Правове становище населення в першій чверті XVIIIст.

v Дворянство –служивий стан.Помістя = вотчинам.Всі посади поділялися на 14 рангів або класів. З 1762р дворяни були звільненні від обов’язкової служби. Дворянське звання передавалось дітям та дружині. Дворяни користувалися особистою та майновою недоторканістю.

v Духовенство –привілейованиий стан. Користувалося доволі сильним політичним впливом в країні. Нижче духовенство по мірі необхідності.

v Селяни: державні належали царю; двірцеві –працювали у палаці; церковні – працювали в церкві; посесійні – належали заводам; із однодвірців – нащадки служивих людей, сплачували подушний податок; поміщицькі – належали панам

v Холопи –не платили податкиі не несли повиностей. В 1720р холопи = кріпаків

v Міщани:

1 розряд –ті хто мали землю в місті

2 розряд –купці

3 розряд –ремісники

4 розряд –іноземці

5 розряд –імениті громадяни – звільнені від податків, вносили великий відсоток з капіталу

6 розряд –посадські люди

Міщани не мали права володіти землею

Церковна реформа Петра І.

Важливу роль в затвердженні абсолютизму грала церковна реформа Петра. У другій половині XVII ст. позиції Російської православної церкви були надто тривкими, вона зберігала адміністративну, фінансову і судову автономію по відношенню до царської влади. Церковна політика Петра, як і його політика в інших сферах державного життя, була спрямована, перш за все, на як можна більш ефективне використання церкви для потреб держави, а якщо конкретніше - на вижимання з церкви грошей на державні програми, передусім на будівництво флоту ( про "кумпанствам").

У 1701 р. утворюється Монастирський наказ - світська установа - для управління справами церкви. Церква починає втрачати свою незалежність від держави, право розпоряджатися своєю власністю.

 Петро, ​​керуючись просвітницькою ідеєю про суспільне благо, для якого необхідний продуктивна праця всіх членів суспільства, розгортає наступ на ченців і монастирі. У 1701 р. царський указ обмежує число монахів: за дозволом на постриг тепер потрібно було звертатися до Монастирський наказ. Згодом у царя з'явилася ідея використати монастирі, як притулки для відставних солдат і жебраків. В указі 1724 р. кількість ченців у монастирі ставиться в пряму залежність від числа людей, за якими вони доглядають. Церковна реформа Петра - втрата впливу церкви

 Відносини, які склалися між церквою і владою вимагали нового юридичного оформлення.

 У 1721 р. видатний діяч Петровської епохи Феофан Прокопович складає Духовний регламент, який передбачав знищення інституту патріаршества і утворення нового органу - Духовної колегії, яка незабаром була перейменована в "Святійший урядовий Синод", офіційно зрівняний в правах з Сенатом. Створення Синода з'явилося початком абсолютистського періоду російської історії, бо тепер вся влада, в тому числі і церковна, була зосереджена в руках Петра. Сучасник повідомляє, що коли російські церковні діячі намагалися протестувати, Петро вказав їм на Духовний регламент і заявив: "От вам духовний патріарх, а якщо він вам не подобається, то от вам (кинувши на стіл кинжал) булатний патріарх".

 Прийняття Духовного регламенту фактично перетворила російських священнослужителів в державних чиновників, тим більше що для нагляду за Синодом була поставлена ​​громадянська особа - обер-прокурор.

Устав про єдиноспадкування 1714 р.

Указ про єдиноспадкування - законодавчий акт Петра I від 23 березня 1714 р., яким закріплено дворянську власність на землю. Повна назва - "Про порядок спадкування в рухомим і нерухомим майном". За указом батько міг передати нерухоме майно тільки одному з синів або дочки (якщо немає сина); при відсутності дітей - одному зі своїх родичів, але обов'язково того ж прізвища. Указ ліквідував юридичну різницю між помісним і вотчинним землеволодінням. Було заборонено продавати і закладати нерухоме майно. Рухоме майно заповідач міг розподілити між дітьми на свій розсуд. Основним мотивом видання указу було бажання Петра I запобігти дроблення дворянських маєтків. У 1730 р. У. про тобто відмінено імператрицею Анною Іванівною на вимогу дворянства.

Правовий статус дворянства був суттєво змінений прийняттям Указу про єдиноспадкування 1714 р. Цей акт мав декілька наслідків:

 1) Юридичне злиття таких форм земельної власності, як вотчина і помістя призвело до виникнення єдиного поняття “нерухомості”. На її основі відбулась консолідація стану. Поява цього поняття призвела до формування більш точної юридичної техніки, розробки правових повноважень власника, стабілізації зобов’язальних відносин.

 2) Встановлення інституту майорату - спадкування нерухомості тільки одним старшим сином, не властивого російському праву, метою якого було збереження від роздроблення земельної дворянської власності.

 Але реалізація нового принципу призводила до появи значних груп безземельного дворянства, змушеного влаштовуватись на військову чи цивільну службу. Це положення Указу викликало найбільше невдоволення дворян (було відмінено в 1731 р.).

 3) Перетворивши помістя в спадкове землеволодіння, Указ разом з тим знайшов новий спосіб прикріпити дворянство до державної служби - обмеження спадкування змушувало його представників служити за платню. Дуже швидко почав формуватись багаточисельний бюрократичний апарат і професійний офіцерський корпус.

Опричнина, її правова суть і історичне значення.

Опричина - система заходів (репресії, страти, конф земель), що здійсн у Моск державі в XVI ст царем Іваном IV з метою зміцнення царської влади, для б-би з опозицією, залишками удільного сепаратизму. У 1565 цар оголошує про введення в країні опричнини. Країна була поділена на дві частини - "опричнину" і "земщину". В опричнину цар відокремив частину бояр, служивих і приказних людей. На утримання опричнини були призначені особливі міста. Тер-ї, що не увійшли до опричнини, стали називатися земщиною. Управл земщиною цар доручив земським боярам, тобто власне боярській думі. В ході Опричнини Івану Грозному вдалося швидко зруйнувати землеволодіння великої феод знаті, бояр і княжат, що були переселені на окраїни д-ви, Опричні репресії супроводжувалися вбивствами й грабежами населення міст і вотчин. Опричнина була припинена 1572 року після руйнівного набігу кримських татар на Москву.

Освічений абсолютизм в Росії.

Освічений абсолютизм –особливий політичний режим, коли змінюється економічна структура суспільства, формується нова ідеологія. В її межах монарх розглядається не просто як батько нації, а як блюститель законів. Елементи освідченого абсолютизму вперше проявилися в правлінні Петра І. Важливим заходом політики «освідченого абсолютизму» при Катерині ІІ скликання в 1767р Уложенної комісії з ціллю підготовки Уложення.