Філософські і соціально-політичні ідеї Й.Шада.

(1758 -1834) Освіта: в єзуїтській школі. У Харківському університеті читав курс логіки. Твори: підручник з логіки («Institutiones …»), курс природного права . У 1816 р. за пропаганду шеллінгіанства був висланий з Росії. Філ погляди змінювалися впродовж діяльності. Деякий час він спирався на твори Канта. З одного боку, кантівська філософія приваблювала Його ідеєю свободи та гідності люд, а з другого — відштовхувала приниженням розуму, підпорядкуванням розуму вірі, що, вело до "дух рабства". Від Канта Шад переходить до філософії Фіхте. В подальшому відходить від фіхтеанства, стає послідовником Шеллінга, зводячи філософію до абсолютної тотожності суб'єкта та об'єкта. // У поглядах на природу переважає пантеїзм. Природа матеріальна, а вся матерія наділена двома силами, які і є її джерелом розвитку. Це позитивні і нег сили, що існують як в неорганічній, так і в орг природі, а також у люд суспільстві, тільки по-різному виявляються. В неорганічній природі вони проявляються у вигляді притягування і відштовхування, в орг — подразливості і відчуття, а у сусп — як бажання і здатність мислити. Спосіб прояву і продукування, який ми спостерігаємо в орг царстві, має місце в усій природі, бо ніщо не відбувається без сутичок і безперервної боротьби двох видів, протилежних один одному. Завдяки цьому все в природі поєднується, зв'язується, вона стає одним організмом, не перестаючи народжувати нові і нові покоління, знаходячи в цьому задоволення, ніколи не старіє і не буває безплідною. Із старості тут народжується юність, із самої смерті б'є ключем нове життя. Не сприймав гносеологічних установок Канта, вважаючи, що вони приводять до антиномій, в яких все зводиться до взаємовиключення, тоді як протилежності мають бути в єдності. Існує тільки один розум, а різним він здається через те, що виявляє себе у різних функціях — як теоретичний і практичний, між якими не існує абсолютної протилежності. Сам І. Б. Шад розглядав розум дещо теологічно, як відображення "абсолютного розуму", що є творцем світу. Однак, долаючи кантівський апріоризм, закони і принципи логіки, він виходив не безпосередньо з розуму, а з дійсності, доводячи здатність розуму пізнавати речі в собі, абсолютне.Пізнання:єдність чуттєвого і раціонального. Чуття —канал, яким здійснюється зв'язок з дійсністю і саме за їх допомогою формуються категорії як для діяльності розсудку, так і для діяльності розуму. Перший має справу з досвідом, об'єднує протилежності лише формально, другий — з ідеями, які вносять у світ єдність. Розум є і в функціях мислення, І в функціях хотіння, бо у першому випадку він робить реальне ідеальним (розумне реальне), а в другому — перетворює ідеальне в реальне (здійснює ідеальне). З-н розвитку як основний закон природи, лежить в основі походження люд, соціальних процесів. У своєму розвитку люд. проходить три етапи: тваринний, природний та моральний. Критично ставлячись до договірної теорії походження держ, обстоював ідею природного права. Вищим законом в суспільстві він вважав закон абсолютної свободи: «люд. володіє абсолютною свободою в тому розумінні, що вона здатна панувати над собою, спонукати себе до таких дій, до яких не може бути примушена зовнішніми силами».Природне право є вічним. Якщо з-нодавство в суспільстві суперечить розуму або людина обирає його не за своєю волею, вона потрапляє в рабство. Рабство —вища форма насильства, люд починають розглядати як річ, а це суперечить природ праву. Ліквідувати такий стан можна через пропаганду правових ідей, самовдосконаленням людини, бо природа людини і визначає закони сусп. Звідси засудження Шадом усіх форм деспотизму, вимоги свободи совісті, думки, свободи університетської освіти, заборона рабства.Основу прогресивного розвитку людства вбачав в його різноманітності, де умовою нормального життя кожного організму є протилежність між його частинами, вільне діяння і протидіяння націй, їх протилежність, що залежить від клімату, культури, звичаїв, різних тілесних та духовних здібностей. Будь-яке прагнення до вдосконалення згасає, коли знищується різниця між народами. Нація, яка підкоряється іншій навіть з прагнення вічного миру, виявляє своє падіння і заслуговує всі ті нещастя, які на неї можуть впасти.

Київська духовна академія як центр історико-систематичної школи в українській філософії.