Українська філософська думка 90-х років XX — початку XXI ст.: проблеми і перспективи.

Із виникненням української незалежної держави та занепадом комуністичного тоталітаризму розум звільнився з довготривалого полону, оскільки було скасовано ідеологічний контроль держави над інтелектуальною діяльністю. Від початку 90-х років основні зусилля філософів були спрямовані передусім на долання успадкованої ізоляції української філософії від західної, світової філософій. Подібні завдання постали і перед дослідниками з історії української філософії. У 90-ті роки стала очевидною фрагментарна представленість текстів з української духовної спадщини.

До початку 90-х років XX ст. філософські твори західної та світової філософій українською мовою в Україні не перекладали. Насправді переклад більшості філософських творів не є механічною справою: для якісного перекладу філософських творів замало знання мов. Його якість насамперед залежить від того, чи розуміє і як розуміє перекладач зміст тексту: переклад більшості філософських творів є завжди інтерпретацією. Розуміння оригінального тексту залежить від знання ідейного контексту, в якому закорінені лексичні значення того тексту, з яким має справу перекладач, без чого неможливо вдало вибрати українські лексичні відповідники, написати коментарі та передмову.

У 90-ті роки XX ст. в Україні були започатковані дослідження з історії західної та азійської філософій, не пов´язані, як раніше, з російськими перекладами та інтерпретаціями. Однак за роки незалежної Української держави не вдалось суттєво поліпшити незадовільний стан цієї роботи: бракує добрих знавців текстів західних філософів (платоністів, перипатетиків, августиніанців, томістів, картезіанців та ін.), окремих періодів і шкіл західної філософської традиції.

У Київському університеті підготовлено підручник з історії філософії — «Історія філософії» (2002) за редакцією В. Ярошовця, який опублікував також власний підручник — «Історія філософії: від структуралізму до постмодернізму» (2004). О. Александрова видала невеликий за обсягом, але добре структурований нарис «Філософія середніх віків та доби Відродження» (2002). Попри те, вищій школі не вистачає текстологічно зорієнтованих підручників з філософської медієвістики (галузь, що вивчає середньовіччя), які б розвивали навички праці з текстами-першоджерелами (переклад, інтерпретація, складання коментарів тощо), давали змогу з´ясувати особливості філософської лексики в церковнослов´янській та давньоукраїнській мовах, в середньовічній латині тощо. З огляду на такі потреби важливою є публікація «Латинсько-українського словника», укладеного В. Литвиновим, у якому автор прагнув урахувати особливості середньовічної латини та латинської лексики текстів професорів Києво-Могилянської академії.

Важливу роль у консолідації зусиль, спрямованих на дослідження східної (азійської) філософії, відіграють Сходознавчі читання А. Кримського та періодичні видання «Сходознавство», «Східний світ», авторами яких є Ю. Завгородній, який виявляє зацікавленість до історії філософського сходознавства в Україні, а також С. Капранов, В. Кіктенко, В. Карпенко та ін.

У 90-ті роки XX ст. проблематика метафізики залишилась найменш розробленою. Значною мірою це зумовлено тим, що найважливіші праці з метафізики залишаються досі не перекладеними, а оригінальними мовами — малодоступними. Опубліковано переклад Е. Корета «Основи метафізики» (К., 1998) та М. Дамміта «Логічні основи метафізики» (К., 2007). Однак, зважаючи на важливість проблем, які стосуються засад чи «горизонтів» філософського мислення, можна сподіватися на інтенсивне зростання кількості перекладів та власних досліджень з цих проблем в Україні.

На початку XXI ст. в Україні існує гостра потреба у створенні підручників-хрестоматій, антологій з окремих розділів філософії, які можна було б використати при вивченні спецкурсів не тільки на філософських факультетах. Корисний був би огляд англомовних публікацій. У них має бути віддана певна перевага філософії XX ст. Без цього читання курсів та створення авторських підручників з окремих розділів філософії не будуть мати необхідного джерельного забезпечення.

Серед досліджень українських філософської, суспільно-політичної думок XIX ст. — початку XX ст. виокремлюють велику кількість публікацій, присвячених вітчизняним мислителям. Не тільки історики філософії, а й гуманітарії з інших галузей (історики, мовознавці, літературознавці) стали включати у свої дослідження філософські проблеми. Найприкметнішою щодо цього є поява філософського літературознавства, представленого публікаціями С. Павличко «Дискурс модернізму в українській літературі» (К., 1999), Г. Грабовича «Поет як міфотворець» (К., 1998), О. Забужко «Шевченків міф України» (К., 2001); «Notre Dame d´Ukraine: Українка в конфлікті міфологій» (К., 2007), працями М. Ільницького про поезію Б.-І Антонича, Т. Гундорової «Франко не каменяр» (К., 2006), Я. Поліщука «Міфологічний горизонт українського модернізму», Є. Нахліка «Доля, los, судьба» (Львів, 2003), книгою історика Я. Грицака про І. Франка «Пророк у своїй вітчизні» (К.,2006) та ін.