Філософський світогляд франка

Основою суспільно-політичних поглядів І. Франка, як і М. Драгоманова, є ідея поступу. На його думку, як природа, так і суспільство перебувають у постійному русі, суспільний розвиток є закономірним процесом поступу (поступального руху). Основою цього поступу є суспільна праця, те плідне начало, що наповнює життя людей сенсом, пов´язує їх у єдину сім´ю. Поділяючи марксистське положення про те, що економічний стан народу є основою його життя, прогресивного розвитку, Франко дійшов висновку, що передумови історичного життя готуються економічно і політично, а переворот духовний і літературний настає завдяки перевороту економічному

Пов´язуючи історичний поступ, суспільний прогрес з економічними, ідеальними і духовними чинниками, І. Франко стверджував, що будь-який суспільний рух повинен мати мету, просвітлену ясністю ідеалу. Поняття «ідеал» у нього досить багатопланове: ідеал у матеріальній, духовній, політичній сферах; ідеал майбутнього в розвитку суспільства, націй, народностей. У виробленні цього ідеалу Франко рекомендував звертатися до дійсності, а не до абстрактних схем, а його досягнення пов´язував з інтелектуальною, культурною працею, чим виводив на розуміння ідеалу у сфері суспільного і політичного життя. Вищим ідеалом він вважав боротьбу за людське щастя, свободу людини, розбудову соціалістичного суспільства. В інтелектуальній українській історії І. Франко першим вивів національну ідею з міфологізованого сприйняття, підняв її до рівня ідеалу вільної і незалежної України.

Послуговуючись у поетичній творчості елементами символічного світосприйняття, Франко не поділяв багатьох його настанов, пантеїстичної концепції природи, розуміння культури та історії. Він обстоював наукове пізнання світу, людини, причин і механізмів суспільного розвитку, де високо цінував О. Конта, Г. Спенсера, Ч. Дарвіна. Із цих позицій надавав перевагу позитивістській філософії, яка ґрунтується на природних знаннях, логіці наукового аналізу, для яких найважливішим є пізнання законів і сил природи, що проявляються всюди і як завгодно. У його розумінні поняття «природа» охоплює все, «що тільки підпадає під наше пізнання: також і люди з їх поступом, історією, релігіями, незлічені світи, що заповнюють простір». Людина є лише частиною природи, яку вона читає, як книгу, щоб пізнати істину, а через неї — правду. Знання мають сенс для людини, коли вони вчать пізнавати закони природи, вміти їх використовувати. Щоб досягти цього, наука мусить поєднати в собі знання і працю.

Умовою творчого пізнання І. Франко вважав розвинутий критичний розум, формування якого зумовлюється розвитком науки та освіти, матеріальними і духовними потребами людини, відповідно до чого пізнання постає всезагальним процесом праці.

Загалом для філософського світогляду І. Франка характерне поєднання онтологічних, гносеологічних і морально-етичних проблем при аналізі розвитку людського суспільства і людини.

Філософія права Б. Кістяквського

На думку Б. Кістяківського, права людини "природні", оскільки вони дополітичні, довічно властиві людям, людським істотам, а не членам тієї чи іншої соціально-політичної системи. їх потрібно обороняти насамперед за допомогою приватного і суспільного права, де закон вище від політичної і державної влади, а його завданням є підпорядкування економіки і політики в ім'я ліберальних цінностей, які ставлять наріжним каменем вищу значимість конкретних людей, людських особистостей.

Невід'ємною частиною теорії прав людини Б. Кістяківського є концепція правової держави, згідно з якою держава є правовою організацією, що володіє всією повнотою власної, самостійної і не позиченої ні від кого влади. Всі цивілізовані людства живуть в державних спільнотах, де людина і держава — це два поняття, що взаємно доповнюються, внаслідок чого цивілізована людина навіть не мислиться без держави. Негативно ставлячись до уявлень про державу як безжалісного деспота, який давить і губить людей, організацію економічно сильних і багатих для експлуатації економічно слабких та небагатих, Б. Кістяківський вважав справжнім завданням держави та її істинною метою здійснення солідарних інтересів людей. Держава, сприяючи зростанню солідарності між людьми, звеличує людину, робить її благородною, дає можливості розвивати кращі сторони людської природи, здійснювати ідеальні цілі, те, що потрібне, дороге і цінне всім людям. Саме в цьому полягає, з його точки зору, роль і призначення держави, її дійсна сутність та ідеальна природа. Зрозуміло, що в житті держави були періоди, коли здавалося, що ЇЇ діяльність спрямовувалася некращим ставленням до своїх громадян. Проте держава ніколи не могла продовжувати своє існування тільки насильством і гнобленням. Наставала епоха реформ, і держава знову виходила на широку дорогу здійснення своїх справжніх завдань та істинних цілей.

Завдяки народному представництву правам людини і громадянина гарантується самостійність як окремих осіб, так і суспільних груп, а вся організація правової держави має суто суспільний характер, правильне і нормальне виконання державних функцій в ньому залежить від самодіяльності суспільства і народних мас. Без активного ставлення до правової держави і державних інтересів, які випливають з надр народу, правова держава неможлива. У правовій державі відповідальність за нормальне функціонування правового порядку і державних закладів покладена на народ, завдяки чому вони й мають місце, а сама правова держава постає дійсною, організованою, тобто впорядкованою державою.

Враховуючи викладене, Б. Кістяківський закликав до підвищення рівня правосвідомості серед народу, посилення почуття відповідальності, поваги до закону, своїх та чужих прав, посилення суспільної й національної солідарності, визнання важливості загальнодержавних і загальнолюдських інтересів, що є особливо актуальним для нашого часу.

Пов'язуючи становлення правової держави з класовою боротьбою, можливістю бідних класів брати участь у державному житті, впливати на нього, Б. Кістяківський водночас зазначав, що наявність у сучасному суспільстві, правовій державі панівних і підпорядкованих (Навіть пригноблених) соціальних елементів не дає змоги досягти повної єдності державної влади з народом. Така єдність (як цільна соціальна організація) можлива в державі майбутнього, в народній або соціалістичній державі. Соціалістичну державу він розглядав як ідеал, а не факт дійсності.