О.Новицький – перший професор філософії Університету Св.Володимира.

Після закінчення навчання у Київській духовній академії Орест Новицький вчителював у семінарії в Переяславі, був доцентом Київської духовної академії, а з 1837 по 1850 р. — професор Київського університету.

Зміст філософії, на думку Н., закладено у глибинах нашого власного духу. Філософія, народжуючись у дусі, освітлює його світлом ясної думки. Свідомість на шляху до пізнання власної сутності «виходить з себе», звертаючись до оточуючої її дійсності як предмета пізнання. Але в філософії свідомість обертається, звертаючись до себе, перетворюючи себе на центр, а оточуючі предмети – на периферію пізнання. І свідомість, і навколишні предмети відбиваються у нашій свідомості лише ідеально, а не реально, тому що дійсне буття речей не залежить ані від нашої свідомості, ані від пізнання. «Світ ідей є батьківщиною філософії». Адже філософія звертається до вічного, неперехідного, необмеженого, незмінного, сутнісного, а це все віддзеркалюється лише в ідеях. Світ всезагального підвладний лише розуму, а не досвідові. Але досвід не відкидається у процесі пізнання — він завжди непорушно з'єднаний з умоспогляданням. Досвід дає зміст, умоспоглядання — форми, закони.

Шлях пізнання розпочинається з чуттів. Те, що закладене як можливість розумового пізнання на рівні чуттів, виявляється за допомогою розсудку. Вищою формою пізнання є розум. Процес філософського пізнання здійснюється діалектичним шляхом, через боротьбу різних систем, думок та ідей. Це розмаїття і внутрішня суперечність знімається у філософії, яка репрезентує підсумок попереднього розвитку.

Н. стверджує, що розум, який безпосередньо вводить нас у реальне життя духу, обґрунтовує три головні ідеї: ідею істинного — того, що у світі духовному є; ідею доброго — того, що має бути у світі явищ стосовно світу вищого; й ідею прекрасного — того, що може бути у світі явищ за умови відношення цього світу до вищого порядку речей. Процес розкриття ідей здійснюється шляхом поступового прояснення їх, рухаючись від первісної невизначеності до ясної свідомості. Головними етапами на шляху цього процесу є: а) сприйняття ідей розуму серцем, що породжує відчуття істинного, доброго, прекрасного; б) з сфери почувань ідеї переходять у фантазію, де вони утворюють зміст природної релігії. Ідея істини постає предметом вірування, ідея добра — релігійного діяння і сподівання; ідея краси — релігійної символіки і сердечного прагнення; в) на-ступний етап позначений діяльністю розсудку, який виражає ідеї за допомогою понять і суджень; г) діяльність розсудку продовжує розум, який синтезує поняття розсудку в ідеї закону, мистецтва й науки. Закон як вираз добра розвивається законодавством; мистецтво як вираз ідеї краси розкривається у мистецьких витворах; а наука як вираз істини — у системах науки наук — Ф.

Однак цей етап не є останнім, він не може дати повне задоволення ідеальним прагненням серця. Це виявляється досяжним лише у релігії Одкровення, яка є вищий синтез закону, мистецтва і науки.

Спеціальну увагу Н. приділяв питанню про проблему «корисності» філософії. Саме на міркуваннях з огляду на утилітарну «корисність» філософії, насамперед, зважаючи на політичні інтереси, формувався підхід до неї різних ідейних течій, що діяли на арені тогочасної Російської імперії.

Обстоюючи право самостійного існування філософії, Н. доводить, що філософія не може бути шкідливою чи небезпечною для держави чи релігії, оскільки сфера її діяльності не збігається з жодними практичними цілями. У цьому розумінні філософія не лише не шкідлива, а й не має ніякої користі. Погляд щодо ідеї корисності відповідає найнижчій стадії культурно-історичного розвитку. Вище стоїть ідея правди. Ще вище — ідея прекрасного. Її перевищує ідея Бога і природної релігії. Наступний етап пов'язано з ідеєю істинного. Саме на цій стадії на зміну природній релігії приходить філософія. За нею приходить релігія Одкровення.

Згадувана формула про сумнівну корисність і можливу шкоду філософії слугувала підставою для заборони викладання філософії в університетах Російської імперії.