рос.Одразу після битви вибухнуло нове антиурядове повстання.У 1659 Виговський зрікається булави. Юрій підписує Переяславські статті 1659 р: гетьман втрачав право призначати і звільняти генеральну старшину та полковників. Москва оголошує Польщі війну, Юрій переорієнтовується на Польщу й заключає Слободищинську угоду 1660 р, який був схожий на Гадяцький (немає Великого князівства руського). Україна розколюється. Юрій зрікається булави. На Правоб– ПТетеря (1663-1665 рр): орієнтується на Польщу. Вів війну з Москвою, здійснював каральні заходи, що не додавало популярності. У 1665 зрікається булави. ПДорошенко (1665-1675): запровадив сердюків,негативно сприйняв Андрусі мирний договір 1667 р., переорієнтовується на Крим, Тур.: з-за допомогою татар вигнав поляків, але втрутився Сірко. 1668-1669– Дорошенко об’єднав Україну, Залишає Многогрішного заступником. Приймає протекторат Туреччини. Польска армія була розбита за допомогою турків. З поляками – Бучацький мирний договір 1672.Всі території практично стають турецькими. Брацславщина й Київ отримують автономію. На П.нападають турки, невдоволення. Зрікається булави. У 1681 р. – Бахчисарайський мир між Туреччиною, Кримом і Москвою: між Києвом і Чигирином територія незаселена. На Лівобер– Брюховецький (1663-1668), стає гетьманом завдяки Чорній Раді. Взяв курс на зміцнення гетьмвлади. Перший гетьман, хто поїхав до Москви московські війська тепер у кожному місті, вибори гетьмана – з дозволу царя. ДМногогрішний(1669-1672): ставленик Дорошенка. У 1668 р. Глухівські статті: заборонялось гетьманові вступати у відносини з ін. державами, козацький реєстр 30 тис.Заарештований через донос. ІСамойлович (1672-1687) з Конотопсстаттями: обмежвали права гетьмана і гетьманщини. Допустив в 1686 р. підпорядкування Київської митрополії Московському патріарху. У 1686 р. між М і П – «Вічний мир». Наслідки Руїни:Поділ України на Л та П; Знищення українців, спустошення цілих регіонів; Підпорядкування укрцеркви моск патріархату; Нівеляція державницької ідеї; На території Лів автономія Гетьманщини прожила 100 р

65.Гетьманування Ю. Хмельницького. 6 серпня 1657 р хмельницькому 16 років гетьман. У жовтні 1659 гетьман підписав Переяславські статті. обмеженої автономії України у складі Московії:заборонялися зносини Української держави з іноземними країнами;Україна позбавлялася права без царської згоди переобирати гетьмана: обрана на цю посаду особа мала їхати до Москви на затвердження;гетьман без Козацької ради не міг призначати та звільняти старшину, а також розпоряджатися військом без дозволу царя;збяльшув к-сть царських військ в Україні; передбачалася смертна кара для українців, які відмовлялися присягнути на вірність царю, тощоГетьманська влада стала номінальною. Зростало невдоволення укрнароду.

Щоб остаточно перемогти в боротьбі за українські землі, московський уряд перервав перемир'я з Польщею і розпочав війну. Однак під Чудновом, на Волині, його війська зазнали поразки від поляків і змушені були капітулювати, а гетьман Хмельницький зі старшиною погодився на мир з Польщею. жовтня 1660 р. був підписаний Чуднівський договір, який практично повторював Галицьку угоду. Україна отримувала автономію на чолі з гетьманом.

молодий гетьман восени 1662 р. оголосив про зречення від влади. Доба Руїни в Україні сягнула апогею.

66.І Виговський. Гадяцький мирний договір.Серпень 1657 старшинська рада проголосила генерального писаря викон доручення гетьмана до повноліття Ю Хмельницького. На Корсунській Раді Гетьман. Україно-шведський договір.союз з Кримським ханством. Переговори з Польщею. Посольство у Росію. Посилення ролі укр. старшини і шляхти. Повстання дейнеків. Барабаш Пушкарь. Повстання придушено. Спалено полтаву. Вересень 1658 рік підписаний Гадяцький договір зПольщею. 4 розділи.Ф едерація Польщі. Литви і Українни. Велике князівство Руське(Чернігів, Київ і брацлав воєводства) король спільний на загальному сеймі. Законодавча влада Національні збори депутатів. Гетьман викон влада довічно. Козацтва шляхта духовенство обирали гетьмана. Укр. мова правочинство. Скарбниця, податк система, гроші. Армія 30 тис реєстр і 10 ти найманців. Польськ війська не мали права бути в Укр. Права та привілей козакам. 100 козаків щороку в шляхту віра. РОсійсько-українська війна. Під Конотопом розбили. Терор. Виступи. У жовтні 1959 р зрікся булави.

67.Брюховецький.На Лівобережжі 1663-1668 р гетьмамн. У 1665 поїхав до москви,підписав моск.статті:моск воєводи отримали право перебувати у всіх містах, збирання податків покл на моск воєводу,а збори повністю надходили до царськ скарбниці, вибри гетьмана лише з дозволу царя,гетьманськ уряд позбавл права прводити сам ост зовн політику.Моск сатті істотно обмежували автономію Лівобер гетьманщини,посилювали її залежні від моск царя.у 1668 р лівоб у і слобожанщину охопило антимоск повстання,очолив брюховецький.На поч. березня 1668 моск залоги бло вигнано з більшості міст Лівобер.Сірко очистик від москвофілів всю слобідську україну.Дорошенко рушив назустріч брюховецькому.у червнів таборі під опішнею на полтавщиги козаки влаштували бунт,убили брюховецького,а дорошенка обрали гетьманом обох берегів дніпра

68. Дорошенко.Він усіляко заохочував заселення спустошених південних районів Пр, захищав інтереси козстану. прагнув запровадити довічну гетьманську владу. Створив постійне наймане військо сердюків влаштував свою митрополичу резиденцію в столиці Укр гетьманської держави.

Та головний сенс Дорошенко вбачав у зміцненні своєї влади на П та об'єднанні всіх укр земель у межах однієї держави. Через це дійшло до війни між РП та Україною. У лютому 1666 р. Старшинська рада підтримала політичну програму, висунуту Дорошенком. Було ухвалено вигнати поляків з України, укласти союз із кримським ханом, виступити на Лівобережжя, щоб об'єднати його з Правобережжям під владою одного гетьмана — Дорошенка.

На початку 1668 р. на Старшинській раді в Чигирині правобережний гетьман знову порушив питання про об'єднання Гетьманщини, цього разу під протекторатом Туреччини. Таке саме рішення ухвалила й рада на Лівобережжі.

1668 р. московські залоги було вигнано. Це спонукало Дорошенка виступити в похід із надією на возз'єднання укрземель. переправився через Дніпро,вбили Брюховецького, а Дорошенка обрали гетьманом обох боків Дніпра.

Та закріпити владу гетьманові на Л не поталанило. З півночі загрожувала Московія, на заході пішли в наступ війська РП.Все це змусило Дорошенка повернутися на Пр. На лівому боці Дніпра наказним гетьманом залишився Многогрішний

69.Тетеря. січень1663 р-рада в чигирині,обрала гетьманом Тетерю після хмельницького. Одразу ж після виборів перейшов на бік Речі Посполитої. Збереглося кілька листів П. Те­тері до польського короля, в яких він просить вислати йому на допомогу коронні війська, щоб спільно з ними вигнати орду й приєднати до Польщі ще й Лівобережну Україну.

У роки свого гетьманування П. Тетері довелося вести бо­ротьбу з гетьманом Лівобережної України Я. Сомком, а пізні­ше і його наступником І. Брюховецьким, які намагалися об'єд­нати під своєю булавою обидва береги Дніпра під зверхністю Росії.Довідавшись, що гетьманом став П. Тетеря, прибічник Поль­щі, запорожці пишуть йому листа, де визнають його владу і застерігають щодо запровадження в Україні шляхетських поряд­ків. Проте новий гетьман знехтував застереження, що призве­ло до масових повстань. П. Тетері вдалося придушити повстан­ня під проводом Поповича і Варениці. Однак у 1665 р. його війська було розбито під Брацлавом, внаслідок чого він зрікся гетьманства. Захопивши військовий скарб, гетьманські клейноди і державний архів з документами, які гарантували права й привілеї Україні, П. Тетеря виїхав до Польщі і перейшов у католицтво. На Наддніпрянській Україні він вже ніколи не з'яв­лявся. Не діставши підтримки польського уряду в особистих справах, перейшов на бік Туреччини, оселився в Молдові.

70.Самойлович.червня 1672 р. Генеральна військова рада. гетьманом було обрано Самойловича. Крім тоого уклали Конотопських статей 1672 р.

заборонялося без царського указу та Старшинської ради висилати посольства до інших держав, позбавляти старшину посад, карати без згоди Старшинської ради або вироку військового суду.

Прагнув створити аристокрдержаву з міцною гетьманською владою. припинив скликання Генеральної військової ради, а всі державні справи вирішував зі Старшинською радою. Започав  бунчукове товариство. Самойлович обстоював старшинські інтереси, сприяв зростанню старшинського землеволодіння. Усупереч намаганням старшини й Конотопським статтям, для забезпечення порядку в Гетьманщині він утримував наймане (компанійське та сердюцьке) військо, а з часом сформував іще кілька охочих полків. Як і деякі його попередники, прагнув закріпити спадковість гетьманської влади. Тут гетьман дбав про своїх синів, яким надавав найвпливовіші посади в гетьманському уряді та великі маєтності. Самойлович рішуче протидіяв спробам запорожців здобути політичну окремішність, намагався прилучити під свою булаву Правобережну Україну, не випускав з уваги й західноукраїнські землі.У зовнполітиці орієнтувався на М та вороже ставився до П й Тур.

71.І. Мазепа У 26 липня 1687 р. гетьманом було обрано Мазепу. Тут же підписується нова угода з Москвою —

Коломацькі статті: - Гетьман не мав права без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшина – скидати гетьмана; гетьманському урядові заборонялось підтримувати дипломатичні відносини з іншими державами; в Батурині передбачалось розміщення полку московських стрільців; схвалювались змішані шлюби. У проведенні внутрішньої політики новий гетьман спирався на козацьку старшину — роздавав їй землі, впорядкував податки, земельну власність. Намагаючись зміцнити гетьманську владу, І. Мазепа вводить Нову категорію козацької старшини — бунчукових товаришів, цілком залежних від нього. У зовнішній політиці Мазепа проводив Промосковську політику. У кінці 17 ст. Мазепа зі своїм військом бере участь у походах Петра І проти Туреччини. Були захоплені фортеці Кізикермен, Ісламкермен. (У 1700 р. Петро І укладає мир з Туреччиною). У 1699 р. після рішення польського сейму про ліквідацію козацтва На Правобережній Україні там спалахує повстання під керівництвом С. Самуся, С. Палія і А. Абазина. В 1704 р. за наказом Петра І лівобережні полки Мазепи передислокувалися на Правобережжя. Арешт Палія. Мазепа затвердився на Правобережжі. Поступово Петро І втягує Україну в Північну війну. Тисячі українців гинули у походах, на будівництві фортець та нової столиці — Санкт-Петербурга. У 1708 р. перед Україною виникла загроза нападу Польщі та Швеції. На прохання Мазепи про допомогу Петро І відповів відмовою. Коли поповзли чутки про намір Петра І реорганізувати козацтво, а гетьмана замінити російським ставлеником, то захвилювались і старшина, і Мазепа. Мазепа починає переговори зі Швецією. Він обіцяє Карлові XII зимові квартири в Україні для шведської армії, запаси їжі та фуражу та військову допомогу в обмін на звільнення України від впливу Москви. В кінці жовтня 1708 р. Мазепа виступає з Батурина назустріч шведам. Пізніше між Україною і Швецією було укладено угоду, згідно з якою остання виступала гарантом козацьких вольностей і недоторканності українських кордонів. Петро І здійснює рішучі заходи. Збирається Глухівська рада, де обирається новий гетьман — І. Скоропадський, Було зруйновано козацьку столицю Батурин. Бік Мазепи взяли запорожці під орудою кошового отамана К. Гордієнка. За це Петро І у 1709 р. ліквідує Запорізьку Січ. Вирішальний бій між супротивниками стався 27 червня 1709 р. Під Полтавою. Війська Карла XII і Мазепи були розбиті, і вони відступили у Молдавію. Тут 22 вересня 1709 р. І. Мазепа помер.

72. Пилип Орлик. Пакт і конституція. Після смерті І. Мазепи на загальній раді старшина та Військо Запорізь­ке під головуванням кошового отамана К. Гордієнка 5 квітня 1710 р, обра­ли гетьманом України (в еміграції) Пилипа Орлика. Рада прийняла своєрідні статті - «Пакти і Конституцію прав і вольностей Війська Запорізького», згодом названі «Конституцією Орлика», які були договором між гетьманом і Військом Запорізьким про державний уст­рій України після її визволення від московського панування. Цей документ ніколи, не був втілений у життя, але увійшов в історію як одна з перших в Європі конституцій демократичного суспільства:

- Проголошувалось, що Україна обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування

- Обумовлювалась цілковита незалежність від Московії

- По закінченні війни мають бути повернені з Москви всі невільники-українці.- Україна визнавалась республікою, де гетьманська влада обмежувалась постійною участю в Генеральній Раді- Передбачались регулярні збори Генеральної ради (тричі на рік)- Гетьманові заборонялось підтримувати секретні зносини з іншими державами та здійснювати таємне листування- Запроваджувався Генеральний суд для розгляду справ про кривди гетьманові та провини старшини- Державна скарбниця і майно підпорядковувались генеральному підскарбію. Фінансові справи мали розв’язуватись тільки Генеральною Радою- Протекторат Швеції- Державною релігією оголошувалось православ’я, а Київська митрополія могла вийти з підпорядкування московського патріарха.

- Спеціальній комісії належало здійснювати ревізію повинностей населення.

73. Ліквідація Гетьманщини в Україні. З приходом до влади в Росії Катерини II (1762–1796) було завершено справу, розпочату в Україні Петром I по остаточній ліквідації української автономії.Нова імператорка Катерина II, прагнучи уніфікації та централізації державного управління, у 1764 р. після звернення К. Розумовського з проханням запровадження спадкового гетьманства в Україні та розширення його прав викликала його в Петербург і примусила подати рапорт про відставку. 10 листопада 1764 р. імператриця видала указ про ліквідацію інституту гетьманства в Україні. Уся повнота влади зосередилась у руках президента Другої Малоросійської колегії (1764–1786 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Колегія складалася з чотирьох російських представників, чотирьох українських старшин, прокурора, двох секретарів (росіянина і українця). Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. Суть цього курсу у тезі імператриці: „Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все , щоб стерти з пам’яті їх та їхню добу „. І цей наказ послідовно й наполегливо втілювалися в життя наступними російськими правителями старої і нової доби понад 200 років. Після ліквідації гетьманства осередком формування політичної свідомості українського населення, реальною перешкодою колоніальній політиці Російської імперії на Україні залишилась Запорізька Січ. Але поки йшла боротьба з Туреччиною за Причорномор’я і Крим, в якій активну участь брали запорізькі козаки, російський царизм змушений був терпіти „запорозьку вольницю“. Після укладення Кючук-Кайнаджийського миру Запорізька Січ втратила значення військового форпосту проти турецької і татарської агресії. Тому Катерина II в 1775 р. дала таємний наказ генералу П. Текслі ліквідувати її. 4-5 червня 1775 р. російські війська під командуванням Текслі оточили і зруйнували Січ.Значна частина козаків переселилась у межі турецьких володінь і утворила Задунайську Січ. У 1776 р. Катерина II ліквідувала слобідське козацтво – більшість заможних козаків наказним порядком перевела в гусари, а частину – у селянський стан. Старшина отримала офіцерські звання і статус дворянства. На території слобідських полків було створено Слобідсько-Українську губернію з центром у Харкові.У 1781 р. був ліквідований полково-сотенний устрій, а Лівобережжя поділене на три намісництва – Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське (потім – Малоросійське генерал-губернаторство).У 1783 р. українську національну армію у складі 10 полків було перетворено на регулярні полки за взірцем російської армії. Того ж року кріпосне право було поширене на українське селянство. У 1785 р. виходить „Жалувана грамота дворянству”, за якою українська шляхта отримує дворянські права та привілеї.У другій половині XVIII ст. в Україні утверджується суспільно-політичний устрій, характерний для всієї Російської імперії. Всі органи Української держави були остаточно знищені.

74. Відродження національної свідомості Особливості українського Відродження: 1) На території Гетьманщини не було великого захоплення фольклором 2) Відродження почалось в Наддніпрянщині (Підросійській Україні). З середини 19 с. центр – Галичина 3) Провідною верствою відродження є греко-католицьке духовенство, а не інтелігенція. 4) Тут відродження було ініційовано з гори, урядовими рефорами.

1 етап, академічний (кінець 18 ст. - 1840): - Невеличка групка інтелектуалів починає збирати фольклорні та історичні пам’ятки – Друкуються перші твори живою народною мовою – Друкуються перші українські періодичні видання, збірки пісень – Формується українська національна ідентичність (носій цієї ідентичності – не народ, а дворянство, духовенство). Події: праці Каменьского «Історія малої Росії», «На території Західної України» Д. Зубрицького. Збірки пісень: Максимович «Історичні пісні і думи», «Граматика» Павловського. Періодичні видання: «Український альманах», «Запорожская старина». Діяльність масонських товариств, літературних гуртків, клерикального товариства, діяльність Руської трійці (1833-1837). Заснування університетів: Львівський (1784), Харківський (1805), Святого Володимира (1834).

культурно-освітній та політичний етапи (1845 – 1917) 2 етап, культурно-освітній (1840 р – кінець 19 ст): - Створюються громадсько-політичні організації, наукові товариства, публікуються численні періодичні видання – Відбувається перехід від збирання матеріалів, які підтверджують існування українського народу до перетворення їх в систему ідей – Інтелігенція бореться за українську мову – Національна ідентичність поширюється на широке коло українців – Зароджується ідея політичної самостійності. Події: Кирило-Мефодіївське братство (1846 – 1847), перша політична організація в Зх Україні 1848 – «Головна руська рада», яка вимагала поділу Галичини на польську й українські частини. Наукові інституції (Наукове товариство ім.. Шевченка (1892)). Виникає «Просвіта» 1868. Видання «Кобзаря» Шевченка 1860 р. Громади старі й молоді, займались просвітницькою діяльністю.

3 етап, політичний (кінець 19 ст – 1917 (1991)): - Формування політичних партій – Масові форми національного, політичного й соціального руху – Зародження ідеї самостійної України. Події: Перша політична партія 1900 р. в Наддніпрянській Україні в Харкові – Революційна українська партія (РУП). Засновники: Д. Антонович, Єфремов, Петлюра, Міхновський, Русов. Всі партії були автономістськими, за винятком однієї – НУП (нац. укр. партія), яке очолював Міхновський. Партія виступала на незалежність України з самого початку. В Західній Україні перша політична партія 1890 р. – РУРП (Русько-українська радикальна партія), засновниками якої стали Франко і Павлик. Братство Тарасівців виступало за ідею повної державної незалежності України. Не створили партії

75. Рух декабристів. у 1816 році був створений «Союз благоденства» в Петербурзі, у 1818 – «Союз благоденства» в Москві, У 1821 році внаслідок реорганізації своїх об'єднань декабристи створили два осередки – Північне товариство з центром у Петербурзі та Південне з центром у м. Тульчині. Головою Південного товариства обрано полковника Павла Пестеля, членами організації стали офіцери полків, що перебували в Україні.

Незабаром, крім Тульчинської управи, були засновані ще дві:

– Кам'янська на чолі з Василем Давидовим та Сергієм Волконським;

– Васильківська, яку очолив Сергій Муравйов-Апостол.

. Південне товариство було радикальнішим, ніж Північне, яке обмежувалося у своїх планах поваленням абсолютизму й установлення конституційної монархії.

Конституції товариств. Голова Південного товариства П. Пестель підготував політичний трактат «Руська правда»,у якому докладно визначив програму дій після повалення царату

«Руська правда» також проголошувала: рівність громадян перед законом; свободу слова, друку, віросповідання; ліквідацію військових поселень; скорочення строку служби в армії, конституція Південного товариства не визнавала українців окремим народом і не передбачала відокремлення України від Росії й створення суверенної Української держави. Узагалі, у розв’язанні національного питання П.Пестель заперечував право всіх неросійських народів російської імперії, крім поляків, на самовизначення та був противником перебудови Росії на федеративних засадах.

Конституція Північного товариства, розроблена Матвієм Муравйовим-Апостолом, була поміркованішою. Законституцією М. Муравйова-Апостола мали бути створені Чорноморська держава зцентром у Харкові.

Повстання декабристів. У грудні 1825 року помер цар Олександр І. Настало «міжцарювання». Північне товариство вирішило скористатися цим і 14 грудня 1825 року підняло повстання полків, яке зазнало поразки.Поразка петербурзького повстання примусила ке­рівників Південного товариства прискорити виступ, до якого воно також не було готове, бо висланих до Києва, Житомира та інших міст його представників заарештували.

Керівників повстання доправили до Петербурга на суд. За вироком суду повісили К. Рилєєва, М. Каховського, С. Муравйова-Апостола, М. Бестужева-Рюміна і П. Пестеля. На Кавказ та Сибір заслано багатьох офіцерів, а солдатів покарано шпіцрутенами й переведено до інших полків.

76.Кирило-мефодіївське товариство. (1846 – 1847) Виникло у Києві на початку січня 1846. Увійшло близько 12 осіб. Мета: утворення вільної федерації слов’янських народів. У складі КМБ: різночинці й селяни: Шевченко, М. Костомаров, М. Гулак, В. Білозерський, П. Куліш та інші. Поділялись на радикалів (Шевченко, Гулак) та помірковані (Куліш, Костомаров). В 1846 перетворилось на політичну організацію. Документи\програми: 1) «Книгя буття українського народу» Костомарова, яка мала за мету підняти слов’ян на боротьбу, заявлялось, що через свою демократичність Україна колись прокинеться. 2) «Статут слов’янського братства Св. Кирила та Мефодія» Білозерського, яка складалась з 2 частин: в «Головних ідеях» вказувалось, що метою слов’ян повинно стати їх політичне об’єднання в федерацію, серед «Головних правил» є думка, що головне – просвітницька діяльність (ходити в народ, пропагувати навчання, слов’янської єдності). У березні-квітні 1847 р. КМБ було розгромлене жандармами, 9 чоловік заарештовано. 

Значення: вперше розробили політичну програму й відкидали насильство в досягненні мети.

77.Укр. нац. Відродження на західній Україні. Руська Трійця.Пробудж. нац. життя в західноукр. землях у перший половині XIX ст. було викликано посил. Феод. і нац. гніту в Австр. імперії, що набуло виразу у збільш. Феод. повинностей селян, посиленнібюрократично-поліцейськогорежиму, забор. на виклад. Укр. мови в школах, насадженні нім. мови, політиціасиміляціїукр. населення.Після реформ Марії-Терезії і Йосифа II склалися певні умови для пожвавлення укр. нац. життя. Починає набирати знач. нац. мова, історія, література і фольклор. Шлях до нац.свідомості пролягав через книги. Рух за нац. Відродж. на західноукр. землях очолило греко-католицьке духовенство. Центром церковного життя була метрополія у Львові. У період між 1837 і 1850 pp. вийшло 43 книги, напис. Укр. мовою. Цікаво, що 40 із них належали перу священників. На поч.30-х pp. XIX ст. серед укр. прогресивної студент. молоді Львова виник гурток «Руська трійця», куди ввійшли студенти богослов'я М, Шашкевич, I. Вагилевич та Я. Головацький. За своїм характером це був демократично-просвітител. гурток. Метою гуртка була культурно-просвітницька діяльність, зокрема пропаганда укр. історії та мови - мови без штучної «вишуканості» і зрозумілої для всіх людей, а також нац. традицій для пробудження нац. свідомості. У 1836 р. I. Вагилевич зробив перший переклад «Слова о полку Ігоревім» живою укр. мовою; М. Шашкевич створ. «Читанку», готував граматику і словник укр. мови. У 3 церквах «трійчаки» читали проповіді укр. мовою. У 1834 р. гуртківці підготували історико-літературний збірник «Зоря». У цьому збірнику були матеріали про Б. Хмельницького, С. Наливайка та рух опришків. Віденська поліція заборонила друк. збірник. Діячі «Руської трійці» зображували козацтво як символ нац.-визвол. боротьби, робили упор на тому, що Хмельниц. вважав Волинську, Галицьку, Берестейську землі невід'ємною част. всієї України. Уперше в сусп.-політ. русі на західноукр. землях у програмних документах цього гуртка було порушено питання про возз'єд. всіх укр. етнічних земель.

78. Західноукраїнські землі в Австрійській революції. Європейська революція знайшла сильний відгук в австрійських землях, спровокував певні важливі рухи; на протидію полякам та їх ідеї відновлення Польщі австрійський уряд підтримує «забутих» галицьких українців і ставить у чергу вирішення таких питань, як розділ Галичини на польську та українську, введення в українській Галичині української мови, звільнення українського селянства з-під влади польських панів. Укр. інтелігенція почала підіймати населення на захист своїх прав, створює політичне товариство «Головна Рада», що мало донести до відома уряду Австрії політичні і національні потреби населення. Восени 1848 р. відбувся конгрес прихильників культурного і нац.го розвитку галицької Укр., для визначення культур. І націонал. Потреб населення та створення відповідного плану дій. Рішення цього конгресу:1) відділення української мови від польської та російської; 2)створення єдиних граматичних норм; 3)укр. мова повинна бути введена в школах. Хоч австрійський уряд і йшов на зустріч всім побажанням укр., але Галичину на національні території він так і не розділив, зате прийняв рішення про відміну кріпацтва(1848р.) У листопаді 1848 р. вибухнуло збройне повстання у Львові, де висувались вимоги введення автономії у Східній Галичині. Повстання зазнало поразки. У Північній Буковині у 1848 р. селяни відмовлялися виконувати феодальні повинності, захоплю вали поміщицькі володіння. Повстання очолив депутат австрійського рейхстагу Лук'ян Кобилиця. Владі вдалося придушити повстання лише через 1,5 року.

Значення революції у тому, що вона привела до ліквідації кріпосного права і піднесення національно-визвольного руху.

Що ж до Буковини, ці події по-іншому вплинули на життя укр., адже румунське місцеве населення виступало за відділення Буковини від Галичина та об’єднання її з румунськими територіями, а українці виступили проти цієї вимоги і запропонували розділити Буковину на етнічні території. Але рух на Буковині був слабий, адже серед укр. було мало свідомих громадян.

79.Соціально-економічні реформи в Рос. Імперії в другій половині 19 ст. . 1)Селянська 1861 р: «Положення про селян» і Маніфест, які скасовували кріпацтво і панщину (хоча селяни все рівно відбували рекрутчину, сплачували подушний податок і т.к.) 2)Земська реформа 1864: Запроваджувались земства (органи місцевого самоврядування), які організовували агрономічну службу, здійснювали просвітницьку роботу серед селян, займались дорогами, медициною (були засновані посади земських лікарів), засновували с\г школи, вели науково-дослідницьку роботу. 3) Судова реформа 1864 р.: - Незалежність, гласність, змагальність суду (з’явився адвокат, суд присяжних). 4) Освітня реформа 1864 р:вводилась єдина система початкової освіти (встановлювались навчальні програми, однакові для всіх), створювались гімназії для всіх, передбачалась автономія університетів, було дозволено приватну вищу освіту для жінок. 5) Міська реформа 1870 р.: Створювались міські думи. Думи обирали виконавчий орган – міську управу (на чолі з головою). Займались благоустроєм міст, торгівлею, промисловістю, охороною здоров’я та освітою. 6) Військові реформи: Створювались військові округи. Скорочувався термін служби (з 25 до 6-7). Загальна військова повинність. Переозброєння армії. 7) Фінансова реформа (1860 – 1897): Було створено державний банк з правом кредитування. Створювався державний контроль, який контролював бюджетні витрати. Була сформована більш-менш чітка податкова система. Було запроваджено червінці. 8) Аграрна реформа Столипіна (який хотів створити заможного селянина, підвищити ефективність с\г виробництва, віришити проблему аграрного перенаселеня: - Було зруйновано общину (дозволено вільний вихід з неї). Створення відрубів і хуторів. Було закріплено селянські землі у приватну власність. Переселення малоземельних селян (в Сибір, Казахстан), селяни отримували кредити на придбання землі.

80.Реформи в А.-У. імперії в другій половині 19 ст.Реформи Марії-Терезії (1740-1780) та Йосифа II (1780-1790): 1) Аграрна реформа (1780-82): було скасовано кріпацтво (панщина залишалась). Селянин мав відпрацьовувати 30 днів на рік. Мав право судитись з поміщиком. Було зафіксовано розміри селянських і панських землеволодінь. 2) Податкова реформа 1789: розмір податків не повинен був перевищувати 30% прибутку. 3) Релігійна реформа 1781: Всі конфесії і релігії були урівнені в правах між собою. Греко-католицькі священики отримали шляхетські права й платню. 4) Освітня реформа 1774: Загальна початкова освіта для всіх. Школи мали утримувати місцеві громади. Було засновано Барбареум – семінарію, яка надавала вищої освіти. 5) Адміністративна реформа: було ліквідовано польський устрій, в містах – органи самоврядування, а в селах – представники старост. Далі Леопольд II (1790 – 1792) і Франц II (1792 – 1835) – стали на шлях контр реформи: була відновлена панщина, зросли селянські повинності. У решті решт 1848 р. – хвиля революцій. Україна одна з перших підтримала її (хотіли автономію Галичини). У 1848 Фердінанд Iпроголосив конституцію, яка передбачала надання громадянам свободи, слова, друку, зборів. Скасував панщину. Освітня реформа: Українська мова ставала обов’язким предметом в гімназіях. Було відкрито кафедру української мови і літератури в Львівському університетові (очолював Головацький). Політична реформа: Запроваджувався парламент – Рейхстаг. У виборах брали участь всі громадяни Австрії. Значення: Українці почали брати участь у політичній діяльності.

81.Утворення українських політичних партій.3 огляду на більш сприяти. політ. умови, перші укр. політ. партії виник. на терені Авст-Угорс. імперії, у Галичині. У 90-х pp. XIX ст. тут провід. позиції зайняли 3 партії:Рус-Укр. радикал. партія;Укр. нац-демокр. партія;Укр. соціал-демокр. партія. У нац. питанніці партіїстояли на спільній платформі - політ самост. Укр. як «програма-максимум»,а як «програма-мінімум» - вимога об'єд. всіх укр. земель в 1 Коронний край, з правами широкої автономії у складі Авст-Угорс. монархії. Це були легальні, парламентські партії, які мали свої фракції в парламенті.Рус-Укр. радик. партія (РУРП).РУРП-1 укр. політ. партія. РУРП утворена в 1890у Львові. Заснов. і лідерами партії були Франко,Павлик,Данилович,Левицький та ін. Велик.вплив на формув.ідеології радикал. руху мав Драгоманов. У своїй діяльності РУРП прагнула поєдн. відстоювання соц. інтересів укр. селян Галичини із захистом нац. прав укр.народу. Під час гострих внутрішньопарт. дискусій між «старими» (Франко,Павлик) і «молодими» членами партії (Будзиновський,Охримович,Левицький та ін.) вперше було висунуто й обґрунт. постулат політ. Самост. Укр. Після розколуРУРП у 1899 частина членів увійшла до складу новоорганіз. Укр. нац.-демокр. партії (УНДП) та Укр. соціал-демокр. партії (УСДП).УНДП- провід. укр. політ. партія у Галичині на кін. XIX – поч. XX ст. Утвор. внаслідок злиття 2 важл.політ. течій - нац-радик. крила Рус.-укр. радик. партії та народовців - членів Народ. ради. Установчий з'їзд партії відбув. 16 гру.1896у Львові.Виробл. ідейно-політ. платформи партії займався часопис «Будучність», редан. Левицьким, Охримовичем та Трушем, у якому були опублік. проекти програми і статуту партії. Її творці створ. програму центристської партії. Центр. місце у програмі партії займала автономістська ідея як найб. вимога тогоч.політики. Демократизм ідейних засад УНДП прояв. у праг. Лік від. куріальну виборчу систему і запров. Заг. пряме таємне голосування.У 1918 р. партія відіграла провід. роль у твор. Західноукр. Нар. Республіки. У квітні 1919 змінила назву на Укр. трудову партію. Укр. соціал-демократ. Партія(УСДП) –легал.реформіст.соц. партія, що діяла в Схід. Галичині та Буковині як одна з автономних секцій Соціал-демокр. робітнич. партії Австрії, згодом - як сам ост. партія в західноукр. землях у складі Польщі. УСДП стояла на позиціях не залеж. й соборностіУкр. Спир. на промисл. і с/г робітників. Створ.уЛьвові 17 вер. 1899 «молодими» радикалами, які вийшли з РУРП.У роки 1світової війни УСДП співпрац. із Союзом визвол. України, взяла участь у заснув.й діял. Голов. Укр. Ради. Із січня 1919 підтрим.соціаліст. уряд Директорії УНР.У берез. 1923 р. відповідно до рішень VI з'їзду УСДП остаточно перейш. на комуніст. позиції. Част. членів УСДП приєд. до Комуніс. партії Зах. Укр. УСДПзасуд. політику «нормалізації», виступ. проти диктатурифашизму і комунізму. Прип.діяльність на початку 2 світової війни.У Наддніпрянщ.1 укр. політ. партією була Революц.укр. партія, створ.1900у Харкові на зборах студент. громад. Керівники - Антонович,Русов, Камінський,Мацієвич. 1 програмн.докумен. РУП стала брошура «Незалеж. Укр.», напис. Міхновським. Осн. положен. документу: 1)мета партії-створ. незалеж. Укр. держави; 2)лідер нац. руху-інтелігенція; 3)засоби досягнення голов. мети-будь-які, включ. насильницькі; 4)осн. лозунги боротьби:«хто не з нами, той проти нас», «Україна для українців»; 5)ніяких компромісів з українофілами.Осн. регіоном діяльн. РУП була Лівобер. Укр., осн. об'єктом пропаганди-укр. селяни, голов. формами боротьби - пропаганда й агітація.У1905на II з'їзді РУП більш. рупівців на чолі зПоршем,Винниченком і Петлюрою дійшли висновку про необхід. об'єд.нац. ідеї з марксизмом і перетвор. РУП на Укр. соціал-демокр. робітничу партію (УСДРП).УСДРПвизнавала марксист. ідеологію; складалася з інтелігенції, частково з робітників і селян. Вона вела свою діяльн. незалежно від Рос.соціал-демокр. робітничої партії. У період столипінської реакції виступала разом з Бундом, частково з меншовиками. Провід. діячами партії були: Винниченко,Петлюра,Антонович,Юркевич,Ткаченко,Ковальський,Порш. УСДРП поновила свою діяльн. на з'їзді у Києві 17-18 квіт. 1917, партія домаг. автономії Укр.На IV з'їзді (10-12січня 1919) УСДРП розкололася на 2 фракції: праву-«офіційну соціал-демокр» і ліву - «незалежну».Укр. демокр. партія(УДП) – укр. партія ліберал-народницького спрямув, створ. у 1904 у Києві з членів Загал. Укр. безпартійної демокр. організації. Серед членів-засновників УДП були  Єфремов, Чикапенко, Грінченко. У 1905 було опублік.програму УДП. У ній засудж. самодержавно-бюрократичний лад, що протягом тривал. часу гнітив народи Рос. Держави.Революц. події 1905-1907 pp. Виклик. радикалізацію поглядів членів УДП, що призв. до її розколу і створ. нової Укр. радик. партії. Восени 1905 р. УДП об'єдн. з УРП і створ.Укр. демокр-радик. партію.

82.Столипінська реформа- ряд законодавчих актів, спрямов. на перерозподіл селянс. земельної площі в Рос. Імперії та на підвищ. продуктивності с/г.Назва пох. від одного з її ініціаторів і голов. реалізатора — голови Ради Міністрів Петра Столипіна. Ця реформа пов'язана з революц. подіями 1905 рокута невдачами царськ. уряду задовільно вирішити аграрне питання.Основ. законодавчими актами реформи були: указ від 9(22) листопада1906 «Про доповнення деяких постанов діючих законів, які стосуються селянс. Землеволод. і землекористув.» і ухвалений на його підставі Держ. Думою закон від 14(27) червня 1910 року.За цими законами скасув. обов'язкові форми земел. общини і кожному селянинові надав. право вийти з неї й виділити свою землю у повну власність. Селяни користув. допомогою Селянськ. поземел. банку, який кредитував купівлю землі і допомагав створити хутірні і відрубні господарства.Протягом 1907 -1910 рр. у всій Рос. Імперії виділ. з общини близько 2,5 млн. дворівз 16,9 млн. десятин землі.У наслідок Столип. реформи близько 1/4 дворів в Україні, що входили до земельних громад, вийшли з них: у Степу 42%, на Лівобережжі 16,5%, на Правобережжі 48%.Значною мірою завдяки кредитній допомозі Поземельного Банку селяни купили лише у 1906-1909 рр. 385 000 десятин поміщицької землі.Завдяки прогресові агротехніки (перехід до плодозмін тощо) зросла врожайність (за 1904 - 12 на 20%) і вартість селянс. господарств.У руках селянства опинилося 65% всієї землі, проте в Укр. далі панувало аграрне перенаселення. 32% селян не мали землі або мали до 1 десятини, 38% господарств мали 1 - 4 десятини, 19% - 4 - 9, ледве 11% - більше (станом на 1917 рік).Переселення селян за УРАЛ, НА Далекий Схід. Мета: економ становище Росії підняти, підняти ефективність сг. Утворити опору царизму-заможну верству на селі.

83.Україна в роки I світової війни.Війна почалася 1 серпня 1914 р. Вона стала першим жахливим досвідом сучасного ведення воєнних дій. Катастрофічні наслідки: країнимобілізували 65 млн солдатів, з яких 10 млн загинуло і 12 млн було поранено. Головною причиною І с в було прагнення імперіалістичних держав загарбн методами задовольнити свої інтереси. Антанта і Троїстий союз. Гонка озброєнь. Нерівномірність соціально-політичного та економічного розвитку провідних держав світу

84. Українське питання напередодні та під час I світової війниПлани щодо України: Російська імперіяпланувала захопити землі Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття. Захопити і утихомирити укр. пємонтАвстро-Угорська імперія прагнула зміцнити позиції в Західній Україні, приєднати до своїх володінь Волинь і Поділля (ареал поширення греко-католицької церкви. Німеччина сподівлась розширити території за рахунок українських земель Сходу і Півдня. Південний Схід України розглядався як зручний плацдарм для подальшого наступу на Схід. Україна –серце росії, ключ до неї. Приховати план наступу на захід.

85. Укр політичні партії в 1 світовій війні.Позиція політичних партій в Австро-Угорщині була однозначною: вони активно підтримували австрійський уряд у війні з Росією. 1 серпня 1914 року у Львові було утворено міжпартійний блок — Головну Українську Раду на чолі з Левицьким, яка ставила за мету охороняти інтереси українського народу в Австрії. Рада створила військову організацію - Легіон Українських січових стрільців - військове формування в складі австро-угорської армії, сформоване з добровольців. 14 серпня 1914 р. емігрантами з Наддніпрянської України ( Жук, Донцов)було засновано СВУ, цілі якого: створити незалежну українську державу та підтримувати Австро-Угорщину проти Росії, конституційна монархія,.. В Наддніпрянщині: по-різному поставились до війни. Нейтральну позицію зайняв ТУП, але спочатку підтрим Російської імперії (Грушевський, Єфремов, Чикаленко), які в 1916 р. видали декларацію «Наша платформа». Українська соціал-демократична робітнича партія з питань війни не змогла виробити єдину тактику: група членів на чолі з С. Петлюрою виступили на підтримку царського уряду у війні (стаття Петлюри «Війна та українці»); інші на чолі з В. Винниченком засудили війну, вважаючи її імперіалістичною («Геть війну!» «Хай живе автономна Україна»); ще одна частина на чолі з В. Дорошенком підтримала австро-угорсько-німецький союз. Карпато-Руський визвольний комітет, створений у Києві емігрантами з Галичини, закликав зустрічати російські війська як визволителів. Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст – створений з метою підтримки рос армії. (Вязлов, Дорошенко).

86.Бойові дії на укр. теренах. 18 серпня -21вересня 1914 р. Галицька битва:російські війська захопили Східну Галичину, Північну Буковину(зі Львовом і Чернівцями). На захоплених територіях створено Галицько- Буковинське генерал-губьернаторство на чолі з О.Бобринським. 1915Австро-німецька Галицька операція: розпочався загальний відступ російських військ. Восени вони залишили Східну Галичину, Буковину, частину Волині та інші території. 22 травня- початок червня 1916 «Брусиловський прорив»: наступальна операція російських військ Південно –Західного фронту під командуванням генерала Брусилова, у результаті якої знову було захоплено Східну Галичину (без Львова), Північну Буковину. Частину Західної Волині. Червень 1917 р.Новий наступ рос військ на Східному фронті, який закінчився провалом і втратою Росією Галичини та Буковини. Після цього війна набула позиційного характеру.

87. Українські січові стрільці. Створені в серпні 1914 р (м. Стрий) як структурні підрозділи австрійської армії –добровольці з Галичини. 2,5 тис осіь (12 тис). На основі молодіжних воєнізованих організацій Січ, Сокіл, Пласт. Лідерами були М Галущинский (перший командир УСС), М. Баран, Коссак, Т. Рожанківський (видатні старшини). Основні битви : Бойове хрещення 24 вересня 1914 року на Ужоцькому перевалі в Карпатах. Брали участь у битвах на горі Маківка, під Галичем, на горі Лисоня, де зазнали значних втрат і були відправлені в тил.Взимку 1917 р знову відправлені на фронт. УСС стали основою для створення української національної армії. Створили понад 100 шкіл укр. на Волині, освіта.

88. Наслідки 1 світовової війни для укр. народу.Негативні1. Розорення зах.-укр. земель (зруйновано 40 % житлових і госп. будівель, скорочено на третину видобуток нафти).2. Значні людс. втрати (понад 500 тис. загиблих). 3. Падіння виробн.., кризовий стан економіки (на початок 1917 р. у Наддніпрянщ. скоротився видобуток залізн.. руди на 46 %, марганцевої — на 29 %, виплавка чавуну — на 32 %, сталі — на 33 % порівняно з 1913 p.; зростання залежності промисловості від іноземн. капіталу. 4. Диспропорція у розв. промисл. (швидке зростання галузей воєнного виробн.., занепад цивільн. Виробн..). 5. Скорочення посівних площ (на 1,88 млн десятин), зменшення збору зернових на 200 млн пудів, скорочення виробн.. цукру (із 85 млн пудів у 1913 до 50 млн пудів у 1917 p.); загострення продовольч. проблеми в містах, поява черг. 6. Скорочення працездатного населення на селі (у 1917 р. залишилось 38,7 % працездатного чол. населення). 7. Загострення соц.. проблем, перебої в роботі транспорту. 8. Посилення страйков. боротьби робітників (загальна к-сть страйкуючих у 1914 р.— 30 тис. осіб, 1915 р.— 50 тис. осіб, 1916 p.— 200 тис. осіб) і виступів селян.9. Послаблення Російської та Австро-Угорської імперій, що стало каталізатором майбутніх революційних подій в Україні. 10. Братовбивча війна. Позитивні. 1. Зростання нац. свідомості населення. 2. Ств. Укр. збройних формувань, набуття воєнн. досвіду. 3. Підняття «укр. питання» на міжнародний рівень.

90. Діяльність УЦР. (від автономії до незалежності).За ініціативою Товариства українських поступовців(ТУП) і Української соціал-демократичної робітничої партії(УСДРП) в Києві 3 березня 1917 було скликано представників політичних, громадських, культурних та професійних організацій. На конгресі обрано нову президію УЦР: голова — М. Грушевський, заступники голови — С. Єфремов і В. Винниченко. 10 червня 1917 р. Центральна Рада видала свій І Універсал, тобто державний документ у формі звернення до населення. У ньому проголошувалась автономія України і підкреслювалось, що Україна не відділяється від Росії. Порядок і лад в Україні повинні були дати «вибрані вселюдним, рівним, прямим і тайним голосуванням Всенародні українські збори (сейм)». Це був перший крок до здійснення національно-територіальної автономії України.

В Універсалі підкреслювалося, що склад Центральної Ради буде поповнено представниками інших народів, які живуть в Україні, і це дасть змогу їй стати єдиним найвищим органом революційної демократії краю. Комплектування окремих військових частин лише українцями здійснюватиметься під контролем військового міністра і Генерального штабу. Проблему земельної реформи теж повинні були вирішити Установчі збори. II Універсал був певною поступкою російському Тимчасовому урядові, компромісом, деякою мірою кроком назад порівняно з І Універсалом. Це виявилося в тому, що не визначалася територія, на яку поширювалася влада Центральної Ради, не уточнювалися повноваження Генерального секретаріату, особливо у відносинах з місцевими органами Тимчасового уряду. Проголошення самостійності України в тих умовах було нереальним. У своїй діяльності Центральна Рада припустилася низки помилок. Вона фактично не займалася вирішенням соціально-економічних проблем (серед яких головною була земельна), а зосередила свою увагу лише на національних аспектах. До того ж діячам Центральної Ради бракувало досвіду й у вирішенні суто практичних проблем, таких, як збереження правопорядку, забезпечення міст продуктами, організація роботи залізниць. Багато часу забирали дебати та ідейні конфлікти, особливо між соціал-демократами та соціалістами-революціонерами. Зв'язок з масами обмежувався виступами на мітингах у містах, вплив на село, де проживала більшість населення України, зменшувався. Суттєвою була помилка ЦР щодо військових формувань. Утопічним було ставлення ЦР і до чиновників. Голова уряду Винниченко називав їх «найгіршими і найшкідливішими людьми», вважаючи, що вони є пережитком деспотичної держави. Але швидко стало зрозуміло, що без армії та чиновників обійти ся неможливо. Третій універсал 7 листопада (20 — за новим стилем) 1917 — проголосив Українську Народну Республіку (УНР), формально не пориваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова, друку, віровизнання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи й помешкання; оголосив національну автономію для меншин (росіян, поляків, євреїв), скасував смертну кару, а також право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, установив 8-годинний робочий день, оголосив реформу місцевого самоврядування, визначив 9 січня 1918 днем виборів до Українських Установчих Зборів, які мали бути скликані 22 січня 1918. Четвертий універсал: 9 січня 1918 — проголосив УНР «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів. Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад — волосних, повітових і місцевих, установив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з Центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками.

91. Створення УЦР та її склад. Російська революція, що почалася в лютому 1917, була поштовхом для піднесення національно-визвольного руху українського народу. В Україну звістка про повалення самодержавства прийшла на початку березня 1917 р. За ініціативою Товариства українських поступовців(ТУП) і Української соціал-демократичної робітничої партії(УСДРП) в Києві 3 березня 1917 було скликано представників політичних, громадських, культурних та професійних організацій. Цього ж дня, на засіданні делегатів, було оголошено про створення громадського комітету. 4 березня 1917 у Києві було оголошено про утворення Української Центральної Ради. Головою УЦР заочно обрано Михайла Грушевського. після скликання Всеукраїнського Національного Конгресу УЦР перетворилася на своєрідний парламент, складений з 150 чоловік, обраних від українських політичних партій, професійних і культурних організацій та делегатів від губерній. На конгресі обрано нову президію УЦР: голова — М. Грушевський, заступники голови — С. Єфремов і В. Винниченко. Для ведення поточної праці УЦР обрала виконавчий комітет УЦР, який згодом перейменовано на Малу Раду. Вона складалася з членів президії й секретарів УЦР та з двох представників від політичних фракцій. Всі важливі справи наперед вирішувалися на засіданнях Малої Ради, а пізніше оформлені проекти затверджував пленум УЦР. За час її існування відбулося 9 пленарних сесій: Ще до І Універсалу УЦР поповнилася представниками (130 чоловік), що їх делеґував ІІ Військовий З'їзд (23 червня 1917 р.), та 133 членами Ради Селянських Депутатів, обраних на Першому Всеукраїнському селянському з'їзді (15 червня 1917 р.). При кінці липня 1917 УЦР нараховувала формально 822 депутатів (за інформацією П.Христюка; за даними мандатної комісії VI Загальних зборів УЦР — 798, І.Нагаєвський називає цифру 848).

92. Універсали УЦР.Наприкінці травня Центральна Рада вислала до Петрограду делегацію на чолі з В. Винниченком, М. Ковалевським. Делегація домагалася українізації війська, адміністрації, шкільництва, а також щоб Тимчасовий уряд Росії висловив своє принципове ставлення до можливості надання автономії України. У відповідь на відмову Тимчасового уряду Центральна Рада видала свій Перший Універсал, ухвалений 10 червня (23 червня за новим стилем) та проголошений на Другому Військовому з'їзді. Умови::Проголошення автономії; України в складі Росії; Джерелом влади в Україні є український народ; Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми або парламент); Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України; Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, які проживають на території України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій. Дру́гий універса́л Украї́нської Центра́льної ра́ди — державно-правовий акт, універсал Української Центральної Ради, що зафіксував домовленості між Української Центральною Радою та Тимчасовим урядом Росії. Проголошений Володимиром Винниченком 3 липня 1917 року в Києві, засіданні Педагогічного музею як відповідь на телеграму Тимчасового уряду Центральній раді. Умови Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів, які живуть в Україні; Поповнена Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий Уряд; Центральна Рада починає розробку закону про автономічний устрій України, який має бути затверджений установчим збором. До затвердження цього закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономії України; Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду. Третій універсал 7 листопада (20 — за новим стилем) 1917 — проголосив Українську Народну Республіку (УНР), формально не пориваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова, друку, віровизнання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи й помешкання; оголосив національну автономію для меншин (росіян, поляків, євреїв), скасував смертну кару, а також право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, установив 8-годинний робочий день, оголосив реформу місцевого самоврядування, визначив 9 січня 1918 днем виборів до Українських Установчих Зборів, які мали бути скликані 22 січня 1918. Четвертий універсал: 9 січня 1918 — проголосив УНР «самостійною, ні від кого не залежною, вільною суверенною державою українського народу», а виконавчий орган, Генеральний Секретаріат — Радою Народних Міністрів. Він замінив постійну армію міліцією, доручив провести вибори народних рад — волосних, повітових і місцевих, установив монополію торгівлі, контроль над банками, підтвердив закон про передачу землі селянам без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі. Доручив Раді Народних Міністрів продовжувати розпочаті переговори з Центральними державами і довести до підписання миру; закликав усіх громадян УНР до боротьби з більшовиками.

93. Соц-ек політика урядів УНР .Програма соціально-економічних перетворень УЦР викладена в її універсалах, зокрема в III і IV. Значне місце в універсалі відведено вирішенню аграрного питання - найпекучішого для селянства. Оголошувалося скасування приватної власності на "землі поміщицькі й іншіземлінетрудовихгосподарств сільськогосподарського призначення, а також на удільні, монастирські, кабінетські та церковні". Ці землі мали перейти до рук трудящих без викупу. Ill Універсал декларував необхідність "доброго упорядкування виробництва, рівномірного розподілення продуктів споживання й кращої організації праці". Проголошувалося введення 8-годин-ного робочого дня. УЦР обіцяла забезпечити "всі свободи, здобуті всеросійською революцією": слова, друку, сумління, зборів, спілок, страйків, недоторканості особи й житла.. Важливе місце в III Універсалі було відведено правам національних меншин; УЦР сформулювала в ньому і своє ставлення до війни. У реалізації накресленої III Універсалом програми уряд УНР не виявив ні послідовності, ні рішучості. Поступово УЦР відмовилася від негайного вирішення аграрного питання. Не був встановлений державний контроль над промисловістю. Робітники не зрозуміли його суті, а підприємці зустріли вороже. На промислових підприємствах України зростало безробіття. Тільки в Києві у листопаді—грудні 1917 р. налічувалося до 10 тис. безробітних. Вони вимагали від УЦР виведення з підприємств військовополонених, які там працювали. Генеральне секретарство праці розв'язало це питання своєрідно: було прийнято постанову вислати з Києва всіх неукраїнців. В IV Універсалі йшлося також про необхідність вжити термінових заходів щодо ліквідації безробіття, матеріального забезпечення інвалідів, сиріт, людей похилого віку і всіх тих, хто потерпів від війни. Проголошувалася націоналізація "найважливіших галузей торгівлі", встановлювалася монополія держави на зовнішню торгівлю. Усі банки мали контролюватися державою.. Підтверджувалися всі демократичні права і свободи громадян, рівність представників різних націй УНР.

94. Зовнішня політика УНР.. З часу початку лютневої революції в Росії в 1917 році, особливу увагу західні держави виділяли "українському питанню". Мінстри Англії та Франції були занепокоєнні , а чи не стане найрозвиненіша і найродючіша частина Російської імперії, якак надавала харчі , їжу і гарматне мясо Антнті ,незалежною. Одразу ж після жовтневої революції в Росії та проголошення 7 листопада УНР до Києва переїхала низка представництв західних держав , зокрема країн Антанти. Це було викликано не так визнанням УНР , як бігством послів від більшовиків. Вже в ІІІ універсалі УЦР проголошувалося негайні переговори з країнами троїстого союзу. Вже на початку грудня в Брест - Литовську розпочалися переговори між Росією та країнами Троїстового союзу. В грудні 1917 Українська делегація вимагала на рівних з Росією вести переговори про перемиря. Аргументи української сторони переконали Німеччину та Автро-Угорщину. 27 січня було підписано Брест -Литовський договір за яким Україна мала постачати в Німеччину харчі, худобу, зерно, одяг, в той час як воєнні дії між Україною та Троїстим союзом припинялися, Німеччина ж в свою чергу мала постачати зброю, та бути гарантом безпеки України. В цей самий час Англія та Франція 5 січня уклали договір про розмежування сфер впливу в Росії, Україна опинялася в британській сфері впливу