Філософський теїзм П.Ліницького.

(1839 -)Освіта- Київська дух. Академії.Викладав у ній курс логіки та метафізики. Твори: "Общий взгляд на философию","Обзор философских учений","Об умозрении и отношении умозрительного познания к опыту». Як більшість представників академічної фі-ії в Укр, дотримувався ідеалістичних поглядів. Визначення ф-ії : жоднене визн. дає повної уяви про неї як науку, оскільки кожна наука має свій чітко фіксований предмет, чого не можна сказати про ф-ію, де навіть сам термін "ф-ія" вказує не на предмет дослідж, а на особливе ставлення того, хто пізнає, до того, що пізнається. «наука, яка прагне до пізнання сутності, з-нів та зв´язку всього існуючого». "філософствувати означає міркувати". ( не будь-яке мірк є філософуванням, адже найчастіше люд розмірковує над практ потребами). Діяльність філософа керується не бажанням вигоди, а любов'ю до істини. Християнська реліг не звільняє людину від обов'язку через самостійне міркування вияснити для себе все більше і більше. Роздумування стає філософським тільки тоді, коли воно доходить до філософських ідей. ", ф-ія є розмірковування, яке має метою пізнання істини і саме досягнення, наскільки воно можливе, всезагальних першоначальних основ, або начал життя" . Початком пізнання є спостереження , впорядкування отриманих із досвіду знань. Будь-який досвід є предметом думки, зацікавленості. Ф-фії належить вирішення 2 завдань: створ науки ф-ії та об´єднання науки з релігійною вірою. Філ. дослідження послуговується аналітико-синтетичним методом. Для філ. аналізу і синтезу змістом є абстрактні поняття. Призначення філософії-у синтетичному об´єднанні результатів досвідного і математичного пізнання(як емпіричного і абстрактного начал). Моральний стан сусп. впливає на розвиток філософ. ідей. Ф-ія розвивається у взаємозв´язку з наукою, мистецтвом, релігією, станом сусп: «…ф. тільки тоді відповідає своєму істин призначенню, коли полягає у звільненні люд. духу від корисливих спонук».Обґрунтування духовної природи моральності: розглядав у контексті критичного аналізу історії гедонізму; проблему морального обов´язку — крізь призму критичного аналізу етики І. Канта. Поєднання духовності з розумом -> морал обов´язок ставав потребою, обстоював ідею про визначальну роль розуму в морал самовизначенні особи. «ф-ія не обмежується часом; навпаки, кожна більш значна філософська система настільки слугує вираженням філософії свого часу, наскільки вона задовольняє потреби суспільства. Принципово відрізняючись від конкретних філософських систем, власне ф-ія в них і через них проявляється. Тому поступовий розвиток ф-ії усвідомлюється, по-перше, в історичній послідовності внутр зв´язків між системами, а по-друге, у відношенні їх до загально-історичного поступу людства».Тільки певна зрілість сусп передбачає виникнення ф-ії: «Потреба в ф-ії виникає тільки тоді, коли всі види мистецтва досягнуть розквіту. Але крім цього, найближчим чинником виникнення ф-ії є насамперед сумнів, як початковий вияв фі-ї свідомості.» Ф-ія є особливою формою самоусвідомлення людського духу, вінцем розвитку націонал культури. Проте наука є надбанням загальнолюдським; ф-ія, навпаки, завжди має націонал особливості, бо вона є вираженням самосвідомості нар духу. Тому і в науці нац характер наявний настільки, наскільки вона є предметом філософської обробки і зазнала впливу філософських ідей. Тобто, зважаючи на те, які філ традиції розвиваються в межах певної нац культури, можна судити про особливості світосприймання нації. Вихід із духовної кризи сусп можна знайти тільки в царині ф-ії. Виступав проти позитивістських спроб замінити її конкретними науками. Ліницький розумів конфлікт між ф-ією і природознавством. Був переконаний, що методами природничих наук не можуть бути розкриті таємниці духу, але розумів і те, що «останнє» слово ф-ії ніколи не може бути істиною в останній інстанції.

У його творчості думки представників німецької філософської культури трансформувалися через призму української філософської традиції, набували самобутності завдяки своєрідному синтезу з теїзмом, сповідуванню ідеї співвідношення віри і розуму як одного з вирішальних принципів у побудові власної філософської системи. Зовнішні форми раціоналістичної системи мислителя пройняті світоглядним змістом, обсяг якого наповнений духовністю. Все, що зараховував П. Ліницький до сфери філософського осмислення, зорієнтоване на пошуки й осмислення насамперед проблем людини, з´ясування її морально-духовних начал.

Памфіл Юркевич

Памфіл Юркевич проаналізував і розкритикував основоположні ідеї праці М. Чернишевського "Антропологічний принцип у філософії". Ця праця була для Юркевича приводом для серйозної критики не просто матеріалізму, а будь-яких спроб абсолютизації раціоналістичного принципу в поясненні людини. Юркевич виступає проти спроби замінити філософське пояснення людини науково-природничим. Обмеженість матер. полягає в його спробах показати цілковиту залежність душевних явищ від органічних , пояснити душевні явища як відозміни , перетворення чи ускладнення явищ фізіологічних.

Чернишевський був переконаний що філософські науки це інша назва природничих наук (принцип філософського погляду на людське життя є вироблена природничими науками ідея про єдність людського організму).

Антропологічний матеріалізм спричинює суперечності сприводу моральних критеріїв (поєднання добра і користі). А Юркевич вважав, що моральність – це не низка правил, а нормальне життя. Юркевич довів, що відмовляючись від метафізичних припущень про сутність світу , природознавство ніколи не зможе претендувати на всеохопне вивчення духовних явищ.

антропологічний матер хотів подати внутрішній світ людини прозорим , зрозумілим для науки. Якби ця спроба виявилась успішною, то були б знайдені важелі для керування людьми. На противагу цьому Юрк обґрунтував положення про самоцінність людини як конкретного індивіда. Людина – носій особистого духу. Люд дух – це власна ідея, а не ідея роду.